Щорічна основна відпустка-2013: правила надання

ЩОРІЧНА ОСНОВНА ВІДПУСТКА-2013: ПРАВИЛА НАДАННЯ

Із наближенням відпускної пори клопоту в бухгалтера додається: він повинен усе вчасно розрахувати, нарахувати, урахувати… Особливостей, що виникають під час цього процесу, чимало.

У сьогоднішньому номері, присвяченому відпусткам, ми намагалися максимально полегшити завдання бухгалтера та розглянути питання, пов’язані з наданням та оплатою щорічних основних відпусток.

Ольга ВІТКОВСЬКА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

Державні гарантії щодо прав на відпустки встановлено КЗпП та Законом про відпустки.

Працівникам, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, в обов’язковому порядку має бути надано щорічну оплачувану відпустку.

Згідно зі ст. 4 Закону про відпустки до щорічних належать:

1. Основна відпустка, що надається в обов’язковому порядку всім працівникам.

2. Додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці, на яку мають право працівники, наведені у Списку № 1290-1.

3. Додаткова відпустка за особливий характер праці, що надається окремим категоріям працівників, зазначеним у Списку № 1290-2, а також працівникам з ненормованим робочим днем згідно зі списками посад і професій, визначених колективним договором відповідно до Рекомендацій № 7.

Слід зауважити, що особливості надання додаткової щорічної відпустки за особливий характер праці згідно зі Списком № 1290-2 розглядалися на сторінках нашого видання фахівцями Мінсоцполітики (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2010, № 40, с. 28) та Держфінінспекції (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2013, № 17 — 18, с. 6). Що стосується додаткової щорічної відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1290-1, то особливості її надання розглянемо в одному з найближчих номерів газети.

4. Інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Наприклад, надання держслужбовцям, суддям, посадовим особам органів місцевого самоврядування, працівникам дипломатичної служби додаткової відпустки за стаж роботи в цих органах понад 10 років.

Далі розповімо про порядок надання щорічних основних відпусток. Почнемо з документального оформлення відпусток.

ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ ЩОРІЧНИХ ВІДПУСТОК

Графік відпусток

Процедура оформлення відпусток починається зі складання графіка відпусток. Так, згідно з ч. 10 ст. 10 Закону про відпустки черговість надання працівникам відпусток установлюється графіком, який щорічно затверджується роботодавцем за погодженням з профспілкою чи іншим уповноваженим представником трудового колективу, та доводиться до відома всіх працівників. Розглянемо особливості, пов’язані зі складанням такого документа.

1. Форму графіка відпусток законодавством не встановлено, тому він складається в довільній формі (див. лист Мінпраці від 13.05.2010 р. № 140/13/116-10).

2. Конкретні строки складання графіка відпусток не установлено, тому вони також визначаються установою самостійно та фіксуються в колективному договорі. Проте в цьому питанні можна орієнтуватися на п. 20 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.84 р. № 213, де передбачено: графіки відпусток складаються на кожний робочий рік не пізніше 5 січня поточного року.

3. При складанні графіка враховуються як особисті інтереси працівників та їх можливості для відпочинку, так і інтереси виробництва (ч. 10 ст. 10 Закону про відпустки). Тому кожен працівник має право запропонувати найбільш сприятливий період для своєї відпустки, проте конкретну дату необхідно погодити з роботодавцем уже з урахуванням його інтересів. Водночас при складанні графіка слід мати на увазі, що окремим категоріям працівників відпустку має бути надано в будь-який зручний для них час (див. далі на с. 14). Зверніть увагу: при складанні графіка відпусток зазвичай не вказується конкретна дата виходу працівників у відпустку, а встановлюється місяць початку та закінчення відпустки.

Затверджений графік доводиться до відома всіх працівників установи. При цьому ознайомити працівників із графіком бажано під підпис, для чого в ньому можна передбачити окрему графу «Підпис працівника».

4. Дотримання затвердженого графіка є обов’язковим як для роботодавця, так і для працівників. У разі необхідності внести зміни до цього графіка зробити це можна тільки після погодження таких змін з усіма зацікавленими сторонами.

Повідомлення працівника

Згідно з ч. 11 ст. 10 Закону про відпустки конкретний строк надання щорічної відпустки узгоджується між працівником та роботодавцем, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком строку.

