Організація праці водіїв

В обраному У обране
Друк
Редакція ОП
Оплата праці Жовтень, 2010/№ 20
Стаття

Організація праці водіїв

 

На сьогодні практично кожен роботодавець використовує найману працю водіїв. У зв'язку з цим знання правил організації праці цієї категорії працівників є вкрай необхідним.

Про нюанси щодо встановлення режиму роботи, робочого часу та часу відпочинку, обліку такого часу, а також присвоєння класності водіям автотранспортних засобів ітиметься в цій статті.

Людмила ТРОХИМЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Використані документи

КЗпП

— Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

Закон № 2344

— Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-III.

Положення № 340

— Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 07.06.2010 р. № 340.

Постанова № 490

– постанова КМУ «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» від 31.03.99 р. № 490.

Інструкція № 58

— Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінсоцзахисту від 29.07.93 р. № 58.

Класифікатор професій ДК 003:2005

— Національний класифікатор України. Класифікатор професій ДК 003:2005, затверджений наказом Держспоживстандарту від 26.12.2005 р. № 375.

Довідник (Випуск 69)

— Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 69 «Автомобільний транспорт», затверджений наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 14.02.2006 р. № 136.

Методрекомендації № 111

— Методичні рекомендації з питань безпеки автомобільних перевезень, затверджені наказом Державного департаменту автотранспорту від 19.09.2003 р. № 111.

Методрекомендації № 138

— Методичні рекомендації щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджені наказом Мінпраці від 19.04.2006 р. № 138.

 

Згідно зі

ст. 1 Закону № 2344 автомобільний транспортний засіб — колісний транспортний засіб (автобус, вантажний чи легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), що використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій.

Для професії «водій автотранспортного засобу» передбачено певні «працеорганізаційні» особливості. Розглянемо їх.

 

Найменування посади

Згідно з

п. 2.14 Інструкції № 58 запис про найменування роботи, професію чи посаду, на яку прийнято працівника, як у наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу, так і у трудовій книжці виконується відповідно до Класифікатора професій. На сьогодні чинним є Класифікатор професій ДК 003:2005.

У Покажчику професійних назв робіт за кодами професій (

додаток А до Класифікатора професій ДК 003:2005) професійна назва «водійських» робіт визначається різними кодами. Так, «водій автотранспортних засобів» — код 8322.2, «водій навантажувача» — код 8334.2, «водій транспортно-прибиральної машини» — код 8290.2. Тому, знаючи про важливість правильного формулювання назви професії у трудовій книжці, необхідно вказувати її відповідно до Класифікатора професій ДК 003:2005, при цьому вибираючи прийнятне за характером виконуваних робіт найменування.

Найменування професії «водій автотранспортних засобів» згідно з

приміткою 2 додатка В до Класифікатора професій ДК 003:2005 можуть бути розширені термінами та словами, що уточнюють місце і виконувані роботи, сферу діяльності. Таким чином, до трудової книжки зазначене професійне найменування роботи можна записати, наприклад, так: «Водій автотранспортного засобу I класу, вантажний автомобіль», «Водій автотранспортного засобу I класу, автобус».

 

Присвоєння кваліфікації водіям

Трохи зупинимося на присвоєнні кваліфікації водіям, інакше кажучи — класності. Класність підтверджує кваліфікацію водія.

Кваліфікація — це рівень загальної та спеціальної підготовки.

Класи (III — найнижчий, II — середній, I — найвищий) — це критерій оцінки рівня професійної майстерності водіїв. Вони залежать від складності керування транспортними засобами, професійної підготовки й досвіду (стажу) роботи водія.

Обов'язковою умовою для встановлення водіям III, II та I класу кваліфікації є наявність у посвідченні водія позначок, що дозволяють керувати відповідними категоріями транспортних засобів.

У посвідченні водія

III класу має бути дозвіл на керування транспортними засобами категорій «В» або «С» або тільки «Д».

