Єдиний виняток із цього правила — підприємство повністю ліквідують. У такому разі звільнення «особливих» жінок допускається, проте доведеться попіклуватися про їх подальше працевлаштування (ч. 3 ст. 184 КЗпП).
Поряд із цим одразу виникає декілька запитань: за якою підставою їх звільняти (у зв’язку з ліквідацією за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП чи за переведенням на інше підприємство за п. 5 ст. 36 КЗпП) та як виконати обов’язок із працевлаштування? Адже законодавством не врегульовано ані механізм, ані строки виконання такого обов’язку.
На думку Мінсоцполітики, формулювання «звільнення з обов’язковим працевлаштуванням» означає, що розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням не допускається (лист від 15.04.2011 р. № 3961/0/14-11/10). У зв’язку з цим здебільшого таких «особливих» працівників звільняють за переведенням на інше підприємство на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП. Основний аргумент — у цьому випадку новий роботодавець не може відмовити в укладенні трудового договору з таким працівником (ч. 5 ст. 24 КЗпП).
Звільнення за такою підставою не заборонено законодавством. Ба більше, при такому підході працівники отримують гарантоване працевлаштування. Однак ст. 44 КЗпП містить вичерпний перелік випадків, коли звільненого працівника «нагороджують» вихідною допомогою. Звільнення у зв’язку з переведенням не входить до переліку підстав для звільнення, які дають право на отримання вихідної допомоги. Отже, якщо працівників звільняють за переведенням, то виплачувати їм вихідну допомогу не потрібно.
На нашу думку, при ліквідації підприємства звільнення декретниці повинно проводитися таким же чином, як і інших співробітників. Тож роботодавець повинен звільнити декретницю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, виплатити їй вихідну допомогу та підшукати їй роботу.
Із таким підходом погоджується й Мінекономіки в листі від 04.05.2021 р. № 4712-06/26166-07, що коментується. Ба більше, представники Феміди теж підтримують позицію щодо звільнення «особливих» працівниць у разі ліквідації підприємства саме за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП (постанова ВС від 24.04.2018 р. у справі № 911/3259/16).
ЦИТАТА
Після визнання боржника банкрутом <...> ліквідатор повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю, зокрема він звільняє жінок, які мають дітей віком до трьох років, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України…
При цьому, на нашу думку, звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП повинно відбуватися незалежно від того, буде працевлаштована декретниця одразу після звільнення чи через деякий час після нього.
Якщо роботодавець не може взагалі знайти жодних варіантів для працевлаштування «пільговиків», єдине, що можна запропонувати (і з цим погоджується Мінекономіки), — діяти за аналогією зі звільненням таких «особливих» працівників у зв’язку із закінченням строку трудового договору (постанова ВС від 16.05.2018 р. у справі № 759/19440/15-ц). Мається на увазі те, що працівницю можна звільнити за п. 1 ст. 40 КЗпП, а потім роботодавець повинен буде виконати обов’язок з її працевлаштування.