Законодавством конкретно не встановлено форми повідомлення про дату початку щорічної відпустки. Як підкреслило Мінпраці в листі від 03.03.2008 р. № 42/13/133-08, це може бути як ознайомлення працівника з наказом роботодавця про надання відпустки, так і його резолюція на заяві працівника про надання щорічної відпустки із зазначенням конкретної дати її початку та тривалості.

Якщо адміністрація порушить цю умову, тобто працівника в установлений строк не буде попереджено про надання йому щорічної відпустки, він може вимагати перенесення відпустки на інший період. Таке право працівникам надано п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону про відпустки.

Наказ про надання відпустки

Підставою для надання щорічної відпустки є наказ (розпорядження) про надання відпустки, виданий на підставі графіка надання відпусток. Типову форму наказу (форма № П-3) затверджено наказом № 489.

Наказ складається у двох примірниках: один залишається у відділі кадрів, другий передається в бухгалтерію. На підставі цього наказу бухгалтерія розраховує суму відпускних, а відділ кадрів робить відмітки в розділі IV «ВІДПУСТКИ» особової картки працівника (типова форма № П-2, затверджена наказом № 495/656, та типова форма № П-2ДС, затверджена наказом № 343). У цьому розділі вказуються вид відпустки, що надається, за який період часу вона надається, дати початку та закінчення відпустки, а також дата і номер наказу (розпорядження) керівника установи про надання відпустки працівнику.

ТРИВАЛІСТЬ ЩОРІЧНОЇ ОСНОВНОЇ ВІДПУСТКИ

Тривалість щорічної основної відпустки встановлюється Законом про відпустки та іншими нормативно-правовим актами України. Вона розраховується в календарних днях (далі — к. дн.) і не залежить від режиму та графіка роботи установи (ст. 5 Закону про відпустки).

Зверніть увагу: тривалість щорічної основної відпустки не може бути менше 24 к. дн. за відпрацьований робочий рік, який відлічується від дня укладення трудового договору (ст. 6 Закону про відпустки).

Окремі категорії працівників мають право на щорічну основну відпустку більшої тривалості, наприклад, педагогічні працівники. Особливості надання відпусток цій категорії працівників розглянуто фахівцем Держфінінспекції у статті, наведеній на с. 34 цього номера.

При визначенні тривалості щорічних основної та додаткової відпусток не враховуються святкові та неробочі дні, встановлені ст. 73 КЗпП. Інакше кажучи, якщо на період відпустки припадають святкові або неробочі дні, тривалість відпустки подовжується на кількість таких днів. При цьому оплата святкових і неробочих днів не здійснюється.

Приклад 1. Працівнику з 10.06.2013 р. надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 к. дн. Оскільки на цей період припадають святкові (неробочі) дні — 23 і 28 червня, тривалість відпустки збільшується на два дні. Отже, працівник перебуватиме у відпустці з 10.06.2013 р. по 05.07.2013 р. включно. Проте оплачено при цьому буде не 26 днів відпустки, а тільки 24.

Зверніть увагу на такий момент, пов’язаний з перебуванням працівника у відпустці в період, коли в установі переносяться робочі дні. Вихідні дні, що припадають на період відпустки, на її тривалість не впливають. Від того, які дні згідно з графіком роботи установи є вихідними, залежить дата виходу працівника на роботу після відпустки. Пояснимо на прикладі.

Приклад 2. Працівнику з 06.05.2013 р. надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 к. дн. Установа дотримується розпорядження КМУ «Про перенесення робочих днів у 2013 році» від 19.12.2012 р. № 1043-р щодо перенесення робочих днів: із п’ятниці 3 травня — на суботу 18 травня, а з п’ятниці 10 травня — на суботу 1 червня.

Оскільки на період відпустки припадає святковий день (9 травня), то відпустка подовжується на один день. Отже, фактична дата виходу на роботу — 31.05.2013 р.

10 травня в установі є вихідним днем, але на тривалість відпустки це не впливає. Оплаті підлягають 24 к. дн. відпустки, незважаючи на те, що фактично працівник відпочиватиме 25 к. дн.

Для працівника субота 1 червня є робочою, оскільки у зв’язку з перенесенням робочого дня з п’ятниці 10 травня на суботу 1 червня загальна кількість робочих днів у травні зменшується на 1 день, а в червні — збільшується на 1 день (див. лист Мінсоцполітики від 13.08.2012 р. № 270/13/116-12). При цьому тривалість робочого дня в суботу має дорівнювати тривалості робочого дня, за який здійснюється відробіток (10 травня).