Порядок присвоєння водіям кваліфікацій визначено

Довідником (Випуск 69) і Методрекомендаціями № 111, згідно з якими водію у процесі роботи на автотранспорті може бути присвоєно кваліфікацію I або II класу після направлення на перепідготовку (підвищення кваліфікації).

Для присвоєння

II класу в посвідченні водія має бути дозвіл на керування транспортними засобами категорій «В», «С», «Е» або «Д», або ж категорій «Д» і «Е», а також безперервний стаж роботи водієм III класу не менше трьох років.

Для присвоєння

I класу має бути дозвіл на керування транспортними засобами категорій «В», «С», «Д» і «Е», а також безперервний стаж роботи водієм II класу не менше двох років на цьому підприємстві (в установі, організації).

Крім зазначених вимог, для присвоєння кваліфікації II та I класів водії автомобілів повинні мати хороші показники в роботі, дотримуватись трудової та виробничої дисципліни: не мати порушень правил дорожнього руху, що призвели до дорожньо-транспортних пригод або позбавили прав водія, порушень правил технічної експлуатації, техніки безпеки та робочих інструкцій.

Таким чином, водій, якого приймають на роботу на підприємство, до установи, організації, вважається водієм III класу, а згодом йому може бути присвоєно вищу кваліфікацію.

Присвоєння водіям I та II класів здійснюється кваліфікаційними комісіями підприємства, установи, де вони працюють. До складу таких комісій має входити інженер з техніки безпеки або працівник служби безпеки руху. Бажано закріпити порядок присвоєння класів у локальних актах підприємства.

Рішення кваліфікаційної комісії (підвищення або пониження класу кваліфікації) затверджується наказом керівника підприємства, установи з унесенням

запису до трудової книжки.

Слід зауважити: вимоги, що висуваються до зарахування працівника на робоче місце «водій автотранспортного засобу», наведено у спільному

листі Міносвіти, МВС, Мінпраці та Мінтрансзв’язку від 19.02.2010 р. № 1/12-625, № 141/0/15-10/021, № 3184/14, № 869/05/14. Відомства роз'яснили, що право керування автотранспортним засобом підтверджується посвідченням водія, виданим відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень водія і допуску до керування транспортними засобами, затвердженого постановою КМУ від 08.05.93 р. № 340. Для здійснення професійної діяльності, пов'язаної з керуванням транспортними засобами, необхідною умовою зарахування на відповідне робоче місце, крім посвідчення водія, має бути диплом кваліфікованого робітника або свідоцтво про присвоєння (підвищення) робочої кваліфікації.

До осіб, яких було прийнято на роботу лише на підставі посвідчення водія, необхідно вжити заходів щодо сприяння в отриманні професійної кваліфікації водія.

 

Медогляди водіїв

Водії належать до тієї категорії працівників, стан здоров'я яких має контролюватися перед початком кожної робочої зміни та після її закінчення, оскільки їх робота вимагає підвищеної уваги та напруги.

Тому роботодавцю дуже важливо пам'ятати, що з метою забезпечення безпеки дорожнього руху водії підлягають регулярному медогляду. Порядок і періодичність таких оглядів установлені

Положенням про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 05.06.2000 р. № 124/345. Докладніше про особливості проведення та оформлення щоденного медогляду водіїв див. на с. 22 цього номера газети.

 

Робочий час водіїв

Слід звернути увагу, що автотранспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки. Професія водія пов'язана з керуванням автотранспортними засобами і, отже, з безпекою дорожнього руху.

Тому передбачено певні особливості умов праці працівників, праця яких безпосередньо пов'язана з рухом транспортних засобів.

Як правило, для водіїв установлюється спеціальний режим роботи. Унаслідок певної специфіки трудової діяльності робочий графік водія може мати індивідуальний характер. Виходячи з цього, а також беручи до уваги ще й специфіку діяльності підприємства, роботодавець може організовувати роботу водіїв відповідно до «виробничої необхідності». Однак при розробці та впровадженні спеціальних водійських графіків слід пам'ятати про таке.

