ЗАПИТАННЯ. Чи можуть бути платниками ЄП ЮО, які здійснюють лізингові (орендні) операції?
ВІДПОВІДЬ. Згідно з п.п. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі — ПКУ), лізингова (орендна) операція — господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.
Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди житла з викупом, оренди земельних ділянок та оренди будівель, у тому числі житлових приміщень.
Відповідно до підсектору 123 Класифікації інституційних секторів економіки України, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 18.04.2005 р. № 96, зі змінами та доповненнями, до інших фінансових посередників віднесено лізингову компанію.
Лізингова компанія — юридична особа, яка передає право володіння і користування неспоживною річчю (предметом лізингу), визначеною індивідуальними ознаками та віднесеною згідно з законодавством до основних фондів, фізичній або юридичній особі (лізингоодержувачу) відповідно до договору лізингу.
Статтею 806 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV, зі змінами та доповненнями, установлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Підпунктом 291.5.4 п. 291.5 ст. 291 ПКУ визначено, що не можуть бути платниками єдиного податку страхові (перестрахові) брокери, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом; реєстратори цінних паперів.
Ураховуючи вищевикладене, юридичні особи, які здійснюють лізингові (орендні) операції не можуть застосувати спрощену систему оподаткування.
Коментар редакції
Це роз’яснення з’явилося в розділі 108.12 «ЗІР» ДФСУ вже давно, однак привернуло увагу лише нещодавно. Річ у тім, що з’явилися випадки, коли податківці на місцях почали відмовляти єдиноподатникам у праві бути орендодавцями.
Природно, це викликало подив: як так податківці цілих три роки спокійно дивилися на те, як спрощенці займаються орендою, а сьогодні раптом вирішили, що оренда для єдиноподатників — табу?
На жаль, судячи з консультації, що коментується, податківці дійсно хочуть сказати рішуче «ні» оренді єдиноподатників. Вони вважають, що спрощенці не мають права надавати в оренду рухоме або нерухоме майно, що належить до основних фондів.
Однак не слід панікувати! Адже ця їх вимога (відразу підкреслимо, абсолютно незаконна) не поширюється на фізичних осіб — підприємців. Зверніть увагу на логіку податківців. Вони вважають, що будь-яка юридична особа, яка займається орендою, — це лізингова компанія. А лізингова компанія не може бути єдиноподатником.
Однак фізична особа — підприємець, навіть якщо надає в оренду нерухомість, автомобіль чи інше майно, лізинговою компанією не є (за визначенням*). Отже, цілком законно може працювати на «спрощенці»**.
* Оскільки лізинговими компаніями можуть бути лише юридичні особи.
** Пам’ятайте, що єдиноподатники групи 2 можуть надавати в оренду власну нерухомість, однак не мають права бути посередниками при оренді нерухомості (пункт 291.4 ПКУ). Однак посередницька діяльність цілком допускається у групах 3 і 5.
Тепер щодо єдиноподатників — юридичних осіб. На жаль, їм пощастило менше, ніж підприємцям, оскільки своє право на оренду та «спрощенку» їм (якщо ситуація з податківцями в цьому питанні погіршає), можливо, доведеться відстоювати в суді***.
*** Оскаржити податкове повідомлення-рішення (у разі примусового переведення на загальну систему) або відмову в реєстрації єдиноподатником (у разі, якщо податківці не пускатимуть орендодавця на «спрощенку»).
Отже, що потрібно довести? Дуже простий факт: що «не кожна риба — оселедець», або, переводячи у площину нинішньої теми — «не кожна юридична особа, яка займається орендою, є лізинговою компанією».
Почнемо з того, що лізингова компанія — це фінансова установа, а не перша ліпша юридична особа, яка здає в оренду нерухомість (або інше майно). Цей висновок підтверджується двома аргументами.
Аргумент 1. У роз’ясненні, що коментується, ДФСУ посилається на Класифікацію інституційних секторів економіки, у якій наведено визначення лізингової компанії. Однак податківці чомусь наполегливо не помічають, що це визначення міститься в розділі «S.123 Інші фінансові посередники, крім страхових корпорацій та недержавних пенсійних фондів».
Отже, лізингові компанії — це юридичні особи, які займаються орендою як фінансові посередники, тобто фінустанови.
Аргумент 2. До такого ж результату призводить і системне тлумачення норм ПКУ.
Отже, спочатку підпункт 291.5.1 ПКУ встановлює загальне правило: на єдиному податку не можна займатися фінансовим посередництвом.
Далі наступний підпункт 291.5.4 ПКУ конкретизує, які ж установи займаються фінансовим посередництвом і тому не можуть бути єдиноподатниками. Це «страхові (перестрахові) брокери, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом; реєстратори цінних паперів». Той факт, що в підпункті 291.5.4 ПКУ перелічені саме фінустанови (а не будь-які юридичні особи), достатньо просто довести. Формулювання цього пункту слово в слово списано зі статті 1 Закону про фінпослуги* (у тому числі серед інших фінустанов там згадані й лізингові компанії).
* Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-III.
Таким чином, лізингові компанії — це фінустанови, які займаються фінансовими послугами. А до фінпослуг у частині оренди належить лише фінансовий лізинг (пункт 5 частини 1 статті 4 Закону про фінпослуги).
Зауважимо, що фінансовий лізинг хоча й схожий на оренду, однак усе ж таки має низку істотних відмінностей. Наприклад, при звичайній оренді в користування надається те майно, яке вже є в орендодавця. А при фінлізингу лізингодавець спеціально придбаває майно за замовленням лізингоодержувача для того, щоб передати його в лізинг**. Крім того, лізингоодержувач часто набуває об’єкт лізингу у власність протягом дії договору фінлізингу.
** За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) — частина 2 статті 1 Закону про фінансовий лізинг.
Це означає буквально таке:
1) якщо юридична особа надає у звичайну оренду рухоме або нерухоме майно, то така фірма не є лізинговою компанією та має повне право працювати на спрощеній системі оподаткування (навіть у разі, коли оренда є її основним видом діяльності);
2) якщо ж юридично особа надає нерухомість (або інші основні фонди у фінансовий лізинг), то вона є лізинговою компанією. А отже, не має права працювати на «спрощенці» та зобов’язана перейти на загальну систему оподаткування.
