Підготовка та подання позову до суду
Якщо спроба досудового врегулювання спору виявилася невдалою або суб'єкт господарювання із самого початку визнав неперспективним направлення контрагенту претензії, час подавати позов до суду. Про процедурні нюанси підготовки та законодавчі вимоги до подання позову розповімо в цій статті.
Олена КАБАЛЬСЬКА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
До якого суду звертатися?
На це запитання необхідно знайти відповідь у першу чергу, оскільки від неї, зокрема, залежатиме, вимогами якого з процесуальних кодексів —
ГПКУ, ЦПКУ або КАСУ — керуватися при складанні та поданні позову.Отже, якщо йдеться про
спір між двома суб'єктами господарювання, ситуація найбільш визначена — такий спір розглядається господарським судом. Якщо ж, наприклад, у підприємства (підприємця) виник спір з фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, такий спір розглядається загальним неспеціалізованим судом (див. постанови Верховного Суду України від 13.07.2004 р. та від 15.03.2005 р.), незалежно від того, хто з учасників спору — підприємство (підприємець) чи фізособа — подає позов до суду.Якщо одним з учасників спору є
суб'єкт владних повноважень і спір виник саме при виконанні останніх, а не у зв'язку з господарською діяльністю такого суб'єкта, то цей спір буде адміністративним, а не господарським, а отже, справа розглядатиметься адміністративним судом. Однак спори з суб'єктами владних повноважень можуть і не бути адміністративними. Наприклад, господарським судам підвідомчі спори зі стягнення заборгованості з орендної плати за договором, укладеним суб'єктом господарювання та органом місцевого самоврядування, бо орган самоврядування в цьому випадку виступає як учасник господарсько-правових відносин. Саме у господарських судах повинні вирішуватися всі спори, що виникають із господарських договорів, які укладаються між суб'єктами господарювання та органами державної влади і місцевого самоврядування, включаючи договори, що укладаються шляхом проведення конкурсів, біржових торгів, аукціонів тощо. Зокрема, до таких договорів можна віднести договори про відчуження об'єктів приватизації (за винятком державного житлового фонду), про передачу державного або комунального майна в оренду, про закупівлю товарів (робіт, послуг) для державних потреб тощо.Слід також пам'ятати, що,
коли однією зі сторін спору є іноземний суб'єкт, перш ніж переходити до питання про підвідомчість спору, слід визначитися, чи підлягає взагалі спір розгляду судами України. Для цього слід звернутися до статей 75 — 77 Закону про міжнародне приватне право. Відповідно до них спір українського суб'єкта господарювання з іноземним суб'єктом або такий, що виник при здійсненні господарської операції на території іншої держави, чи щодо об'єкта, який знаходиться на території іншої держави, можна передати на розгляд суду України в таких випадках:1) сторони передбачили у своїй угоді (договорі) підсудність справи з іноземним елементом судам України;
2) відповідач у справі має місце проживання або знаходження на території України, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або на території України знаходиться філія чи представництво іноземної юридичної особи — відповідача;
3) у справі про відшкодування шкоди, якщо її було заподіяно на території України.
Після визначення того, що спір підлягає розгляду в господарському суді, перед суб'єктом господарювання виникає нове завдання — встановити підсудність справи, тобто до якого вже з господарських судів подавати позов. За загальним правилом
господарські спори розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача (частини 1 і 2 статті 15 ГПКУ), а за наявності декількох відповідачів — за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача (частина 3 статті 15 ГПКУ). Основні правила визначення підсудності наведено в таблиці.