Будь-який варіант організації трудової діяльності водія має відповідати положенням

КЗпП. Насамперед це стосується тривалості робочого часу, обмежень щодо роботи в нічний час, надурочних робіт, а також дотримання соціальних гарантій.

Також слід керуватися нормами спеціального документа, що регулює питання організації праці водіїв, —

Положення № 340*, яке набрало чинності 04.10.2010 р. Положенням № 340 установлюються особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі — ТЗ) та порядок обліку такого часу. Вимоги цього Положення поширюються на автоперевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів та/або вантажів колісними транспортними засобами.

* Положення № 340 опубліковано в газеті «Оплата праці», 2010, № 19, с. 9.

Під терміном «автомобільний перевізник» (далі — Перевізник) слід мати на увазі фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі або за власні кошти перевезення пасажирів та/або вантажів транспортними засобами.

Положення № 340

не поширюється на перевезення пасажирів та/або вантажів, що здійснюються:

— фізичними особами за свій рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв;

— під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій;

— для потреб МВС, Міноборони, Генпрокуратури, СБУ, а також МНС і МОЗ України;

— сільськогосподарськими підприємствами чи підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення здійснюються тракторами чи іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт або робіт у галузі лісового господарства, і служать виключно для цілей експлуатації цих підприємств.

Виходячи з викладеного,

звернемо увагу, що норми Положення № 340:

поширюються на підприємства, установи, організації незалежно від організаційно-правових форм та форм власності, у тому числі й на бюджетну сферу (крім МВС, Міноборони, Генпрокуратури, СБУ, а також МНС і МОЗ України);

— не поширюється на водіїв ТЗ, зайнятих на міжнародних перевезеннях.

Відповідно до

Положення № 340 під робочим часом водія слід розуміти час, протягом якого водій зобов'язаний виконувати свої обов'язки, визначені трудовим договором.

Норми тривалості робочого часу.

Нормальна тривалість робочого часу водіїв не повинна перевищувати 40 годин на тиждень. Виходячи з норм Положення № 340 під терміном «тиждень» розуміють не будь-які 7 календарних днів, а період часу від 0:00 у понеділок до 24:00 у неділю.

Тривалість

щоденної роботи (зміни) для водіїв, для яких установлено:

5-денний робочий тиждень з двома вихідними днями, визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку чи графіками змінності, що затверджуються Перевізником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з дотриманням установленої тривалості робочого тижня. Слід зауважити: документом-попередником Положення № 340 було встановлено, що тривалість щоденної роботи при такому графіку не може перевищувати 8 годин;

6-денний робочий тиждень з одним вихідним днем, не може перевищувати 7 годин (напередодні вихідних днів не може перевищувати 5 годин).

Як при 5-денному, так і при 6-денному робочому тижні тривалість роботи водіїв скорочується на 1 годину напередодні святкових та неробочих днів.

У нічний час (період доби з 22:00 до 6:00) тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину.

Якщо для водіїв за умовами роботи не може бути дотримано встановленої щоденної або щотижневої тривалості робочого часу, допускається запровадження

підсумованого обліку робочого часу. При цьому тривалість робочого часу за обліковий період не повинна перевищувати нормальної кількості робочих годин. Слід зауважити, що організаційні моменти практичного застосування підсумованого обліку робочого часу регламентуються положеннями Методрекомендацій № 138.

У разі підсумованого обліку робочого часу водія нормальна тривалість

робочого дня (зміни) не може перевищувати 10 годин (п. 2.3 Положення № 340).

Якщо нормальна тривалість робочого дня охоплює тривалі простої, очікування в ТЗ чи на робочому місці або якщо водію необхідно дати можливість доїхати до відповідного місця відпочинку, тривалість робочого дня (зміни) може бути збільшено до 12 годин за умови, що час керування протягом дня (зміни) не перевищує 9 годин.

При встановленні підсумованого обліку робочого часу праця водіїв регулюється графіками змінності водіїв колісних транспортних засобів (

додаток 1 до Положення № 340 // «ОП», 2010, № 19, с. 14). Графік змінності складається на весь обліковий період, ним визначаються початок та кінець робочої зміни, тривалість щоденної роботи (зміни), робочих днів (зміни) та вихідних днів.

