Як відкрити торговельну точку з нуля

Як відкрити торговельну точку з нуля

Відразу застережемо, що у статті йтиметься про відкриття торговельної точки. І тут будуть розглянуті всі ключові моменти, пов’язані з її відкриттям і роботою: приміщення, дозволи, патенти, ліцензії, товари, документи на товари, розрахунки з покупцями, наймані працівники, звітність.

Вікторія ПЕТРУШИНА, консультант газети «Власне Діло»

Документи статті

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

КУпАП — Кодекс про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X.

КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

Закон № 2806 — Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 р. № 2806-IV.

Закон № 4004 — Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.94 р. № 4004-XII.

Закон про РРО — Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР.

Закон про захист прав споживачів — Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р. № 1023-XIV.

Закон про держрегулювання — Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 р. № 481/95-ВР.

Закон про ліцензування — Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-III.

Інструкція № 349 — Інструкція про Книгу відгуків і пропозицій на підприємствах роздрібної торгівлі та у закладах ресторанного господарства, затверджена наказом МЗЕЗ і торгівлі України від 24.06.96 р. № 349.

Порядок № 260 — Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, що використовує найману працю, затверджений наказом Мінпраці України від 08.06.2001 р. № 260.

Постанова № 878 — постанова КМУ «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» від 29.09.2010 р. № 878.

Порядок № 833 — Правила торговельного обслуговування населення на ринку споживчих товарів, затверджені постановою КМУ від 15.06.2006 р. № 833.

Правила торгівлі продтоварами — Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені наказом Мінекономіки від 11.07.2003 р. № 185.

Положення № 614 — Положення про форму та зміст розрахункових документів, затверджене наказом ДПАУ від 01.12.2000 р. № 614.

Положення про акцизні марки — Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затверджене постановою КМУ від 27.12.2010 р. № 1251.

Правила № 369 — Правила роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затверджені наказом МЗЕЗ і торгівлі України від 08.07.96 р. № 369.

Правила № 104 — Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Мінекономіки від 19.04.2007 р. № 104.

Перелік № 1336 — Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затверджений постановою КМУ від 23.08.2000 р. № 1336.

Порядок № 150 — Порядок видачі Державною інспекцією техногенної безпеки дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2001 р. № 150.

Перелік № 28 — наказ Державного комітету з питань технічного регулювання і споживчої політики України «Про затвердження Переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні» від 01.02.2005 р. № 28.

Перелік № 6 — Перелік продукції, відповідність якої може бути підтверджена декларацією про відповідність, затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.01.2007 р. № 6.

Умовні позначення

МЗП — мінімальна заробітна плата.

Приміщення

Очевидно, що будь-який магазин розташовується у приміщенні, яке може бути придбане у власність або взяте в оренду (суборенду) чи в позику.

Власність . Найдорожчий, однак, мабуть, найнадійніший варіант — це придбання приміщення під магазин у власність. При цьому підприємець може придбати приміщення у власність, як:

— підприємець

або

— громадянин, але використовувати його в підприємницькій діяльності.

Часто придбавається житлове приміщення на першому поверсі багатоповерхового будинку, яке потім переводиться до нежитлового фонду. Детально про це ми розповідали у «ВД», 2012, № 6, с. 34.

У своєму приміщенні підприємець має право зробити ремонт і реконструкцію під потреби майбутнього магазину, щоправда, проект необхідно погоджувати з управлінням архітектури свого регіону.

Оренда (суборенда). Для оформлення орендних відносин укладається договір оренди (суборенди) приміщення у письмовій формі. За договором оренди (суборенди) орендодавець передає в користування приміщення орендарю за плату. Згідно з частиною 3 статті 774 ЦКУ за договором суборенди застосовуються положення про договір оренди.

Якщо договір укладається на строк три роки та більше, то він підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню та держреєстрації (статті 793 і 794 ЦКУ).

При цьому приймання-передача приміщення в оренду (суборенду) оформляється актом приймання-передачі, який підписується сторонами договору (стаття 795 ЦКУ). Простіше кажучи, підприємець, який орендує приміщення під магазин, повинен підписати у двох примірниках акт приймання-передачі, і один примірник акта зберігати у себе. З дати підписання акта починається перебіг строку договору оренди.

При поверненні приміщення також потрібно скласти акт приймання-передачі, з дати підписання якого договір оренди припиняється.

Форма акта приймання-передачі приміщення може бути довільною.

І декілька суборендних нюансів:

1) передача приміщення в суборенду можлива лише за згодою, бажано письмовою, орендодавця, якщо інше не встановлено договором або законом;

2) строк договору суборенди не може перевищувати строк самого договору оренди.

Також важливо знати, що ремонт, перепланування та інші конструктивні зміни приміщення, яке орендується, можна проводити лише з відома власника приміщення. Про це потрібно домовлятися заздалегідь. Зазвичай у тексті договору оренди (суборенди) окремим пунктом передбачається можливість (або неможливість, залежно від домовленості):

— проведення самого ремонту;

— погашення орендних платежів за рахунок вартості ремонтних робіт.

