ГОЛОВНЕ КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНЕ УПРАВЛІННЯ
ЩОДО СВОЄЧАСНОГО СТЯГНЕННЯ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ
Лист від 01.03.2011 р. № 25-18/287
Головне контрольно-ревізійне управління України з метою належного забезпечення стану фінансової дисципліни при здійсненні бюджетними установами, організаціями та державними підприємствами фінансово-господарської діяльності надсилає наступне роз’яснення.
1. Так, під час контрольних заходів виявляються непоодинокі випадки списання підконтрольними установами дебіторської заборгованості боржникам (простроченої заборгованості, за якою спливли строки позовної давності) без вжиття будь-яких заходів претензійно-позовного характеру.
З метою недопущення таких дій підконтрольними установами та здійснення правильної кваліфікації подібних порушень фінансової дисципліни звертаємо увагу на наступне.
Відповідно до пункту 1.3 Порядку взаємодії державної контрольно-ревізійної служби, органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України, затвердженого наказом ГоловКРУ, МВС, СБУ та Генпрокуратури від 19.10.2006 р. № 346/1025/685/53, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за № 1166/13040, матеріальна шкода (збитки) — це вартість утрачених активів або недоотриманих доходів, яка визначається за даними бухгалтерського обліку і фінансової звітності об’єкта контролю або експертною оцінкою та іншими визначеними законодавством способами.
При цьому під втратою активів розуміється безповоротне зменшення активів через перерахування (сплату) коштів; відчуження, недостачу, знищення (псування) чи придбання неліквідного (зіпсованого) майна; втрату боржника у зобов’язанні; зменшення частки державної (комунальної) власності у статутному фонді господарського товариства.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, установлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов’язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Главою 19 Цивільного кодексу України визначено поняття позовної давності та її види, якими встановлені конкретні строки, у межах яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Пропуск строку позовної давності позбавляє сторону права на сплату боржником неустойки, відшкодування боржником завданих збитків невиконанням, неналежним виконанням зобов’язання, зокрема, невиконанням умов договору (не поставлений товар, не сплачені належні суми платежів за договорами тощо).
Фактично відбувається втрата боржника у зобов’язанні, тобто пропуск строків позовної давності кредитором має наслідком втрату активів підприємством, установою, організацією, що необхідно кваліфікувати як нанесення збитків з вини осіб, якими не вжито відповідних дій, а саме не забезпечено проведення претензійно-позовної роботи, відповідно до обов’язків, покладених на них посадовими інструкціями, положеннями, статутами, законними та підзаконними актами.
2. Крім того, слід звернути увагу, що Рекомендаціями Міністерства юстиції України від 15 січня 1996 року № 2 до відома керівників, підприємців, працівників юридичних служб та інших структурних підрозділів доводився порядок ведення претензійної та позовної роботи на підприємстві, в установі, організації.
Пунктом 1.4 вказаних Рекомендацій зазначено, що керівники підприємств несуть персональну відповідальність за стан претензійно-позовної роботи. Недотримання встановленого порядку пред’явлення і розгляду претензій та позовів є порушенням державної дисципліни і тягне за собою відповідальність винних у цьому посадових осіб згідно з чинним законодавством України. Керівники та інші посадові особи підприємств зобов’язані вести боротьбу з фактами зволікань при розгляді претензій, безпідставних відмов у задоволенні обґрунтованих вимог заявників претензій, доведення до суду безспірних позовів та здійснювати заходи щодо усунення причин та умов, які породжують обґрунтовані претензії.
Так, згідно з підпунктом 12.13 пункту 10 Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 р. № 1040, юридична служба органу виконавчої влади відповідно до покладених на неї завдань організовує претензійну та позовну роботу, здійснює контроль за її проведенням; проводить разом із заінтересованими структурними підрозділами аналіз результатів господарської діяльності органу виконавчої влади, вивчає умови і причини виникнення непродуктивних витрат, порушення договірних зобов’язань, а також стан дебіторської та кредиторської заборгованості.
Підпунктами 8 та 9 пункту 11 цього ж Положення визначено, що юридична служба підприємства організовує претензійну та позовну роботу, проводить аналіз її результатів; здійснює контроль за дотриманням структурними підрозділами встановленого на підприємстві порядку пред’явлення і розгляду претензій.
Отже, при проведенні контрольних заходів у частині контролю за станом та обліком дебіторської заборгованості, виконанням договірних зобов’язань тощо необхідно звертати увагу на наявність в установах, організаціях, державних підприємствах затвердженого внутрішнього порядку ведення претензійно-позовної роботи, положення про юридичну службу, посадових інструкцій працівників та наявність у цих документах відповідних обов’язків щодо проведення претензійно-позовної роботи, здійснення контролю за такою роботою, контролю за виконанням господарських договорів тощо.
Таким чином, у разі встановлення під час контрольних заходів випадків невжиття заходів щодо своєчасного стягнення дебіторської заборгованості і, як наслідок, спливу строків її стягнення, тобто допущення втрати боржника в зобов’язанні, такі факти слід кваліфікувати як нанесення збитків юридичній особі, а у випадку якщо відповідні платежі за договірними зобов’язаннями мали спрямовуватися до державного бюджету — відповідно як нанесення збитків державі.
<…>
Перший заступник Голови В. Костюшко
