Теми статей
Обрати теми

Роль прокуратури при проведенні перевірок суб'єктів господарювання

Редакція ББ
Стаття

Роль прокуратури при проведенні перевірок суб’єктів господарювання

Олена Уварова, юрист Видавничого будинку «Фактор»

 

Найбільший острах з усіх контролюючих органів у суб’єктів господарювання традиційно викликають саме органи прокуратури. І не безпідставно — наглядові повноваження прокуратури найширші. Про те, які це повноваження та чи може суб’єкт господарювання щось їм протиставити, ітиметься в цій статті.

 

ДОКУМЕНТИ СТАТТІ

Конституція України

— Конституція України від 28.06.96 р. № 254к/96-ВР.

КПК

— Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.60 р.

Закон № 877

— Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 р. № 877-V.

Закон про прокуратуру

— Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.91 р. № 1789-XII.

Указ про дерегулювання

— Указ Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.98 р. № 817/98.

 

Чи має прокуратура повноваження на проведення перевірок?

Діяльність прокуратури України регламентується на найвищому законодавчому рівні — їй присвячено окремий розділ

Конституції України (розділ VII «Прокуратура») та спеціальний закон (Закон про прокуратуру).

Так, відповідно до

ст. 121 Конституції України завданнями прокуратури є такі:

1) підтримка державного звинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина чи держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за дотриманням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

5)

нагляд за дотриманням прав і свобод людини та громадянина, дотриманням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами.

Аналогічні функції прокуратури названо і у

ст. 5 Закону про прокуратуру, за винятком функції, зазначеної в п. 5 ст. 121 Конституції України. Це пояснюється тим, що прийняття у 1996 році Конституції України мало ознаменувати масштабну реформу прокуратури та позбавлення її функції загального нагляду, у межах якого прокурори якраз і приходять з перевірками до суб’єктів господарювання. У п. 9 Перехідних положень Конституції тоді було застережено, що ще деякий час прокуратура здійснюватиме загальний нагляд, а саме до набрання чинності законами, що регулюють діяльність державних органів з контролю за дотриманням законів1.

1 До речі, висловлюється думка, що такий закон уже прийнято — Закон № 877. Таким аргументом можна спробувати скористатися, щоб обґрунтувати представникам прокуратури відсутність у них підстав для здійснення перевірок у межах загального нагляду. Однак вдатися до нього можна лише за відсутності інших варіантів виходу із ситуації, оскільки аргумент украй слабкий.

Справа в тому, що в п. 9 Перехідних положень Конституції йдеться про

закон, що регулює діяльність державних органів з контролю за дотриманням законів. Закон № 877 має набагато вужчу сферу дії та регулює виключно відносини щодо здійснення нагляду у сфері господарської діяльності, а тому, чітко кажучи, законом, про який ідеться в п. 9 Перехідних положень Конституції, він вважатися не може.

Сьогодні точаться спори про те, як співвідносяться між собою

п. 5 ст. 121 та п. 9 Перехідних положень Конституції, зокрема, чи обмежило включення у 2004 році п. 5 до ст. 121 Конституції України коло суб’єктів, щодо яких здійснюється загальний нагляд, тільки органами виконавчої влади і місцевого самоврядування або все-таки до нього входять і суб’єкти господарювання.

Це питання має принципове значення для суб’єктів господарювання, оскільки від відповіді на нього залежить,

чи можуть органи прокуратури здійснювати перевірку їх діяльності не в межах проведення заходів щодо розслідування кримінальної справи .

Думки в цьому питанні розходяться, і навіть судді Конституційного Суду України висловлюють протилежні позиції: від збереження за прокуратурою повноважень на здійснення загального нагляду в повному обсязі (див.

Особливу думку судді КСУ Бринцева В. Д. у справі про повноваження прокуратури відповідно до п. 9 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України від 10.09.2008 р. № 15-рп/2008) до обмеження функцій прокуратури виключно наглядом за дотриманням законодавства органами виконавчої влади і місцевого самоврядування (див. Особливу думку судді КСУ Маркуш М. А. у тій самій справі від 10.09.2008 р. № 15-рп/2008).

Утім, як показує практика оскарження дій органів прокуратури в адміністративних судах, такі дебати для них поки що неактуальні: на цьому рівні

за прокуратурою визнається право на проведення перевірок суб’єктів господарювання у межах здійснення функції нагляду за дотриманням законодавства (див., наприклад, постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2009 р. № 10/49, Господарського суду Сумської області від 17.04.2008 р. № АС3/249-08).

Як тлумачить сама прокуратура надані їй на сьогодні повноваження щодо здійснення загального нагляду за дотриманням законодавства? Відповідь на це запитання надано в

наказі Генпрокуратури «Про організацію прокурорського нагляду за дотриманням та застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів» від 19.09.2005 р. № 3гн. Відповідно до нього органи прокуратури здійснюють нагляд за дотриманням законів, насамперед у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів.

Викладене вище дозволяє дійти висновку, що Генпрокуратура орієнтує підпорядковані їй органи здійснювати нагляд

переважно за органами державної влади і місцевого самоврядування, але не унеможливлює проведення перевірок і суб’єктів господарювання. Така ситуація зберігатиметься до прийняття спеціального закону, про який ідеться в п. 9 Перехідних положень Конституції України. Причому, мабуть, у тексті цього закону буде зроблено посилання на цей пункт, щоб зняти питання про момент позбавлення прокуратури функцій загального нагляду. З цього ж моменту прокуратура позбавиться права на проведення «наглядових» перевірок суб’єктів господарювання.

Крім так званих

наглядових перевірок, органи прокуратури наділено також повноваженнями на здійснення перевірок у межах кримінально-процесуального законодавства.

Перейдемо до розгляду порядку проведення перевірок, що здійснюються органами прокуратури як у межах нагляду за дотриманням законодавства, так і в межах розслідування кримінальних справ.

 

У якому порядку проводяться «наглядові» перевірки органами прокуратури?

Як ми з’ясували, умовно можна виділити два види перевірок, що проводяться органами прокуратури:

1) перевірки в межах здійснення функції нагляду за дотриманням законодавства;

2) перевірки в межах розслідування кримінальної справи.

Порядок проведення двох названих видів перевірок істотно відрізняється.

Почнемо з

порядку проведення так званих наглядових перевірок.

Відразу зауважимо: дія

Закону № 877 та Указу про дерегулювання на органи прокуратури і перевірки, що ними проводяться, не поширюється. Відповідно стосовно таких перевірок не висуваються вимоги про необхідність попереднього направлення повідомлення про планову перевірку, тривалість і підстави проведення перевірок тощо. Більше того, стосовно прокурорських перевірок у принципі не можна говорити про плановість, оскільки вони можуть здійснюватися виключно як реакція на виявлені (заявлені) факти порушення законодавства.

Відповідно до

ч. 2 ст. 19 Закону про прокуратуру перевірка виконання законів здійснюється за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності підстав — також із власної ініціативи прокурора. При цьому прокуратура не повинна підміняти органи відомчого управління та контролю і втручатися в господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Наведену норму конкретизовано в

наказі Генпрокуратури «Про організацію прокурорського нагляду за дотриманням та застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів» від 19.09.2005 р. № 3гн. Згідно з п. 6 зазначеного документа органи прокуратури мають проводити перевірки за заявами та іншими повідомленнями, у тому числі в засобах масової інформації, про порушення законів, матеріалами контролюючих або правоохоронних органів, а також із власної ініціативи за наявності даних про порушення закону, зокрема за результатами вивчення статистичних та оперативних даних, аналітичних досліджень, кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справ. Крім того, у наказі також підкреслюється необхідність виключити з практики роботи органів прокуратури випадки підміни діяльності контролюючих органів.