| Категорія спору | Правило щодо розгляду |
| 1 | 2 |
| Справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними | Розглядаються за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь іншої сторони певні дії: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо |
| Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів | Розглядаються за місцезнаходженням відповідача |
| Справи у спорах, в яких бере участь декілька відповідачів | Розглядаються за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача |
| Винятки | |
| Справи у спорах, що виникають із договору перевезення, в яких одним із відповідачів є орган транспорту (наприклад, відповідна залізниця) | Розглядаються за місцезнаходженням цього органу |
| Справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном | Розглядаються за місцезнаходженням майна |
| Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності | Розглядаються за місцем учинення порушення |
Що відбувається, якщо позов подано «не до того» суду? Перевірити це — обов'язок суду, який має бути ним виконано при вирішенні питання, чи приймати позов до розгляду. Якщо, на думку суду, позивач помилився з підвідомчістю спору, суд виносить ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви
(стаття 62 ГПКУ). Ухвала направляється й особі, яка подала позов, і особі, до якої його було пред'явлено, не пізніше 3 днів із дня подання відповідного позову. Однак суди теж досить часто помиляються в питанні про підвідомчість спору. У цьому випадку спір уже на стадії його розгляду у ВГСУ може бути повернено на розгляд до суду першої інстанції, і тоді доведеться починати все спочатку. Тому суб'єктам господарювання слід дуже уважно поставитися до вирішення питання про те, до якого суду подати позов.Отже, перш ніж приступити до підготовки та подання позову до суду суб'єкт господарювання проходить такі стадії:
— направлення претензії контрагенту (це необов'язкова стадія), отримання відмови в задоволенні претензії чи її неповне задоволення або ненадання відповіді контрагентом у встановлений для цього строк;
— прийняття рішення про передачу спору на судовий розгляд;
— визначення підвідомчості спору;
— визначення територіальної підсудності;
— підготовка та подання позову.
Визначення позовних вимог
До передачі спору на вирішення до господарського суду необхідно провести підготовчу роботу та зібрати певний пакет документів, що підтверджують позовні вимоги. Варто звернути увагу на такий етап підготовки до подання позову, як
визначення способу захисту порушених прав. Від цього залежатиме формулювання позовних вимог.Важливо пам'ятати, що вибирати спосіб захисту порушеного права слід з варіантів, які передбачено законом або договором. На це неодноразово звертали увагу вищі судові інстанції. Наприклад, на думку Вищого господарського суду України, такий спосіб захисту права, як визнання договору неукладеним, не передбачено
статтею 16 ЦКУ та статтею 20 ГКУ (пункт 3 Інформаційного листа № 01). ВГСУ не вважає належним предметом позову також і вимогу зобов'язати відповідача до підписання акта приймання-передачі товару за договором поставки. Як зазначено в одній з його постанов, предметом позову може бути майново-правова або немайнова вимога позивача до відповідача і не можуть бути обставини, що є доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів (постанови ВГСУ від 26.02.2009 р. № 37/365, від 05.03.2009 р. № 37/223).Тому, якщо позовна заява міститиме не передбачений договором або законом спосіб захисту, суд прийме його до розгляду, однак у задоволенні позовних вимог відмовить (якщо позивач не уточнить або не змінить свої позовні вимоги), мотивуючи відмову саме тим, що цей спосіб захисту права не передбачено ні договором, ні законом. Сам суд не може вибрати правильний спосіб захисту в разі, коли позивач у виборі помилився (див.
постанову ВСУ від 13.07.2004 р. № 10/732, п. 4 Інформаційного листа ВГСУ від 25.11.2005 р. № 01-8/2229, п. 14 Інформаційного листа від 11.04.2005 р. № 01-8/344), хоча іноді суди відхиляються від цієї думки (див. постанову ВГСУ від 04.02.2009 р. № 59/170-08).Якщо жоден із наведених у
ЦКУ та ГКУ способів захисту права не підходить для формулювання своїх позовних вимог, можна також використовувати способи захисту права, передбачені договором або законами України. Така можливість прямо вказана в абзаці другому частини 2 статті 16 ЦКУ. Та й ВГСУ зазначає, що наведений у статті 16 ЦКУ перелік способів захисту порушеного права не є вичерпним (див. Рекомендації № 04).Проте суб'єктам господарювання, які мають намір подавати позов до суду, усе ж доцільно орієнтуватися на способи захисту права, прямо зазначені у
ЦКУ та ГКУ, а також в інших актах законодавства. Серед них:1)
