Спочатку визначимося, про кого йтиметься.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.93 р. № 3721-XII (далі — Закон № 3721) громадяни похилого віку — це особи, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі — Закон № 1058), а також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року. У свою чергу, пенсіонер — це особа, яка відповідно до Закону №1058 отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім’ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених законом.
Вік — не підстава для звільнення
Конституцією України закріплений принцип рівності прав і свобод незалежно від будь-яких обставин, зокрема й віку людини.
Переходимо до профільного нормативного акта — це КЗпП. У ньому встановлена заборона дискримінації працівників за віком.
Більш детальні гарантії соціального захисту пенсіонерів передбачено Законом № 3721. Так, громадяни похилого віку мають право на працю нарівні з іншими. Ба більше, забороняється й відмова у прийнятті на роботу, а також звільнення працівника за ініціативою роботодавця з мотивів досягнення ним пенсійного віку.
І навіть, якщо роботодавець бажає піти в обхід цих норм і прописати в трудовому договорі з таким працівником умову про його звільнення у зв’язку з досягненням ним певного віку, ця схема не діятиме. Пояснюється це тим, що умови договорів про працю (контрактів, угод) з громадянами похилого віку не можуть погіршувати становище або обмежувати їх права, передбачені законодавством про працю. Такі умови є недійсними.
До речі, такої ж думки дотримується й Держпраці у Дніпропетровській області (див. офіційний сайт dp.dsp.gov.ua/news-1864.html).
Отже, КЗпП забороняє звільняти працівників саме з підстави досягнення ними пенсійного віку. Тому не радимо ризикувати роботодавцям, оскільки таке звільнення працівник зможе легко оскаржити в суді. Утім, це правило не забороняє роботодавцю звільнити такого працівника за загальними підставами, передбаченими в КЗпП (наприклад, через невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню цієї роботи тощо).
Коли все ж можна легально звільнити через досягнення певного віку?
Так-так, за загальним правилом звільняти за віком працівників заборонено. Але це правило, як завжди, має свої винятки. Їх лише два.
Право працівника звільнитися у зв’язку з виходом на пенсію гарантовано ст. 38 КЗпП. Ця причина вважається трудовим законодавством настільки поважною, що роботодавець повинен звільнити працівника саме в той строк, про який він просить, а про попередження за два тижні взагалі не йдеться. Для оформлення звільнення з цієї причини достатньо перевірити факт досягнення пенсійного віку. Простіше кажучи, коли б не звільнявся за власним бажанням співробітник, який, наприклад, уже тривалий час отримує пенсію за віком, з причини виходу на пенсію, у нього є всі підстави для того, щоб не відпрацьовувати два тижні. Основний аргумент: законодавством не встановлено строків між отриманням особою права на пенсію і звільненням за власним бажанням працюючого пенсіонера.
Можливість звільнення посадових осіб органів місцевого самоврядування (далі — ОМС), які досягли граничного віку перебування на службі в ОМС, дозволено ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р. № 2493-III (далі — Закон № 2493). Згідно із ст. 18 цього Закону такий вік становить 65 років. Тобто при досягненні зазначеного віку у роботодавця є законна підстава звільнити працівника.
Про кого ж йдеться?
Взагалі до посад в ОМС віднесено: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Отже, особи, які працюють на зазначених посадах, є посадовими особами. Водночас дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування. Тобто граничний строк перебування на службі в ОМС визначений тільки для посад, на які поширюється дія норм Закону № 2493 (ср. ).
Але й тут є свій виняток. «Вікове» обмеження не поширюється на посадових осіб ОМС, які обираються на відповідні посади. До цієї категорії осіб, зокрема, належать: сільський, селищний, міський голова; староста; голова та заступник голови районної, районної у місті, обласної ради; заступник міського голови — секретар Київської міської ради, секретар сільської, селищної, міської ради тощо.
Таким чином, у разі коли особа, яка підпадає під «вікові обмеження», досягла граничного віку перебування на службі в ОМС, вона припиняє службу в органах місцевого самоврядування.
Якщо ж працівник не бажає залишати роботу, а, у свою чергу, керівництво ОМС також бажає залишити такого цінного працівника на роботі, то є один варіант. Варто зазначити, що після досягнення граничного віку перебування на службі в ОМС посадові особи місцевого самоврядування можуть бути залишені на посадах радників чи консультантів (патронатна служба) за умов:
1) якщо така посада наявна в штатному розписі;
2) на умовах строкового трудового договору;
3) за розпорядженням голови відповідної ради.
Висновки
• КЗпП забороняє звільняти працівників з підстав досягнення ними пенсійного віку.
• Звільнити працівника у зв’язку з досягненням певного віку можна, тільки якщо це передбачено у спеціальному законодавстві або за власним бажанням (вихід на пенсію).
• Роботодавець може звільнити працівника-пенсіонера тільки з підстав, передбачених в КЗпП, які є загальними для всіх працівників.
