Чи можна відобразити заміну шин у витратах загальносистемника
Підприємець на загальній системі використовує у своїй діяльності автомобіль. Як відобразити в обліку витрати на придбання та заміну шин на транспортному засобі?
Заміна шин на транспортному засобі може бути:
— сезонною;
— у зв’язку з тим, що вони пройшли встановлений нормами кілометраж;
— унаслідок пошкодження, що не підлягає ремонту (до досягнення граничного пробігу, установленого нормами).
Будь-яка заміна шин на автомобілі не належить до його реконструкції, модернізації, технічного переобладнання та інших видів поліпшення (п. 3.19 Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Мінтрансу від 30.03.98 р. № 102 (далі — Положення № 102). Водночас ці операції не включено й до переліку операцій, що належать до технічного обслуговування, — їх не зазначено в додатках А, Б і В до Положення № 102. Однак ці переліки не є вичерпними, а отже, за певних обставин можуть бути доповнені операціями із заміни шин.
Так, сезонну заміну шин, на наш погляд, цілком може бути віднесено до технічного обслуговування автомобіля як операцію, з підтримання його робото-здатності у змінених дорожніх умовах (п. 1.3 Положення № 102).
Що стосується заміни автошин, не пов’язаної з підготовкою автомобіля до сезону, то тут потрібно виходити з норм експлуатаційного пробігу шин та порядку їх коригування залежно від умов експлуатації, закріплених у наказі Мінтрансу «Норми експлуатаційного пробігу автомобільних шин» від 08.12.97 р. № 420 (далі — Норми № 420) (п. 3.20 Положення № 102).
Після встановлення на автомобіль шини повинні виробити певний ресурс, передбачений Експлуатаційними нормами середнього ресурсу пневматичних шин колісних транспортних засобів і спеціальних машин, виконаних на колісних шасі, затвердженими наказом Мінтрансу від 20.05.2006 р. № 488 (далі — Норми № 488). При цьому досягнення фактичним пробігом шин установлених норм (які визначаються в кілометрах) — не обов’язкова та не єдина умова їх заміни. У шин і до досягнення граничного пробігу можуть виявитися виробничі або експлуатаційні дефекти, які не підлягають ремонту або ремонт яких є економічно недоцільним. При виявленні цих дефектів шини підлягають заміні незалежно від їх пробігу.
Якщо пробіг шин досягає встановлених норм, але при цьому вони перебувають у задовільному стані (тобто немає неусувних пошкоджень і залишкова висота протектора перебуває в межах установлених норм), то такі шини допускається використовувати до певного рівня зносу (пп. 3.2, 7.2 Норм № 488).
Отже, на нашу думку, заміну старих шин, які пройшли встановлений нормами кілометраж, також можна вважати технічним обслуговуванням транспортного засобу (п. 1.3 Положення № 102).
Технічне обслуговування транспортного засобу можна відносити до витрат на утримання основних засобів (а такі платежі належать до операційних витрат загальносистемників згідно з п.п. 138.10.2 ПКУ) і відображати у Книзі ОДВ так:
— вартість шин — у графі 5 після оплати та отримання їх від постачальника (на останню з двох дат);
— вартість послуг із заміни шин — у графі 10 у день оплати грошових коштів за ці послуги (але обов’язково після підписання акта приймання-передачі послуг), оскільки передоплату до витрат уключати не можна (п.п. 139.1.3 ПКУ).
Якщо ж виникає необхідність заміни шин, що не пройшли норму пробігу внаслідок їх пошкодження, то така заміна, з точки зору працівників податкового відомства, більше підходить під поточний ремонт транспортного засобу. Відповідно витрати на придбання цих шин відображаються за ремонтними правилами.
З відображенням ремонтних витрат у загальносистемників можуть виникнути проблеми. Податківці не дозволяють підприємцям ураховувати ці витрати, оскільки для їх визначення потрібно оперувати бухгалтерськими поняттями «амортизація» та «балансова вартість основних засобів».
Та все-таки, на нашу думку, такі витрати належать до операційних та прямо зазначені в пп. 138.8.5, 138.10.2 і 138.10.3 ПКУ. Тоді якщо підприємець не нараховує амортизацію (не боровся за неї в суді), він не зможе визначити ту частину ремонтних витрат, яку можна врахувати (10 % від балансової вартості всіх основних засобів на початок року). Тому витрати на ремонт основних засобів краще не відображати.
Тим же, хто відстояв своє право на амортизацію, можна діяти так:
— уключати до витрат (графа 10 Книги ОДВ) вартість шин, що не перевищує 10 % від балансової вартості всіх основних засобів на початок року (у день сплати грошових коштів за ремонт);
— решту вартості ремонту у вигляді заміни шин потрібно віднести на балансову вартість відремонтованого основного засобу (п. 146.11 ПКУ).
На завершення зауважимо таке. У розділі 180.04 ЄБПЗ податківці наполягають, що вартість придбання будь-яких шин (в усякому разі, у цій консультації податківці не ділять шини на ті, що пройшли та не пройшли норму пробігу, сезонну заміну) не відноситься до витрат операційної діяльності загальносистемника, тому вони не мають права враховувати такі витрати:
| Згідно з п. 1 ст. 325 ЦКУ суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, у тому числі й нерухомого майна комерційного призначення, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть належати таким особам. ЦКУ не встановлює такого суб’єкта права приватної власності, як фізична особа — підприємець. Статтею 177 ПКУ визначено, що об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи — підприємця. До переліку витрат фізичної особи — підприємця, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розд. ІІІ ПКУ. Відповідно до п. 138.1 ПКУ витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пп. 138.4, 138.6 — 138.9, 138.11, пп. 138.10.2 — 138.10.4 ПКУ. Нормами Положення № 102 визначено порядок проведення технічного обслуговування та ремонту дорожніх транспортних засобів, що поширюється на юридичних і фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють експлуатацію, технічне обслуговування та ремонт дорожніх транспортних засобів (за винятком тролейбусів, мопедів і мотоциклів), незалежно від форми власності. Згідно з п. 1.3 ч. 1 Положення № 102 технічне обслуговування — комплекс операцій чи операція з підтримання роботоздатності або справності виробу під час використання за призначенням, зберігання і транспортування. Витрати на технічне обслуговування автомобіля відповідно до п. 138.1 ПКУ належать до інших витрат, однак не вважаються витратами операційної діяльності. Крім того, п.п. 139.1.5 ПКУ передбачено, що не включаються до складу витрат, зокрема, витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів і витрати, пов’язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, що підлягають амортизації згідно зі ст. 144 — 148 ПКУ, з урахуванням пп. 146.11, 146.12, 148.5 ПКУ. Ураховуючи викладене, фізичні особи — підприємці на загальній системі оподаткування не мають права включати до складу витрат витрати, пов’язані з використанням транспортного засобу (вартість придбання запасних частин, придбання шин, технічного обслуговування тощо). |
Ми, зі свого боку, з таким твердженням податківців категорично не згодні, оскільки жодних законних підстав для подібних тверджень немає.
