Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Обговоренню підлягає. Єдиноподатники без РРО: чи потрібен їм платіжний термінал?

Редакція ВД
Власне Діло Травень, 2013/№ 10
Друк
Стаття

Єдиноподатники без РРО: чи потрібен їм платіжний термінал?

 

Завдяки змінам у законодавстві, що регулює питання застосування платіжних терміналів і розрахунків банківськими картками в торговельній мережі, з кінця минулого року значно розширилося коло осіб, зобов’язаних їх використовувати.

Проте через відсутність нових підзаконних актів виникає запитання: чи зобов’язані підприємці-торговці, які не застосовують РРО, встановлювати у себе платіжні термінали, на яких умовах, чи загрожують їм штрафні санкції за їх відсутність.

Відповісти на це і розібратися з деякими іншими нюансами ми спробуємо в цій статті.

Маргарита СМИРНОВА, консультант газети «Власне Діло»

 

Що таке платіжний термінал

Насамперед почнемо з визначення платіжного терміналу (далі – ПТ) і інших засобів, за допомогою яких здійснюються безготівкові розрахунки в торговельній мережі.

Отже, ПТ – це електронний пристрій, який може під час операцій із застосуванням електронного платіжного засобу (пункт 1.321 Закону про платіжні системи):

– робити переказ з рахунка покупця на рахунок торговця;

– видавати готівку;

– формувати довідкову інформацію;

– друкувати документи.

Під електронним платіжним засобом (далі – ЕПЗ) розуміється платіжний інструмент, що надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою, у тому числі ПТ, отримувати інформацію про належні грошові кошти та ініціювати їх переказ (банківські платіжні картки, мобільні платіжні інструменти тощо).

Простіше кажучи, ПТ надає можливість підприємцям, які провадять свою діяльність у сфері торгівлі або послуг, приймати до оплати не лише готівкові кошти, а й ЕПЗ, і можливо, тим самим залучити більше клієнтів.

Причому для того, щоб у підприємця працював ПТ, зовсім не обов’язкова наявність РРО. Однак його встановлення та обслуговування пов’язані з додатковим клопотом: необхідністю відкрити поточний рахунок, оплачувати послуги банку за розрахунково-касове обслуговування, додатковими витратами на електроенергію тощо. Тому далеко не всі підприємці поспішають обзавестися ПТ і досі зважують усі «за» і «проти».

Проте, як зазначено у преамбулі, законодавство все більше розширює коло осіб, які повинні обзавестися ПТ. Тому розберемося, наскільки небезпечною є відсутність ПТ в єдиноподатників, чи застосовуватимуть за це до них штрафні санкції.

 

Екскурс в історію обов’язкового застосування ПТ

Історія обов’язкового запровадження спеціальних платіжних засобів почалася ще наприкінці 2004 року: саме тоді набули чинності зміни, унесені до Закону про платіжні системи, які зобов’язали суб’єктів торгівлі та сфери послуг, однак лише тих, хто застосовує РРО, також забезпечити приймання спеціальних платіжних засобів (цей термін використовувався до визначення ЕПЗ).

Кабмін повинен був затвердити умови переведення торговців на обов’язкове приймання ЕПЗ в оплату за продані ними товари (надані послуги), а також винятки щодо виконання таких розрахунків окремими категоріями торговців. Так, незабаром було затверджено постанову № 878, яка залишається чинною і на сьогодні. Нею було передбачено наступні умови переходу на обов’язкове використання ПТ:

1) до 1 липня 2011 року зобов’язані були забезпечити можливість використання ЕПЗ суб’єкти господарювання (крім суб’єктів малого підприємництва, тобто у тому числі крім підприємців), які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення понад 100 тис. осіб;

2) до 31 грудня 2011 року:

– суб’єкти малого підприємництва, які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення понад 100 тис. осіб;

– суб’єкти господарювання, уключаючи суб’єктів малого підприємництва, які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення від 25 до 100 тис. осіб.

При цьому кількість ПТ згідно з постановою № 878 має становити не менше ніж 50 % кількості РРО, а при використанні одного РРО має бути один ПТ.

Постановою № 878 від обов’язку застосовувати ПТ звільняються такі особи :

– суб’єкти господарювання, які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення менше ніж 25 тис. осіб;

– заклади громадського харчування закритого типу, які обслуговують певний контингент споживачів, зокрема особовий склад Збройних Сил та інших військових формувань, студентів, учнів і викладачів вищих, професійно-технічних, загальноосвітніх навчальних закладів, працівників промислових підприємств;

– підприємства торгівлі з торговельною площею до 20 кв. метрів (крім автозаправних станцій).

Крім того, з постанови № 878 випливало, що ПТ не зобов’язані застосовувати суб’єкти господарювання, звільнені від використання РРО, зокрема, підприємці на єдиному податку (пункт 6 статті 9 Закону про РРО і пункт 296.10 ПКУ).

