Законом України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі — Закон про відпустки) передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати: відпусток, які надаються працівникам в обов’язковому порядку, та відпусток, що надаються за згодою сторін (роботодавця і працівника).
Стаття 25 цього Закону містить перелік випадків, коли встановлюється обов’язковість надання відпустки без збереження заробітної плати.
Підстави для надання відпустки без збереження заробітної плати можна поділити умовно на:
— соціальні — ті, що надаються пільговим категоріям населення (особам з інвалідністю, пенсіонерам, ветеранам праці, учасникам війни, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України тощо); працівникам для догляду за непрацездатними особами та дітьми; за сімейними обставинами у встановлених законом випадках;
— «навчальні»;
— відпустки у зв’язку із здійсненням трудової діяльності (сумісництво тощо);
— відпустки для завершення санаторно-курортного лікування.
Статтею 26 Закону про відпустки передбачено надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін. Відповідно до норм цієї статті за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на строк, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але за загальними правилами не більше 15 календарних днів на рік.
Зверніть увагу! Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ст. 26 Закону про відпустки (тобто 15 календарних днів на рік).
Змушувати працівника йти у «відпустку за власний рахунок» роботодавець не може! Надання працівнику відпустки без збереження заробітної плати здійснюється за його бажанням. Роботодавець не може застосовувати будь-які форми тиску на працівника з метою змусити його написати заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати. Такі дії є протиправними.
Залежно від форми впливу на працівника, за порушення трудового законодавства роботодавця може бути притягнуто до відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин у період дії воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику в наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), за умови якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.
Водночас якщо працівник не залучений до виконання таких робіт, роботодавець не може йому відмовити в наданні відпустки, передбаченої ст. 25 Закону про відпустки (ср. ).
Відпустку без збереження заробітної плати, передбачену ст. 26 Закону про відпустки, роботодавець цілком законно може не надати, адже для одержання такої відпустки одного тільки бажання працівника замало. Обов’язковою умовою в цьому випадку є згода обох сторін.
