Суть спору
14 січня 2016 року працівника було звільнено з роботи. При цьому роботодавець припустився помилки — не видав йому в день звільнення трудову книжку. Факт її видачі було зафіксовано розпискою лише 10 травня 2019 року. Тож працівник вирішив звернутися до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У свою чергу, представники Феміди стали на сторону працівника.
Також було змінено і дату його звільнення з 14 січня 2016 року на 10 травня 2019 року. Ось, здавалось би, і вся історія. Однак кмітливий працівник вирішив знайти вигоду і в цьому, тож знову звернувся до суду для стягнення з роботодавця грошової компенсації за невикористані відпустки у 2016 — 2019 роках.
Позиція сторін
Працівник вважав, що має право на компенсацію відпусток за 2016 — 2019 роки, оскільки не працював у цей час з вини роботодавця, що одночасно позбавило його можливості реалізувати своє право на відпочинок. Ба більше, зміна дати звільнення на 10.05.2019 і виплата йому середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки фактично означають поновлення його у всіх порушених раніше правах, а також те, що він має право за цей період на відпустку.
Роботодавець вважає, що працівник не має права на відповідну компенсацію, оскільки ним не відпрацьовано жодного повного місяця за цей час, відповідно, дні невикористаної відпустки відсутні.
Вирішення справи судами
Суди як першої, так і апеляційної інстанції стали на сторону роботодавця. На їх думку, працівник не має права на компенсацію відпустки за період з 15 січня 2016 року по 9 травня 2019 року, оскільки в цей час він фактично не працював, а за ним лише зберігалося місце роботи і у зв’язку із затримкою видачі трудової книжки було виплачено середній заробіток.
Верховний Суд також не підтримав працівника. Проте і не погодився з аргументами своїх колег.
Так, за правилами ч. 5 ст. 235 КЗпП у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Разом із цим законодавство передбачає право працівника на зміну дати звільнення у зв’язку із затримкою видачі трудової книжки, і в такому разі днем звільнення вважається день її видачі.
Тож представники Феміди підкреслюють:
ЦИТАТА
факт зміни дати звільнення передбачає лише перенесення дати звільнення, а не поновлення працівника на роботі на зазначений період.
Іншої відповідальності власника або уповноваженого ним органу, а також інших, у тому числі і додаткових, гарантій для працівника ця правова норма не передбачає.
Водночас законодавство не передбачає, що за час затримки видачі трудової книжки за працівником зберігається місце роботи і цей період вважається таким, що дає працівникові право на відпустку. Отже, у працівника немає підстав вимагати компенсацію за невикористані дні відпусток у зазначений період.
Думка редакції
Як бачимо, для вирішення питання про виплату грошової компенсації за невикористані відпустки треба чітко визначити різницю між поновленням працівника на роботі та зміною дати звільнення у зв’язку із затримкою видачі трудової книжки.
Так, поновлення на роботі — це повернення працівника на ту роботу, якою він займався раніше та яку він втратив у зв’язку зі звільненням без законних підстав або незаконним переведенням на іншу роботу. Одночасно з прийняттям рішення про поновлення на роботі суд приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП, ст. 9 Закону про відпустки до стажу роботи, що надає право на щорічну основну відпустку, зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) і заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
На думку Мінсоцполітики, у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати щорічну основну відпустку за весь час вимушеного прогулу (лист від 28.10.2016 № 1500/13/84-16).
При цьому, як підкреслив ВС, зміна дати звільнення та оплата вимушеного прогулу через затримку видачі трудової книжки не свідчать про поновлення працівника на роботі. Простіше кажучи, це компенсація з боку роботодавця за відповідне порушення. При цьому законодавство не передбачає, що за працівником зберігають місце роботи на час, коли роботодавець затримав видачу трудової книжки. Відповідно цей період не дає працівникові право на відпустку.
Слід зауважити, що на сьогодні після переходу 10.06.2021 на електронний облік трудової діяльності вимога щодо видачі трудової книжки в день звільнення залишилася актуальною лише для тих роботодавців, які продовжують зберігати трудові книжки працівників у себе. Проте рішення, що коментується, стане в пригоді й тим, хто вже не приймає і не зберігає трудові книжки в себе. Адже з 10.06.2021 були внесені зміни, зокрема, і до ст. 47 КЗпП, яка зобов’язує роботодавця (у тому числі й ФОП) у день звільнення видавати працівникові копію наказу про звільнення.
Звісно, аналогічна вимога була в ст. 47 КЗпП і раніше. Але стосувалася вона лише випадку звільнення працівника з ініціативи роботодавця. Разом із цим були внесені зміни і до ст. 235 КЗпП:
ЦИТАТА
у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Як бачите, норми щодо відповідальності роботодавця залишилися старими, але з 10.06.2021 вони стосуються не затримки видачі трудової книжки, а затримки видачі копії наказу про звільнення.
Схоже, що такої ж логіки представники Феміди дотримуватимуться і при розгляді справ за оновленою редакцією ст. 235 КЗпП.