визнання права — наприклад, вимога визнати за суб'єктом господарювання право на використання майна;2)
визнання правочину (договору) недійсним — до цього способу захисту можна звернутися лише за наявності однієї з названих у ЦКУ або в інших законодавчих актах підстав для визнання правочину (договору) недійсним;3)
припинення дії, що порушує право, — так, до суду можна звернутися з вимогою зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку;4)
відновлення положення, що існувало до порушення;5)
примусове виконання обов'язку в натурі — це спосіб захисту прав, що найчастіше використовується у позовах з вимогами зобов'язати виконати умови договору — виплатити заборгованість за договором, передати результати робіт тощо;6)
установлення, зміна та припинення правовідносин — цей спосіб захисту використовується, наприклад, у випадках, якщо одна зі сторін договору має намір розірвати договір в односторонньому порядку через суд або внести до нього зміни, або, наприклад, зобов'язати інше підприємство (підприємця) до укладення договору;7)
відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди — також часто використовуваний суб'єктами господарювання спосіб захисту, що потребує обґрунтування розміру збитків, причинного зв'язку між фактом їх заподіяння та винними діями (бездіяльністю) контрагента;8)
відшкодування моральної (немайнової) шкоди — юрособами цей спосіб захисту своїх прав використовується, як правило, якщо шкоду завдано їх діловій репутації, однак застосувати його вони можуть тільки в тому випадку, якщо шкоду завдано поза межами договірних відносин — саме такої позиції дотримуються судові інстанції (див., наприклад, рішення господарського суду м. Києва від 01.04.2008 р. у справі № 20/86) після того, як її було викладено в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди» від 29.02.96 р. № 02-5/95;9)
застосування штрафних санкцій — до цього способу захисту можна звернутися в тому випадку, якщо законом або, так буває набагато частіше, договором передбачено відповідальність сторін договору за невиконання його умов, а також розмір та порядок застосування штрафу чи пені.Уявимо, що підприємець «А» поставив підприємству «Б» продукцію відповідно до умов Договору на підставі щомісячних Специфікацій. Однак з початку січня 2010 року підприємство «Б» не виконує свої договірні зобов'язання з оплати поставленої продукції, у результаті чого в нього утворилася заборгованість перед підприємцем «А». У такій ситуації підприємець «А» може використати одночасно декілька способів захисту свого права:
— примусове виконання обов'язку в натурі — підприємець «А» може вимагати зобов'язати підприємство «Б» виплатити заборгованість за договором, причому з огляду на те, що не виконано грошове зобов'язання, — з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних;
— відшкодування збитків — підприємець «А» може пред'явити підприємству «Б» вимогу відшкодувати збитки, заподіяні несвоєчасною оплатою поставленого товару, якщо зможе довести розмір таких збитків, вину підприємства «Б» та причинно-наслідковий зв'язок між завданими збитками та невиконанням підприємством «Б» своїх договірних зобов'язань;
— застосування штрафних санкцій — якщо договором між підприємцем «А» та підприємством «Б» було передбачено відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором у вигляді пені за кожний день прострочення або штрафу.
Вибравши спосіб захисту порушеного права та визначившись із підвідомчістю та підсудністю спору, можна приступати безпосередньо до складання позову.
Складання позову
У позовній заяві обов'язково зазначаються
(частина 2 статті 54 ГПКУ):— найменування господарського суду, до якого подається позовна заява;
— найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце (для фізичних осіб) проживання, ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб — платників податків);
— документи, які підтверджують, що громадянин має статус суб'єкта підприємницької діяльності;
— ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці;
— сума договору (у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів);
— зміст позовних вимог, а якщо позов подано до декількох відповідачів, то зазначається зміст позовних вимог щодо кожного з них;
— обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги;
— докази, що підтверджують позов;
— обґрунтований розрахунок сум, що стягуються або оспорюються;
— законодавство, на підставі якого подається позов;
— відомості про застосування заходів досудового врегулювання спору (якщо вони застосовувалися);
— відомості про використання запобіжних заходів відповідно до розділу
V1 ГПКУ;— перелік документів та інших доказів, що додаються до позовної заяви.
У позовній заяві також може бути зазначено й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.