Тому донедавна проблема із застосуванням до них штрафних санкцій не виникала взагалі. У свою чергу підприємці, які підпадали під дію норм постанови № 878, повинні були в зазначені строки встановити ПТ, інакше їм загрожував штраф за порушення пункту 21 Порядку № 833 (правил торгівлі) у розмірі від 17 до 170 грн. (від 1 до 10 нмдг) за статтею 155 КУпАП. Накласти такий штраф могли представники органів із захисту прав споживачів.

Однак наприкінці 2012 року до Закону про платіжні системи було внесено істотні зміни, які у тому числі змінили і перелік осіб, зобов’язаних застосовувати ЕПЗ, про що йтиметься далі.

 

Ситуація на сьогодні

Так, з 18.10.2012 р. набула чинності нова редакція Закону про платіжні системи. Порядок установлення та використання при розрахунках ПТ тепер наводиться в пункті 14.19 цього Закону. У ньому зазначено, що під час розрахунків з покупцями за продані товари або надані послуги суб’єкти господарювання зобов’язані забезпечити можливість розрахунків ЕПЗ, причому без уточнення важливого моменту: це стосується лише тих суб’єктів, які повинні застосовувати РРО, чи ні.

Також установлено, що вимоги щодо суб’єктів господарювання стосовно приймання ЕПЗ за продані ними товари (надані послуги) визначає Кабмін, який, на жаль, не оновив необхідний нормативний документ.

Додамо, що ще одним нюансом використання ПТ є надання можливості здійснювати розрахунки за допомогою ЕПЗ не менше трьох платіжних систем (VISA, Master Card тощо). Однією з них має бути багатоемітентна платіжна система, платіжною організацією якої є резидент України (наприклад, приймання карток НСМЕП (Національної системи масових електронних платежів)). Зауважимо, що сьогодні в Україні використовуються декілька платіжних систем, з їх переліком можна ознайомитися на сайті НБУ.

Отже, виходить, що з одного боку діє загальна норма пункту 14.19 Закону про платіжні системи, яка нібито зобов’язала всіх суб’єктів сфери торгівлі та послуг мати ПТ, з іншого – не скасовано та не підкориговано постанову № 878, яка звільняє від цього підприємців-єдиноподатників.

Водночас нехтувати цим питанням єдиноподатники не можуть, оскільки разом з новими вимогами щодо ПТ збільшилися й розміри штрафів за їх відсутність. Крім того, право їх накладати з’явилося не лише у представників органів із захисту прав споживачів, а й у податківців.

У своїх роз’ясненнях в ЄБПЗ, відповідаючи на запитання: які суб’єкти господарювання звільняються від обов’язкового приймання ЕПЗ, вони наводять думку, яка навряд чи потішить єдиноподатників. Так, представники ДПСУ вважають, що на сьогодні постанову № 878 не приведено у відповідність до Закону про платіжні системи, тому має застосовуватися в частині, що не суперечить йому. З урахуванням того, що звільнення окремих суб’єктів господарювання від обов’язкового приймання ЕПЗ цим Законом не передбачено, мати ПТ для здійснення розрахунків за продані товари (представлені послуги) зобов’язані всі суб’єкти господарювання, у тому числі й підприємці на єдиному податку (консультація в розділі 07.07 ЄБПЗ).

На жаль, НБУ в листі від 05.03.2013 р. № 25-313/2725 не прояснює ситуацію, однак підкреслює, що застосування штрафних санкцій за відсутність ПТ перебуває у компетенції органів ДПСУ, тобто фактично підтримує їх точку зору.

Прийнятнішою для єдиноподатників буде позиція Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, яку воно виклало в листі від 07.02.2013 р. № 3501-06/4370-12. Представники цього відомства схиляються до того, що суб’єкти господарювання, які на сьогодні не застосовують РРО, можуть за власним бажанням обладнати торговельні точки ПТ для здійснення розрахунків із споживачами з використанням ЕПЗ, тобто керуватися нормами чинної постанови № 878.

Водночас представники Міністерства, будучи обережними, запропонували для отримання більш ґрунтовної інформації з цього питання звернутися до «більш досвідченої» ДПСУ.

Ми також вважаємо, що колишні винятки діють до появи нової постанови КМУ, якою будуть установлені правила використання ПТ під час розрахунків. Проте однозначних висновків з цього приводу не роблять навіть офіційні органи, тому, очевидно, усе залежатиме від лояльності податківців, уповноважених контролювати дотримання норм із застосування ПТ і штрафувати за їх порушення.

Найсміливіші платники податків у ситуації, що склалася, можуть не застосовувати ПТ, аргументуючи свою позицію тим, що постанова № 878 уже застаріла та фактично не діє, оскільки її було видано під стару редакцію статті 14 Закону про платіжні системи. А оскільки вона не діє та нова замість неї ще не затверджена, то виходить, що вимог щодо кола осіб, які зобов’язані встановлювати ПТ, сьогодні, як таких, не визначено. Отже, до появи нової постанови застосовувати ПТ можна лише в добровільному порядку, тим більше, що й офіційних роз’яснень ДПСУ також ще немає.

При такому підході до затвердження постанови КМУ з вимогами щодо приймання ЕПЗ відсутність ПТ в єдиноподатників не можна вважати порушенням, за яке застосовуватимуться штрафні санкції.

Наведемо ще один аргумент на користь нашої позиції. Незважаючи на те, що застосування ПТ сприяє зростанню обсягів безготівкових розрахунків, що на сьогодні всіляко вітається на державному рівні, його установлення та обслуговування є досить трудомістким процесом, який потребує в тому числі технічних можливостей (наприклад, обладнання ПТ, лотка призведе до проблем у першу чергу технічного порядку). У зв’язку з чим дотриматись вимоги щодо встановлення ПТ у деяких випадках просто неможливо. Тому сподіваємося, що КМУ для більшості єдиноподатників усе ж зробить винятки, затвердивши вимоги щодо проведення розрахунків з використанням ЕПЗ.

Водночас підприємці на єдиному податку, які не застосовують РРО, можуть добровільно встановити ПТ для зручності своїх покупців. У цьому випадку обов’язок застосовувати РРО не виникає, а ПТ усього лише забезпечує проведення не лише готівкових розрахунків, а й безготівкових за місцем знаходження ПТ.

Причому підприємці, які використовуватимуть ПТ, не застосовуючи РРО, повинні пам’ятати про інший важливий обов’язок – видачу розрахункового документа покупцям або клієнтам (детальніше див. «ВД», 2012, № 15, с. 4).

Далі ми все ж доведемо до відома читачів перелік штрафних санкцій, які на сьогодні можуть застосовуватися за відсутність ПТ, та їх розміри.

 

Контроль і відповідальність

Відповідно до пункту 14.19 Закону про платіжні системи і підпункту 191.1.3 ПКУ контроль за дотриманням суб’єктами господарювання вимог стосовно розрахунків з використанням ЕПЗ здійснює ДПСУ. Ще раз підкреслимо: поки що правила для суб’єктів господарювання щодо розрахунків за допомогою ПТ установлено постановою № 878, яка звільняє від їх установлення підприємців, які не застосовують РРО (єдиноподатників).

Так, за правопорушення, пов’язані, зокрема, з порушенням порядку проведення готівкових розрахунків і розрахунків з використанням ЕПЗ за товари (послуги) передбачено штраф, установлений статтею 16315 КУпАП: у розмірі від 1700 до 3400 грн. (від 100 до 200 нмдг), за повторне порушення протягом року – у розмірі від 8500 до 17000 грн. (від 500 до 1000 нмдг). Відповідно до статті 2342 КУпАП справи про такі порушення розглядають органи ДПСУ, а про актуальність таких штрафів для єдиноподатників ми розповіли вище.

Крім цього, за забезпеченням захисту прав держателів ЕПЗ на здійснення зазначених розрахунків має стежити спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів. Частина 2 статті 17 Закону про захист прав споживачів установлює право споживача розрахуватися ЕПЗ і забороняє продавцям будь-яким чином обмежувати використання таких засобів. Таке обмеження або відмова в реалізації права використання в розрахунках ЕПЗ тягне за собою накладення штрафу в розмірі 8500 грн. (500 нмдг) (пункт 12 частини 1 статті 23 Закони про захист прав споживачів).

Зауважимо, що разом з накладенням зазначеного штрафу перевіряючими може бути винесено припис про необхідність усунення виявлених порушень. У разі його невиконання в установлений строк на підприємця буде накладено адмінштраф за статтею 1882 КУпАП у розмірі від 17 до 306 грн. (від 1 до 18 нмдг).

Водночас на сьогодні на планові перевірки органів із захисту прав споживачів у більшості єдиноподатників накладено мораторій (див. «ВД», 2013, № 4, с. 5). Що ж до позапланових перевірок, то з ними можуть прийти лише за скаргами споживачів, у цьому випадку тих, хто не зможе розплатитися у підприємця банківською карткою або іншим ЕПЗ. На щастя, поки більшість наших громадян «по-старому» довіряють готівковим коштам, у багатьох не виникне бажання поскаржитися на відсутність ПТ у підприємця.

Водночас, якщо виходити з наміру забезпечити всім потенційним покупцям зручну форму розрахунків, то використання ПТ буде корисним, а також на 100 % захистить від можливих штрафів за умови його правильного використання.

Однак, якщо врахувати, що на сьогодні це питання законодавством остаточно не врегульовано, то до появи нової постанови КМУ, яка застерігатиме вимоги щодо встановлення ПТ, зазначені штрафи, принаймні до єдиноподатників, які працюють без РРО, застосовуватися не повинні.


Документи консультації

КУпАП  Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X.

ПКУ – Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

Закон про РРО – Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР.

Закон про платіжні системи – Закон України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-III.

Закон про захист прав споживачів – Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р. № 1023-XII.

Порядок № 833 – Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення, затверджені постановою КМУ від 15.06.2006 р. № 833.

Постанова № 878 – постанова КМУ «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» від 29.09.2010 р. № 878.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі