Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Зарплатний мінімум для працівника

Редакція ВД
Власне Діло Червень, 2008/№ 12
Друк
Стаття

Зарплатний мінімум для працівника

 

Як відомо, роботодавець повинен забезпечувати своїм працівникам передбачені державою гарантії. Однією з них є мінімальна заробітна плата, але іноді виявляється, що це не справжній мінімум, і платити працівнику однаково треба більше.

Зокрема, підвищення розміру мінзарплати передбачено Генеральною угодою, на положення якої часто звертають увагу представники інспекції з праці та інших органів.

Про те, як підприємцю розібратися із зарплатними нюансами, і йтиметься в цій статті.

Оксана ПІРОЖЕНКО, консультант газети «Власне Діло»

 

Документи статті

КЗпП

— Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

КУпАП

— Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X.

Закон про Держбюджет на 2008 рік

Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. № 107-VI.

Закон про оплату праці

Закон України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР.

Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників

— Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 р. № 336.

Генеральна угода на 2008 — 2009 роки

Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями на 2008 — 2009 роки від 15.04.2008 р.

 

Мінзарплата чи більше?

Перш ніж говорити про те, якою повинна бути мінімальна оплата праці, звернемося до головних «зарплатних» нормативних документів:

КЗпП та Закону про оплату праці.

Річ у тім, що запитання про поширення тих чи інших норм трудового законодавства на роботодавців — фізичних осіб, як не дивно, виникають у підприємців дуже часто і вже не один рік. Але, на жаль, до цього часу відповіді на більшість з них так і не одержано, ні шляхом унесення змін до нормативних актів, ні за допомогою роз'яснень Мінпраці та інших держорганів. Зокрема це стосується і випадку з мінімальною оплатою праці.

Отже, законодавством регулюється поріг, нижче якого не може оплачуватися праця працівника, у зв'язку з чим було встановлено таке поняття, як

мінімальна заробітна плата.

Згідно зі

статтею 95 КЗпП мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Причому до мінзарплати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Тобто якщо згідно із законодавством або за бажанням підприємця працівнику провадяться, наприклад, якісь надбавки, то вони встановлюються понад мінімальну заробітну плату, але аж ніяк не з метою збільшення зарплати до розміру мінімальної.

Ця державна соціальна гарантія повинна виконуватися в тому числі і фізичними особами — роботодавцями

(стаття 95 КЗпП).

Згідно зі

статтею 10 Закону про оплату праці розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Законом про державний бюджет на відповідний рік.

 

Розмір мінімальної заробітної плати згідно із

Законом про держбюджет на 2008 рік

Розмір

Термін дії

515 грн.

1 січня — 31 березня

525 грн.

1 квітня — 30 вересня

545 грн.

1 жовтня — 30 листопада

605 грн.

1 грудня — 31 грудня

 

Разом з тим існує

частина третя статті 96 КЗпП , де зазначено таке: «формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів)».

Отже, у працівників, що мають якийсь розряд, кваліфікацію тощо,

зарплата повинна бути вища за мінімальну, якою оплачується тільки проста некваліфікована праця. Причому справедливо це і для фізичних осіб — підприємців.

Серед нормативних документів мінімальні вимоги до знань і вмінь працівника будь-якої професії, а також у деяких випадках і певної категорії або розряду містяться в

Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників.

Якщо спиратися на згаданий документ, то для найманого працівника, який здобув певну освіту, пройшов підготовку, має досвід роботи, встановлюється заробітна плата вище мінімального рівня. Хоча, на нашу думку, це стосується всіх працівників підприємця, за допомогою яких здійснюється його основний вид діяльності.

Коли ж робота нескладна, безпосередньо з видом діяльності підприємця не пов'язана і допустити до неї можна, скажімо так, будь-кого, то тут досить обмежитися і мінімальною заробітною платою встановленого законодавством розміру.

Отже, розібратися з кваліфікацією працівника, на нашу думку, буде нескладно. Але потрібно ще й визначити, на скільки його зарплата повинна перевищувати мінімальну. Адже згідно з уже згаданою

частиною третьою статті 96 КЗпП навіть найнижчий (перший) розряд або найменший місячний оклад повинні бути вищими за величину мінзарплати, встановленої в Законі про держбюджет на 2008 рік.

Згідно зі

статтею 11 Закону про оплату праці мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються Генеральною угодою. Тобто теоретично роботодавцям досить звернутися до тексту Генеральної угоди і дізнатися величину мінімального окладу кваліфікованого працівника, проте у випадку з підприємцями тут не все так просто.

 

Хто керується

Генеральною угодою

За своєю суттю,

Генеральні угоди покликані конкретизувати або розширити різні норми трудового законодавства (зазвичай на користь працівників). Вони укладаються на рік або два, а сторонами угоди виступають професійні спілки різних галузей, організації роботодавців і Кабінет Міністрів України як представник держави. Один з розділів Генеральної угоди обов'язково порушує питання оплати праці.

На сьогодні діє

Генеральна угода на 2008 — 2009 роки. Згідно з пунктом 2.8 Розділу II «Оплата праці» цієї угоди на період до введення розміру мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатної особи мінімальна тарифна ставка робітника I розряду у виробничій сфері до 1 січня 2009 року встановлюється в розмірі 120 % мінімальної заробітної плати. Фактично ця величина і буде мінімальною ставкою кваліфікованого працівника (квітень — жовтень 2008 року — 630 грн.).

Разом з тим у самій

Генеральній угоді зазначено, що її положення поширюються на підприємства, організації та установи всіх форм власності, є обов'язковими як мінімальні гарантії для застосування при укладенні галузевих і регіональних угод, колективних договорів.