Позичка . Також підприємець може укласти з власником приміщення договір позички. Так, згідно зі статтею 827 ЦКУ за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Як ви бачите, у цьому випадку в договорі позички сторони домовляються про безоплатну передачу приміщення в користування.

При цьому згідно зі статтями 828 і 793 ЦКУ договір позички будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі, строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Тобто якщо договір позики укладається менше ніж на три роки, то не треба звертатися до нотаріуса, щоб посвідчити цей договір.

Дозвільні документи

Перш ніж безпосередньо здійснювати торгівлю в магазині, підприємцю необхідно отримати низку документів дозвільного характеру:

— дозвіл органу державного пожежного нагляду на початок роботи підприємств та оренду приміщень;

— дозвіл СЕС.

За аналогією з держреєстрацією в різних відомствах за принципом «єдиного вікна» у разі отримання дозвільних документів також можна звернутися до єдиного дозвільного центру, який:

— є в кожному регіоні;

— передає документи необхідним органам і стежить за своєчасністю їх розгляду;

— забезпечує видачу дозвільних документів.

«Пожежний» дозвіл . Видача дозволу органами державного пожежного нагляду здійснюється відповідно до Порядку № 150.

Приватні підприємці можуть отримати пожежний дозвіл у районному управлінні пожежної охорони, а не в єдиному дозвільному центрі.

Самий дозвіл видається безоплатно. Але! Підставою для видачі дозволу є висновок, який оформляється за результатами оцінки (експертизи) протипожежного стану об’єкта або приміщення, що проводиться органом державного пожежного нагляду або іншою юридичною (фізичною) особою, яка отримала ліцензію на проведення такої оцінки (експертизи). А ось цей висновок є доволі дорогим.

Дозвіл видається за відсутності фактів порушення правил пожежної безпеки без обмеження строку його дії.

Крім того, власник (орендар) може почати діяльність за так званим декларативним принципом ( стаття 1 Закону № 2806 і пункт 11¹ Порядку № 150), подавши декларацію відповідності об’єкта (об’єктів) вимогам законодавства з питань пожежної безпеки за формою згідно з додатком 3 до Порядку № 150. Зазначену декларацію має бути подано до органу державного пожежного нагляду не пізніше ніж за 10 днів до початку господарської діяльності.

Дозвіл СЕС. Для початку роботи магазину підприємцю також необхідно буде отримати дозвіл СЕС. Такий висновок випливає з аналізу статті 15 Закону № 4004.

Погодження з органами СЕС здійснюється у формі проведення санітарно-епідеміологічної експертизи та отримання позитивного висновку. Без позитивного висновку забороняються використання та функціонування об’єктів.

На сьогодні відсутній нормативний документ, що регламентує порядок отримання висновків про відповідність об’єкта санітарним нормам.

На практиці органи СЕС зараз підходять до вирішення цього питання двома шляхами:

1) видають висновок про відповідність об’єктів санітарним нормам у вигляді листів, складених у довільній формі (у відповідь на письмове звернення підприємств про отримання такого висновку, складеного також у довільній формі);

2) використовують у своїй роботі норми та правила Положення про порядок видачі виводів про відповідність об’єкта санітарним нормам, що втратило чинність, однак яке надає хоч якусь уяву про порядок підготовки висновків.

Торговий патент

Потрібний/не потрібний. Єдиноподатників звільнено від сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (підпункт 5 пункту 297.1 ПКУ). Отже, єдиноподатникам не потрібно придбавати торговий патент.

А решта підприємців (загальносистемники) повинні виходити з того, що придбавати патент і сплачувати відповідний збір повинні ті, хто займається торговельною діяльністю в пунктах продажу товарів (підпункт «а» підпункту 267.1.1 ПКУ).

Про те, що таке пункт продажу товарів, ідеться в підпункті 14.1.211 ПКУ. Так ось магазин, інша торговельна точка, що розташовані в окремому приміщенні, будівлі або їх частині та мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину, а також склад-магазин, є пунктами продажу .

Отже, загальносистемнику потрібно придбавати патент на торгівлю в магазині.

Також слід зазначити, що, крім єдиноподатників, звільнено від необхідності придбавати патент (підпункт 267.1.2 ПКУ):

— фізичних осіб — підприємців, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва та тваринництва, свійської худоби та птиці (як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва (підпункт «г» підпункту 267.1.2 ПКУ);

— суб’єктів господарювання, які провадять торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова та кукурудзяна; молоко та молочна продукція, крім молока і вершків згущених із домішками та без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина та свинина; свійська птиця; яйця; риба; ягоди та фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл; картопля та плодоовочева продукція; комбікорм для продажу населенню (підпункт «е» підпункту 267.1.2 ПКУ).

Як отримати патент. Для цього підприємець повинен подати заяву встановленої форми до податкового органу за місцезнаходженням пункту продажу, тобто магазину (підпункт 267.5.1 ПКУ).

Податковий орган видає патент протягом трьох днів із дня отримання заяви.

Ставку збору (розмір плати за патент) установлюють місцеві органи влади з розрахунку на місяць залежно від місцезнаходження пункту продажу та асортименту товарів, що продаються.

Ставка розраховується від показника МЗП на 1 січня звітного року, відповідно протягом року розмір плати за патент не змінюється.

Подавати звіти щодо збору на провадження деяких видів підприємницької діяльності не потрібно. Але! Потрібно вносити плату за патент щомісяця не пізніше 15 числа місяця, що передує звітному (підпункт «б» підпункту 267.5.2 ПКУ).

Пільговий патент. Суть пільгового патенту зводиться до меншої суми плати за нього, ніж за звичайний патент: ставка збору за провадження торговельної діяльності з придбанням пільгового торгового патенту встановлюється у розмірі 0,05 розміру МЗП щороку. За пільговим патентом можна торгувати виключно товарами, визначеними в пункті 267.2 ПКУ:

267.2. Види діяльності, які провадяться з придбанням пільгового торгового патенту

267.2.1. З придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів (незалежно від країни їх походження):

а) товари повсякденного вжитку, продукти харчування, вироби медичного призначення для індивідуального користування, технічні та інші засоби реабілітації через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів;

б) товарів військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців на території військових частин і військових навчальних закладів;

в) насіння та посадкового матеріалу овочевих, баштанних, кормових та квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі;

г) сірників;

ґ) термометрів та індивідуальних діагностичних приладів.

267.2.2. З придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів вітчизняного виробництва:

а) поштові марки, листівки, вітальні листівки і конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара, виготовлена з дерева, паперу та картону, яка використовується для поштових відправлень підприємствами, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку, і фурнітура до них;

б) товари народних промислів, крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури;

в) готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти, предмети догляду, перев’язувальні матеріали та інше медичне приладдя), вітаміни для населення, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів із целюлози або її замінників, ветеринарні препарати, вироби медичного призначення для індивідуального користування інвалідами, технічні та інші засоби реабілітації інвалідів;

г) зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, папір туалетний, мило господарське;

ґ) вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний, торф паливний кусковий, торф’яні брикети і дрова для продажу населенню, газ скраплений у балонах, що реалізується населенню за місцем проживання для використання у житлових та/або нежитлових приміщеннях;

д) проїзні квитки;

е) зошити.

267.2.3. З придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва, що мають реєстраційні свідоцтва, видані в установленому порядку, а також книг, брошур, альбомів, нотних видань, буклетів, плакатів, картографічної продукції, що видаються юридичними особами — резидентами України.

При здійсненні продажу товарів, зазначених у абзаці першому цього підпункту, платники збору можуть одночасно здійснювати продаж супутньої продукції (незалежно від країни їх походження): ручки, олівці, інструменти для креслення, пензлі, мастихіни, мольберти, фарби, лаки, розчинники та закріплювачі для малювання та живопису, полотна, багети, рамки та підрамники для картин, швидкозшивачі, інші канцелярські прилади та конторське приладдя, крім виготовлених з дорогоцінних і напівдорогоцінних металів.

Ліцензії

Перелік видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, установлено Законом про ліцензування.

Далі наведемо види торговельної діяльності, що підлягають ліцензуванню та є видами роздрібної торгівлі:

Куточок покупця

Вимога про розміщення для покупців на видному та доступному місці Куточка споживача (покупця) передбачена Порядком № 833.

Куточок покупця повинен містити:

— інформацію про найменування власника або уповноваженого ним органу;

— Книгу відгуків та пропозицій;

— адреси та номери телефонів органів, що забезпечують захист прав споживачів;

а також, якщо є:

— торговий патент (копію);

— ліцензію (копію).

Розміщувати в Куточку споживача інші документи немає жодної необхідності.

А такі документи, як порядок зайняття торговельною діяльністю, Закон про захист прав споживачів, санітарні норми, ветеринарні норми тощо, мають бути в наявності та надаватися працівником торгівлі на вимогу покупця.

У разі якщо суб’єкт господарювання проігнорував вимоги Порядку № 833 і не розмістив у торговельному залі зазначену вище інформацію або не має зазначених документів для покупців, то за таке порушення йому загрожує адмінштраф згідно зі статтею 155 КУпАП:

— за порушення правил торгівлі та надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, накладається штраф від 17 до 170 грн. (від 1 до 10 нмдг);

— за повторні дії протягом року — від 85 до 459 грн. (від 5 до 27 нмдг).

Цей штраф накладається органами, уповноваженими здійснювати контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів.