Корисне роз'яснення надав ВГСУ щодо питання, як слід діяти у випадку, якщо
фактичне місцезнаходження відповідача невідоме. У своєму Інформаційному листі від 14.08.2007 р. № 01-8/675 він зазначив таке. Відповідно до статті 54 ГПКУ позовна заява дійсно повинна містити вказівку місцезнаходження сторін (для юридичних осіб). Згідно зі статтею 93 ЦКУ місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу чи особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи або відповідно до закону виступають від його імені. Водночас законодавство України, у тому числі ГПКУ, не зобов'язало сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони у справі (якщо воно не збігається з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 ЦКУ) та вказувати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи в інших процесуальних документах. Цей висновок важливий тим, що в разі, якщо відсутність відповідача за його місцезнаходженням призведе до неотримання ним копії позовної заяви чи іншого процесуального документа, це не може стати підставою для негативних процесуальних наслідків для позивача. Навпаки, ВГСУ підкреслив, що в цьому випадку всі процесуальні наслідки невідповідності фактичного місцезнаходження юрособи та його місцезнаходження, визначеного відповідно до закону (за умови, що вона не повідомила господарський суд, інших учасників процесу про своє місцезнаходження), покладаються на таку юридичну особу.Новим
Законом про судоустрій це питання вирішено остаточно: якщо інформації про поштові адреси сторін немає, суд надсилає процесуальні документи за адресами, вказаними в Єдиному держреєстрі.
Визначення ціни позову
Наступний важливий процедурний момент, що викликає труднощі на практиці, —
визначення ціни позову. Відповідно до статті 55 ГПКУ ціна позову залежатиме від характеру позовних вимог.
| Характер позовних вимог | Чим визначається ціна позову |
| Позов про стягнення грошових сум | Сумою, що стягується або оспорюється за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення здійснюється в безперечному (безакцептному) порядку |
| Позов про витребування майна | Вартістю майна, яке витребується |
| Позов, що складається з декількох самостійних вимог | Загальною сумою всіх вимог |
| Позов про стягнення іноземної валюти | В іноземній валюті та в національній валюті відповідно до офіційного курсу, установленого Національним банком України на день подання позову |
Ціну позову вказує позивач, а у випадках неправильного зазначення ціни позову або коли вона явно не відповідає дійсній вартості майна, ціна позову та розмір держмита визначається суддею, про що він приймає відповідну ухвалу. З цією метою суд може витребувати додаткові документи та матеріали як в учасників судового процесу, так і в інших підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі, а в разі потреби — призначити відповідну судову експертизу.
Якщо на момент подання позову неможливо визначити його точну ціну, то попередній розмір держмита визначається суддею, а остаточна ціна позову визначається при вирішенні справи, причому це положення поширюється як на позовну заяву, так і на апеляційну та касаційну скарги.
Позивач при поданні позову зобов'язаний відправити іншим сторонам копії позовної заяви та доданих до нього документів
, якщо цих документів у сторін немає. Якщо позивач не виконає цієї умови, суд поверне позов без розгляду. Після того як позивач виправить допущене порушення, він знову може подати позов до суду з доданням доказів того, що копію позовної заяви та документів, які додаються до неї, було направлено відповідачу.
Документи, що необхідно додати до позову
До позовної заяви додаються документи, що підтверджують
(стаття 57 ГПКУ):— застосування заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених
статтею 5 ГПКУ (тобто коли необхідність досудового врегулювання було передбачено домовленістю сторін), із кожним з відповідачів (у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів, додаються відповідно проект договору, договір, лист, який містить вимогу про укладення, зміну або розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони та розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її отримано, тощо; у спорах, що виникають при виконанні договорів, та з інших підстав додаються копія претензії, докази її відправлення відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь отримано);— направлення кожному відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів;
— сплату державного мита в установленому порядку та розмірі;
— сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;
— обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність
чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.До позовної заяви додаються або оригінали документів, або їх копії
, які належним чином завірені, а якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, то подається завірена виписка з нього (частина 2 статті 36 ГПКУ). Копії документів завіряються за правилами діловодства, зокрема, у верхньому правому кутку документа проставляється напис або штамп «Копія», а внизу документа проставляється напис або штамп, зміст якого виглядає приблизно так:«Копія відповідає оригіналу» із зазначенням посади та П. І. Б. особи, яка засвідчує копію. Цей напис завіряється підписом цієї особи та печаткою (за наявності).
Слід зауважити: якщо суд має сумніви щодо відповідності копій документів чи інших матеріалів оригіналам, у нього є право вимагати оригінали таких документів (матеріалів) або їх нотаріально посвідчені копії (
п. 21 Інформаційного листа від 18.03.2008 р. № 01-8/164).Оригінали документів подаються в разі, коли обставини справи відповідно до чинного законодавства повинні підтверджуватися лише оригіналами документів, а також в інших випадках на вимогу господарського суду (
частина 3 статті 36 ГПКУ).Позовну заяву та додані до неї документи найкраще надіслати до господарського суду цінним листом з описом вкладення та з повідомленням про вручення поштового відправлення або здати до канцелярії господарського суду
з отриманням на своєму примірнику позовної заяви відповідної відмітки, завіреної печаткою (штампом) господарського суду.