Тобто можна зробити висновок, що

на фізичних осіб — підприємців формально Генеральна угода не поширюється, тим більше що вони не зобов'язані укладати колективні договори, а первинні профспілкові організації (що представляють професійні спілки галузей) створюються тільки на підприємствах. Членство в будь-яких організаціях роботодавців — це також особиста справа підприємця.

Виходить, що в

Генеральній угоді підприємець прямо не названий, тому дотримуватися її нібито не зобов'язаний.

Однак потрібно пам'ятати про те, що кваліфікована праця (мінімальна зарплата — це гарантія для праці некваліфікованої) має оплачуватися в більшому розмірі, ніж установлений законом мінімальний

. А оскільки інших орієнтирів для підприємців поки немає, їм усе-таки краще встановлювати мінімальний оклад у розмірі 120 % мінімальної заробітної плати для працівників, праця яких вимагає певну кваліфікацію.

Водночас питання про те, чи потрібно в цілому дотримуватися підприємцям-роботодавцям

Генеральної угоди, однаково залишається. Пов'язано це з тим, що Генеральна угода укладається на державному рівні, на неї посилаються інші нормативні документи, зокрема КЗпП.

На нашу думку, представники інспекції з праці не можуть притягати до відповідальності підприємця за невиконання положень

Генеральної угоди. Водночас, якщо вони видадуть відповідне розпорядження, що стосується оплати праці працівників, підприємцю все-таки потрібно буде його виконати, щоб уникнути конфлікту з перевіряючими.

 

Коли можна заплатити працівникові менше

Тепер скажемо про випадки, коли працівнику можна платити зарплату в розмірі меншому від мінімальної. Отже, згідно з наведеним вище визначенням мінзарплата — це не просто сума зарплати, менше якої не можна платити. Тут важливий той факт, що вона виплачується за виконану місячну або погодинну норму праці (обсяг робот). З цього випливає, що

невиконання працівником місячної норми праці (обсягу робіт) може стати причиною виплати йому заробітної плати нижче мінімальної.

У свою чергу, згідно зі

статтею 85 КЗпП норми праці — це норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності, що встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці.

Отже, невиконання працівником установлених норм (наприклад, якщо він не виготовив необхідної кількості продукції)

може припускати виплату заробітної плати нижче мінімальної. Це ж стосується невиконання норм часу, зокрема роботи на умовах неповного робочого часу.

Зазначимо, що підприємцям не слід плутати роботу на умовах неповного робочого часу з роботою на умовах скороченого робочого часу. Різниця полягає в тому, що неповний робочий час згідно зі

статтею 56 КЗпП може встановлюватися за угодою між працівником і власником, причому як при прийнятті на роботу, так і згодом. Оплата праці в цих випадках здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Скорочений робочий час, як зазначено в

статті 51 КЗпП, встановлюється окремим категоріям працівників (наприклад, працівникам віком від 16 до 18 років; працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці, тощо). При цьому мінімальні гарантії щодо оплати праці повинні бути дотримані, тобто таким працівникам не можна виплачувати заробітну плату нижче мінімального розміру.

Виходить, що робота в режимі неповного робочого часу є достатньою підставою, щоб нараховувати працівнику заробітну плату менше встановленого мінімального розміру

. І неважливо, ідеться про роботу за місцем основної роботи чи про роботу за сумісництвом.

При цьому:

— підприємцю

необхідно вести якийсь регістр обліку робочого часу. Найбільш відповідним для цього випадку є табель обліку робочого часу, в якому міститиметься інформація про фактично відпрацьований час (скільки фактично працівник відпрацював);

у трудовому договорі з працівником має бути зазначено, що він працює в режимі неповного робочого часу. Наприклад, у трудовому договорі обумовлено, що працівник працюватиме з 9 год. до 13 год., тобто чотири години на день, тоді йому належить як мінімум половина встановленого розміру мінімальної зарплати. Можна узяти працівника і на годину, і на дві — у цьому разі він повинен одержувати заробітну плату не нижче однієї восьмої або відповідно однієї четвертої розміру мінімальної заробітної плати.

 

Відповідальність

Насамкінець скажемо про відповідальність підприємця за те, що він не виконає вимогу законодавства про мінімальну зарплату. За таке порушення підприємцю може загрожувати адміністративний штраф згідно з

частиною першою статті 41 КУпАП — у розмірі від 255 до 850 грн. (від 15 до 50 нмдг). Цей штраф може бути накладено на підприємця унаслідок перевірки інспекції з праці.

 

Висновки

Заробітна плата найманих працівників повинна бути не нижчою за мінімальний рівень, який установлюється законом про державний бюджет на відповідний рік. Проте якщо певний вид робіт може виконувати працівник, який має певну кваліфікацію, то його оклад повинен бути вище мінімальної заробітної плати. На скільки вище підприємець вирішує сам, але краще при цьому орієнтуватися на

Генеральну угоду, тобто, починаючи від ставки в розмірі 120 % мінзарплати для працівника I розряду або мінімального місячного окладу. У такому разі претензій з боку перевіряючих точно не буде.

Інспекція з праці, на наш погляд, не може притягати до відповідальності підприємця за невиконання положень

Генеральної угоди.

Виплачувати заробітну плату в розмірі, меншому за мінімальний, можна, якщо працівник працює в режимі неповного робочого часу, не виконує норму виробітку. Причому незалежно від того, основний це працівник чи сумісник.

Недотримання трудового законодавства загрожує підприємцю адміністративним штрафом у розмірі від 255 до 850 грн.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Увійдіть, щоб читати більше! Авторизовані користувачі одержують безкоштовно 5 статей на місяць