Книга відгуків і пропозицій

Основним нормативним документом, що регулює порядок ведення цієї Книги, є Інструкція № 349.

Згідно з пунктом 1 Інструкції № 349 Книгу ведуть усі торговці незалежно від форми власності. Дана Книга повинна бути в кожному відділі та залі обслуговування магазину.

Щоб забезпечити її доступність, Книгу розміщають у відкритому футлярі в Куточку споживача (пункт 10 Порядку № 833).

Книга має бути пронумерована, прошнурована та посвідчена підписом і печаткою підприємця (пункт 17 Інструкції № 349).

На титульному аркуші Книги наводяться назви суб’єкта господарювання, магазину, його реєстраційний номер, адреса та дата видачі Книги. Відомості про місцеві органи захисту прав споживачів і відділів з питань торгівлі, а також повний текст Інструкції № 349 наводяться на першому аркуші Книги. У магазині мають бути створені для клієнта всі необхідні умови для її заповнення (наявність столу, стільця та ручки для заповнення). При цьому заборонено вимагати у споживача документи, що посвідчують його особу, а також з’ясовувати причини, з яких йому буде потрібна Книга (пункт 5 Інструкції № 349).

Якщо Книги з якихось причин немає, підприємцю загрожує штраф у розмірі від 17 до 170 грн. (стаття 155 КУпАП).

Що ще має бути на робочому місці підприємця

За відповіддю на запитання, що має бути на робочому місці підприємця, звернемося до ЄБПЗ.

Так, у розділі 230.12 є декілька роз’яснень аналогічного змісту. Наведемо їх.

Як бачимо, на робочому місці підприємця — платника єдиного податку мають бути книга обліку доходів і витрат (або книга обліку доходів, залежно від групи єдиноподатника), а також в обов’язковому порядку — свідоцтво єдиноподатника.

Але! Це стосується робочого місця підприємця. А магазин може й не бути його робочим місцем. Тому в магазині достатньо мати копію свідоцтва єдиноподатника, якщо магазин відкрив підприємець-єдиноподатник, а книга зберігається лише у підприємця особисто.

Товари

Далі поговоримо про специфіку торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами.

Продовольчі товари . До реалізації продовольчих товарів вітчизняне законодавство висуває цілу низку обов’язкових вимог, недотримання яких загрожує підприємцям штрафними санкціями після перевірок органами СЕС або Держспоживстандарту.

У торговельній точці повинні дотримуватися санітарно-гігієнічні, технологічні, протипожежні норми та правила з приймання, зберігання та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини, їх належного зберігання (пункт 4 розділу I Правил торгівлі продтоварами).

Також підприємці повинні враховувати правила реалізації окремих груп товарів, зазначені в пунктах 1 — 7 розділу II Правил торгівлі продтоварами.

Торговельно-технологічне обладнання, яке використовується під час роздрібного продажу продовольчих товарів, повинне забезпечувати збереження їх якості та товарного вигляду протягом усього строку їх реалізації. Забороняється приймати, зберігати та продавати продовольчі товари, що швидко псуються, без використання холодильного обладнання. Засоби вимірювальної техніки, які використовуються при продажу товарів, мають бути в справному стані, мати повірочне тавро територіального органу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики та проходити періодичну повірку в установленому порядку. Ці вимоги встановлено пунктами 6, 7 розділу I Правил торгівлі продтоварами.

Згідно з пунктом 9 розділу I Правил торгівлі продтоварами працівники підприємця, які займаються транспортуванням, зберіганням та продажем продуктів харчування, повинні мати спеціальну освіту (підготовку); вони підлягають обов’язковому медичному огляду . Кожний працівник повинен мати особисту медичну книжку встановленого зразка. Працівники, які не пройшли медичне обстеження, до роботи не допускаються. Працівники мають бути одягнені у формений або інший одяг, що відповідає санітарним вимогам.

Реалізація харчових продуктів на підприємствах роздрібної торгівлі дозволяється лише протягом строків їх придатності до споживання, визначених нормативними документами для деяких видів продуктів (пункт 14 Правил торгівлі продтоварами).

Правилами № 369 передбачені вимоги щодо роботи дрібнороздрібної торгівлі. Зокрема, через дрібнороздрібну торговельну мережу можна реалізовувати продовольчі та непродовольчі товари лише нескладного асортименту. В одному дрібнороздрібному торговельному пункті можна торгувати за умови, що фасовані продовольчі товари, мають герметичну (непошкоджену) упаковку та при цьому дотримується принцип товарного сусідства.

У свою чергу, забороняється продаж через дрібнороздрібну торговельну мережу (пункт 8 Правил № 369):

а) продовольчих товарів, якщо при їх продажу відсутні умови для дотримання санітарних норм і правил, а також для дотримання температурних режимів, умов зберігання та продажу цих товарів;

б) нефасованих і неупакованих продовольчих товарів з розносок, лотків, столиків, корзин і неспеціалізованого транспорту, крім картоплі, овочів, фруктів, плодів, ягід, баштанних культур у період сезонного продажу, а також морозива, квітів;

в) алкогольних напоїв (крім автокрамниць системи споживчої кооперації, які здійснюють виїзну торгівлю в сільській місцевості, за наявності марок акцизного збору);

г) об’єктів санітарних заходів, вимоги до обігу яких заборонено законодавчими актами; товарів, вільна реалізація яких заборонена, а також тих, що не мають відповідного маркування, належного товарного вигляду, на яких не зазначено строк придатності або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також тих, які надійшли без документів, передбачених законодавством, зокрема які засвідчують їх якість і безпечність.

Детально про те, як підприємцям здійснювати торгівлю продуктами харчування та які штрафні санкції загрожують їм за недотримання законодавчих вимог такої торгівлі, ми розповідали у «ВД», 2010, № 15, с. 32.

Алкоголь і тютюн . Виробники та імпортери алкогольних напоїв і тютюнових виробів зобов’язані маркувати такий товар акцизними марками встановленого зразка (пункт 226.1 ПКУ).

Ввезення на митну територію України, зберігання, транспортування, прийняття на комісію з метою продажу та продаж на митній території України не маркованих в установленому порядку алкогольних напоїв і тютюнових виробів забороняється (пункт 226.11 ПКУ).

Маркуванню підлягають усі алкогольні напої із вмістом спирту етилового понад 8,5 % об’ємних одиниць.

Не маркуються :

— слабоалкогольні напої із вмістом спирту етилового від 1,2 до 8,5 % об’ємних одиниць (пункт 226.6 ПКУ, пункт 5 Положення про акцизні марки);

— пиво;

— алкогольні напої та тютюнові вироби, виготовлені вітчизняними виробниками та імпортовані для магазинів безмитної торгівлі. Більше того, відповідно до Положення про акцизні марки продавати в таких магазинах марковану алкогольну продукцію заборонено.

Вважаються немаркованими :

— алкогольні напої та тютюнові вироби з підробленими марками;

— алкогольні напої та тютюнові вироби, марковані з порушенням вимог Положення про акцизні марки та/або марками, які не видавалися безпосередньо виробнику або імпортеру зазначеної продукції;

— алкогольні напої з марками, на яких зазначення суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням діючих на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари.

Зверніть увагу! Маркування — справа серйозна. Зокрема, згідно з пунктом 228.9 ПКУ відповідальність за порушення порядку маркування несуть виробники (замовники), імпортери, продавці таких товарів і їх посадові особи відповідно до КУпАП:

— роздрібна або оптова, уключаючи імпорт або експорт, торгівля спиртом етиловим, коньячним або плодовим чи роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами без акцизних марок або з підробленими марками — тягне за собою накладання штрафу від 850 до 3400 грн. (від 50 до 200 нмдг) з конфіскацією предметів торгівлі та виручки, отриманої від продажу предметів торгівлі. За повторне протягом року порушення — штраф від 2550 до 4250 грн. (від 150 до 250 нмдг) з конфіскацією предметів торгівлі (стаття 156 КУпАП);

— зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів , на яких немає належним чином розміщених акцизних марок, або з підробленими чи фальсифікованими акцизними марками посадовими особами продавців цих товарів — тягнуть за собою накладення штрафу від 850 до 3400 грн. (від 50 до 200 нмдг) з конфіскацією таких алкогольних напоїв або тютюнових виробів. За повторне протягом року порушення або за порушення, учинені у великих розмірах ^{довідка 1}, — штраф від 3400 до 8500 грн. (від 200 до 500 нмдг) з конфіскацією таких алкогольних напоїв або тютюнових виробів (стаття 164⁵ КУпАП).

До суб’єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі зберігання, транспортування, реалізації алкогольних напоїв і тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку — 100 % вартості товару, але не менше 1700 грн. (стаття 17 Закону про держрегулювання).

Непродовольчі товари. Перелік інформації про непродовольчі товари, яка обов’язково повинна доводитися до відома споживачів, наведено у статті 15 Закону про захист прав споживачів і пункті 16 розділу I Правил № 104.

Крім того, якщо товари підлягають обов’язковій сертифікації або декларуванню, то в документах на товар повинні наводитися номери сертифікатів відповідності або декларацій відповідності.

Також якість і безпечність деяких видів імпортних товарів повинні підтверджуватися санітарно-епідеміологічними сертифікатами, які видає виробникам (імпортерам) СЕС. Інформація про них має бути на товарі або в супровідній документації.

У разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров’ю або майну споживача) продавець протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та наводить інформацію про неї відповідно до законодавства.

Крім того, відсутність необхідної достовірної інформації може загрожувати підприємцю штрафною санкцією згідно з пунктом 7 частини 1 статті 23 Закону про захист прав споживачів у розмірі 30 % вартості отриманої для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше 85 грн. (якщо він не зобов’язаний вести облік доходів і витрат — 85 грн.).

Таким чином, якщо продавець реалізує товар, щодо якого взагалі немає відомостей про його виробника, то йому загрожуватиме штраф.

У частині 2 статті 15 Закону про захист прав споживачів і пункті 16 Правил № 104 зазначено, що інформація, про яку йшлося вище, доводиться до відома споживачів одним із таких способів:

— у супровідній документації, що додається до продукції;

— на етикетці;

— у маркуванні;

— іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Усе це справедливо і для позначення найменування та місцезнаходження (країни) виробника. Отже, за допомогою спеціального маркування їх потрібно позначати, лише якщо така вимога міститься в законодавстві.

Щодо непродовольчих товарів Закон про захист прав споживачів такої вимоги не висуває, достатньо позначити її в доступній формі.

Зауважимо, що походження товару може позначатися шляхом графічного маркування назви країни-виробника, якщо цей знак зареєстрований відповідно до законодавства цієї країни та допускається законодавством України.

Природно, що таке маркування не повинно вводити споживачів в оману щодо країни-виробника (наприклад, «Made in EU» тощо).

Також хочемо звернути вашу увагу на те, що інформація про сертифікати відповідності повинна наводитися в документах, на підставі яких товар передано на реалізацію (накладних), лише якщо він підлягає обов’язковій сертифікації та зазначений у Переліку № 28. Таке саме стосується і номерів декларацій відповідності, але тут уже потрібно орієнтуватися на Перелік № 6.

Тому якщо будь-який вид товару на сьогодні не підлягає сертифікації або декларуванню якості, то ця інформація не повинна міститися в накладних або інших прибуткових документах на товар.

Таким чином, якщо підприємець може надати інформацію про країну — виробника товару та не приховав від споживачів інші обов’язкові відомості про товари, то чіплятися до нього перевіряючі не зможуть.

Документи на товар

Документи на товар мають бути у кожного підприємця, незалежно від обраної системи оподаткування.

Далі розглянемо основні вимоги нормативно-правових актів щодо цього питання:

1) згідно з пунктом 177.10 ПКУ фізичні особи — підприємці зобов’язані вести Книгу обліку доходів і витрат і мати підтвердні документи щодо походження товару. Але! Ця вимога поширюється лише на загальносистемників;

2) а ось стаття 44 ПКУ стосується всіх без винятку підприємців (навіть спрощенців). У ній ідеться про те, що суб’єкти господарювання (а підприємці ними є) зобов’язані вести облік доходів і витрат на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, згідно з вимогами статті 44 ПКУ підприємцям-єдиноподатникам потрібно мати первинні документи (у тому числі документи на товар);

3) згідно з пунктом 17 Порядку № 833 забороняється продавати товари, які надійшли без документів, передбачених законодавством та засвідчують їх якість і безпечність. Ця заборона поширюється на всіх підприємців.

Щоб уникнути можливих претензій від перевіряючих, рекомендуємо єдиноподатникам груп 1 — 3 (неплатникам ПДВ) мати такі документи:

— один документ про те, що товар дійсно було куплено, а не отримано безоплатно (наприклад, платіжне доручення, чек, квитанція, договір купівлі-продажу або рахунок, отримано від постачальника тощо);

— документи, які підтверджують той факт, що товар було куплено у підприємця або юридичної особи (наприклад, договір купівлі-продажу або копія свідоцтва про держреєстрацію продавця, або копія виписки/
витягу з ЄДР продавця-підприємця).

Що ж до єдиноподатників — платників ПДВ, то їм потрібно мати максимум первинних документів на товар — переважно для того, щоб підтвердити своє право на податковий кредит з ПДВ. Таким чином, питання про відсутність документів перед ними не стоїть: документи на товар потрібні завжди, а найважливішим з них є податкова накладна з ПДВ.

Отже, документи на товар у підприємця мають бути. Детальніше про те, які документи на товар можуть бути потрібні підприємцям та яку відповідальність передбачено за відсутність документів на товар, розповідалося у «ВД», 2011, № 18, с. 21; 2012, № 5, с. 19.

Розрахунки за товар

Під час відкриття магазину виникає важливе запитання: застосувати чи ні у розрахунках з покупцями РРО, РК і КОРО. Відповідь на нього залежить насамперед від того, на якій системі працює підприємець.

Загальна система оподаткування. ФОП-загальносистемники, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі (за допомогою платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) у разі продажу товарів у сфері торгівлі зобов’язані застосовувати РРО (стаття 3 Закону про РРО).

Зверніть увагу! Більшість помиляється, вважаючи, що підприємці можуть скористатися пільгою з пункту 1 статті 9 Закону про РРО, тобто приймати готівку без РРО в разі проведення розрахунків з оформленням прибуткових і витратних касових ордерів і видачею відповідних квитанцій, підписаних і засвідчених печаткою в установленому порядку. Насправді ця пільга стосується лише підприємств, установ, організацій усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, тобто ФОП-загальносистемники нею скористатися не можуть.

Винятки, що дозволяють працювати без РРО, є, однак їх замало. Зокрема, без касового апарату можуть працювати ті підприємці, які:

— визначені в статті 9 Закону про РРО (ні РРО, ні розрахункові книжки з квитанціями не використовуються);

— підпадають під дію статті 10 Закону про РРО, тобто ведуть діяльність, передбачену в Переліку № 1336. У цьому випадку, дійсно, РРО не використовується, але кожному покупцю потрібно видавати розрахункові квитанції встановленої форми, тобто застосовувати КОРО та РК.

Використовувати РРО потрібно на кожному місці розрахунків.

І портативні, і звичайні РРО реєструються в ДПІ за місцем проживання ФОП-загальносистемника.

Про те, що таке каса для підприємця та як йому поводитися з готівкою, ми вже розповідали у «ВД», 2011, № 19, с. 15.

Єдиний податок. Згідно зі статтею 9 Закону про РРО ФОП — платники єдиного податку при продажу товарів (наданні послуг) мають право не застосовувати реєстратори розрахункових операцій і розрахункові книжки, навіть якщо такі суб’єкти підприємницької діяльності здійснюють продаж підакцизних товарів.

Однак на практиці податківці часто вимагають від підприємців, які не використовують РРО під час продажу товарів, видавати покупцям товарний чек за формою, вимоги щодо якої наведено в Положенні № 614.

Однак ця вимога податківців є неправомірною: якщо вже підприємець має право не використовувати РРО, то чому, виписуючи товарний чек, йому потрібно дотримуватись вимоги щодо зовнішнього вигляду чека РРО (а в Положенні № 614, на яке посилається ДПАУ, зазначено саме вимоги до чека РРО)?

Однак сперечатися з податківцями наважиться не кожний, тому щоб уникнути непорозумінь, краще виписати товарний чек такого вигляду:

Примірну форму цього товарного чека див. на с. 8 цього номера.

Зверніть увагу! Якщо підприємець не є платником ПДВ, то відповідні рядки він не заповнює.

Крім чека, можна видавати квитанцію, що свідчить про прийняття оплати та передачу товару покупцю. Квитанція виглядає так:

Порожні рядки в корінці розрахункової квитанції призначено для запису найменування та вартості товарів (послуг).

Ці форми документів можна видавати всім покупцям незалежно від їх статусу: юридичним особам, підприємцям або громадянам.

Водночас підприємці — платники єдиного податку, які на законних підставах не використовують РРО, КОРО і РК, згідно з пунктом 3.15 статті 3 Закону про РРО зобов’язані надавати покупцю на його вимогу письмовий документ, що засвідчує передачу права власності на них від продавця до покупця, з метою виконання вимог Закону про захист прав споживачів. Цей документ складається в довільній формі. Бажано, щоб він містив такі реквізити:

— дані про суб’єкта підприємництва (прізвище, ідентифікаційний номер, номер свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, номер свідоцтва про сплату єдиного податку);

— дату складання документа;

— найменування товару;

— одиницю виміру або іншу характеристику, суттєву для товару;

— кількість, ціну за одиницю, загальну суму покупки;

— підпис особи, яка складає документ.

Платіжні термінали. У «ВД», 2011, № 12, с. 37, розглядалося питання про те, хто з підприємців і коли зобов’язаний почати працювати з платіжними терміналами. Зауважимо відразу, що питання це стосується лише тих торговців, хто застосовує РРО. Для тих, хто РРО не застосовує, проблема платіжних терміналів не є актуальною.

З 31.12.2011 р. усі суб’єкти господарювання, уключаючи суб’єктів малого підприємництва, які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення від 25 до 100 тис. осіб і більше, зобов’язані забезпечити можливість використання спеціальних платіжних засобів (платіжних терміналів).

Цю норму прописано в постанові № 878 (див. «ВД», 2010, № 20, с. 2).

Звільнено від обов’язкового застосування платіжних терміналів магазини площею до 20 кв. м, а також магазини в населених пунктах з чисельністю населення менше 25 тис. осіб.

Зверніть увагу! Постанова № 878 вимагає, щоб кількість платіжних терміналів становила не менше 50 % кількості реєстраторів розрахункових операцій, а за наявності одного реєстратора розрахункових операцій суб’єкт господарювання зобов’язаний забезпечити приймання спеціальних платіжних засобів.

Якщо підприємець не установить платіжний термінал, йому можуть загрожувати штрафні санкції як за порушення правил торгівлі згідно зі статтею 155 КУпАП у розмірі від 17 до 170 грн. (від 1 до 10 нмдг), а за повторне порушення протягом року розмір штрафу становитиме від 85 до 459 грн. (від 5 до 27 нмдг).

Наймані працівники

Практично кожний підприємець, який відкриває магазин, має або може мати найманих працівників. Як правило, це продавці, комірники тощо.

Детально про трудові відносини підприємця з найманими працівниками ми писали у «ВД», 2011, № 16, с. 21. Тут лише коротко зупинимося на основних моментах.

З кожним найманим працівником підприємець укладає трудовий договір у письмовій формі (стаття 24 КЗпП). Типову Форму договору, за якою він укладається, затверджено наказом Мінпраці від 08.06.2001 р. № 260.

При цьому підприємець зобов’язаний реєструвати кожний трудовий договір у тижневий строк з моменту фактичного допуску працівника до роботи в центрі зайнятості за місцем проживання фізичної особи — підприємця (стаття 24¹ КЗпП).

Реєстрація трудового договору підприємця-роботодавця з кожним найманим працівником провадиться згідно з нормами Порядку № 260 незалежно від того, як оформлено працівника: за основним місцем роботи чи за сумісництвом.

Після реєстрації трудового договору в центрі зайнятості підприємець може внести запис до трудової книжки працівника, якщо працівник приймається на основне місце роботи. Цей запис підтверджується особистим підписом посадової особи центру зайнятості та скріплюється його печаткою. Оформлена трудова книжка зберігається у працівника. При сумісництві запис до трудової книжки вносити не потрібно.

Зверніть увагу! Якщо підприємець не зареєструє трудовий договір з працівником у центрі зайнятості, на підприємця може бути накладено штраф за статтею 41 КУпАП від 510 до 1700 грн.

Якщо під час перевірки податківці або інспекція з праці у підприємця виявлять неоформленного працівника, то йому, як мінімум, загрожує адмінштраф за статтею 41 КУпАП за порушення трудового законодавства. Розмір цього штрафу становить 510 — 1700 грн.

Медогляди працівників . До того як стати до роботи, представники деяких професій, вікових груп тощо повинні пройти обов’язковий медогляд. Цього вимагає:

1) трудове законодавство (у межах заходів щодо охорони праці) для працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці; зайнятих на роботах, що потребують професійного підбору; працівників віком до 21 року;

2) санітарне законодавство для працівників торгівлі;

3) спеціальне законодавство для окремих професій, наприклад для водіїв автотранспортних засобів.

Переліки робіт, категорій, посад, для яких медичні огляди є обов’язковими, і порядок їх проведення також затверджено окремими нормативними документами (детальніше див. «ВД», 2010, № 16, с. 26).

Звітність

Від того, чим та як торгує підприємець, залежить і склад звітності, який йому необхідно складати та подавати до різних контролюючих органів.

Наприклад, підприємці, які отримали ліцензію на оптову торгівлю алкогольними напоями, зобов’язані щомісяця до 10 числа місяця, наступного за звітним, складати звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за формою № 1-ОА.

А підприємці, які отримали ліцензію на оптову торгівлю тютюновими виробами, зобов’язані щомісяця до 10 числа місяця, наступного за звітним, складати звіт про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів за формою № 1-ОТ.

Обидва звіти подаються до регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПАУ за місцем реєстрації суб’єкта господарювання в електронному вигляді та на паперових носіях.

Зверніть увагу: найближчим часом такі звіти будуть обов’язкові й для роздрібних торговців.

У свою чергу, підприємці, які торгують цукром, зобов’язані щомісяця до 4 числа складати декларацію про наявні обсяги цукру.

Звітні нюанси можуть бути пов’язані також з тим, є у підприємця в магазині наймані працівники чи ні. Якщо вони є, то підприємцю необхідно подавати звіти до:

— соцфондів;

— фонду інвалідів;

— податкової інспекції — Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ).

Детальніше про звіти, які необхідно подавати в разі наявності найманих працівників, див. на с. 39 цього номера.

Крім специфічних, будь-який підприємець повинен подавати загальні звіти. Наприклад, єдиноподатник — квартальну декларацію єдиноподатника, а загальносистемник — річну декларацію про доходи.

Повний перелік звітів підприємців, з якого кожний зможе вибрати «свої», можна знайти у «ВД», 2012, № 5, с. 30.

Довідкова інформація (довідка)

¹ Під великим розміром слід розуміти вартість алкогольних напоїв або тютюнових виробів, які у 100 чи більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (стаття 164⁵ КУпАП). Відповідно до пункту 5 підрозділу 1 розділу ХХ ПКУ для цілей адміністративного законодавства в частині кваліфікації злочинів або правопорушень сума нмдг установлюється на рівні податкової соціальної пільги. Таким чином, у 2012 році порушеннями у великих розмірах вважаються порушення, вчинені в розмірі, що перевищує 53650 грн.