МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
ЩОДО СЛУЖБОВИХ ВІДРЯДЖЕНЬ
Лист від 06.03.2013 р. № 31-07230-16-29/7168
Міністерство фінансів <…> розглянуло <…> звернення щодо службових відряджень і в межах компетенції повідомляє.
Згідно із Законом України «Про туризм» туристичні послуги — послуги суб’єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів.
Відповідно до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів від 13.03.98 р. № 59, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.
Тобто службове відрядження не має зв’язку з туристичною діяльністю і для відшкодування відрядженому працівникові витрат на туристичні послуги підстави відсутні.
Одночасно слід зауважити, що норми Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів від 13.03.98 р. № 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів від 17.03.2011 р. № 362), визначають порядок направлення у відрядження та відшкодування витрат, понесених у зв’язку з таким відрядженням, виключно для державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.
Заступник Міністра
С. Рибак
КОМЕНТАР РЕДАКЦІЇ
ТУРПОСЛУГИ В РАХУНКУ НА ОПЛАТУ АВІАКВИТКА:
ЧИ КОМПЕНСУВАТИ ЇХ ВІДРЯДЖЕНОМУ ПРАЦІВНИКУ
Мінфіну було поставлено таке запитання: «У накладній на авіаквитки окремо виділено рядок «Туристичні послуги» загальною сумою (без розшифровки, що входить до таких послуг). Чи повинна установа компенсувати вартість таких послуг відрядженому працівнику?».
На думку Мінфіну, яку викладено в листі, що коментується, підстав для компенсації таких витрат працівнику немає. Причина — службове відрядження не пов’язане з туристичною діяльністю.
Однак вважаємо, що Мінфін формально підійшов до відповіді на запитання, не до кінця розібравшись у ситуації. Пояснимо.
Насамперед з’ясуємо, про які туристичні послуги йдеться у запитанні, — це послуги посередника при придбанні з його допомогою авіаквитків (сервісний збір тощо). У такому ж порядку, наприклад, оплачуються послуги посередника при придбанні залізничних квитків у комерційних касах.
Звернемося до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.98 р. № 59 (далі — Інструкція № 59).
Згідно з п. 1 розд. I цієї Інструкції службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, установи та організації, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, на визначений строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю установи).
Із цього випливає: якщо поїздка працівника оформлена як службова (є наказ про направлення у відрядження, підтвердження зв’язку поїздки з госпдіяльністю, видано аванс на відрядження, є документи, що підтверджують витрати, понесені у відрядженні, тощо), то така поїздка є відрядженням, а не туристичною поїздкою працівника в особистих цілях. У зв’язку з цим установа, яка направила працівника в таку поїздку, зобов’язана компенсувати йому документально підтверджені витрати, пов’язані з відрядженням. Те, що до вартості авіаквитка включено вартість туристичних послуг, не робить поїздку працівника неробочою.
Згідно з абз. 1 п. 6 розд. ІІ Інструкції № 59 витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним та автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням:
— усіх витрат, пов’язаних з придбанням проїзних квитків;
— користування постільними речами в поїздах;
— страхових платежів на транспорті.
У зв’язку з цим послуги посередника при придбанні авіаквитків є складовою частиною витрат на проїзд і підлягають компенсації працівнику.
Також зауважимо: згідно зі ст. 1 Закону України «Про туризм» від 15.09.95 р. № 324/95-ВР туризмом вважається тимчасовий виїзд особи з місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці, куди особа виїжджає.
У певному розумінні відрядження можна вважати туристичною поїздкою працівника за кордон у професійно-ділових цілях. При цьому діяльність працівника в такій поїздці оплачується установою, яка його направила в таку поїздку. Як бачимо, вважати туризмом поїздку працівника за розпорядженням роботодавця, за час якої він отримує зарплату та кошти на відрядження, немає підстав. Для того, щоб поїздка з точки зору Інструкції № 59 відповідала службовій, необхідно, щоб вона здійснювалася за розпорядженням керівника установи та її метою було виконання службових завдань, поставлених перед працівником.
Таким чином, вважаємо: якщо в накладній на авіаквиток виділена вартість туристичних послуг (оплата послуг посередника при придбанні авіаквитка), то такі витрати повинні відшкодовуватися в повному обсязі як витрати на проїзд.
Ольга ВІТКОВСЬКА,
економіст-аналітик
