Доставка працівників автомобільним транспортом підприємства

Деякі підприємства, особливо ті, що розташовані далеко від місць зупинок громадського транспорту, доставляють своїх працівників до місця роботи і назад власним автомобільним транспортом за свій рахунок. У цьому розділі номера розглянемо облікові наслідки такого благодіяння. Також зупинимося на питанні необхідності ліцензування заходів щодо перевезення працівників підприємства.

Здійснюючи доставку працівників на роботу / з роботи за власний рахунок, підприємству, звичайно ж, не обійтися без витрат. У разі доставки працівників службовим транспортом в якості таких витрат виступатимуть амортизація автомобіля, зарплата водія (а також сума ЄСВ у частині нарахувань), вартість утримання та ремонту автомобіля, оформлення дозвільних документів, страхування, ПММ.

Ні для кого не секрет, що однією з головних передумов для формування витрат у податковому обліку є їх зв’язок з господарською діяльністю підприємства. Чи пов’язана доставка працівників на роботу з госпдіяльністю підприємства? Очевидно, що так, адже вона здійснюється не для задоволення примх працівників, а для своєчасного початку роботи. Фіскали з цим, у принципі, теж погоджуються, але за умови, що необхідність доставки працівників на роботу передбачена колективним і трудовим договорами (див. роз’яснення, наведене в підкатегорії 102.07.04 ЗІР). Документами, що підтверджують зв’язок такого виду перевезення з господарською діяльністю підприємства, є відповідний наказ керівництва підприємства, подорожні листи і т. п.

Залежно від того, для якої категорії працівників організовується перевезення, витрати на її здійснення потраплять до складу таких витрат: собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) (рядок 05.1 Декларації з податку на прибуток), адміністративних витрат (рядок 06.1 Декларації з податку на прибуток) або витрат на збут (рядок 06.2 Декларації з податку на прибуток). Якщо ж доставка на роботу / з роботи діє щодо всіх працівників, то витрати на доставку найбільш оптимально розподілити між усіма наведеними вище видами витрат відповідно до встановленого на власний розсуд критерію. За останній, наприклад, може виступити питома вага кількості працівників відповідного напрямку (робітники, адміністрація, збут) в їх загальній кількості.

Якщо підприємство для здійснення доставки працівників на роботу / з роботи придбаває товари (роботи, послуги) в інших осіб (наприклад, придбаває ПММ, наймає перевізника тощо), то право на податковий кредит воно має на загальних підставах. Тобто для реалізації права на податковий кредит мають бути дотримані такі умови:

— зв’язок з господарською діяльністю підприємства;

— використання в оподатковуваних операціях;

— наявність коректно оформленої податкової накладної.

А ось податкових зобов’язань у підприємства не буде.

Доставляючи працівників безоплатно на роботу / з роботи, роботодавець надає їм безоплатну послугу. У свою чергу, безоплатно отримані товари (роботи, послуги) згідно з п.п. «е» п.п. 164.2.17 ПК уключаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу особи як додаткове благо. Вартість таких послуг, визначена за правилами звичайної ціни, має обкладатися ПДФО. Але! Оскільки доставка працівників, як правило, не персоніфікована, вартість такої доставки не може розглядатися як об’єкт обкладення ПДФО.

А ось із зарплати водія, який здійснює доставку працівників на роботу / з роботи, утримати ПДФО, звичайно, доведеться на підставі п.п. 164.2.1 ПК. У Податковому розрахунку за формою № 1ДФ заробітна плата, нагадаємо, відображається з ознакою доходу «101».

З ЄСВ схожі справи. Як відомо, для підприємств-роботодавців об’єктом обкладення ЄСВ є заробітна плата за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, а також суми винагороди фізособам за виконання робіт (надання послуг) за ЦПД (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону про ЄСВ). Додаткове благо працівника у вигляді безоплатної його доставки на роботу / з роботи сюди, як ви розумієте, зовсім не вписується, оскільки згідно з Інструкцією № 5 не потрапляє до складу заробітної плати. Таким чином, вартість послуги з доставки працівників на роботу / з роботи до бази обкладення ЄСВ не включається.

А ось заробітна плата водія підлягає обкладенню ЄСВ (у частині нарахувань та утримань) на загальних підставах, регламентованих все тим же п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону про ЄСВ.

Витрати на доставку працівників на роботу / з роботи в бухгалтерському обліку, як і в податковому, потраплять на певні «витратні» рахунки відповідно до характеру зайнятості працівника. Так, витрати на доставку працівників, зайнятих виробництвом, списуються в дебет рахунку 90 «Собівартість реалізації» (на відповідні субрахунки) через рахунки 23 «Виробництво» і 91 «Загальновиробничі витрати» (у частині нерозподілених постійних загальновиробничих), адміністративно-управлінського персоналу — на рахунок 92 «Адміністративні витрати», а працівників служби збуту — на рахунок 93 «Витрати на збут».

Діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом згідно з п. 25 ч. 3 ст. 9 Закону про ліцензування підлягає ліцензуванню. Про це зазначено і в ч. 4 ст. 9 Закону про автотранспорт. Чи означає це, що для того, щоб здійснювати перевезення працівників підприємства на роботу і з роботи, потрібно мати на це відповідну ліцензію? Не думаємо. Адже обидва закони говорять саме про надання послуг з перевезення пасажирів автотранспортом. У свою чергу, під послугою з перевезення пасажирів розумієтьсяперевезення пасажирів транспортними засобами на договірних умовах іззамовником послуги за плату (абз. 53 ст. 1 Закону про автотранспорт). Ані договору, ані плати в ситуації з доставкою працівників службовим транспортом немає, а отже, ця операція не вважається послугою з перевезення пасажирів у розумінні Закону про автотранспорт. Таким чином, отримувати ліцензію для здійснення доставки працівників на роботу / з роботи підприємству не потрібно.