Графік змінності на обліковий період доводиться до відома кожного водія

не менше ніж за 2 тижні до початку облікового періоду.

У разі підсумованого обліку робочого часу норма робочого часу за обліковий період визначається шляхом множення норми тривалості робочого часу, установленої законодавством для водіїв ТЗ, на кількість робочих днів за календарем 5-денного робочого тижня, що припадають на обліковий період, з урахуванням її скорочення напередодні святкових, неробочих та вихідних днів (

п. 6.5 Положення № 340).

Структура робочого часу.

Згідно з п. 2.1 Положення № 340 до робочого часу водія, за який він має право на отримання заробітку, передбаченого умовами трудового договору, уключаються:

— змінний період керування — сумарна тривалість періодів керування за робочий день (зміну);

— підготовчо-заключний період — час для виконання робіт перед виїздом на маршрут (у рейс) та після повернення;

— час простоїв не з вини водія;

— час простоїв (у пунктах навантаження і розвантаження вантажів, у місцях посадки та висадки пасажирів);

— час проведення медичних оглядів водія перед виїздом на маршрут (у рейс) та після повернення;

— час проведення робіт з усунення технічних несправностей ТЗ на маршруті (у рейсі);

— час охорони ТЗ з вантажем чи без нього під час стоянки на кінцевих та проміжних пунктах при здійсненні міжміських перевезень у разі, якщо такі обов'язки передбачено трудовим договором, укладеним з водієм;

— половина часу, передбаченого завданням на рейс міжміського сполучення, при роботі двох водіїв на ТЗ, обладнаному спальним місцем;

— інший час, передбачений законодавством України.

Кожен з елементів робочого часу водіїв має свої особливості. Розглянемо їх.

Період керування.

Слід зауважити, що в Положенні № 340 період керування ТЗ виділено до окремого розділу III. Так, нормами пп. 3.1 і 3.2 Положення № 340 установлено, що змінний період керування водія, включаючи надурочні роботи, не повинен перевищувати 9 годин, а при перевезенні великовагових і (або) великогабаритних, і (або) небезпечних вантажів — 8 годин.

І тільки в разі виникнення непередбачених обставин (технічна несправність ТЗ, зупинка руху ТЗ у рейсі (на маршруті), несприятливі погодні умови тощо) фактичний змінний період керування може бути збільшено.

Тривалість керування водія

на тиждень, включаючи надурочні роботи, не повинна перевищувати 48 годин (п. 3.4 Положення № 340).

На

автобусні маршрути протяжністю понад 500 км направляються два водії, причому період керування кожного має становити половину загального періоду керування (п. 3.5 Положення № 340). Зауважимо, що раніше чинним Положенням передбачалося, що в рейс направляються два водії, якщо тривалість робочого часу водія перевищує 12 годин.

Підготовчо-заключний час та час на проведення медоглядів.

Склад і тривалість підготовчо-заключних робіт, що включаються до підготовчо-заключного часу, і час на проведення медичного огляду водія перед виїздом на маршрут і після повернення з нього встановлюються Перевізником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Час охорони ТЗ.

Час охорони ТЗ з вантажем чи без нього зараховується водію до робочого часу в розмірі 1/3 робочого часу. Конкретна тривалість часу охорони вантажу і ТЗ, що зараховується водію до робочого часу, установлюється Перевізником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Час присутності на робочому місці водія, коли він не керує ТЗ, при направленні в рейс двох водіїв.

Час присутності на робочому місці водія, коли він не керує ТЗ, при направленні в рейс двох водіїв зараховується йому в розмірі не менше 50 % робочого часу. Конкретна тривалість такого часу, що зараховується до робочого часу, установлюється Перевізником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

У зв'язку з цим слід зауважити, що денне завдання водію (відстань, на яку водія може бути відправлено для виконання завдань протягом одного робочого дня) має визначатися виходячи з прийнятих

Положенням № 340 правил (необхідних елементів робочого часу, середньої швидкості маршрутів руху тощо).

