Обходимо заборону на амортизацію: беремо в оренду майно родичів
Сьогодні поговоримо про юридичні та податкові нюанси укладення договорів оренди майна (переважно приміщень і транспортних засобів) між підприємцем-загальносистемником та його родичем (або другом).
Річ у тім, що укладення такого договору в разі купівлі основних засобів для підприємницьких цілей може допомогти підприємцю відобразити витрати на їх придбання у складі своїх витрат замість амортизації. Це є актуальним у зв'язку з тим, що відображати у витратах амортизацію не дозволяє стала позиція податківців.
Вікторія ПЕТРУШИНА, консультант газети «Власне Діло»
Документи статті
СКУ — Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-III.
ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.
Методика № 1253 – Методика визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб, затверджена постановою КМУ від 29.12.2010 р. № 1253.
Загальні моменти
Податківці протягом багатьох років наполягають на тому, що підприємці-загальносистемники не мають права нараховувати амортизацію основних засобів, тобто відносити на витрати вартість основних засобів і нематеріальних активів виробничого, загальногосподарського, збутового та іншого призначення. Саме тому переважна більшість підприємців побоюються включати до витрат вартість придбаних основних засобів, оскільки інакше не уникнути судових тяжб з податківцями.
Ми неодноразово радили підприємцям оформляти купівлю основного засобу на когось із родичів або надійних друзів, а потім підписувати договір оренди основного засобу з його власником. Чому так? Витрати на оперативну оренду основних засобів (у тому числі приміщень і транспортних засобів) належать до операційних витрат загальносистемника та є:
— загальновиробничими витратами, якщо орендується основний засіб загальновиробничого призначення (підпункт 138.8.5 ПКУ);
— адміністративними (управлінськими) витратами, якщо орендується основний засіб загальногосподарського призначення (підпункт 138.10.2 ПКУ);
— витрати на збут, якщо орендований основний засіб пов'язаний зі збутом (підпункт 138.10.3 ПКУ).
У такий спосіб (тобто через орендні платежі) підприємець може включити до витрат досить-таки дорогу покупку, якою є купівля будь-якого основного засобу, і убезпечити себе, наприклад, від питання з амортизацією.
Оподаткування за договором оренди
Для підприємця, який хоче замінити амортизацію орендними платежами, важливо, в якому статусі виступатиме орендодавець майна. Адже від цього залежатиме його додаткове податкове навантаження. Так, якщо орендодавець буде простою фізичною особою, то доведеться витратитися на ПДФО з орендної плати. Проте при цьому наш орендар зможе врахувати цей ПДФО у своїх витратах. Якщо орендодавець є підприємцем, то в цьому випадку виникають інші нюанси. Поговоримо про це далі.
Орендодавець — громадянин . Якщо за договором оренди орендодавець є громадянином, то орендні платежі обкладатимуться ПДФО (підпункт 164.2.5 ПКУ), а підприємець-орендар стає податковим агентом (підпункт 170.1.2 ПКУ).
Отже, підприємець-орендар повинен нарахувати та сплатити до бюджету ПДФО на суму орендної плати, зазначеної в договорі оренди майна (підпункт 170.1.1 ПКУ).
Зверніть увагу : якщо в оренду надається об'єкт нерухомості, то ПДФО потрібно нарахувати на суму орендної плати, зазначену в договорі оренди, але не менше мінімальної суми орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди (абзац другий підпункту 170.1.2 ПКУ).
Мінімальна сума орендного платежу за нерухоме майно визначається виходячи з мінімальної вартості місячної оренди 1 кв. м загальної площі нерухомого майна за формулою (відповідно до Методики № 1253):
П = З х Р,
де П — мінімальна сума орендного платежу за нерухоме майно у грн.;
З — загальна площа орендованого нерухомого майна у кв. м;
Р — мінімальна вартість місячної оренди 1 кв. м загальної площі нерухомого майна, з урахуванням його місцезнаходження, інших функціональних та якісних показників, у грн.
Мінімальна вартість місячної оренди 1 кв. м загальної площі нерухомого майна (Р) установлюється органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких розміщено майно, що здається в оренду, і оприлюднюється способом, доступним для жителів територіальної громади, до 1 січня звітного податкового року.
Довідатися, чи встановлено цю величину в конкретному регіоні, можна, як правило, зателефонувавши до місцевого органу самоврядування.
Якщо мінімальну суму орендного платежу не встановлено місцевим органом самоврядування, то ПДФО нараховується на суму орендної плати, зазначеної в договорі оренди.
Ставки ПДФО щодо орендних платежів установлені пунктом 167.1 ПКУ:
— 15 % — якщо розмір орендної плати за місяць не перевищує 10730 грн. (10730 грн. — у 2012 році це 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року);
— 15 % — для орендної плати, що дорівнює 10730 грн., і 17 % — для суми, що перевищує 10730 грн.
День, коли орендарю потрібно сплатити ПДФО до бюджету, залежить від способу виплати орендної плати. Якщо орендна плата:
– перераховується на картрахунок орендодавця, то в день перерахування (підпункт 168.1.2 ПКУ);
– виплачується готівкою з каси, то протягом наступного банківського дня після виплати (підпункт 168.1.4 ПКУ).
Про нараховану (виплачену) фізичній особі орендну плату орендар як податковий агент повинен скласти Податковий розрахунок за формою № 1ДФ і подати його до податкового органу протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. Крім суми орендної плати та ПДФО, орендар зазначає в цьому розрахунку ознаку доходу:
«106», якщо здається в оренду нерухоме майно;
«102», якщо здається в оренду інше майно (наприклад, транспорт, обладнання тощо).
Орендодавець — підприємець (загальносистемник) . Із зрозумілих причин загальносистемнику брати в оренду основні засоби для того, щоб обійти заборону на амортизацію, в іншого загальносистемника є економічно недоцільним: якщо майбутній орендар і обійде таку заборону, то орендодавець ці самі проблеми з амортизацією й отримає. Тому ми такий варіант не розглядатимемо.
У нашому випадку як орендодавець ідеально підійде єдиноподатник. І бажано, щоб це був єдиноподатник групи 2, оскільки у групі 3 з отриманої ним суми орендних платежів орендодавцю доведеться сплачувати 5 % єдиного податку, тоді як у групі 2 єдиний податок сплачується за фіксованою ставкою.
Орендодавець — підприємець (єдиноподатник) . Самому орендодавцю-єдиноподатнику, якщо він обрав такий вид діяльності, як надання в оренду майна, слід пам'ятати про обмеження площі, що здається в оренду, на єдиному податку (див. «ВД», 2012, № 8, с. 22).
Орендну плату, що сплачується єдиноподатнику, орендар не повинен обкладати ПДФО незалежно від того, обрав єдиноподатник вид діяльності зі здавання майна в оренду чи ні.
У будь-якому разі орендар відображає нараховану орендодавцю орендну плату у формі № 1-ДФ з ознакою доходу «157», не нараховуючи та не утримуючи ПДФО.
«Подружні» нюанси
А тепер розглянемо ситуацію, коли купівля основного засобу оформляється на когось із подружжя, що найчастіше в житті й буває.
Отже, купівля основного засобу оформляється на когось із подружжя (чоловіка чи дружину, у цьому випадку не має значення). А потім інший із подружжя, який є підприємцем-загальносистемником, бере у нього в оренду цей засіб. Чи можливо це та що про це говорить закон?
Майно, придбане за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя. Про це йдеться і в частині 2 статті 368 ЦКУ та в частині 1 статті 60 СКУ:
«…майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу)».
Як бачимо, під спільною власністю подружжя розуміється майно, придбане подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, придбана за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тобто, наприклад, приміщення або транспортний засіб, придбаний одним з подружжя, є їх спільною сумісною власністю. Дружина і чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СКУ).
На практиці власником спільної сумісної власності часто документально оформляють одного з подружжя. Але навіть якщо майно записано, наприклад, на дружину, чоловік, не вписаний у правовстановлюючий документ, є співвласником такого майна.
А щоб у чоловіка, який стане орендарем, не виникало проблем з контролюючими органами, краще оформити право власності на дружину, яка або не є підприємцем, або, якщо вона ним є, не використовуватиме це майно у своїй господарській діяльності. Інакше вийде, що право власності оформлено на чоловіка і він же бере в оренду це майно (по суті у самого себе за документами). Навіть якщо чоловік укладає договір оренди з дружиною (це ж їх спільна сумісна власність), у правовстановлюючому документі фігурує власником чоловік.
Тому радимо оформити договір оренди так, що в цьому прикладі дружина є власником майна за документами (як громадянин), а чоловік як підприємець бере це майно в оренду. Причому подружжя має законне право на укладання договорів між собою (у тому числі й договору оренди майна один у одного). Це право закріплено у статті 64 СКУ:
«Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя».
А оскільки немає законодавчих заборон на укладання між подружжям договору оренди майна, що є їх спільною сумісною власністю, то така операція між подружжям є цілком законною.
До того ж такий договір допомагає чоловіку-підприємцю, витративши суттєву суму на придбання основного засобу, понизити як підприємцю свій податковий тягар.
Висновки
1. Податківці протягом багатьох років наполягають на тому, що підприємці-загальносистемники не мають права нараховувати амортизацію основних засобів, тому підприємці можуть оформити купівлю основного засобу на когось із родичів або надійних друзів, а потім підписувати договір оренди основного засобу з власником цього основного засобу.
2. Для підприємця, який хоче замінити амортизацію на орендні платежі, важливо, у якому статусі виступатиме орендодавець майна. Від цього залежатиме його додаткове податкове навантаження.
3. Якщо орендодавцем майна виступає громадянин, орендар-загальносистемник як податковий агент повинен утримати з орендної плати ПДФО та перерахувати його до бюджету.
4. Якщо орендодавець майна — підприємець є єдиноподатником, у якого у витягу з єдиного держреєстру немає такого виду діяльності, як здавання майна в оренду, то орендар не утримує ПДФО з орендної плати.