Витрати на судовий процес
Розмір державного мита, що оплачується при поданні до господарських судів позовних та інших заяв, регулюється
пунктом 2 статті 3 Декрету № 7-93. Зокрема, при поданні заяв майнового характеру необхідно сплатити держмито в розмірі 1 % ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі — нмдг) і не більше 1500 нмдг (тобто не менше 102 грн. і не більше 25500 грн.).Слід зазначити, що
при зменшенні позивачем позовних вимог надмірно сплачене держмито назад не повертається, а при збільшенні позову держмито доплачується виходячи зі збільшеної суми позову .Розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу
затверджено постановою № 1258 і для господарських справ становить 236 грн., реквізити для їх оплати також можна дізнатися безпосередньо в місцевому господарському суді або на сайті Вищого господарського суду України.Як уже зазначалося,
перед направленням (поданням) позовної заяви до господарського суду позивач повинен попередньо відправити кожному відповідачу копію позовної заяви та доданих до неї документів, здійснити сплату державного мита в установленому порядку та розмірі, а також оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, оскільки документи, що підтверджують виконання цих дій, необхідно додати до позовної заяви.Копію позовної заяви та доданих до неї документів краще за все надіслати відповідачу
(відповідачам) цінним листом з описом вкладення та з повідомленням про вручення поштового відправлення, що в подальшому позбавить відповідача можливості стверджувати, що він копію позовної заяви не отримав.При врученні відповідачу (відповідачам) позовної заяви та доданих до неї документів під розписку бажано отримати на своєму примірнику відмітку відповідача приблизно такого змісту: «Копію позовної заяви з усіма зазначеними в ній додатками, усього на ___ аркушах, отримано __.__.20_ р. Посада, підпис, П. І. Б.», яка завіряється печаткою (штампом) відповідача (щоб у подальшому можна було підтвердити, що відмітку виконано працівником саме відповідача, а не іншого підприємства).
Поштова квитанція та опис вкладення
, що підтверджують відправлення відповідачу (відповідачам) копії позовної заяви та доданих до неї документів, додаються до позовної заяви в оригіналі.Оригінал платіжного доручення, що підтверджує сплату державного мита, додається до позовної заяви
.
Подання позовної заяви
Питання про приймання позовної заяви вирішується суддею господарського суду, до якого її направлено для розгляду (
стаття 61 ГПКУ). Суддя на цьому етапі може прийняти одне з трьох можливих рішень:1) прийняти позов до розгляду та відкрити виробництво у справі;
2) повернути позов для усунення недоліків;
3) відмовити у прийнятті позовної заяви.
Почнемо з найбільш небажаного для позивача розвитку подій — винесення судом
ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви.Згідно з
частиною 1 статті 62 ГПКУ суддя господарського суду відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо:— вона не підлягає розгляду в господарських судах України;
— у провадженні господарського суду чи іншого органу, до компетенції якого входить вирішення господарського спору, уже є справа між тими самими сторонами, про той самий предмет та за тими самими підставами або вже є рішення цих органів щодо цього спору (тобто спір уже вирішено);
— позов подано до юридичної особи, яку ліквідовано (тобто до юридичної особи, виключеної з Державного реєстру).
Ухвала про відмову в прийнятті позовної заяви
направляється сторонам не пізніше 3 днів з дня надходження цієї заяви, при цьому позивачу разом з ухвалою повертаються і позовні матеріали (частини 2 і 3 статті 62 ГПКУ).Ще один варіант того, як розвиватимуться події після подання (направлення) позовної заяви до господарського суду, —
повернення судом позовної заяви без розгляду.Як зазначено в
частині 1 статті 63 ГПКУ, позовна заява та додані до неї документи повертаються суддею господарського суду без розгляду, якщо:— позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;
— у позовній заяві не зазначено повне найменування сторін, їх поштові адреси;
— у позовній заяві не вказано обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги;
— у позовній заяві не вказано докази, що підтверджують викладені в заяві обставини;
— у позовній заяві не наведено обґрунтований розрахунок суми, що стягується або оспорюється;
— у позовній заяві порушено правила об'єднання вимог;
— в одній позовній заяві об'єднано декілька вимог до одного або декількох відповідачів і спільний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав та взаємовідносин сторін або істотно утруднить вирішення спору;
— не подано докази відправлення відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів;
— не надано докази сплати державного мита в установленому порядку та розмірі;
— не подано докази сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;
— до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору.
Про повернення позовної заяви суддя
господарського суду не пізніше 3 днів з дня надходження позовної заяви виносить ухвалу, яку може бути оскаржено (частина 2 статті 63 ГПКУ).Повернення позовної заяви не перешкоджає позивачу після усунення допущених ним порушень, зазначених в ухвалі, повторно направити цю позовну заяву до господарського суду в загальному порядку (
частина 3 статті 63 ГПКУ).І нарешті третій варіант —
прийняття позовної заяви. Якщо немає підстав для відмови у прийнятті позовної заяви або для її повернення суддя господарського суду приймає позовну заяву і не пізніше 3 днів з дня її надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справі, після чого направляє її сторонам та прокурору (тільки в разі, якщо останній є заявником). В ухвалі зазначається, що позовну заяву прийнято, справу призначено до розгляду, також указуються час і місце проведення засідання господарського суду. Ухвала може також містити інформацію про необхідні дії з підготовки справи до розгляду (частина 1 статті 64 ГПКУ).Відповідач
, отримавши ухвалу про порушення провадження у справі, має право направити до господарського суду відгук на позовну заяву та всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, а позивачу, решті відповідачів, а також прокурору, який бере участь у судовому процесі, — копію відгуку (частина 1 статті 59 ГПКУ).Як бачимо, направлення відгуку на позовну заяву є правом відповідача, однак на практиці судді господарських судів в ухвалах про порушення провадження у справі зазвичай вимагають від відповідачів подати суду відгук на позов.
Відповідач має право до початку розгляду справи пред'явити позивачу зустрічний позов за умови, що він пов'язаний із первісним (основним) позовом
. Зустрічний позов подається за загальними правилами подання позовів та розглядається разом із первісним (основним) позовом (стаття 60 ГПКУ).До прийняття нового
Закону про судоустрій подання зустрічного позову часто ставав засобом затягування розгляду справи, адже відповідач, як правило, не зацікавлений в її швидкому вирішенні, а норми, що діяли до внесення змін, подавати зустрічний позов, але до внесення рішення по справі. ВГСУ не запропоновує методів боротьби з таким затягуванням. У пункті 17 Інформаційного листа від 14.08.2007 р. № 01-8/675 ВГСУ, відповідаючи на запитання, як повинен діяти господарський суд у разі подання відповідачем зустрічного позову в останній день процесуального строку розгляду первісного позову, ВГСУ змушений був визнати: якщо зустрічний позов подано в останній день строку розгляду справи, строк вирішення спору може бути продовжено. Але тепер цю проблему розв’язано.Наостанок хочемо застерегти: подаючи позов до суду, підприємець починає досить тривалу і дорогу процедуру судового розгляду спору. Тому, як видається, безпосередньо самому поданню позову повинна передувати ще одна, необов'язкова з правової точки зору, стадія — спроба вирішити спірну ситуацію з контрагентом поза залом судового засідання. При вмілому веденні переговорів це допоможе заощадити і час, і гроші.
Документи консультації
ЦКУ
— Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.ГКУ
— Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.ГПКУ
— Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.91 р. № 1798-XII.ЦПКУ
— Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IV.КАСУ
— Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV.Декрет № 7-93
— Декрет Кабміну «Про державне мито» від 21.01.93 р. № 7-93.Закон про міжнародне приватне право
— Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. № 2709-IV.Закон про судоустрій
— Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. № 2453-IV.Постанова № 1258
— постанова Кабміну «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів» від 21.12.2005 р. № 1258.Інформаційний лист № 01
— Інформаційний лист Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 07.04.2008 р. № 01-8/211.Рекомендації № 04 — Рекомендації Президії ВГСУ «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарськими судами» від 27.06.2007 р. № 04-5/120.