Як бачимо, підставою для проведення перевірки органами прокуратури в будь-якому разі має бути інформація про порушення закону, навіть якщо перевірка проводиться з власної ініціативи прокурора. Однак на практиці трапляються випадки, коли підставою для перевірки органи прокуратури називають план роботи або завдання вищої за рівнем прокуратури. У цьому випадку прокурора можна не допустити до перевірки, пославшись на відсутність підстав для її проведення.

При здійсненні «наглядових» перевірок

прокурор має право (ст. 20 Закону про прокуратуру):

1)

безперешкодно за посвідченням, що підтверджує посаду, входити до приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи належності, до військових частин, установ без спеціальних перепусток, якщо їх запроваджено.

Однак це повноваження прокурора не включає можливість входити або вимагати допуску до житла фізичних осіб, чим, до речі, користуються фізичні особи — підприємці, а також суб’єкти господарювання, які реєструють господарське товариство за місцем проживання одного із засновників. Відвідати таке приміщення прокурор може виключно за рішенням суду

;

мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, у тому числі на письмову вимогу, що містить комерційну таємницю чи конфіденційну інформацію.

На практиці до фрази

«необхідним для проведення перевірки» часто вдаються суб’єкти господарювання як до підстави для відмови виконати вимогу органу прокуратури про надання певного переліку документів, якщо в такій вимозі не наведено обґрунтування необхідності саме цих документів для перевірки або якщо, на думку суб’єкта господарювання, деякі документи із заявленого переліку не стосуються предмета перевірки.

На жаль, дати загальні рекомендації, як діяти при отриманні подібних вимог прокурора, неможливо. Як справедливо вказують суди, «перелік документів, які можуть вимагати органи прокуратури в кожному конкретному випадку, не визначено законодавством і не може бути визначено, оскільки такий перелік зумовлений обставинами, що досліджуються в кожному конкретному випадку» (

постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2009 р.); але, наприклад, вимагати фінансову і податкову звітність, на думку судів, прокурор не може, оскільки такі документи не стосуються предмета прокурорського нагляду (див. постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2009 р. у справі № 2-а-7765/08/047);

— у письмовому вигляді

вимагати надання до прокуратури для перевірки зазначених документів і матеріалів, видачі необхідних довідок, у тому числі за операціями і рахунками юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов’язаних з перевіркою.

Водночас у межах «наглядової» перевірки

у прокурора немає повноважень на примусову виїмку документів. Це означає, що в разі відмови суб’єкта господарювання надати необхідні документи прокурор може зобов’язати його зробити це тільки в судовому порядку;

2) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти й документи, отримувати інформацію про стан законності та заходи щодо її забезпечення;

3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих та підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення фахівців для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз;

4) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усні чи письмові пояснення щодо порушень закону.

Такі вимоги представники органів прокуратури завжди супроводжують посиланням на

ст. 8 Закону про прокуратуру, згідно з якою вимоги прокурора, що відповідають чинному законодавству, є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або в передбачені законом чи у визначені прокурором строки. При цьому копії документів, необхідні для здійснення прокурорського нагляду чи розслідування, видаються на вимогу прокурора або слідчого безкоштовно.

 

Чи може вимога прокуратури бути підставою для проведення перевірки іншим контролюючим органом?

Почнемо з того, що самі контролюючі органи демонструють повну готовність проводити перевірки на вимогу прокуратури. Так, у

листі Держінспекції з контролю за використанням та охороною земель від 11.08.2006 р. № 6-8-1328/804 на підставі ст. 8 Закону про прокуратуру, зміст якої ми навели вище, зроблено висновок про обов’язковість вимог прокурора про проведення перевірки.

Однак такий висновок потребує додаткового аналізу.

Приписи

ст. 8 Закону про прокуратуру не мають самостійного значення — вони мають на меті забезпечити реалізацію повноважень прокурора, названих в інших статтях Закону. Це підтверджує і практика розгляду судами спорів за участі прокуратури (ухвала Дніпропетровського апеляційного суду від 29.01.2009 р. у справі № 2а-216/07).

Представники прокуратури для обґрунтування своїх повноважень на пред’явлення вимог про проведення перевірок контролюючими органами посилаються на

п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону про прокуратуру. Відповідно до нього при здійсненні прокурорського нагляду за дотриманням та застосуванням законів прокурор має право вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності.

Однак лише цього, на наш погляд, замало. Необхідно також ураховувати вимоги законодавчих актів, що регламентують діяльність самих контролюючих органів, від яких прокурор вимагає проведення перевірки.

Так, якщо на такий орган поширюється дія

Закону № 877, слід ураховувати вимоги ст. 6 Закону, в якій закріплено перелік підстав для проведення позапланових перевірок. Серед них вимогу прокурора про проведення перевірки не названо. Водночас ч. 2 ст. 6 Закону № 877 допускає проведення позапланових перевірок з інших підставах, крім прямо названих у ч. 1 цієї статті, якщо їх передбачено на рівні закону чи міжнародного договору України, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України. Суди визнають правомірність таких перевірок, однак за умови дотримання всіх інших вимог законодавства, зокрема Закону № 877 (постанова Окружного адміністративного суду АРК від 03.06.2009 р. у справі № 2а-3904/08/8).

Хочемо також сказати ще про одну можливу форму взаємодії прокуратури з іншими контролюючими органами:

прокурор може залучати представників таких органів до «наглядових» перевірок, що ним проводяться. Таке повноваження йому надано в п. 3 ст. 20 Закону про прокуратуру. І не таємниця, що контролюючі органи охоче погоджуються з такими пропозиціями (див. лист Держінспекції з контролю за використанням та охороною земель від 25.05.2006 р. № 6-8-794/428).

 

Якими можуть бути наслідки прокурорської перевірки?

У разі якщо під час перевірки, що здійснюється в межах нагляду за дотриманням законодавства, буде виявлено порушення закону,

прокурор або його заступник у межах своєї компетенції має право (ч. 2 ст. 20 Закону про прокуратуру):

1) винести протест на акт керівника (колегіального органу) підприємства, установи, організації;

2) порушити в установленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення;

3) винести припис про усунення очевидних порушень закону; припис підлягає негайному виконанню, про результати якого необхідно повідомити прокурора. Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищому за рівнем прокурору, який зобов’язаний розглянути скаргу протягом 10 днів, або звернутися з адміністративним позовом до суду;

4) уносити подання до державних органів, громадських організацій та посадових осіб про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли; на усунення таких порушень надається строк, що не перевищує одного місяця; про здійснення заходів, спрямованих на виконання подання прокурора, також слід поінформувати останнього;

5) звертатися до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Загальні вимоги до документів прокурорського реагування встановлено

ст. 25 Закону про прокуратуру. Зокрема, у протесті, поданні, приписі чи постанові прокурора обов’язково вказується, яким суб’єктом та яке положення закону було порушено, у чому полягає порушення, які заходи і які строки мають виконати посадові особи для усунення допущених порушень.

Невиконання вимог прокурора може призвести до застосування до посадових осіб суб’єкта господарювання штрафів, передбачених

КУпАП:

— за

ч. 2 ст. 1856 КУпАП за залишення посадовою особою без розгляду протесту, припису чи подання прокурора, а також надання несвоєчасної відповіді на них — штраф від 5 до 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 85 до 136 грн.);

— за

ст. 1858 КУпАП за ухилення від прибуття за викликом до прокуратури — штраф для громадян від 3 до 8 нмдг (від 51 до 136 грн.), для посадових осіб — від 5 до 10 нмдг (від 85 до 170 грн.);

— за

ст. 1854 КУпАП за злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового слідства або дізнання (тобто в разі, якщо кримінальну справу вже порушено) — штраф від 3 до 8 нмдг (від 51 до 136 грн.).

Тепер перейдемо до розгляду порядку здійснення прокурорських перевірок уже в межах кримінально-процесуального законодавства, тобто коли у прокурора на руках є інформація про вчинений або підготовлюваний злочин.

 

Перевірки в межах кримінально-процесуального законодавства

Перевірки, що проводяться в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, здійснюються з дотриманням вимог

ст. 97 КПК. Підставою для такої перевірки є заява або повідомлення про вчинений або підготовлюваний злочин. За кожною такою заявою (повідомленням) прокурор зобов’язаний протягом 3-денного строку прийняти одне з таких рішень:

1) порушити кримінальну справу;

2) відмовити в порушенні кримінальної справи;

3) надіслати заяву чи повідомлення за підвідомчістю.

Однак із цього правила зроблено виняток для тих випадків, коли є

необхідність перевірити заяву (повідомлення) і без здійснення такої перевірки неможливо встановити, чи є підстави для порушення кримінальної справи. Така перевірка може здійснюватися у строк не більше 10 днів від дня отримання заяви (повідомлення) і тільки шляхом отримання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або шляхом витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). При цьому, як підкреслюють суди, КПК не конкретизує, коли можна вважати, що така необхідність виникла. Це дає суду підстави вважати, що 10-денний строк для проведення перевірки надається з урахуванням істотних обсягів обставин та фактів, що підлягають перевірці (ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.04.2009 р. у справі № 2а-7533/08/0570).

Перевірка заяви (повідомлення) про злочин може також здійснюватися шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності.

При проведенні перевірок у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством

, слідчих прокуратури наділено набагато більшими повноваженнями щодо суб’єктів господарювання порівняно з «наглядовими» прокурорськими перевірками. Тут можливі три варіанти:

I —

перевірка інформації про злочин здійснюється без порушення оперативно-розшукової справи (далі — ОРС). У цьому випадку повноваження працівників прокуратури обмежено можливістю вимагати пояснення у громадян та посадових осіб, а також витребувати документи;

II —

перевірка здійснюється з порушенням ОРС. Органи прокуратури самостійно не здійснюють оперативно-розшукові заходи, однак вони можуть давати вказівки щодо їх здійснення уповноваженим на їх проведення оперативним підрозділам (зокрема, УБЕЗ, УБОП, податковій міліції);

III —

перевірка здійснюється в межах порушеної кримінальної справи. Під час здійснюваної в межах розслідування кримінальної справи перевірки слідчий прокуратури за умови пред’явлення ним постанови про порушення кримінальної справи може:

викликати в установленому КПК порядку осіб як свідків та потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків;

вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян пред’явлення предметів і документів, що можуть установити необхідні у справі фактичні дані;

— вимагати проведення ревізій, надання банками інформації, що містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;

здійснювати виїмку та обшук (ст. 177 КПК). Процедурі виїмки та обшуку присвячено главу 16 КПК.

Перед виїмкою документів слідчий прокуратури має пред’явити

мотивовану постанову про проведення виїмки (в оригіналі). Якщо ж вилучаються документи, що є державною та/або банківською таємницею, то виїмка здійснюється на підставі відповідного рішення суду.

У постанові про проведення виїмки має бути зазначено:

— місце і час її складання;

— посаду і прізвище особи, яка виносить постанову;

— номер кримінальної справи, за якою здійснюється виїмка;

— обґрунтування прийнятого рішення про проведення виїмки та посилання на статтю

КПК.

За дорученням слідчого виїмка може провадитися органами дізнання, названими у

ст. 101 КПК (міліцією, податковою міліцією тощо). У цьому випадку в постанові про проведення виїмки має бути зазначено прізвища та посади таких осіб.

Якщо постанову оформлено з порушенням зазначених вище вимог, то у підприємства є всі підстави відмовити правоохоронним органам у виїмці документів. Відмову найкраще оформити письмово на ім’я слідчого, який підписав постанову (його прізвище зазначено в постанові про проведення виїмки). Якщо в постанові все зазначено правильно, то в ній необхідно розписатися (підпис означає, що з текстом постанови ви ознайомлені). Після цього починається виїмка.

Під час проведення виїмки:

— слідчий може заборонити особам, які перебувають у приміщенні, виходити з приміщення та спілкуватися одна з одною;

— мають бути присутні не менше двох понятих і представник підприємства;

— усі документи і предмети, що підлягають вилученню, слідчий має пред’явити понятим та іншим присутнім особам і перелічити їх у протоколі виїмки чи в описі, що додається до нього.

При виїмці може бути вилучено тільки ті предмети й документи, що безпосередньо стосуються кримінальної справи, яка розслідується

(ст. 178 і ст. 186 КПК).

Результат виїмки відображається у протоколі. Він складається слідчим у двох примірниках з дотриманням правил

ст. 85 КПК. Так, у протоколі виїмки зазначаються:

— підстави для виїмки;

— приміщення чи інше місце, в якому було проведено виїмку;

— особа, в якої проведено виїмку;

— дії слідчого та результати виїмки.

Також у протоколі чи в описі, що додається до нього, має бути перелічено всі вилучені документи із зазначенням їх найменування, кількості та індивідуальних ознак.

До протоколу виїмки вносяться всі заяви та зауваження присутніх під час виїмки осіб, зроблені з приводу тих чи інших дій слідчого.

Обшук провадиться за постановою слідчого на підставі санкції прокурора чи його заступника, за винятком тих випадків, коли з обшуком приходять до житлового будинку фізичної особи. Водночас мусимо попередити, що

КПК допускає проведення обшуку і без санкції прокурора в так званих невідкладних випадках. У такій ситуації прокурора про здійснений обшук та його результати має бути повідомлено протягом доби. Що стосується обшуку житла, то він може провадитися лише за постановою суду.

Обшук та виїмка можуть здійснюватися лише вдень, за винятком знову ж таки невідкладних випадків (

ст. 180 КПК), поняття яких КПК не розкриває, і тільки у присутності двох понятих і представника суб’єкта господарювання, який займає приміщення (ст. 181 КПК).

При проведенні обшуку слідчий має право відкривати закриті приміщення та сховища, якщо представник підприємства відмовиться їх відкрити;

накладати арешт на кореспонденцію та знімати інформацію з каналів зв’язку. Відповідно до ст. 186 КПК арешт на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку може бути застосовано тільки за наявності достатніх підстав вважати, що в листах, телеграфній та іншій кореспонденції містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають значення доказів, і якщо іншими способами отримати ці дані неможливо.

До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, належать листи всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, радіограми тощо.

Як зазначено в

постанові Пленуму ВСУ «Про деякі питання застосування судами України законодавства при наданні дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини та громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства» від 28.03.2008 р. № 2, зняття інформації з каналів зв’язку полягає в застосуванні технічного обладнання, що дає можливість прослухувати, фіксувати і відтворювати інформацію, яка передавалася цим каналом зв’язку. Така інформація може включати дані як про взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж, так і щодо змісту інформації, яку було передано каналом зв’язку. Контроль за листуванням, телеграфною та іншою кореспонденцією полягає в огляді поштових відправлень, їх копіюванні. Під контролем за телефонними розмовами слід розуміти не лише їх прослухування та фіксацію, а й отримання інформації про телефонні розмови, що мали місце, стосовно абонентів розмов, часу і тривалості розмов.

Однак при цьому

КПК передбачає досить складний механізм застосування цього заходу. Слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем проведення розслідування про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку. Голова суду або його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, за необхідності вислуховує слідчого, дізнається про думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про накладення арешту на кореспонденцію або зняття інформації з каналів зв’язку чи про відмову в цьому. У постанові про накладення арешту на кореспонденцію має бути зазначено кримінальну справу і підстави, з яких буде застосовано цей захід, прізвище, ім’я, по батькові особи, чия кореспонденція затримуватиметься, точну адресу цієї особи, види поштово-телеграфних відправлень, на які накладається арешт, строк, протягом якого він зберігатиметься, назва установи зв’язку, на яку покладається обов’язок затримувати кореспонденцію та повідомляти про це слідчого.

Це основні вимоги, які висуває законодавство до порядку проведення перевірок органами прокуратури та про які незайвим буде знати абсолютно всім суб’єктам господарювання.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі