В установах бюджетної сфери поширене укладання трудових договорів про роботу на умовах сумісництва. Тому викладене запитання цілком обґрунтоване, оскільки із ним неминуче стикаються адміністрації таких установ та спеціалісти кадрової служби. Для початку з’ясуємо причину його виникнення.
Дивіться, трудовий договір про виконання роботи на умовах сумісництва має повну самостійність і юридично він не пов’язаний з трудовим договором про виконання роботи за посадою, яка вважається основною*. Це дійсно так, але не забувайте про спеціальні нормативні акти, якими регулюється робота на умовах сумісництва працівників-бюджетників: постанову КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.93 р. № 245 (далі — постанова № 245) та Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затверджене спільним наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінфіну від 28.06.93 р. № 43 (далі — Положення № 43).
* Таке роз’яснення представлене й у листі Мінсоцполітики від 28.09.2011 р. № 697/18/155-11. — Прим. ред.
Якраз п. 3 постанови № 245 та п. 6 Положення № 43 висувають вимогу до надання відпустки, у тому числі і щорічної.
Важливо! Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи*.
* У сфері недержавної форми власності робота за сумісництвом не регламентується. Умови такої роботи повинні встановлюватися колективним договором. Тому норми зазначених вище нормативно-правових актів поширюються лише на працівників-сумісників державних підприємств, установ і організацій (у тому числі держорганів, бюджетних установ). Випадок, коли працівник бере щорічну відпустку за основним місцем роботи, а на роботі за сумісництвом продовжує працювати, допустимий лише для працівників-сумісників недержавних підприємств, установ і організацій. Також вимога п. 3 постанови № 245 не поширюється на працівників держпідприємств та бюджетних установ, які переміщуються із районів проведення АТО (див. «ОП», 2015, № 5, с. 3).
Справа у тому, що працівнику гарантоване право на відпочинок шляхом надання відпустки. У цей період він відновлює працездатність та зміцнює здоров’я ( Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР, далі — Закон № 504). Зробити це повноцінно в умовах перебування у відпустці за одним місцем роботи та паралельної роботи за іншим — неможливо. З цієї позиції припис п. 3 постанови № 245 та п. 6 Положення № 43 абсолютно зрозумілий.
Зазначена норма поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій і стосується саме щорічної відпустки. Тобто щорічна відпустка має надаватися одночасно як за основним місцем роботи, так і на роботі за сумісництвом.
Якщо в установі працює внутрішній сумісник, то доречно одразу складати графік відпусток таким чином, щоб періоди надання щорічної відпустки за основною посадою та щорічної відпустки за посадою сумісництва співпали**. Якщо йдеться про зовнішнього сумісника, то краще отримати від нього довідку про дати його відпустки у роботодавця за основним місцем роботи. Далі в установі, де працівник працює за сумісництвом, з урахуванням такої інформації встановлюють дати його відпочинку у власному графіку відпусток.
** Дізнайтеся, як внести зміни до вже складеного графіка відпусток із консультації експерта «Чи може працівник відпочити поза графіком відпусток» // спецвипуск «ОП», 2015, № 2/1, с. 19. — Прим. ред.
Також майте на увазі, що на практиці спостерігаються випадки, коли тривалість щорічних відпусток за основним місцем роботи та на роботі за сумісництвом відрізняється. Наприклад, у ситуації, наведеній у запитанні, тривалість щорічної відпустки за посадою викладача ПТНЗ становить 56 календарних днів (додаток до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 14.04.97 р. № 346), а за посадою інженера — 24 календарних дні ( ст. 6 Закону № 504).
Як надати відпустку при різній тривалості за основним місцем роботи та на роботі за сумісництвом?
Тривалість відпустки за основним місцем роботи більше, ніж тривалість відпустки за сумісництвом. У такому разі після закінчення спільних днів відпусток за обома місцями роботи працівник в установі, де він працює за сумісництвом, може оформити відпустку без збереження зарплати за підставою п. 14 ч. 1 ст. 25 Закону № 504: сумісникам — на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи. Оскільки відпустки без збереження заробітної плати, визначені ст. 25 Закону № 504, надаються за бажанням працівника, на роботі за сумісництвом така відпустка має надаватися з ініціативи самого працівника на підставі його заяви та довідки з основного місця роботи чи копії наказу про надання йому відпустки. Якщо працівник не скористається правом на відпустку без збереження зарплати, то за сумісництвом він повинен вийти на роботу.
На практиці зустрічається й зворотна ситуація — тривалість відпустки за сумісництвом більше, ніж тривалість відпустки за основним місцем роботи. На різницю днів між тривалостями відпустки за двома місцями роботи працівник за основним місцем роботи не може оформити відпустку «за свій рахунок» за п. 14 ч. 1 ст. 25 Закону № 504. За основним місцем роботи працівник може взяти відпустку без збереження зарплати за ст. 26 Закону № 504, але пам’ятайте, що роботодавець за основним місцем роботи не зобов’язаний її надавати. Тож якщо працівник не оформить у «основного» роботодавця відпустку за ст. 26 Закону № 504, то після закінчення спільних днів відпустки за основним місцем роботи та за сумісництвом він повинен приступити до роботи за основним місцем роботи. При цьому за сумісництвом він продовжуватиме перебувати у відпустці.
