Теми статей
Обрати теми

Говорити як лідер: цікаві прийоми для старости

Зімовін Олексій, практикуючий психолог, канд. психол. наук, член Асоціації політичних психологів України
Старості, як нікому іншому, знайома необхідність переконувати інших людей, а отже, й пропонувати їм погодитися з його думкою. Це можуть бути мешканці ОТГ, члени виконкому або ж, власне, сам сільський/селищний голова. Як же повести людей за собою, як стати громадським лідером по суті, а не за посадою? Темі лідерства приділяється сьогодні надто сильна увага. Видають нові та перевидають старі книжки, проводять навчання. Вже стала традиційною думка, що сучасній особистості, як посадовій особі, що зрозуміло, так і, наприклад, підлітку, неодмінно необхідно мати лідерські якості. Спроби пояснити лідерство як феномен здійснювалися у великій кількості підходів, звісно, що вже багато зроблено, але без відповіді так і залишається запитання: яким чином одна людина отримує здатність впливати на іншу і чому ця остання підкорюється? У цій статті ми пропонуємо вам досить свіжу концепцію лідерства, в основі якої є аналіз мовлення лідерів. Ця концепція є практико-орієнтованою, адже опанувати певний стиль мовлення, засвоїти нові мовленнєві звички до снаги кожному!

Дискурсивна модель лідерства

Чому ж тема лідерства є такою актуальною, суперечки щодо цього феномена не вщухають? Такий ажіотаж заснований на важливості лідерства як особливої, мабуть навіть найбільш суттєвої, соціальної функції, функції, яка необхідна для будь-якої групи людей. Аби чогось досягти, нам треба організуватись, поєднати зусилля! Зробити це звичайному керівнику, який може бути і формальним, звісно, не до снаги. Тут потрібний справжній організатор і спрямовувач діяльності, яким і є саме лідер.

Сучасна наукова психологія накопичила величезну кількість концепцій лідерства. Є такі, що на перше місце ставлять харизму, інші намагаються виокремити універсальні риси лідера. Водночас харизма — річ надто ефемерна та незрозуміла. А інтелект, впевненість у собі, активність і вміння вирішувати завдання, які найчастіше визначають як лідерські якості, притаманні далеко не всім лідерам. На практиці зустрічаються лідери із зовсім іншим переліком рис характеру, а люди все одно чомусь прислухаються до них.

Існують також концепції, які намагаються охарактеризувати певну поведінку лідера. Так, К. Левін описав авторитарний, демократичний та ліберальний стилі лідерства, але здається, що, крім загального висновку, лідерство буває дуже різноманітним, нічого конкретного та практичного нам це не дає.

Так, існують й інші концепції, адже гуманітарним наукам притаманна певна множинність поглядів. Водночас розглянуті вище моделі у своєму розумінні лідерства, здається, містять один і той же недолік — зосереджуючись на особистості лідера, вони забувають про його послідовників. Лідерство для них лише похідна від особистості однієї людини, прояв її індивідуальності, але ж це не зовсім так, ніякого лідера без групи, без послідовників бути не може.

Отже, ми пропонуємо вам нову модель лідерства. Її розроблено у межах сучасної методології соціального конструкціонізму. Також ви можете більш детально познайомитися з цією концепцією, звернувшись до книги С. Тітц зі співавторами «Мова організацій. Інтерпретація подій і створення значень». Серед усього розмаїття суперечок експертів з лідерства стабільним залишається мабуть лише одне положення — лідерство забезпечує людей можливістю здійснити щось спільно, групою, у команді.

Модель, яку ми представляємо, розуміє лідерство як особливий комунікативний, а отже, дискурсивний, мовний феномен. Адже, дійсно, лідеру вдається забезпечити поєднання зусиль людей для досягнення цілей саме через створення сенсу цих дій для них, через трансмісію значень, які ці люди здатні прийняти та поділити. Лідер досягає цього, використовуючи мову! Йому вдається переконати інших людей у тому, що вони мають приєднатися до нього, рухатися саме у тому напрямі, який він пропонує.

Отже, у межах цієї моделі ми пропонуємо таке визначення:

Лідерство — створення значень і сенсів для інших людей.

Колись В. Ленін проголосив: «Землю — селянам, заводи — робітникам, влада — народу...». Стилістика цього вислову не дуже притаманна його письмовому мовленню, але ж це гасло він і не пише, а вигукує з броньовика, здогадуючись, відчуваючи настрої людей, а потім змінюючи їх та створюючи нові. Цей приклад не має на меті якогось ставлення до історичної особи Леніна, ми використовуємо його, щоб проілюструвати думку, що лідерство — це саме особливий спосіб мовлення.

Так і деякі експерти з управління, наприклад Том Петерс, висновують: «У лідера як «інструмент» є тільки його мова».

Таким чином, дискурсивна концепція лідерства може бути представлена у трьох простих положеннях:

1) лідерство — не індивідуальний, але соціальний, колективний феномен;

2) лідерство — процес створення значень і сенсів, які приймають інші люди;

3) лідери створюють і розкривають світ для своїх послідовників.

Про складне просто

За результатами аналізу мовлення лідерів дослідники дійшли висновку, що його найхарактернішою ознакою є пояснення складних і глибоких ідей простими словами.

Також лідери вміють знайти ті слова, що викликають певний емоційний резонанс у психіці своїх послідовників, грати на їх почуттях та очікуваннях. Тобто лідери таким чином передають послідовникам сенс активності, що він постає як безумовний факт, хоча насправді він лишень сконструйований у комунікації.

Звернімося до прикладів. Нижче ви бачите висловлення двох лідерів:

1) «Ми більше не можемо чекати, поки мине шторм. Ми повинні навчитися працювати під дощем»;

2) «Ми складаємо всі яйця в робочий кошик і дивуємося, чому вони змішуються».

Вони використовують прості, але метафоричні слова! Які складні ідеї при цьому повідомляються?

У першому прикладі лідер стимулює послідовників працювати ефективно, нехай ситуація цьому зараз і не дуже сприяє. Він грає словами «шторм» та «дощ», пом’якшуючи те напруження, яке має несприятлива ситуація. Яким би було його мовлення, якби він ігнорував емоції та очікування своїх слухачів? Мабуть, звернувся б до більш традиційних дискурсивних стратегії: нагадав про економічну кризу, звалив провину на політиків, поскаржився на брак кадрів. Ці канцеляристські стратегії, які можуть бути використані для звітів та документів, навряд чи потрібні звичайним людям. Їм легше приєднатися до його метафоричного способу мовлення, в якому все те ж саме передано за допомогою образів шторму та дощу.

У другому прикладі транслюється складна та й часом неприємна ідея порядку, професійної дисципліни, але ж здійснюється це дуже просто і легко. Лідер нікого не критикує, не покладає провини на інших, він використовує займенник «ми», а не «ви».

Важливо! Найголовніша навичка лідерства — передавати складні ідеї простими текстами, які зрозумілі великій кількості людей.

Це основний принцип. Тепер виявимо, які конкретні прийоми використовують лідери у своєму мовленні.

Як лідери ставлять цілі

Спосіб створення мети групи або спільноти називають фреймінгом (від англ. frame — рамка). Цей процес визначає, до яких смислових систем звертається лідер, створюючи мету для своїх послідовників.

Досить поширеними та полярними один до одного є фрейм проблеми та фрейм можливості. Нижче ви можете побачити два способи висловлення цілі для групи:

1) «Організація цього заходу дозволить вам розвинути власні здібності та підвищить імовірність професійного зростання»;

2) «Нас вважають нікчемною організацією, оскільки ми вже давно не проводили цікавих заходів. Нас закриють до біса, якщо тільки ви не придумаєте найближчим часом щось цікаве».

Лідер у першому прикладі звертається до фрейму можливості. Він намагається показати підлеглому, які переваги має виконання завдання особисто для нього. Друге висловлення побудовано на фреймі проблеми, підкреслюються негативні аспекти, загрози, ризики. Зрозуміло, що перший фрейм спонукає до виконання завдання, а другий навпаки зменшує мотивацію та пригнічує активність виконавця.

Отже, правильний фреймінг має забезпечувати наснаження членів спільноти, формувати їх намір діяти заради досягнення поставленої мети.

Тільки подивіться на наступний приклад фрейму. Його створив Стів Джобс, виступаючи перед фахівцями його щойно створеної компанії NEXT. Мету він сформулював таким чином: «революція освітньої системи нації»! С. Джобс звернувся до фрейму соціального внеску, тим самим створивши досить значущу мотивацію для працівників. Їм слід працювати ефективно не заради збагачення С. Джобса, вони здатні змінити всю освітню систему, тобто попрацювати і для себе, і для свої дітей, і для всього соціуму».

Знову ж таки С. Джобс міг використати простий бізнес-дискурс: максимізувати прибутки, зосередитися на технічних інноваціях, знайти нові способи збуту... Чи приємно іншим людям приєднуватися до цих цілей? Чи підуть вони за таким лідером? Навряд чи, адже така суха мова не містить дуже важливого елемента — значень і сенсів для інших людей. Для бізнесменів — так, для звичайних працівників — ні.

Таким чином, найкращий фрейм створення цілей спільноти — той, що пов’язує активність людей з їх цінностями та переконаннями.

Важливо! Як спонукати когось зробити щось? Покажіть зв’язок між його діями, цінностями та переконаннями.

Джеф Бізос, засновник компанії Amazon, так писав про неї: «Наша місія полягає в тому, щоб створити новий рівень очікувань у клієнтів, який змусить усі компанії підняти свій рівень… Це стане чимось, про що ми зможемо розповідати нашим онукам». Які ключові фрейми ви тут бачите? Насамперед фрейм культури споживання, адже Дж. Бізос прагне розвитку очікувань клієнтів, але тут є й ще один важливий фрейм — сімейних цінностей — та частина, де він говорить про онуків.

Риторика лідерства

Риторика вивчає мистецтво мови. Лідери використовують риторичні прийоми, які й визначають спосіб у який повідомляється те, що повідомляється. Давайте познайомимося з цими прийомами.

Займенники. Лідери використовують займенники особливим чином, адже саме ця частина мова дозволяє визначити, кому належить відповідальність, та навіть провина, у повідомленні. Крім того, займенники беруть на себе функції визначення ідентичності та позицій осіб у спілкуванні.

Прочитайте уважно такі висловлювання:

1) «З’ясувалося, що потрібно скорочувати штат»;

2) «Ми вважаємо, що необхідно скорочувати штат»;

3) «Я вважаю необхідним скорочення штату».

Перше повідомлення побудовано так, що незрозуміло, хто суб’єкт рішення, факт просто з’ясувався, а отже, ані лідер, ані хто інший не несе за нього відповідальності.

Друге висловлювання також демонструє уникнення відповідальності лідером, але інакшим чином. Тут він не взагалі не позначає, хто прийняв рішення, але ховає його за групою, розподіляє між членами колективу. Зрозуміло, що це «ми» є щонайменше двозначним — або воно позначає певну групу керівників, або ж весь професійний колектив. Така двозначність ще більше ускладнює приписування відповідальності за рішення саме цьому лідеру.

Третє висловлювання проаналізувати зовсім не складно. Коли лідер говорить «я», він покладає відповідальність за рішення на самого себе. Так, у певних випадках це призводить до звинувачення, але найголовніше — лідер готовий до відповідальності, активний, готовий вести людей за собою та казати правду у спілкуванні з ними.

Важливо! Лідери використовують різні займенники, щоб створити різні сенси для своїх послідовників.

Водночас необхідно постійно бути уважними до того, з якою метою ми використовуємо ті чи інші займенники. Займенник «ми» надає нам образу цілісної, єдиної групи, а отже, не тільки зменшує чиюсь персональну відповідальність, а й допомагає створити певні почуття згуртованості, єдності, команди.

Є у цього займенника й інший цікавий аспект — коли говоримо «ми», автоматично маються на увазі й «не ми», «вони». Хто такі ці «вони»? Ті, хто протиставлені «ми», певні поганці, яких треба здолати, хто шкодить нам, кривдить наших, не поділяє наші цінності та ідеали. Створюючи образ «їх», лідер не тільки краще визначає наші цілі, але й проводить певну демаркаційну лінію, яка сильніше обмежує ідентичність групи, а отже, й робить її стабільнішою.

Згадується надзвичайно цікаве підтасування із займенником «вони», яке свого часу використала М. Тетчер.

На початку своєї промови вона конструювала такий образ «вони»: «Британцям («нам» — прим. О. З.) погрожували іноземні солдати («вони»)». Пізніше у цьому ж виступі вона критикує лідерів об’єднаної профспілки машиністів і залізничників: «невеликої групки, яка вирішила використати свою владу. Заради чого? Щоб затримувати відновлення Британії, якого всі наші люди так довго чекали». «Вони» тут змінюються, це вже не загарбники, але представники профспілки, ось тільки вони також само протиставлені британцям, національній британській ідентичності, та й, крім того, несвідомо асоціюються з тими самими загарбниками. Таким чином, лишень граючись із займенниками, прем’єр-міністр створює дуже переконливе публічне повідомлення.

Назви. «Як ти човен назвеш...», — кажуть у народі. Ось і лідери отримують свою владу також саме тому, що мають змогу називати явища, людей, факти, надаючи їм певного суспільного значення.

Подивіться, «терорист» і «борець за свободу»... Це та ж сама людина? За фактом так! Але від того, яким чином ми будемо цю людину називати, буде сильно різнитися її суспільне значення. Авторові завжди цікаво порівнювати назви, які використовують українські та російські ЗМІ: «терористи» та «ополченці», «ЗСУ» і «карателі» тощо. Коли ці джерела використовують різні найменування, вони намагаються вплинути й на різні емоційні стани людей, а отже, спричинити відповідні поведінкові акти.

Таким чином, ніколи не буде зайвим ще раз подумати — як ми називаємо певний проект, як звертаємося до людини, які назви надаємо будь-чому. Так, звернувшись до когось «колеги», — ви зробите акцент на співпраці, «фахівці» — на професіоналізмі, «пані та панове» — урочистості та повазі. Вся загадка ще й у тому, що ефективний лідер усвідомлює, прогнозує, якої самоназви прагнуть його послідовники. Це, звісно ж, не позначає, що він буде йти в них на поводі, лідери вміло замінюють ці назви так, як їм потрібно.

Змоделюємо ситуацію. Є два працівника. Перший позначає себе як виробника сумок. Другий — майстром-шкіряником. Звісно, що саме другий намагається розширити свої можливості, бути більш гнучким у сфері професійної діяльності.

Так, знаменита компанія Xerox, та, що дуже відома своїми копірами, називає себе аж зовсім не виробником копіювальної техніки, але ж документальною компанією. Вони прагнуть показати, що загалом займаються всім, що пов’язане із документами, та можуть бути дуже корисними у цій сфері.

Метафори. Вони дозволяють лідеру висвітлити певні сенси і значення та переконати послідовників у їх дійсності. Найбільш часто у мовленні лідерів трапляються метафори: сім’ї, змагання, битви, команди.

Анніта Родік, засновниця компанії Body Shop, говорила: «Від самого початку ми управляли компанією, неначе всі ми — велика сім’я». Отже, вона задіює сімейну метафору, аби пов’язати професійну діяльність з певними цінностями її співробітників.

Мері Кей Еш стверджувала: «Девіз нашої компанії — спочатку Бог, потім сім’я, потім бізнес». Вона поєднує одразу сімейну метафору з певними релігійними цінностями. Можна вважати цей девіз істинним? Слово «бізнес» тут останнє... Маловірогідно, та це не істотно, важливо тільки те, що лідер висловлює цінності.

Метафори дозволяють нам дуже ефективно реалізувати найголовніший принцип — тобто говорити про складне простими словами. Іноді яскраві образи стають надбанням для всього людства. Так, В. Черчилль подарував метафору «залізної завіси».

Історії. Розповідання історій відіграє важливу роль у процесах лідерства. Які історії про вашу громаду і значущих для неї людей спадають вам на думку? Це важливо, історії багато в чому будуть наснажувати людей і вестимуть їх за собою або ж навпаки можуть демотивувати їх.

Важливо! У кожної спільноти, групи є свої історії, легенди, міфи. Використовуйте їх, щоб створити спільний простір значень та сенсів.

С. Тітц згадує історію керівника, яка стала основою для девізу його компанії: «Все можливо». Коли цей керівник потрапив у складні фінансові обставини, а йому тоді вже було 80 років, йому довелося просити велику суму в інвесторів. «Це просто неможливо», — відповіли вони. Тоді цей керівник встав, зняв взуття і шкарпетки, забрався на стіл та двічі пройшовся по ньому босоніж, потім зліз, взувся і вимовив: «Усе можливо!». Грошей йому дали! Як думаєте, чого навчає така історія, якщо її розповісти співробітникам компанії цієї людини?

Алітерація, ритм, повтори. В останній частині ми об’єднуємо зовсім уже технічні особливості мовлення лідерів. Вони часто вдаються до алітерації — коли 2 і більше склади або слова розпочинаються з одного й того самого приголосного: «Фолклендський фактор» (М. Тетчер), «Скромність, спритність і самовпевненість» (Дж. Велш, головний директор General Electric), «Стійке спрямування до свободи» (С. Джобс). Ефект алітерації в тому, що такі повтори допомагають ключовій думці запасти у свідомість людям. Крім того, лідери схильні до повторів, а їх мовлення достатньо ритмічне. Так, М. Л. Кінг у своїй промові «У мене є мрія» починає 7 речень, які йдуть одне за іншим, з фрази: «Нехай звучить свобода».

Отже, ми розглянули нову концепцію лідерства... Дуже сподіваємося, що визначені відомості, принципи, прийоми стануть вам у пригоді!

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі