Теми статей
Обрати теми

Переживаємо особисті кризи на роботі

Зімовін Олексій, практикуючий психолог (e-mail: а.zimovin@id.factor.ua)
Інколи нам у житті нелегко… Але таке «нелегко» буває різним: просто втомився, просто стрес, просто навалилося. А буває й так, що життя змінюється кардинально, безповоротно, і залишається тільки змінюватися разом з ним — тоді йдеться про кризу. Які зміни в житті можна назвати кризовими: народження дитини, смерть близької людини, втрата роботи, перехід у новий віковий етап — тобто тоді, коли повернутися до колишньої точки неможливо. Як пережити кризу і як отримати з неї користь — тема нашої сьогоднішньої розмови.

Без кризи ніяк

«Країна вся в кризі, а мені що, не можна?!» — може пожартувати наш читач і співвітчизник, але найчастіше людині, яка переживає кризу, зовсім не до жартів.

Що таке криза?

У розвитку людини психолог Л. С. Виготський виділяв літичні та критичні періоди. Перші характеризуються стабільним перебігом розвитку, коли риси, що є в людини, здібності поступово змінюються протягом її життя. Критичним періодам властиві різкі, революційні психологічні зміни. Криза — це точка, в якій наше життя змінюється кардинально, рішуче та безповоротно. Це точка, в якій старий спосіб життя людини виявляється неадекватним тому, що відбувається, або зовсім неможливим. Це точка, в якій напрями подальшого розвитку розгалужуються і людині часто доводиться робити вибір стосовно того, як їй жити далі.

Якщо у стабільний період людина потихеньку працює, живе потихеньку, стосунками займається, то у кризі все це перебудовується, ламається, змінюється. Наприклад, жила собі жила жінка з чоловіком та дітьми, а потім бац — чоловік трагічно загинув. Чи можна продовжувати жити так, як жилося до цього? І хотілося б, та не вийде.

Отже, криза — це різка зміна в житті, що вимагає зміни самої людини.

Чи можна якось зафіксувати, заморозити життя, щоб криз не було? Звичайно ж, ні. Нехай слабкою, але втіхою для кожного, хто переживає кризу, має стати така її характеристика. Криза завжди веде нас до чогось нового. Саме в цій поворотній точці відбувається справжній розвиток людини. Вчені-психологи говорять, що будь-яка криза пов’язана з психічними новоутвореннями: відкриваються нові сенси, вибудовується нова модель світу, куються нові здібності та особистісні якості. Отже, як і в усього на світі, як і в усіх нас, у кризи є два боки: темний і світлий, диявольський та божественний. Перший пов’язаний з переживанням психічного болю, другий — з відкриттям чогось нового, з переосмисленням власного життя.

За якими ознаками можна впізнати кризу

З кризами дві проблеми. Перша — люди, які виявляють у себе кризу, коли жодної кризи немає. Друга — люди, які дійсно перебувають у кризі, але заперечують це. Ті, які «виявляють», ходять і скаржаться, і вимагають уваги, і щоб їх пожаліли, тому що вони у кризі і все погано. Як кризу у цьому випадку найчастіше називають чомусь кризу середнього віку і кризу сенсу життя (екзистенціальна криза). Далі ми говоритимемо про них детальніше. Чому ці кризи знаходять у себе найчастіше? Та тому що перевірити їх наявність найскладніше. Ну, дійсно, як установити, втратила людина сенс життя, чи знайшла вона його, чи знову втратила, окрім як з її слів. Люди, які дійсно відчувають кризу, схильні її заперечувати, намагаються жити по-старому, ігноруючи новизну, що зароджується. І це дійсно небезпечно. Криза розвитку будь-якої системи, у тому числі й людини, призводить до її розбалансування, адже криза тягне людину в різні боки, відкриває перед нею варіанти-альтернативи і всяка спроба зберегти статус-кво, відкладання вибору-рішення загрожує руйнуванням самої системи. Ось чому так важливо спиратися на деякі ознаки кризи, описані ученими. Мабуть, найбільш ідеалістична мета таких ознак — щоб ті, хто кризу нібито виявив, переконалися в тому, що в них усе добре, а ті, хто кризу ігнорували, все ж таки почали придивлятися до неї і до себе.

Отже, яку ознаку кризи слід вважати найважливішою, без чого криза не обходиться?

Криза з’являється у зв’язку з якоюсь переламною подією або цілим ланцюгом подій.

Зміна місця проживання, роботи, одруження, народження дитини — усе це події, які можуть породжувати кризу. У попередній пропозиції ми назвали події, які здаються нам відносно позитивними, але як би не хотілося, а список подій, які можуть призвести до кризи, необхідно продовжити далеко не позитивними: смерть або хвороба родича, розлучення, зрада, хвороба самої людини, звільнення тощо. Була у вашому житті переламна подія чи переживаєте ви її наразі? Тоді ймовірність кризи дуже велика, хоча, можливо, ви справляєтеся з нею конструктивно, а може, й не дуже. Якщо така подія (ланцюжок подій) на думку не спадає, то ймовірність кризи замала.

До речі, про ланцюжок подій. Дійсно, раніше психологи стверджували, що ядром кризи є якась одна переламна подія, і навіть намагалися, надаючи людині в кризі психологічну допомогу, шукати, виділяти саме цю ключову подію. Нам ближче дещо інший, сучасний підхід. Зараз ми бачимо, що, коли людина у своєму розвитку потрапляє в період кризи, останній супроводжується послідовністю подій, які розгортаються. Так, на думку спадає спогад одного вже дорослого чоловіка, який згадує одну з криз дитинства, оскільки переживав він її дуже важко. Якби ми говорили про одну, та ще і властиву тільки формальному підходу до справи подію, то довелося б зробити висновок, що його криза полягала в тому, що він пішов до дитсадка. Але дивіться уважно: до дитячого садка його відправили тільки тому, що його бабуся, з якою він проводив час до цього, померла, а батько розлучився з матір’ю, і їй довелося вийти на роботу. Але й це ще не все! У садку хлопчик, який до цього був максимально «домашньою» дитиною, звичайно, починає багато хворіти і йому доводиться багато часу проводити в лікарнях, де йому ще менше подобається, ніж у садочку. Тож у чому криза? У садку, у смерті бабусі, у розлученні батьків чи в постійних хворобах дитини? Скоріш за все, в усьому одразу, вона утворена переплетінням, перетином подій.

Ви напевно помітили, що говорячи про переламну подію, як головний критерій кризи ми, одначе, використовували ймовірнісні висновки: така подія була — ймовірно, у вас криза, не була — ймовірно, ні. Ми такі обережні просто тому, що інколи, у виключних випадках як таку переламну подію виявити неможливо, а ось усі ознаки кризи наявні. Які ж інші ознаки свідчать про кризу?

Важлива ознака — ізоляція.

Людина, яка відчуває справжню кризу, замикається в собі, перестає спілкуватися з іншими людьми, прагне не розкриватися і не розмовляти з ними. Інколи помітити ізольованість людини важко. Вона може відповідати на ваші запитання, може навіть посміхатися, ось тільки виникає відчуття, що вона десь не тут, не з вами. Тобто ми говоримо не обов’язково про реальну відсутність спілкування, самої форми спілкування, ми говоримо про те, що його наповненість і зміст блякнуть. При цьому, звичайно ж, ізоляція супроводжується особливими переживаннями. Людині здається, що її почуття ніхто не зможе розділити та зрозуміти, що ніхто, крім неї, на цілому світі не відчував подібного. Вона відчуває самотність, навіть коли поряд з нею хтось є, свою знедоленість. Їй здається, що ніхто не підтримує або не може її підтримати. Вона опиняється перед лицем безодні кризи одна, ніби в бульбашці, через яку їй усіх видно, але доторкнутися до неї ніхто не може.

І ось ми й дісталися до ще однієї важливої ознаки кризи — важкі почуття. У кризі людині доводиться стикатися з переживаннями, про які вона до цього й не мала гадки, а якщо й мала, то, ймовірно, постаралася забути про них. Це почуття горя, втрати, небезпеки, приниження, страху, відчаю. У кризі людина часто здається самій собі недостатньо хорошою, бачить себе неповноцінною.

Слід зазначити як ознаку й те, як людина бачить ситуацію. По-перше, вона не сприймає кризу як цілісність, її сприйняття кризи роздроблене. Вона може сказати, що хтось помер, але що далі, як їй живеться, що відбувається, нерідко все це виявляється за межами її свідомості. Часто, щоправда, і сама смерть близького виявляється немовби не до кінця усвідомлюваною. Це не означає, що людина не знає, що її близький помер. Ми не розглядаємо психотичні випадки. Це означає, наприклад, що людина продовжує поводитися так, немов її близький живий. Не чіпає речі в його кімнаті, намагається планувати свій день залежно від вподобань та планів покійного тощо. Життя продовжує регулюватися тим, кого вже немає.

Але сприйняття стає не тільки роздробленим. Як правило, у кризі людина перестає бачити перспективи. Вона не знає, чого вона хоче від життя, яким буде її майбутнє. Усе це віддаляється від неї, ховається в тумані невизначеності.

Людина схильна знецінювати те, що в неї є, усе здається їй безглуздим і нецікавим, життя змінилося, не на краще, так що зараз усе погано або ніяк. «І що б ви мені не запропонували, ви не зможете мені запропонувати!»

І остання ознака — протяжність, тривалість переживання. Криза, на відміну від сезонного зниження настрою, короткочасного стресу чи ще чогось, не може пройти швидко, людині доводиться варитися в цьому доти, доки не зміниться її життя, тобто або зовнішні обставини, або вона сама.

Якими бувають кризи

Усі кризи можна умовно поділити на дві великі групи: нормативні та ненормативні кризи.

Нормативні кризи можна передбачити, вони пов’язані з етапами життя і розвитку людини та проявляються в усіх у певному віці. Можна також говорити і про нормативні сімейні кризи, адже людина включена в сімейні стосунки, а сім’я як система також проживає визначені, схожі в багатьох людей, етапи свого існування.

Ненормативні кризи передбачити складно. Оголосити час або навіть обов’язковість їх настання не можна. Тобто, якщо з нормативними кризами, швидше за все, доведеться зіткнутися кожному з нас, причому приблизно відомо, коли це станеться, з ненормативними кризами все складніше. Ненормативні кризи також можуть бути пов’язані з розвитком самої людини, зі змінами її сім’ї як системи, до якої вона включена, але також і зі змінами макросоціальних структур (робота, громадські організації, світова спільнота). Намічена класифікація криз схематично зображена на рисунку.

img 1

Тож поговоримо про нормативні індивідуальні кризи. Е. Еріксон говорить про три кризи, що припадають на дорослий період життя. У 20 — 25 років людина повинна вирішити протиріччя між близькістю та ізоляцією. Якщо криза вирішується продуктивно, то формується здатність любити. Потім великий період — 25 — 64 роки — криза спричиняється протиріччям «продуктивність — застій». Переживши її позитивно, людина одержує можливість піклуватися (по-перше, про своїх дітей, а по-друге — про ті результати праці, досягнення, до яких вона прийшла). Важлива криза, що настає після 65 років, пов’язана із завершенням активної трудової діяльності — це криза «цілісність Я — відчай». Літній людині важливо осмислити своє життя як цілісність, зрозуміти, що в цілому вона задоволена ним. Тоді вона набуває новоутворення, яке можна назвати мудрістю.

Водночас модель Е. Еріксона представляє дуже узагальнений малюнок. Точніші вікові межі і, напевно, більш відповідні нашій культурі установлює український психолог В. Ф. Моргун. У його періодизації можна говорити про такі нормативні вікові кризи. У 17 — 21 рік ми стикаємося з кризою юності: любові та професії. Людині доводиться не тільки шукати та знаходити любов, а й уключатися у професійну діяльність. У 27 — 33 роки людина переживає кризу молодості: сім’ї, покликання. У 39 — 45 — криза дорослості: визнання. Саме ця криза схожа на кризу «продуктивність — застій», що описується Е. Еріксоном. У кризі дорослості людині важливо зрозуміти, чи досягла вона того, чого хотіла, чи корисно це хоч комусь тощо. Криза зрілості, яку переживають у 55 — 65 років, може бути вирішена вдало, якщо людина, яка входить в епоху літнього віку, не опиняється на узбіччі життя, але займається «наставництвом», навчає інших, шанується ними, веде активний спосіб життя тощо.

Звичайно ж, розглянуті вище періодизації умовні. Але суть нормативної індивідуальної кризи зрозуміла — це різка зміна життя: вихід на роботу, створення сім’ї, звільнення з роботи тощо.

Якими можуть бути нормативні сімейні кризи? Вони виникають у міру розвитку сім’ї. Перша криза — прийняття подружніх ролей, адже молоді люди до цього моменту не дуже уявляють, як це — бути подружжям. Наступна — народження дитини: тут потрібно бути вже не тільки чоловіком, а й батьком. Далі — включення дітей у зовнішні структури (садок, школа). Потім — підлітковий вік дитини. Досить важка криза — дитина, яка виросла, покидає рідну домівку. Подружжю знову доводиться вчитися жити тільки удвох (якщо, звичайно ж, у них немає інших дітей).

А що з ненормативними кризами? І сама людина, і її сім’я, і навіть суспільство, в якому вона живе, можуть опинитися в несподіваній ситуації, що вимагатиме від людини змін. Ненормативні кризи самої людини: звільнення, хвороба, розчарування в роботі тощо. Тут окремо слід згадати кризу сенсу життя, коли людині здається, що їй більше немає чого жити, усе не має сенсу, те, що раніше здавалося потрібним і важливим, більше таким не є.

Ненормативні кризи сім’ї: зрада, розлучення, важка хвороба члена сім’ї, смерть одного з членів сім’ї, інцест.

Ненормативні макросоціальні кризи: економічна, політична, війна.

Ви бачите, скільки небезпек очікує людину, зі скількома важкими подіями їй доводиться стикатися і якось їх переживати. І зробити це, безумовно, важко. Проте — як же допомогти собі пережити кризу конструктивно, зменшити її шкоду та максимізувати користь?

Як пережити кризу

На наш погляд, одним з найважчих переживань, пов’язаних із кризою, є переживання краху власного життєвого світу. Але зрозуміло, що й зберегти стару картинку світу, як фотографію в гаманці, не вийде. Тому основний принцип самопідтримки у кризі —

змінюватися, але знаходити точки опори.

Заборонити переживання, неприємні емоції, що властиві кризі, важкі почуття, звичайно ж, не можна, їх потрібно приймати та помічати. Але при цьому необхідно й на щось спиратися, знаходити острівці стабільності в бурхливому кризовому морі. Про такі острівці детальніше.

1. Соціальна підтримка. Людина у кризі, як ви пам’ятаєте, ізолюється, замикається в собі. Робити це категорично небажано. Навпаки, як би важко не було, намагайтеся розмовляти з іншими людьми, з близькими, розповідати їм про своє горе, про переживання. Насправді не так уже важливо, щоб ця людина була заготовлена заздалегідь. Інколи розповідь про свої труднощі навіть попутникам у поїзді або таксисту надає підтримки. Проговорення переживань, властивих кризі, дозволяє їх виразити та пережити. Тоді можна рухатися далі.

Перебуваючи у кризі, просіть інших побути з вами, обійняти вас, допомогти приготувати вам їжу. Звичайно, частіше це родичі, члени сім’ї, ті, хто постійно поруч. Не бійтеся просити їх підтримки! Вам може здаватися, що вам ніхто не потрібний, що варто просто полежати та поплакати, що всі оточуючі вас дратують. Насправді це захист психіки, яка намагається уберегти вас і оточуючих від болю, але тим самим не дозволяє болю вийти, закінчитися. Тому, хто відчуває кризу, дуже потрібні люди, і, як правило, вони знаходяться, варто тільки розкрити очі, але він так боїться собі в цьому зізнатися.

2. Опора на структуру життя. У кризі життя ламається, змінюється. Нам здається, що все просто жахливо, що довкола шумлять хвилі, тріскоче лід, вивергаються вулкани. Проте це тільки переживання. Реальність не змінилася кардинально, багато що в ній залишилося тим самим. Сонце так само встає на сході, робочий день так само розпочинається о дев’ятій, ваша кава така ж ароматна. Так, якась найважливіша частина вашого життя стала іншою (навіть не хочеться перелічувати розглянуті нами вище кризи ще раз, але ви розумієте, про що ми), але щось і залишилося тим самим! У кризі важливо знаходити ці зони структурованості, звичності, схожості життя, якісь особливо безпечні місця. Хтось поринає в роботу, хтось читає книги як у дитинстві, хтось купує цукерки, які завжди допомагають у знятті стресу… Знаходьте зони стабільності, помічайте, що життя все одно має структуру!

3. Збирання себе по частинках. У кризу сама людина, її ідентичність є, хотілося написати «руїною», але правильнішим буде образ вулкана. Усе клекоче, реве і тремтить. Однак пам’ятайте, що криза не безкінечна і незабаром усе заспокоїться, затихне, але… зміниться. Ландшафт буде дещо іншим. Як же зібрати себе, свою ідентичність знову? Як уникнути особливо сильних руйнувань?

Будьте уважні до своїх відчуттів, до своєї тілесності. Нагадуйте собі, що ви живі. Помічайте своє дихання, дотик до своєї шкіри, смак їжі, яку ви вживаєте, яскраві фарби, звуки. На самому початку нашого розвитку, у той момент, коли ми прийшли в цей світ, у нас були тільки відчуття, тільки потім ми зібрали з них системи сприйняття, мислення, пам’яті тощо. І тепер, у кризі, коли складні системи дають збої, щоб зберегти цілісність своєї ідентичності, важливо помічати ті відчуття, які безпосередньо нам дані. Людина, яка опинилася у кризі, постійно прокручує в голові кризову подію, ланцюжок подій, зайнята роздумами, складними відчуттями, картинками, що мерехтять у її голові. Замість цього важливо повернутися до простої даності відчуттів: дотиків, фарб, звуків, дихання.

Криза може бути дуже важкою, але потрібно пам’ятати, що доки ми живі, ми багато що здатні змінити! Як зазначав В. Гжегорчик: «Усе має свій захід, тільки ніч закінчується світанком». Криза закінчується, нове життя починається…

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі