Теми статей
Обрати теми

Екологічний податок: актуальні запитання

Редакція ББ
Відповідь на запитання

ЕКОЛОГІЧНИЙ ПОДАТОК: АКТУАЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

 

До редакції надходить велика кількість запитань від бюджетних установ, що стосуються порядку розрахунку екоподатку. Відповідям на найбільш актуальні з них присвячено цю консультацію.

Вікторія МАТВЄЄВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Чи повинні бюджетні установи отримувати дозвіл на розміщення відходів на своїй території? Куди потрібно звертатися в цьому випадку?

 

Згідно зі

ст. 32 Закону про відходи провадження будь-якої господарської діяльності, пов’язаної з утворенням відходів, без отримання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів забороняється.

Процедуру видачі таких лімітів регламентовано

Порядком № 1218. Згідно з п. 2 цього Порядку ліміт на утворення відходів — це максимальний обсяг відходів, на який у їх власника є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знищення тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території.

Ліміт на розміщення відходів

є обсягом відходів (окремо за кожним класом небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях.

Зауважимо: до компетенції Мінекоресурсів та його органів на місцях належить видача дозволів на захоронення (складування) відходів, викиди шкідливих речовин у навколишнє природне середовище, на спеціальне використання природних ресурсів відповідно до законодавства України (

ст. 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91 р. № 1264-XII).

Ліміт на утворення відходів розраховується на підставі нормативів утворення для кожного виду відходів за класами їх небезпеки і має дорівнювати сумарному обсягу відходів, розміщених на території власника та переданих іншому власнику.

Як визначено в

п. 7 Порядку № 1218, власникам відходів, які здійснюють тільки їх розміщення, затверджується ліміт на розміщення відходів. При цьому дозвіл набирає чинності після затвердження лімітів на утворення та розміщення відходів. Ліміти на утворення та розміщення відходів установлюються строком на один рік.

Звертаємо увагу: вимога щодо необхідності отримання лімітів на утворення та розміщення відходів стосується

не всіх установ і організацій. Так, відповідно до п. 8 Порядку № 1218 від цього обов’язку звільнені :

— власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 грн. на рік;

— власники

побутових відходів, які уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства*;

— власники відходів,

які отримали ліцензію на збирання та заготівлю окремих видів відходів як вторсировини (до того ж такі суб’єкти господарювання звільнені й від сплати екоподатку).

* Незважаючи на те що в Порядку № 1218 згадуються тільки підприємства комунального господарства, договори на вивезення побутового сміття укладаються з різними спеціалізованими підприємствами. Тому ця норма поширюється також і на договори, укладені з такими підприємствами.

Отже, якщо бюджетна установа

уклала договір на вивезення побутових відходів зі спеціалізованим підприємством, дозвіл на розміщення відходів отримувати не потрібно. І тільки в разі якщо такий договір не укладено, бюджетній установі необхідно звернутися до територіальних органів Мінекоресурсів для отримання дозволу на розміщення відходів.

 

Чули, що в деяких випадках суб’єкти господарювання повинні отримувати паспорт відходів. В яких випадках ця вимога поширюється на бюджетні установи?

 

Відповідно до

ст. 26 Закону про відходи всі відходи, які утворюються на території України, підлягають в обов’язковому порядку державному обліку та паспортизації.

Наразі єдині правила ведення державного обліку та паспортизації відходів визначено

Порядком № 2034.

Паспортизацію відходів ведуть підприємства, установи, організації всіх форм власності, громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, діяльність яких пов’язана з утворенням відходів та здійсненням операцій поводження з відходами з метою їх вичерпної ідентифікації та визначення оптимальних шляхів поводження з ними. Паспортизація відходів передбачає складання та ведення паспортів відходів, паспортів місць видалення відходів, реєстрових карт об’єктів утворення, обробки та утилізації відходів відповідно до

Державного класифікатора «Класифікатор відходів ДК 005-96», затвердженого наказом Держстандарту від 29.02.96 р. № 89.

Свого часу Мінприроди в

листі від 22.05.2008 р. № 6540/20/10-08, зокрема в його п. 7, зазначало, що на практиці конфлікти за визначенням класу небезпеки можуть виникнути тільки для тих типів відходів, для яких власник не знайшов відповідної технології утилізації, оскільки в іншому випадку власник або передає їх спеціалізованому підприємству, або утилізує самостійно. Такі види відходів, для яких не знайдено належну технологію утилізації, є об’єктом паспортизації відходів відповідно до Порядку № 2034. Під час паспортизації й визначається клас небезпеки та інші властивості певного типу відходів, необхідні для пошуку прийнятної технології утилізації.

Отже, необхідність у паспортизації відходів виникає тільки в разі, якщо йдеться про принципово новий вид відходів, який раніше не було класифіковано (наприклад, відходи виробництва, аналогів якому в Україні досі не було) та для якого не можна оцінити ступінь впливу на навколишнє середовище. Щодо відходів, які приймаються спеціалізованими підприємствами на утилізацію або знешкодження, або твердих побутових відходів, то шляхи поводження з ними вже визначені. На цей момент звертає увагу Мінприроди у

листі від 09.10.2011 р. № 19195/07/10-11.

 

Для розрахунку екоподатку потрібно знати клас небезпеки відходів. Як визначити цей показник, якщо бюджетна установа не має дозволу на розміщення відходів?

 

Як зазначалося в попередньому запитанні, клас небезпеки відходів (від якого залежить ставка податку) указується в лімітах на їх утворення та розміщення. При цьому на побутові відходи, якщо установа уклала договір зі спеціалізованим підприємством, ліміти отримувати не потрібно (

п. 8 Порядку № 1218).

У зв’язку з цим виникає запитання: як установі, що не отримала дозвіл на розміщення відходів, дізнатися клас небезпеки відходів?

У цьому випадку ДПАУ наполягає на сплаті екоподатку за будь-які відходи, що утворилися в діяльності суб’єктів господарювання. При цьому клас небезпеки таких відходів платнику податків пропонується

визначати самостійно (див. консультацію, розміщену в Єдиній базі податкових знань на сайті ДПАУ за кодом 300.04).

При цьому слід мати на увазі: якщо дані перевірки органу податкової служби свідчитимуть про заниження податкового зобов’язання зі сплати екоподатку в результаті неправильно застосованої суб’єктом господарювання ставки екологічного податку, до такого суб’єкта застосовуються штрафні (фінансові) санкції, зазначені у

ст. 123 ПКУ.

У ситуації, що склалася, вважаємо за можливе

присвоїти твердим побутовим відходам статус малонебезпечних, тобто IV клас небезпеки. Тоді ставка податку у 2011 році становитиме 1,25 грн. (2,5 грн./т х 50 %) за тонну (зменшення на 50 % передбачено п. 2 підрозд. 5 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ).

Крім того,

ПКУ передбачено застосування до ставок екоподатку за розміщення відходів коефіцієнта за розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів, — 3 (п. 246.4 ПКУ).

Водночас податківці вважають, що коефіцієнт 3 не застосовується суб’єктами господарювання в разі тимчасового розміщення відходів (розміщення відходів у контейнерах (смітниках)) до передачі їх комунальному підприємству для утилізації або розміщення на полігонах (звалищах), а також за умови отримання висновку відповідних служб СЕС (див. розд. 300.04 Єдиної бази податкових знань). Такий коефіцієнт використовують тільки спеціалізовані комунальні підприємства, які безпосередньо здійснюють розміщення відходів на власних або орендованих звалищах (полігонах), і якщо ці звалища (полігони) не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря.

Отже, щоб охарактеризувати місце розміщення відходів та правильно застосовувати коефіцієнт, визначений

п. 246.4 ПКУ, бюджетна установа повинна звернутися до територіального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами та отримати висновок посадових осіб СЕС. Це, у свою чергу, допоможе уникнути непорозумінь з податківцями при визначенні суми екоподатку за розміщення відходів.

 

Для розрахунку екоподатку потрібно фактичні обсяги розміщення відходів, які враховуються в м3, перевести в тонни. Як здійснити таке переведення?

 

До складу податкової звітності з екоподатку включаються:

— Податкова декларація екологічного податку (далі — декларація), в якій відображаються загальні відомості про платника податку та загальна сума екоподатку за відповідний період за всіма видами забруднення навколишнього середовища;

— сім додатків до декларації, які застосовуються для розрахунку суми податкового зобов’язання з екоподатку в розрізі окремих видів забруднення навколишнього середовища (для кожного окремого виду забруднення навколишнього середовища призначено окремий додаток). Усі додатки є невід’ємною частиною податкової декларації та подаються до органів ДПС разом із такою декларацією. У разі відсутності у платника якихось об’єктів оподаткування, додатки, що використовуються для розрахунку екоподатку за цими об’єктами, не подаються, а відповідні рядки податкової декларації прокреслюються.

Форму декларації та додатків затверджено

наказом ДПАУ від 24.12.2010 р. № 1010.

Так, одним із додатків є Розрахунок податкового зобов’язання з екологічного податку, що справляється за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях або на об’єктах (додаток 4). Зокрема, у колонці 3 «Фактичні обсяги розміщення відходів» указуються в тоннах фактичні обсяги розміщених відходів (округлення цього показника здійснюється до трьох десяткових знаків за загальновстановленими правилами).

Однак фактичні обсяги розміщених відходів, які платники податків визначають самостійно,

обчислюються в м3.

У зв’язку з цим виникло запитання: як перевести одні одиниці виміру (

м3) в інші (т)?

У цьому випадку розрахунок можна здійснити, керуючись

Рекомендованими нормами надання послуг з вивезення побутових відходів, затвердженими наказом Міністерства з питань ЖКГ від 22.03.2010 р. № 75.

Так, у таблиці цього документа зазначено такий показник, як щільність сміття (кг/м3) — графа 8. На підставі даних про джерела утворення побутових відходів (графа 1) установи та організації визначають для себе відповідний показник щільності сміття (для цього потрібно знайти середню величину).

У результаті, знаючи обсяг фактично розміщених відходів, переведення з м3 у тонни здійснюється так:

Обсяг відходів (м3) х щільність сміття (кг/м3) : 1000 (кг).

Наприклад, для профтехучилищ середня щільність сміття — 191 кг/м3.

Припустимо, за звітний період фактичний обсяг побутового сміття склав 200 м3, тоді переведення цього показника в тонни виглядатиме так:

200 м3 х 191 кг/м3 : 1000 = 38,2 т.

 

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

ПКУ

— Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

Закон про відходи

— Закон України «Про відходи» від 05.03.98 р. № 187/98-ВР.

Порядок № 1218

— Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затверджений постановою КМУ від 03.08.98 р. № 1218.

Порядок № 2034 —

Порядок ведення державного обліку та паспортизації відходів, затверджений постановою КМУ від 01.11.99 р. № 2034.
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі