Чому підприємцю не можна працевлаштовувати іноземців починаючи з 2013 року
Підприємець у 2013 році хотів узяти на роботу іноземного громадянина. Коли він звернувся до центру зайнятості за спеціальним дозволом, то йому відмовили. Чи мали представники центру зайнятості право на це?
На відміну від працевлаштування громадян України, прийняття на роботу іноземців супроводжується додатковим контролем з боку Державної служби зайнятості. Річ у тім, що вітчизняне законодавство дозволяє приймати на роботу громадян інших держав та осіб без громадянства лише після того, як будуть підтверджені необхідність їх найму та легальність перебування.
Зокрема мають бути дотримані правила в’їзду та виїзду іноземних громадян та осіб без громадянства в Україну: оформлена віза, зареєстрований паспортний документ, отримана посвідка на проживання тощо.
При цьому, щоб прийняти працівника-іноземця на підставі трудового договору, роботодавець до його приїзду повинен отримати дозвіл на використання праці іноземця в Україні (далі — дозвіл на працевлаштування).
До 01.01.2013 р. цей дозвіл видавався згідно з частиною 2 статті 8 Закону № 803 (старого Закону, який регулював питання зайнятості). У ній було зазначено, що роботодавець має право прийняти на роботу на умовах трудового договору іноземця, який збирається приїхати в Україну, лише за наявності виданого такому роботодавцю дозволу на працевлаштування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Без дозволу можна було працевлаштовувати лише іноземців, які постійно проживають в Україні, або осіб, для яких таке право надано міжнародними договорами.
Як бачимо, старий Закон не поділяв роботодавців на юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, тобто згадану норму було адресовано всім роботодавцям. Тому до 01.01.2013 р. усі роботодавці могли та повинні були отримувати дозвіл, щоб працевлаштувати працівника-іноземця, крім «звільнених» осіб.
Тепер розповімо про те, як вирішується проблема з цього року. Так, з 01.01.2013 р. набув чинності новий Закон про зайнятість, у статті 42 якого йдеться про порядок працевлаштування іноземних громадян.
У ній зазначено, що отримувати спеціальний дозвіл на тимчасове використання праці іноземців можуть підприємства, установи, організації. Фізичних осіб — підприємців в цьому списку немає. Тому можна зробити висновок — підприємці не можуть використовувати працю іноземців, якщо згідно із Законом про зайнятість потрібно отримувати дозвіл на їх тимчасове працевлаштування. Їм такий попросту не дадуть.
Однак є іноземці, які мають ті самі права, що й громадяни України, і яких працевлаштувати згідно зі статтею 42 Закону про зайнятість можна без отримання дозволу, а саме:
1) іноземці, які постійно проживають в Україні;
2) іноземці, які набули статусу біженця відповідно до законодавства України або отримали дозвіл на імміграцію в Україну;
3) іноземці, визнані особами, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист в Україні;
4) представники іноземного морського (річкового) флоту та авіакомпаній, які обслуговують такі компанії на території України;
5) працівники закордонних засобів масової інформації, акредитованих для роботи в Україні;
6) спортсмени, які набули професійного статусу, артисти та працівники мистецтва для роботи в Україні за фахом;
7) працівники аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт;
8) працівники іноземних представництв, які зареєстровані на території України в установленому законодавством порядку;
9) священнослужителі, які є іноземцями та тимчасово перебувають в Україні на запрошення релігійних організацій для провадження канонічної діяльності лише в таких організаціях з офіційним погодженням з органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації;
10) іноземці, які прибули в Україну для участі в реалізації проектів міжнародної технічної допомоги;
11) іноземці, які прибули в Україну для здійснення викладацької діяльності за фахом в державних вищих навчальних закладах на їх запрошення;
12) інші іноземці у випадках, передбачених законами і міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких дано Верховною Радою України.
Крім того, ще один варіант залучити тимчасову працю іноземця — укладання з ним цивільно-правового договору (ЦП-договір) підряду або надання послуг. При цьому підприємцю взагалі не доведеться перейматися отриманням дозволу, навіть, якщо це передбачено Законом про зайнятість. Це пояснюється тим, що ЦП-договори не регулюються трудовим законодавством, тому правила Закону про зайнятість на них не поширюються (див. «ВД», 2013, № 10, с. 4).
Щоправда, слід розуміти, що на умовах ЦП-договору можна прийняти не будь-якого працівника. ЦП-договір передбачає певний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) і не вимагає постійної присутності працівника на робочому місці, його підпорядкування трудовому розпорядку. Отже, цей варіант не підійде, якщо ви приймаєте на роботу, наприклад, продавця.
Документи консультації
Закон про зайнятість — Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. № 5067-VI.
Закон № 803 — Закон України «Про зайнятість населення» від 01.03.91 р. № 803-ХII.
