Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці
Не завжди підприємства, установи та організації, що використовують працю найманих працівників, дотримуються вимог нормативно-правових актів з охорони праці. Деякі керівники безвідповідально ставляться до обов'язків щодо створення здорових і безпечних умов праці, часто розглядають ці питання як другорядні.
Водночас згідно зі ст. 3 Конституції України «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».
Узагалі про охорону праці в сучасному розумінні можна говорити лише починаючи з часів проголошення рівності людей в епоху буржуазних революцій та розвитку капіталістичних відносин у виробництві, хоча з деякими її елементами ми зустрічаємося вже в античні часи, коли Аристотель (384 — 322 роки до Різдва Христового) вивчав умови праці, а Гіппократ (460 — 377 роки до Різдва Христового) звернув увагу на шкідливий вплив пилу, який утворюється при видобуванні руди, на організм рудокопів.
Про відповідальність, що передбачена чинним законодавством України за порушення законодавства про охорону праці, йтиметься далі.
Костянтин БОНДАРЕНКО, провідний фахівець з пожежної безпеки та охорони праці
ВИКОРИСТАНІ ДОКУМЕНТИ
КЗпП —
Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.ККУ —
Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р.Закон про охорону праці
— Закон України «Про охорону праці» від 14.10.92 р. № 2694-XII.Закон № 1105
— Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.99 р. № 1105-XIV.У 1992 році вперше не лише в Україні, а й на теренах колишнього СРСР було прийнято
Закон про охорону праці, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності та принципи державної політики в цій сфері, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в країні.Головною метою охорони праці є створення на кожному робочому місці безпечних умов праці, безпечної експлуатації обладнання, зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на організм людини і як наслідок зниження виробничого травматизму та професійних захворювань.
Важливе місце в охороні праці належить саме законодавчому регулюванню охорони праці.
Основним законом, що гарантує право громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є
Конституція України (ст. 43). Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах щодо охорони праці, а саме у:—
КЗпП;— Законі № 1105;
— Законі про охорону праці;
— Законі України «Про пожежну безпеку» від 17.12.93 р. № 3745-XII;
— Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.92 р. № 2801-XII;
— Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91 р. № 1264-XIII;
— Законі України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.93 р. № 3356-XII;
— Законі України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08.02.95 р. № 39/95-ВР;
— Законі України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30.06.95 р. № 255/95-ВР;
— Законі України «Про дорожній рух» від 30.06.93 р. № 3353-XII.
Контроль і нагляд за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, з безпеки проведення робіт покладено на Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (далі — Держгірпромнагляд),
Положення про який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 р. № 1640.За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об’єднань винні особи притягаються до
дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом (ст. 44 Закону про охорону праці).
1. Дисциплінарна відповідальність
регулюється КЗпП і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення (ст. 147).2.
Адміністративна відповідальність — це відповідальність посадових осіб і працівників перед органами державного нагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій.Державний нагляд здійснюється шляхом проведення посадовими особами Держгірпромнагляду планових та позапланових перевірок суб’єктів господарювання, за результатами яких складаються відповідний акт та припис. При виявленні порушень, що можуть становити загрозу для життя та здоров’я працівників, робота на підприємстві або експлуатація обладнання припиняються, а посадові особи, які допустили порушення, притягуються до адміністративної відповідальності шляхом накладення штрафів.
Посадові особи підприємств можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності за:
— порушення вимог законодавства про працю та охорону праці;
— ухилення від участі в переговорах про складання, зміну або доповнення колективного договору;
— порушення або невиконання колективного договору;
— ненадання інформації для здійснення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективного договору;
— невиконання законодавчих вимог органів державного нагляду за охороною праці, Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки, Держпожежнагляду, Мінпраці;
— порушення законодавчих актів та інших нормативних актів з безпечного проведення робіт у галузях виробництва;
— порушення законодавчих актів та інших нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галузях виробництва;
— невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.
У випадку повторного виявлення порушень, які становлять загрозу здоров’ю та життю працівників, матеріали перевірки направляються до правоохоронних органів для відповідного реагування.
Також згідно зі
ст. 23 Закону № 1105 страхові експерти з охорони праці Фонду соціального страхування від нещасних випадків мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених цим Законом.Відповідно до
Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.99 р. № 1109 , головні державні санітарні лікарі областей, міст, районів та їх заступники, головні державні санітарні лікарі на водному, залізничному, повітряному транспорті та їх заступники, а також головні державні санітарні лікарі об'єктів з особливим режимом роботи в межах відповідних адміністративних територій (об'єктів) мають право видавати постанови про накладення штрафу та у передбачених законом випадках застосовувати фінансові санкції за порушення санітарного законодавства.Стаття 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення
передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці тягне за собою накладення штрафу на винних осіб у таких розмірах:— на працівників — від 2 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
— на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності — від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Особи, на яких накладено штраф, уносять його до каси підприємства за місцем роботи (
ст. 43 Закону про охорону праці).
3.
Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, заподіяних підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку чи профзахворювання.Стаття 130 КЗпП
передбачає, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.При цьому права та законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за не одержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.
Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника чи уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.
Стаття 132 КЗпП
передбачає, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.Однак
ст. 134 КЗпП встановлено випадки, на підставі яких працівник несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації. Наведемо деякі з них:— між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до
ст. 1351 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;— майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
— шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
— шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
— шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
— відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
— шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.
4. Кримінальна відповідальність
за порушення правил охорони та безпеки праці передбачена ККУ.Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином — суб'єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.
Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого (
ст. 271 ККУ).Крім того,
ККУ передбачена відповідальність за порушення спеціальних правил безпеки, що стосуються виконання робіт підвищеної небезпеки та вимагають кваліфікації згідно зі ст. 272 — 275 ККУ.Відповідальність за злочини, передбачені
ст. 271 — 275 ККУ, настає незалежно від форми власності підприємства, де працює винна особа.Верховний Суд України роз'яснив терміни, що вживаються в диспозиції зазначених
статей. Поняття «шкоду здоров'ю потерпілого» охоплює випадки, пов'язані із заподіянням особі середньої тяжкості або легких тілесних ушкоджень. Поняття «загроза загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків» слід розуміти як зміни у стані виробничих об'єктів, унаслідок яких «виникає реальна небезпека життю людей або реальна небезпека заподіяння (настання) шкоди вказаним у цих статтях благ». А тяжкість імовірних наслідків визначається залежно від розміру матеріальної шкоди, цінності благ, які зазнали загрози, кількості осіб, що можуть постраждати від небезпечних дій тощо.
