Розлучена жінка: чим підтвердити право на соцвідпустку «на дітей»

Соціальна додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів, що надається працівникам, які мають дітей, установлена ст. 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки). За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

У ст. 19 Закону про відпустки в числі претендентів на надання такої відпустки дійсно зазначені одинокі жінки, які мають дитину. Але чи належить до них розлучена жінка? Адже тільки наявність статусу «розлучена жінка» не дає на це права. Давайте розбиратися.

Розлучена жінка = одинока жінка?

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9 одинокою матір’ю вважають жінку, що не перебуває у шлюбі і в свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька чи запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка сама виховує та утримує дитину. Тобто для цілей ст. 19 Закону про відпустки до одиноких матерів відносять і розлучену жінку, але за умови, що вона сама виховує дитину. При цьому участь батька в утриманні дитини не позбавляє матір статусу «одинока жінка» (див. листи Мінпраці від 06.07.2006 р. № 247/13/116-06, від 30.05.2014 р. № 193/13/123-14 // «ОП», 2014, № 16, с. 4). І навіть якщо працівниця отримує від колишнього чоловіка аліменти на утримання дитини, той цей факт ніяким чином не вплине на її право оформити соціальну відпустку «на дітей». Головне — підтвердити, що батько дитини не бере участі в її вихованні. Як це зробити? Звичайно ж, документально.

«З миру по нитці» — розлученій матері соцвідпустка

Щоб піти в соцвідпустку «на дітей», працівниця — розлучена жінка, яка виховує дитину сама, має надати відповідні документи*:

* Які документи можуть знадобитися іншим категоріям працівників, що бажають оформити соціальну додаткову відпустку «на дітей», можна ознайомитися в «ОП», 2013, № 10, с. 19.

1) копію свідоцтва про народження дитини;

2) копію свідоцтва про розірвання шлюбу;

3) документи, які підтверджують, що батько дитини не бере участі в її вихованні.

З копією свідоцтва про народження дитини проблем не виникає. Зі свідоцтвом про розірвання шлюбу можуть виникнути питання. Справа в тому, що при розлученні за чинними «РАЦСовими» правилами штамп з відміткою «Шлюб розірвано» до паспорта ставити не обов’язково ( пп. 7 і 8 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 р. № 2398-VI, ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 р. № 2947-ІІІ). Документом, що підтверджує факт розірвання шлюбу, є рішення суду про його розірвання (така практика застосовується для розлучень з липня 2010 року). Ось його копію і можна «додати до справи». Нагадаємо: до липня 2010 року підтвердженням того, що жінка розлучена, слугувала копія свідоцтва про розірвання шлюбу або копія сторінки паспорта з відповідним штампом.

А ось за підтверджуючими документами доведеться побігати . Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред’явити розлученій жінці, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки. Отже, для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред’явлено будь-який офіційно складений, оформлений та посвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Зокрема, одним із таких документів, наприклад, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; постанова суду чи постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, створеною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи (садка) про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з учителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо. На це Мінсоцполітики вказало у своєму листі від 30.05.2014 р. № 193/13/123-14.

Будь-який з перелічених вище документів підійде для підтвердження жінкою свого «розлученого» статусу. А ось довідка з ЖЕКу про те, що дитина проживає з матір’ю без батька, для цього не підходить. Адже батько дитини може брати участь в її вихованні й без фактичного проживання разом з нею.

Щороку з оновленими документами

Соціальна відпустка «на дітей» працюючим батькам, у тому числі й розлученій жінці, яка виховує дитину сама, не належить до щорічних відпусток. Її надають за календарний рік (див. лист Мінпраці від 19.02.2010 р. № 48/13/116-10 // «ОП», 2010, № 6, с. 15). А за цілий рік може багато що змінитися, наприклад вік дитини перевищить установлену вікову межу або ж зміниться статус «одинока жінка». Тому роботодавець має право вимагати оновлення документів, що підтверджують право жінки на надання соціальної відпустки «на дітей» щороку. На це звертало увагу працеоплатне відомство у своєму листі від 30.05.2014 р. № 193/13/123-14.

Тому, щоб скористатися соціальною відпусткою «на дітей», працівниці — розлученій жінці потрібно щоразу (щороку) підтверджувати своє право на неї, а саме надавати документи, що підтверджують її «одинокий» статус. Якщо ж працівницею не буде доведено факт, що вона дійсно виховує дитину сама, без участі батька, роботодавець може відмовити їй у наданні такої відпустки.

Насамкінець нагадаємо, що право на надання соціальної додаткової оплачуваної відпустки працівникам, які мають дітей, залежить від віку дитини. У самому Законі про відпустки зазначено тільки граничний вік дитини (15 років), що дає право на відпустку жінкам, які мають двох і більше дітей. Для решти категорій працівників, які мають дітей, у загальному випадку граничний вік дитини становить 18 років ( ч. 1 ст. 6 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 р. № 2947-III, ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ і ст. 2 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.92 р. № 2811-ХІІ).