МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ПРО ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ОКРЕМИХ НОРМ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Лист від 03.03.2008 р. № 42/13/133-08
У Департаменті з питань державного регулювання заробітної плати та умов праці розглянуто <...> звернення і повідомляється.
1. За статтею 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Оскільки у 2005 — 2006 роках у жінки була одна дитина, права на додаткову відпустку відповідно до вищезазначеної статті за зазначені роки вона не має.
2. Статтею 21 КЗпП України передбачено, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Це право забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.
Жінка, яка має двох або більше дітей віком до 15 років і яка уклала трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, фізичною особою і тому має право на щорічну додаткову оплачувану відпустку, передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки» і на роботі за сумісництвом.
Це узгоджується також зі статтею 56 КЗпП, оскільки робота за сумісництвом є одним із різновидів роботи на умовах неповного робочого часу. Частиною третьою цієї статті при роботі на умовах неповного робочого часу гарантовано недопущення будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
3. Статтею 19 Закону України «Про відпустки» передбачено надання щорічно додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі).
4. Статтею 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на таку відпустку в році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати їх (у тому числі всі разом), а в разі звільнення незалежно від підстав йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні відпусток. Чинним законодавством не передбачено терміну давності, після якого втрачається право на додаткову відпустку працівникам, які мають дітей.
5. При розгляді питання щодо надання щорічної відпустки слід мати на увазі, що, крім прав (у тому числі й права на відпустку), гарантованих Конституцією України, статтею 68 останньої передбачений обов’язок громадян додержуватися Конституції України та законів України.
Згідно зі статтею 12 Конвенції МОП № 132 «Про оплачувані відпустки», ратифікованої Верховною Радою України у травні 2001 року, угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку або про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином, відповідно до національних умов, визнаються недійсними або забороняються.
Ураховуючи те, що норми ратифікованої в установленому порядку Конвенції є безумовними для виконання в Україні, працівник не може відмовитися від щорічної відпустки мінімальної тривалості чи не використати її у терміни, визначені законодавством України.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про відпустки» черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Законодавством конкретно не встановлено форми повідомлення про дату початку щорічної відпустки: це може бути як ознайомлення працівника з наказом роботодавця про надання відпустки, так і його резолюція на заяві працівника про надання щорічної відпустки із зазначенням конкретної дати її початку та тривалості.
Отже, у разі дотримання вищезазначених умов під час надання відпустки будь-які трудові права працівника не порушуються.
Директор Департаменту О. Товстенко
Коментар редакції
ДЕЯКІ ПИТАННЯ НАДАННЯ ВІДПУСТОК: РОЗ’ЯСНЕННЯ ВІД МІНПРАЦІ
Як відомо, надання роз’яснень з питань застосування норм трудового законодавства входить до компетенції Мінпраці. Перед вами черговий
лист, у якому фахівці цього відомства дали відповідь на низку запитань щодо порядку надання відпусток. Прокоментуємо їх.
ДОДАТКОВУ ВІДПУСТКУ НА ДІТЕЙ МОЖЕ БУТИ НАДАНО НА РОБОТІ ЗА СУМІСНИЦТВОМ
Раніше у своїх роз’ясненнях щодо порядку надання додаткової відпустки на дітей згідно зі
ст. 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) Мінпраці не виражало чіткої позиції стосовно можливості надання додаткової відпустки на дітей працівникам-сумісникам.Тому на практиці склалася загальноприйнята думка, що таку відпустку не може бути надано за сумісництвом, оскільки на основному місці роботи працівниця вже скористалася правом на соціальну відпустку.