Перерви, що включаються до робочого часу.

У деяких випадках протягом робочого часу водія передбачаються перерви для короткочасного відпочинку від керування ТЗ, що включаються до робочого часу водія. Такі перерви мають передбачатися розкладом руху:

— на автобусних маршрутах загального користування —

не рідше ніж через кожні 2 години керування тривалістю не менше 15 хвилин;

— на автобусних маршрутах нерегулярних перевезень, при перевезенні небезпечних вантажів та для водіїв, які керують великоваговими чи великогабаритними ТЗ, —

через кожні 2 години 30 хвилин керування тривалістю не менше 15 хвилин.

Якщо ж водію надається перерва для відпочинку та харчування, то перерви для короткочасного відпочинку не передбачаються (

п. 4.4 Положення № 340).

 

Час відпочинку водіїв

Перерва для відпочинку та харчування.

Кожному водію протягом робочої зміни надається перерва для відпочинку та харчування не пізніше ніж через 4 години після початку роботи, тривалістю не менше 45 хвилин і не більше 2 годин. Така перерва не включається до робочого часу водія, час такої перерви водій може використовувати на власний розсуд і може відлучатися з робочого місця.

У разі встановлення тривалості щоденної роботи понад 8 годин водію можуть надаватися 2 перерви для відпочинку та харчування загальною тривалістю не більше 2 годин.

Конкретна тривалість перерви для відпочинку та харчування встановлюється Перевізником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Час початку та закінчення такої перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Щоденний (міжзмінний) відпочинок.

Протягом будь-якого 24-годинного періоду, відлічуючи від початку робочого дня (зміни), тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку водія має бути не менше 10 послідовних годин (п. 5.5 Положення № 340).

Якщо протягом робочої зміни ТЗ керують два водії, кожен водій повинен мати щоденний відпочинок тривалістю не менше 8 послідовних годин.

Водіям, яким установлено

підсумований облік робочого часу, тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку в окремі періоди може бути зменшено до 8 послідовних годин протягом будь-якого 24-годинного періоду, відлічуючи від початку робочої зміни, при цьому робочий час протягом облікового періоду не повинен перевищувати норму робочого часу, установлену законодавством (п. 5.7 Положення № 340).

Невикористані години щоденного (міжзмінного) відпочинку підсумовуються і надаються водію у вигляді додаткових, вільних від роботи протягом облікового періоду годин у порядку, передбаченому графіком змінності.

Щотижневий відпочинок.

Тривалість щотижневого відпочинку водія має бути не менше 45 послідовних годин (п. 5.8 Положення № 340).

Звернемо увагу також на нововведення

Положення № 340 стосовно умов для щоденного (міжзмінного) відпочинку водіїв (пп. 5.10 і 5. 11 Положення № 340). Такий відпочинок не може здійснюватися водієм:

— у салоні автобуса, крім випадків, коли автобусом керують два водії та в автобусі є місце для відпочинку водія (для водіїв автобусів);

— у кабіні вантажного автомобіля, крім випадків, коли у вантажному автомобілі є спальне місце для відпочинку водія (для водіїв вантажних автомобілів).

Протягом щоденного (міжзмінного) відпочинку водії повинні мати належні умови для відпочинку:

— ліжко або місце для відпочинку в салоні автобуса в разі, коли автобусом керують два водії (для водіїв автобусів);

— ліжко або спальне місце для відпочинку в кабіні вантажного автомобіля (для водіїв вантажних автомобілів);

— користування туалетом, можливість харчування гарячими стравами.

 

Особливості режиму роботи водіїв

Ненормований робочий день.

Водіям легкових автомобілів (крім таксі) за потреби може встановлюватися ненормований робочий день, тобто понад нормальну тривалість робочого часу. Ця робота не вважається надурочною, а перепрацьований час не підлягає додатковій оплаті. Кількість перепрацьованого часу при такій роботі визначається в колективному договорі (п. 2.10 Положення № 340).

Як компенсація за перепрацьований час водіям надається щорічна додаткова оплачувана відпустка і у випадках, передбачених законодавством, провадиться відповідна оплата за виконаний обсяг робіт. Такі домовленості, як правило, фіксуються в колективному або трудовому договорі.

Зауважимо:

Положенням, що діяло раніше, передбачалася можливість установлення ненормованого робочого дня також і для водіїв інших автотранспортних засобів експедицій та розвідувальних партій, зайнятих на геологорозвідувальних, топографо-геодезичних та розвідувальних роботах у польових умовах. У чинному Положенні № 340 цю норму вилучено.

Розподілений робочий день.

Згідно з п. 2.9 Положення № 340 для водіїв автобусів, які здійснюють регулярні пасажирські перевезення, за їх згодою може встановлюватися робочий день з розподілом зміни на дві частини за умови, що тривалість цих частин не перевищує 4 годин з урахуванням часу, необхідного для повернення на місце стоянки.

При цьому тривалість перерви між частинами зміни має бути не менше 2 годин без урахування часу для відпочинку та харчування. Час перерви між двома частинами зміни до робочого часу не включається.

Режим розподіленого робочого дня (з перервою в роботі понад 2 години) супроводжується встановленням доплати. Перелік посад працівників, які мають право на встановлення такого режиму роботи, і конкретний розмір доплати визначаються в колективному договорі.

Робота у святкові та неробочі дні.

Якщо призупинення роботи неможливе внаслідок виробничо-технічних умов (безперервно діючі підприємства), а також у зв'язку з проведенням робіт, пов'язаних з необхідністю обслуговування населення та виконання ремонтних і вантажно-розвантажувальних робіт, то допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) робота водіїв у святкові та неробочі дні (п. 5.9 Положення № 340).

При встановленні підсумованого обліку робочого часу передбачена графіком змінності робота у святкові та неробочі дні включається до розрахунку норми робочого часу облікового періоду.

Надурочні роботи.

Залучення водіїв до надурочних робіт здійснюється згідно зі ст. 62 — 64 КЗпП.

Надурочними вважаються роботи понад установлену тривалість робочого дня (зміни) (

ст. 52, 53 і 61 КЗпП).

Не слід забувати про граничні норми застосування надурочних робіт (про обмеження тривалості надурочних робіт) для водіїв. Згідно з

п. 2.11 Положення № 340 надурочні роботи для кожного водія не повинні перевищувати 4 годин протягом двох днів підряд або 120 годин на рік, крім випадків виникнення непередбачених обставин (несправність ТЗ, несприятливі умови тощо), унаслідок яких було збільшено фактичну тривалість змінного періоду керування.

Положенням, що діяло раніше, граничні норми надурочних для водіїв становили: 75 годин на рік у разі застосування підсумованого обліку робочого часу або 100 годин на рік у разі дотримання щотижневої норми тривалості робочого часу.

Роз'їзний характер роботи.

Статтею 13 КЗпП передбачено, що колективним договором установлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин. Отже, колективним договором має бути визначено, чи вважаються поїздки водіїв до інших населених пунктів службовим відрядженням або така робота має роз'їзний (пересувний) характер.

Якщо колективним договором, що діє на підприємстві, визначено, що поїздки водіїв — це робота, яка постійно провадиться в дорозі та має роз'їзний характер, то відповідно до

постанови № 490 таким працівникам установлюється надбавка до тарифної ставки (посадового окладу) в розмірах, передбачених колективним договором.

Якщо колективним договором водіїв не включено до переліку професій працівників, постійна робота яких провадиться в дорозі та має роз'їзний характер, то поїздки водіїв до іншого населеного пункту є відрядженнями і в такому разі їм повинні виплачуватися добові. Такі роз'яснення надано Мінфіном у 

листах від 05.03.2007 р. № 31-18030-07-21/4528, від 03.10.2007 р. № 31-18030-07-10/20122 і Мінпраці в листі від 17.11.2006 р. № 307/13/133-06.

 

Організація обліку робочого часу водіїв

Згідно зі

ст. 30 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи. Оскільки виконання працівником трудових обов'язків з дотриманням установленого правилами внутрішнього трудового розпорядку режиму роботи є істотною умовою трудового договору, облік відпрацьованого працівником часу має бути забезпечено роботодавцем при застосуванні будь-яких форм та систем оплати праці.

Облік робочого часу водіїв здійснюється на підставі табеля обліку використання робочого часу (

п. 6.2 Положення № 340). Нагадаємо, що нову типову форму табеля (форма № П-5) затверджено наказом Держкомстату від 05.12.2008 р. № 489 і запроваджено з 1 січня  2009 року. Про особливості заповнення форми табеля — див. статтю «Табель обліку робочого часу» // «ОП», 2009, № 21, с. 18 — 26.

Робочий час водіїв, які працюють щодня в певні години, установлені правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, ураховується щодня (

п. 6.7 Положення № 340).

Робочий час водіїв

з ненормованим робочим днем обчислюється в робочих днях (крім роботи у святкові дні, що обчислюється в годинах) (п. 6.8 Положення № 340).

Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія (

додаток 2 до Положення № 340 // «ОП», 2010, № 19, с. 15). Зокрема, у відомості обліку робочого часу та відпочинку водія щодо кожної робочої зміни вказуються планові та фактичні дані стосовно маршруту, початок та кінець робочої зміни.

 

Установлення тахографів на автомобілі

Слід зазначити, що дуже важливим нововведенням

Положення № 340 є норма про встановлення на ТЗ тахографів. Так, відповідно до п. 6.1 цього Положення автобуси, що використовуються для нерегулярних та регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 500 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонни мають бути обладнані спеціальними контролюючими приладами — тахографами. Це контрольні пристрої, що встановлюються на ТЗ для відображення та реєстрації інформації про його рух (швидкість ТЗ, пройдену відстань, періоди праці та відпочинку водія). Це означає, що відстежити робочий режим водія можна буде за допомогою тахографа, який фіксує проведений час за кермом та час відпочинку водія.

Водій

, який керує ТЗ, не обладнаним тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку (п. 6.3 Положення № 340). У ній відображаються: вид сполучення (міське, приміське, міжміське), початок та кінець робочої зміни, тривалість змінного періоду керування і змінної перерви. Форму цього документа наведено в додатку 3 до Положення № 340 // «ОП», 2010, № 19, с. 15.

Звернемо увагу, що для вимог про установлення тахографів (

п. 6.1 Положення № 340) передбачено особливий порядок набуття чинності:

— для нерегулярних та регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 500 км, перевезень небезпечних вантажів —

з 01.06.2012 р.;

— для перевезень вантажів колісними ТЗ з повною масою понад 12 тонн —

з 01.06.2013 р.;

— для перевезень вантажів колісними ТЗ з повною масою від 3,5 до 12 тонн —

з 01.06.2015 р.

 

Перевірка дотримання режиму праці та відпочинку водіїв

Державний контроль за дотриманням режимів праці та відпочинку водіїв здійснюється посадовими особами урядового органу державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті — Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті Міністерства транспорту і зв'язку України (Головавтотрансінспекція) та її територіальними органами (

п. 7.1 Положення № 340).

Головний орган, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху, — Державна автомобільна інспекція Міністерства внутрішніх справ України (Державтоінспеція) здійснює перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв згідно з чинним законодавством (

п. 7.2 Положення № 340).

Зауважимо:

Положенням, що діяло раніше, передбачалося здійснення державного нагляду і контролю з питань робочого часу та часу відпочинку водіїв територіальними органами Держнаглядпраці.

 

На цьому закінчуємо розгляд нашої теми.

Найактуальніші питання, пов'язані з особливостями оплати праці водіїв автотранспортних засобів: установлення тарифних ставок (окладів), надбавок і доплат, оплати праці за період простою, за час виконання робіт з технічного обслуговування і ремонту автомобіля, пільги та компенсації, пов'язані з трудовою діяльністю, тощо ми розглянемо в наступних випусках газети.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити