Спільне майно подружжя: схеми «підприємницької» роботи
Приводом для написання цієї статті стало запитання нашого читача. У сумісній власності подружжя є нежитлове приміщення. Тобто приміщення придбано в шлюбі, але правовстановлюючий документ оформлено на дружину. Чоловік бажає використовувати приміщення у своїй підприємницькій діяльності під офіс.
Які документи можна оформити між подружжям, щоб чоловік міг «без проблем» використовувати це приміщення в підприємницькій діяльності? І чи потрібно взагалі оформляти будь-які документи?
Вікторія ПЕТРУШИНА, консультант газети «Власне Діло»
Документи статті
ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435IV.
СКУ — Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947III.
ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755VI.
Порядок № 296/5 — Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Мін’юсту від 22.02.2012 р. № 296/5.
Які є варіанти
Варіантів роботи у чоловіка-підприємця в ситуації, описаній нашим читачем, є кілька.
Отже, пропонуємо такі варіанти до розгляду — оформити між подружжям договір:
— про порядок володіння та користування спільним майном;
— оренди;
— позички
або
— не оформляти договірні відносини між подружжям, вважаючи, що майно, придбане в шлюбі, юридично є їх сумісною власністю.
Далі ми опишемо особливості, плюси та мінуси кожного з варіантів. А вибір, як завжди, залишиться за вами.
Не оформляти договірні відносини
Почнемо з самого, на перший погляд, простого варіанту — не оформляти договірні відносини між подружжям, вважаючи, що майно, придбане в шлюбі, є їх сумісною власністю.
Справді, майно, придбане в шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя, про що свідчать частина 2 статті 368 ЦКУ та частина 1 статті 60 СКУ:
«майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності».
Під сумісною власністю подружжя розуміється майно, придбане подружжям за час шлюбу, і воно належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Тобто дружина і чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлене домовленістю між ними (стаття 63 СКУ).
Звичайно власником спільної сумісної власності документально оформляють одного з подружжя (як у цій ситуації — право власності оформлене на дружину). При цьому навіть якщо майно записане на дружину, чоловік, не вписаний у правовстановлюючий документ, є співвласником такого майна.
Юридично все вірно. Але! На практиці може статися таке.
по-перше , для роботи чоловікові-підприємцю необхідно буде отримувати дозвільні документи, наприклад, у органів пожежного нагляду, СЕС тощо. Доводити представникам контролюючих органів , що приміщення є сумісною власністю і користуватися їм рівною мірою можуть дружина і чоловік, хоча в правовстановлюючому документі вписана дружина, буде не просто (навіть із посиланням на статті 368 ЦКУ та 60, 63 СКУ).
по-друге , якщо до чоловіка-підприємця прийдуть з перевіркою податківці, тут можлива інша проблема. Безоплатне використання майна податківці можуть спробувати розцінити як дохід підприємця в негрошовій формі (у вигляді «несплаченої» орендної плати за використовуване «не своє» майно). Залежно від того, на якій системі працює підприємець, підстави у податківців можуть бути такі:
— для загальносистемника — пункт 177.2 ПКУ;
— для єдиноподатника — пункт 292.3 ПКУ.
Якщо підприємець — загальносистемник. Загальносистемнику податківці можуть спробувати нарахувати підприємницький дохід у негрошовій формі, виходячи зі звичайних цін, посилаючись на те, що він отримав дохід від безоплатної оренди приміщення. Утім, тут можна з упевненістю їм протистояти, оскільки у випадку, що розглядається, загальносистемник ніякого доходу ні в грошовій, ні в негрошовій формі не отримував, а отже, згідно з пунктом 177.2 ПКУ ніякого доходу у нього не виникає.
Якщо підприємець на єдиному податку . У єдиноподатника безоплатно отримана оренда може бути також розцінена податківцями, як дохід у негрошовій формі (пункт 292.3 ПКУ). Проте в цьому випадку з податківцями також можна сперечатися, оскільки згідно з чинною на сьогодні редакцією пункту 292.3 ПКУ:
«До суми доходу платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг).
Безоплатно отриманими вважаються товари (роботи, послуги), надані платнику єдиного податку згідно з письмовими договорами дарування та іншими письмовими договорами, укладеними згідно із законодавством, за якими не передбачено грошової або іншої компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) чи їх повернення, а також товари, передані платнику єдиного податку на відповідальне зберігання і використані таким платником єдиного податку».
У нашому випадку між підприємцями не було укладено ані договору дарування, ані будь-якого іншого договору про безоплатну передачу майна — обидва підприємці користуються своїм майном, яке їм належить на праві сумісної власності. Проте не виключено, що податківців такий аргумент не влаштує і вони намагатимуться нарахувати такому єдиноподатнику дохід.
При цьому для єдиноподатників групи 2 (у випадку, якщо такий дохід не вплине на «єдиноподаткову» межу) жодних податкових наслідків не буде. А з єдиноподатника групи 3 можуть спробувати стягнути суму єдиного податку з такого нібито «доходу». Але, знову ж таки, незрозуміло, з якої суми вони такий дохід рахуватимуть, оскільки застосовувати звичайні ціни у податківців немає законних підстав.
Договір оренди
Далі поговоримо про податкові наслідки, якщо дружина і чоловік уклали договір оренди.
Тут можливі такі варіанти договору:
— між дружиною як громадянкою (орендодавець) та чоловіком як підприємцем (орендар);
— між дружиною як підприємцем, якщо вона є підприємцем (орендодавець), та чоловіком як підприємцем (орендар).
Орендодавцем виступає дружина як громадянка. Можна укласти договір оренди, відповідно до якого дружина як громадянка виступає орендодавцем, а чоловік як підприємець — орендарем приміщення.
Якщо за договором оренди орендодавець — громадянин, то орендні платежі обкладатимуться ПДФО (підпункт 164.2.5 ПКУ), а підприємець-орендар стає податковим агентом (підпункт 170.1.2 ПКУ). Отже, підприємець — орендар приміщення повинен нарахувати і сплатити:
— орендодавцю орендну плату;
— до бюджету ПДФО з орендної плати, зазначеної в договорі оренди (підпункт 170.1.1 ПКУ).
Оскільки в оренду здається об'єкт нерухомості (нежитлове приміщення), ПДФО слід нарахувати на суму орендної плати, зазначену в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди (абзац другий підпункту 170.1.2 ПКУ).
При цьому ніхто не забороняє встановити виплату орендної плати 1 раз на місяць, на квартал, на півроку, на рік залежно від ситуації. Це допоможе планувати і оптимізувати витрати чоловіка як підприємця. І суму в договорі можна зазначити символічну.
Якщо договір оренди укладається менше ніж на три роки, то договір і право оренди не потрібно реєструвати у нотаріуса і в БТІ. Тому ми не рекомендуємо вам укладати договір оренди більше ніж на 3 роки, щоб зайвий раз не витрачатися на реєстрацію договору в БТІ та нотаріуса.
Орендодавцем виступає дружина як підприємець. Тут проблема з орендою приміщення може виникнути, якщо дружина зареєстрована підприємцем-єдиноподатником. У цьому випадку не слід забувати про обмеження на оренду єдиноподатником у 300 кв. м нежитлової нерухомості. Докладніше про те, як здавати площі в оренду на єдиному податку, можна прочитати у «ВД», 2012, № 8, с. 22.
Договір позички
Наступний варіант, який ми пропонуємо до розгляду, це укладення договору позички, тобто коли дружина безоплатно передає частину приміщення в користування чоловікові за договором позички.
Юридична суть позички викладена у статті 827 ЦКУ:
«За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку <…> Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними».
При цьому згідно зі статтями 828 і 793 ЦКУ договір позички будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), який укладається у письмовій формі строком на три роки і більше, підлягає нотаріальному посвідченню. Тобто якщо договір позички укладається менше ніж на 3 роки, то не треба йти і платити нотаріусові, щоб посвідчити цей договір.
Як видно зі статті 827 ЦКУ, в договорі позички бере участь дві сторони: позичкодавець (у нашому випадку — дружина) та користувач — одержувач позички (чоловік). Оподаткування за договором позички залежатиме від того, в яких статусах виступають чоловік і дружина. Далі розглянемо можливі варіанти оподаткування за договором позички.
1. Якщо за договором позички чоловік (користувач) виступає як єдиноподатник , то у нього виникає дохід у вигляді вартості послуг безоплатного користування майном (пункт 292.3 ПКУ). Для єдиноподатників групи 2 це не має значення, оскільки для розрахунку єдиного податку розмір доходу значення не має. А от єдиноподатнику групи 3 з вартості цих послуг доведеться сплатити єдиний податок за ставкою 3 % (5 %).
2. Якщо користувач (чоловік) перебуває на загальній системі оподаткування , то у нього дохід не виникатиме, оскільки, по суті, він не отримає дохід ні в грошовій, ні в негрошовій формі (пункт 177.2 ПКУ).
І в першому, і в другому випадку дружині як позичкодавцю краще виступати громадянином (але можна укласти договір і як підприємець). Єдине, що ми б не радили, це укладати договір позички у разі, коли позичкодавець (дружина) — підприємець, а користувач (чоловік) — громадянин. У цьому випадку для чоловіка як для громадянина дохід, отриманий за таким договором, буде визнаний додатковим благом за підпунктом 164.2.17 ПКУ. І чоловікові як громадянину в цьому випадку потрібно буде сплатити з цього доходу ПДФО (дохід повинен буде утримати податковий агент, у нашому випадку — це дружина як підприємець).
3. Якщо договір позички укласти між дружиною і чоловіком як громадянами , то для користувача-громадянина жодних податкових наслідків не буде, оскільки дохід виплачуватиметься не податковим агентом, а отже, такий дохід для громадянина-користувача не вважатиметься додатковим благом (підпункт 14.1.47 ПКУ). У такому договорі позички радимо зазначити, що користувач має право розпоряджатися майном на свій розсуд. Вважаємо цей варіант договору позички найбільш привабливим, оскільки за ним:
— ні дружина, ні чоловік нічого не повинні сплачувати до бюджету;
— чоловік зможе використовувати приміщення у своїй підприємницькій діяльності за умови, коли в договорі зазначено, що користувач (чоловік) має право розпоряджатися майном на свій розсуд. Докладніше про договори позички можна прочитати у «ВД», 2012, № 8, с. 22.
Договір про порядок володіння та користування спільним майном
Відразу зауважимо, що такий договір має право на життя відповідно до статті 369 ЦКУ:
«1. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
2. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена .
3. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.
4. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень».
Що потрібно знати, укладаючи договір про порядок володіння та користування спільним майном?
по-перше , цей договір підлягає нотаріальному посвідченню на підставі Витягу з БТІ. При цьому і Витяг, і нотаріальне посвідчення договору — платні.
Крім того, згідно з підпунктом 6.3 розділу 1 Порядку № 296/5:
«договір про порядок володіння та користування спільним майном або конкретними його частинами, крім того, може бути оформлений шляхом складання самостійного документа, який є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа».
Тобто такий договір буде невід'ємною частиною правовстановлюючого документа на приміщення.
по-друге , у договорі слід зазначити, що чоловік є співвласником приміщення, щодо якого укладається цей договір.
По-третє , у договорі вказується, що чоловік має право самостійно, без додаткових дозволів з боку дружини, використовувати приміщення у своїх підприємницьких цілях, розміщувати в приміщенні офіс (персонал тощо).
Ми вважаємо, що договір про порядок володіння та користування спільним майном за своєю суттю є підставою чоловікові як підприємцю розміщувати в нім свій офіс. Цей договір допоможе чоловікові-підприємцю при «спілкуванні» з пожежниками, СЕС та з податківцями. Наприклад, для податківців це буде аргументом, що офіс розташовано у власному приміщенні чоловіка, і тут немає безоплатного використання майна або безоплатної оренди з витікаючими наслідками, про які ми говорили вище. Але! Враховуючи «вартість» оформлення такого договору (витрати на отримання Витягу з БТІ та на його обов'язкове нотаріальне оформлення), можливо, для багатьох буде простіше звернутися до варіанту з договором оренди або позички на приміщення.
Висновки
1. Якщо нежитлове приміщення придбано подружжям у шлюбі, але оформлене за документами на одного з них, юридично це приміщення все одно є їх спільною сумісною власністю. І формально той із подружжя, на кого не оформлено право власності, може використовувати це приміщення у своїй підприємницькій діяльності без додаткових договорів між подружжям.
Але! На наш погляд, краще все-таки оформити договір між подружжям на використання цього приміщення в підприємницькій діяльності другим з його членів. При цьому можливі такі варіанти: договори оренди, позички та договори про порядок володіння та користування спільним майном.
2. Договір позички між чоловіком і дружиною як громадянами вважаємо найбільш прийнятним, адже:
— договір має безоплатний характер (ні дружина, ні чоловік нічого не повинні сплачувати до бюджету);
— чоловік зможе використовувати приміщення у своїй підприємницькій діяльності за умови зазначення в договорі, що користувач (чоловік) має право розпоряджатися майном на свій розсуд.
3. А от договір про порядок володіння та користування спільним майном, укладений на будь-який строк, потрібно посвідчувати у нотаріуса і сплачувати йому за посвідчування, а також надавати нотаріусу Витяг з БТІ, що само по собі є справою достатньо клопітною і, знову ж таки, коштує певну суму грошей.