Проте в
листі, що коментується, Мінпраці доходить висновку: жінка, яка уклала трудовий договір за сумісництвом, має право на додаткову відпустку на дітей.Слід зазначити: нещодавно в журналі «Вісник податкової служби України», 2008, № 42, с. 42, було висловлено аналогічну позицію. Так, у консультації, підготовленій за сприянням Т. Сташків, головного спеціаліста відділу умов та режимів праці Міністерства праці та соціальної політики України, наголошувалося, що
чинним законодавством не визначено, на який саме вид відпусток мають право працівники-сумісники.Ураховуючи це, а також те, що на роботі за сумісництвом працівниця має право на соціальні відпустки у зв’язку з вагітністю, пологами та для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку,
підстави для ненадання таким працівницям соціальної відпустки згідно зі ст. 19 Закону про відпустки не передбачаються.Крім того, як наголошується в
листі, що коментується, це узгоджується також із ч. 3 ст. 56 КЗпП. У ній зазначено, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою жодних обмежень обсягу трудових прав працівників.
НАДАННЯ ВІДПУСТКИ НА ДІТЕЙ САМОТНЬОМУ БАТЬКУ
Цьому питанню фахівці Мінпраці не приділили особливої уваги, процитувавши тільки
ст. 19 Закону про відпустки про те, що додаткова відпустка на дітей надається батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі).Від себе нагадаємо, що в
листі від 21.07.2008 р. № 187/13/116-08 Мінпраці зазначало, що з метою надання додаткової відпустки на дітей самотнім батьком вважають:—
чоловіка, який не перебуває у шлюбі та в свідоцтві про народження дитини його записано як батька. Крім цього, доповнимо: для того, щоб повністю відповідати статусу самотнього батька, чоловік має виховувати дитину без матері. Участь матері або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє батька статусу самотнього;—
удівець, який виховує дитину без матері. При цьому удівець, який одружився, але його дитину новою дружиною не усиновлено, для підтвердження права на додаткову відпустку має надати копію свідоцтва про народження дитини та свідоцтва про смерть матері дитини;— розлученого чоловіка, який виховує дитину без матері.
ПРАВО НА ДОДАТКОВУ ВІДПУСТКУ НЕ ОБМЕЖЕНО СТРОКОМ ДАВНОСТІ
Мінпраці зазначає, що законодавством
не передбачено строк давності, після закінчення якого працівник втрачає право на відпустку на дітей. Тому якщо працівник з будь-яких причин не використав додаткову відпустку на дітей за минулі роки, то він має право використовувати її у будь-який час, а в разі звільнення — отримати компенсацію за всі невикористані дні такої відпустки.
ВІДМОВИТИСЯ ВІД ЩОРІЧНОЇ ВІДПУСТКИ НЕ МОЖНА
Згідно зі
ст. 6 Закону про відпустки щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, що відлічується з дня укладення трудового договору.Мінімальна
тривалість щорічної та додаткової відпусток, що надаються працівнику, не повинна бути менше ніж 24 календарні дні (ст. 24 Закону про відпустки).У зв’язку з цим у
листі, що коментується, Мінпраці зазначає, що працівник не може відмовитися від щорічної відпустки мінімальної тривалості або не використовувати її у строки, визначені законодавством України. Це буде порушенням ст. 12 Конвенції Міжнародної організації праці «Про оплачувані відпустки» від 24.06.70 р. № 132.Більше того,
ч. 5 ст. 11 Закону про відпустки заборонено ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам у віці до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами або з особливим характером праці.А якщо працівник відмовляється від щорічної відпустки? Із цього приводу Мінпраці зазначає, що працівники зобов’язані дотримуватись Конституції та законів України. І вже якщо законом передбачено обов’язкове надання працівникам не менше 24 календарних днів відпустки, то й вони, у свою чергу, зобов’язані його відгуляти.
Згідно зі
ст. 10 Закону про відпустки конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, погоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Останній зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком строку.Оскільки законодавством конкретно не встановлено форму повідомлення про дату початку щорічної відпустки, Мінпраці пропонує такі варіанти: ознайомлення працівника з наказом роботодавця про надання відпустки або його резолюція на заяві працівника про надання щорічної відпустки із зазначенням конкретної дати її початку та тривалості.