Тривалість відпустки в перший рік роботи

Згідно з ч. 5 ст.10 Закону про відпустки, якщо стаж безперервної роботи працівника в конкретній установі або організації становить:

а) більше 6 місяців, то працівник має право на щорічну основну відпустку повної тривалості;

б) менше 6 місяців, то тривалість відпустки визначається пропорційно кількості відпрацьованого часу.

Виняток із цього правила — працівники, перелічені в ч. 7 ст. 10 Закону про відпустки, яким щорічну відпустку повної тривалості може бути надано за їх бажанням, навіть якщо вони відпрацювали в установі менше 6 місяців. До таких працівників належать:

1) жінки — перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;

2) жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

3) інваліди;

4) особи віком до 18 років;

5) чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;

6) особи, звільнені після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення зі служби вони були прий-няті на роботу протягом 3 місяців (не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання);

7) сумісники — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

8) працівники, які успішно навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

9) працівники, які не використали на попередньому місці роботи повністю або частково основну відпустку та не отримали за неї грошову компенсацію;

10) працівники, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;

11) батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу.

Крім того, звернемо увагу на таку ситуацію. У зв’язку з характером роботи установи та необхідністю забезпечення її нормальної діяльності в колективному договорі або іншому локальному нормативному акті може передбачатися одночасне надання щорічної відпустки всім працівникам того чи іншого підрозділу або всієї установи. Наприклад, басейн закривають на ремонт і всі тренери-викладачі йдуть у щорічну відпустку. У такому разі тренеру-викладачу, який відпрацював в установі менше 6 місяців, може бути надано щорічну основну відпустку повної тривалості.

Щоб визначити тривалість відпустки працівнику, який відпрацював в установі менше 6 місяців, необхідно:

1. Визначити стаж роботи, що дає право на відпустку (у календарних днях без урахування святкових та неробочих днів, установлених ст. 73 КЗпП).

2. Ураховуючи, що відпустка повної тривалості належить за повний відпрацьований рік (365 (у високосному році — 366) за винятком святкових і неробочих днів), визначити кількість календарних днів відпустки, що припадають на кожен календарний день періоду, фактично відпрацьованого працівником.

3. Визначити кількість належних працівнику днів відпустки шляхом множення стажу роботи працівника в цій установі (у днях) на тривалість відпустки за один день роботи. Отримане під час розрахунку не ціле число календарних днів округлюється згідно із загальновстановленими правилами математики (див. лист Мінсоцполітики від 27.03.2013 р. № 321/13/84-13 на с. 4 цього номера).

Приклад 3. Працівник, якого прийнято на роботу 04.02.2013 р., не відпрацювавши 6 місяців, іде в щорічну основну відпустку з 10.06.2013 р.

1. Стаж роботи в установі, що дає працівнику право на відпустку, розраховується з 04.02.2013 р. по 09.06.2013 р. (без урахування святкових та неробочих днів, що припадають на цей період) і становить 121 к. дн.

2. Кількість днів відпустки, що припадає на кожен календарний день періоду, фактично відпрацьованого працівником, дорівнює:

К = 24 к. дн. : (365 к. дн. - 10 к. дн.) = 0,0676,

де 24 — кількість к. дн. відпустки;

365 — кількість к. дн. у році;

10 — кількість святкових та неробочих днів згідно зі ст. 73 КЗпП.

3. Тривалість відпустки становитиме:

121 к. дн. х 0,0676 = 8,18 ≈ 8 к. дн.

Які періоди роботи входять до стажу, що дає право на щорічну відпустку

Однією з умов надання працівнику щорічної відпустки є безперервний стаж роботи в цій установі протягом 6 місяців. Щоб визначити, які періоди роботи входять до стажу, що дає право на щорічну відпустку, звернемося до ст. 9 Закону про відпустки:

Хто має право на відпустку у зручний час

У загальному випадку працівник не може вимагати надання йому відпустки в будь-який час за власним розсудом. Працівник може запропонувати бажаний строк свого виходу у відпустку, проте її конкретна дата має бути в обов’язковому порядку погоджена з адміністрацією установи.

Водночас існують категорії працівників, яким відпустку має бути надано в будь-який зручний для них час (ч. 13 ст. 10 Закону про відпустки):

— особи віком до 18 років;

— інваліди;

— жінки перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї*;

— жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

— одинока мати (батько), яка виховує дитину без батька (матері);

— опікун, піклувальник чи інші одинокі особи, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;

— дружина (чоловік) військовослужбовця;

— ветерани праці та особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;

— ветерани війни, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 р. № 3551-XII;

— батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу.

* Нагадаємо, що особливості приєднання щорічної відпустки до відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами розглядалися фахівцем Мінсоцполітики в газеті «Бюджетна бухгалтерія», 2012, № 39, с. 22.

За домовленістю між працівником та роботодавцем у колективному або трудовому договорі може бути передбачено й інші випадки, коли роботодавець зобов’язаний надавати щорічні відпустки в будь-який зручний для працівника час.

Крім того, норми, що гарантують окремим категоріям працівників відпустку в будь-який зручний для них час, містять інші законодавчі акти. Наприклад:

— п. 22 ч. 1 ст. 20 та п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону № 796, згідно з якими право на використання чергової відпустки у зручний для себе час мають особи, віднесені до 1 — 2 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

— п. 3 ч. 3 ст. 30 Закону № 796, згідно з яким право на використання чергової відпустки у зручний для себе час має один із батьків дитини, якій встановлено інвалідність у зв’язку з Чорнобильською катастрофою;

— п. 13 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.98 р. № 203/98-ВР, згідно з яким право на використання чергової відпустки у зручний для себе час мають ветерани військової служби, ветерани органів внутрішніх справ, ветерани державної пожежної охорони, ветерани служби цивільного захисту, ветерани Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України.

Також звернемо увагу на низку особливостей, передбачених Законом про відпустки, які слід ураховувати при складанні графіків відпусток.

1. Працівникам, які навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, щорічні відпустки за їх бажанням приєднуються до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою (ч. 15 ст. 10 Закону про відпустки).

2. Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їх бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання в цих закладах (ч. 16 ст. 10 Закону про відпустки).

3. Працівникам художньо-постановочної частини і творчим працівникам театрів щорічні відпустки повної тривалості надаються в літній період у кінці театрального сезону незалежно від часу їх прийняття на роботу (ч. 17 ст. 10 Закону про відпустки).

За бажанням працівника щорічну додаткову відпустку може бути надано як одночасно з щорічною основною відпусткою, так і окремо від неї (ч. 2 ст. 10 Закону про відпустки). При цьому надаються такі відпустки працівникам, як правило, з таким розрахунком, щоб вони були використані до закінчення робочого року.

Поділ відпустки на частини

Згідно зі ст. 12 Закону про відпустки щорічну відпустку за бажанням працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 к. дн. При цьому не обов’язково, щоб основна частина була використана першою.

Невикористана частина відпустки має бути надана до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року. При цьому невикористана частина щорічної відпустки може бути надана з будь-якого дня тижня, незалежно від того, в який із днів тижня закінчилася попередня використана її частина (див. лист Мінпраці від 13.05.2010 р. № 140/13/116-10).

Зазначеною вище нормою передбачено можливість поділу щорічної відпустки на частини, а не обов’язок роботодавця поділити її на частини, як того бажає працівник.

Оскільки остаточне рішення про надання працівнику відпустки приймає роботодавець, з метою недопущення втрат робочого часу, ураховуючи виробничі обставини, він може і не погодитися поділити відпустку так, як того бажає працівник, також може запропонувати свої умови поділу щорічної відпустки або не ділити її взагалі. На це зверталася увага в листі Мінпраці від 13.05.2010 р. № 140/13/116-10.

Зверніть увагу: у разі поділу щорічної відпустки на частини допомога на оздоровлення виплачується один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної відпустки (див. листи Мінпраці від 26.02.2008 р. № 87/13/84-08 та від 19.07.2010 р. № 671/13-84-10).

Право на відпустку в разі звільнення

Згідно зі ст. 3 Закону про відпустки за бажанням працівника в разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з подальшим звільненням. При цьому датою звільнення в цьому випадку є останній день відпустки.

Таким чином, у разі звільнення працівника він має право на отримання частини щорічної відпустки тривалістю, що визначається пропорційно часу, відпрацьованому в році, за який надається відпустка.

Невикористана частина відпустки може бути надана за бажанням працівника й у разі його звільнення у зв’язку із закінченням строку трудового договору. Причому якщо час перебування у відпустці повністю або частково перевищує строк трудового договору, то дія такого договору подовжується до закінчення відпустки.

Звільнення з ініціативи роботодавця в період перебування працівника у відпустці не допускається (ч. 3 ст. 40 КЗпП). Винятком із цього правила є випадки звільнення при повній ліквідації установи, організації.

Надання відпусток за декілька років підряд

Частина 5 ст. 11 Закону про відпустки забороняє ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами або з особливим характером праці.

Недотримання цієї вимоги є грубим порушенням законодавства про працю та тягне за собою накладення адмінштрафу на посадових осіб у розмірі від 510 до 1700 грн.

Оскільки ненадання відпусток є порушенням трудового законодавства з боку роботодавця, то в установі у принципі не повинно виникати такої ситуації, коли працівник не використав відпустки за декілька років підряд. Якщо ж подібне порушення все ж мало місце, то це не позбавляє працівника права отримати всі не використані ним дні відпустки.

Законодавством не передбачено строку давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки в разі їх невикористання, а отже, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на таку відпустку за декілька попередніх років, у тому числі і за 5 чи 10 років, то він має право їх використати в повному обсязі в будь-який час.

При цьому відпустки доцільно надавати у хронологічному порядку, тобто спочатку відпустки за попередні роки, потім за поточний рік (див. консультацію фахівця Мінсоцполітики в газеті «Бюджетна бухгалтерія», 2012, № 47, с. 27).

Зверніть увагу: у цьому випадку обмеження, установлене ч. 3 ст. 10 Закону про відпустки (про те, що загальна тривалість щорічної основної та додаткової відпусток не може перевищувати 59 к. дн.), не діє. Річ у тім, що ця норма встановлює ліміт на тривалість щорічної основної та додаткових відпусток, належних працівнику за один робочий рік, а не на фактичне використання відпустки протягом року за попередні роки.

Надання щорічної відпустки працівнику, який від неї відмовляється

Зауважимо: відмова працівника від використання відпустки не звільняє роботодавця від відповідальності.

Тому необхідно уважно стежити за періодичністю надання працівникам щорічних відпусток, а якщо працівник відмовляється йти у відпустку, то потрібно змусити його піти в таку відпустку. Для цього потрібно дотримуватися процедури надання відпусток, розглянутої вище, а саме:

— надавати відпустки згідно з графіком, який слід довести до відома всіх працівників;

— письмово повідомляти працівників про дату початку відпустки не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком строку.

Якщо працівник, якого було ознайомлено під підпис з датою початку майбутньої відпустки, відмовляється йти у відпустку в указаний час, роботодавець у межах, установлених графіком, без заяви працівника може видати наказ про надання йому відпустки. На це звернуло увагу Мінсоцполітики в листі від 21.06.2012 р. № 207/13/116-12, наведеному на с. 6 цього номера.

При цьому відмова може бути розцінена роботодавцем як невиконання працівником розпорядження роботодавця, оскільки відповідно до ст. 139 КЗпП працівники зобов’язані працювати чесно та сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника (уповноваженого ним органу), дотримувати трудову та технологічну дисципліну, вимоги нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. За невиконання розпорядження роботодавець має право притягнути працівника до дисциплінарної відповідальності і тим самим змусити піти у відпустку.

У разі неознайомлення працівника з датою початку відпустки (у повідомленні, наказі тощо) говорити про те, що він не виконує розпорядження роботодавця, не можна.

З якої причини працівника можна відкликати з відпустки

Згідно з ч. 3 ст. 12 Закону про відпустки причин, з яких працівника може бути відкликано з відпустки, небагато. До них належать:

— запобігання стихійному лиху або виробничій аварії;

— негайне усунення наслідків стихійного лиха;

— запобігання нещасним випадкам, простою, загибелі або псуванню майна підприємства.

Разом із тим законодавством можуть установлюватися інші випадки, коли працівника може бути відкликано з відпустки. Так, згідно зі ст. 20 Закону України «Про державну службу» від 15.12.93 р. № 3723-XII за рішенням керівника органу держслужбовців може бути відкликано із щорічної або додаткової відпустки. Частина невикористаної відпустки надається держслужбовцю в будь-який інший час відповідного року або приєднується до відпустки наступного року.

Неправомірне відкликання працівника із щорічної відпустки є порушенням трудового законодавства.

Відкликання з відпустки можливе тільки в разі виконання таких умов:

1) працівник повинен бути згоден на відкликання з відпустки. Свою згоду на відкликання з відпустки працівник повинен підтвердити письмово. Винятком із цього правила є держслужбовці, які можуть бути відкликані з відпустки без їх згоди, а за рішенням керівника відповідного держоргану;

2) основна безперервна частина наданої відпустки має становити не менше 14 к. дн. Це не означає, що працівника не можна відкликати з відпустки до того моменту, поки не мине 14 днів. Головне, щоб цю умову було дотримано в подальшому при наданні працівнику не використаних ним днів відпустки;

3) невикористана частина щорічної відпустки надається працівнику після закінчення дії причин, з яких його було відкликано з відпустки, або за угодою сторін переноситься на інший період. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 12 Закону про відпустки невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Інакше кажучи, не можна замінювати грошовою компенсацією невикористані дні відпустки у зв’язку з відкликанням із неї працівника.

Відкликання працівника з відпустки оформляється наказом керівника установи.

У разі відкликання працівника з відпустки його праця оплачується з урахуванням тієї суми, яку було нараховано як оплату за невикористану частину відпустки (ч. 3 ст. 12 Закону про відпустки). Порядок реалізації цієї норми роз’яснило Мінпраці в листі від 09.06.2004 р. № 18-311-1.

Так, із зарплати, яку буде нараховано працівнику після відкликання з відпустки, необхідно утримати суму середнього заробітку за невикористані дні відпустки.

При наданні працівнику згодом невикористаних днів щорічної відпустки середню зарплату за ці дні необхідно буде розрахувати заново, якщо:

— така відпустка переноситься на інший період;

— початок відпустки припадає на місяць, наступний за місяцем відкликання працівника з відпустки.

У яких випадках можливе перенесення відпустки на інший період

Можливість перенесення щорічної відпустки передбачена ст. 11 Закону про відпустки. Наведемо відповідну інформацію в таблиці:

Розглянемо далі порядок перенесення відпустки в разі настання тимчасової непрацездатності працівника.

Хвороба під час відпустки

Згідно зі ст. 11 Закону про відпустки щорічну відпустку має бути перенесено на інший період або продовжено в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку.

Якщо працівник хворів під час додаткової соціальної відпустки на дітей (ст. 19 Закону про відпустки), то така відпустка також продовжується або переноситься в порядку, установленому ст. 11 Закону про відпустки. Це передбачено п. 7 ст. 20 Закону про відпустки.

Таким чином, перенесення та продовження відпустки можливі тільки якщо:

1) працівник захворів у щорічній відпустці або додатковій соціальній відпустці «на дітей». Якщо тимчасова непрацездатність настала в період додаткової відпустки у зв’язку з навчанням (ст. 13, 14 і 15 Закону про відпустки) чи відпустки без збереження зарплати (ст. 25 і 26 Закону про відпустки), то така відпустка не продовжується і не переноситься на інший період. Зауважимо, що додаткова відпустка для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесених до 1 і 2 категорій, передбачена Законом № 796, не належить до щорічних. У зв’язку з цим у разі хвороби працівника в такій відпустці вона не продовжується і не переноситься на інший період;

2) захворів сам працівник. Якщо працівник, який перебував у відпустці, доглядав хвору дитину, то в цьому випадку відпустка не подовжується і не переноситься на інший період.

У разі продовження відпустки дні хвороби не враховуються як дні відпустки, відповідно відпустка подовжується на кількість днів хвороби.

Перенесення відпустки передбачає перенесення днів відпустки, які працівник не використав унаслідок хвороби, на інший період, тобто ці дні надаватимуться як інша відпустка.

Закон про відпустки чітко не регламентує, в яких випадках відпустка продовжується, а в яких — переноситься на інший строк. Водночас згідно з ч. 4 ст. 11 Закону про відпустки в разі перенесення відпустки новий строк її надання встановлюється за погодженням між працівником та роботодавцем.

Якщо причини, які зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, що її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з дотриманням вимог ст. 12 Закону про відпустки. Тобто настання обставин, указаних у пп. 1 — 4 ч. 2 ст. 11 Закону про відпустки, не означає, що працівник може на свій розсуд вирішувати питання про перенесення відпустки на період, який безпосередньо настає за днем припинення дії цих обставин. Навіть при продовженні відпустки у зв’язку з перебуванням на лікарняному невикористана частина щорічної відпустки після закінчення зазначених обставин не може використовуватися працівником за його власним рішенням. Її має бути надано роботодавцем шляхом видання наказу на підставі листка тимчасової непрацездатності працівника та його заяви.

Якщо ж працівник не бажає подовжувати відпустку на дні хвороби, то він повинен приступити до роботи і своє рішення про перенесення відпустки виразити шляхом подання заяви. У ній працівник указує новий період надання відпустки та її тривалість. Оскільки згідно з ч. 4 ст. 11 Закону про відпустки в разі перенесення відпустки новий строк її надання встановлюється за погодженням між працівником та роботодавцем, то про перенесення відпустки на інший період роботодавець повинен видати відповідний наказ. При цьому роботодавець може відмовити в перенесенні відпустки на інший період, наприклад, якщо порушуються вимоги ст. 12 Закону про відпустки.

Нагадаємо: згідно зі ст. 12 Закону про відпустки щорічну відпустку може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 к. дн. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

При розгляді питання про перенесення відпустки на інший період або її продовження на кількість днів хвороби слід пам’ятати: якщо на період хвороби припадає святковий або неробочий день (ст. 73 КЗпП), то відпустка на такий день не продовжується.

Приклад 4. Працівнику надається щорічна основна відпустка тривалістю 14 к. дн. з 03.06.2013 р. по 16.06.2013 р. Перебуваючи у відпустці, він хворів з 04.06.2013 р. по 07.06.2013 р., тобто 4 к. дн.

Продовження відпустки. Оскільки тимчасова непрацездатність працівника настала в період перебування в щорічній відпустці, то відпустка подовжується на кількість календарних днів хвороби, тобто 4 к. дн. Працівник повинен приступити до роботи 21.06.2013 р. Тривалість його відпустки становитиме 14 к. дн.

Перенесення відпустки. Якщо працівник не бажає подовжувати відпустку на дні хвороби, то в цьому випадку він повинен приступити до роботи 17.06.2013 р. і подати заяву про перенесення відпустки на інший період. Для дотримання вимог ст. 12 Закону про відпустки при перенесенні відпустки на інший період працівник повинен перебувати у відпустці не менше 14 к. дн.

Приклад 5. Працівнику надається щорічна основ-на відпустка тривалістю 24 к. дн. з 27.05.2013 р. по 19.06.2013 р. Перебуваючи у відпустці, він хворів з 03.06.2013 р. по 14.06.2013 р., тобто 12 к. дн. Працівник має право тільки на щорічну відпустку тривалістю 24 к. дн.

Як уже зазначалося, при перенесенні відпустки на інший період слід пам’ятати, що основна безперервна її частина має становити не менше 14 к. дн. Отже, у цій ситуації працівник не може скористатися правом на перенесення відпустки тривалістю 12 к. дн. на інший строк. Тому, якщо працівник подасть заяву із проханням перенести відпустку тривалістю 12 к. дн. на інший строк, роботодавець має право відмовити в такому перенесенні на підставі ст. 12 Закону про відпустки. У цьому випадку відпустку може бути продовжено на:

— 12 к. дн. Працівник у цьому випадку використовує відпустку повної тривалості;

— 2 к. дн. Тим самим вимоги ст. 12 Закону про відпустки буде виконано. Решту 10 к. дн. відпустки працівник може перенести на інший період, поперед-ньо погодивши його з роботодавцем.

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

Закон про відпустки — Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР.

Список № 1290-1 — Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затверджений постановою КМУ від 17.11.97 р. № 1290.

Список № 1290-2 — Список виробництв, цехів, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічний умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затверджений постановою КМУ від 17.11.97 р. № 1290.

Наказ № 489 — наказ Держкомстату «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» від 05.12.2008 р. № 489.

Наказ № 495/656 — наказ Держкомстату та Мін-оборони «Про затвердження типової форми первинного обліку № П-2 «Особова картка працівника» від 25.12.2009 р. № 495/656.

Наказ № 343 — наказ Мінстату «Про затвердження форми первинного обліку № П-2ДС та Інструкції по її заповненню» від 26.12.95 р. № 343.