МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
ЩОДО ПРОПУЩЕННЯ КРЕДИТОРОМ — БЮДЖЕТНОЮ УСТАНОВОЮ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
Лист від 12.01.2012 р. № 5-0-2-12-11
Міністерство юстиції розглянуло <…> звернення та повідомляє.
Міністерство юстиції є центральним органом виконавчої влади, який діє відповідно до Конституції України, законів України та Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента від 6 квітня 2011 року № 395. Відповідно до зазначених актів Міністерство юстиції організовує розгляд звернень з питань, що належать до його компетенції і пов’язані з роботою управлінь юстиції, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства.
Одночасно в порядку інформування стосовно пропущення кредитором — бюджетною установою строків позовної давності зазначаємо, що відповідно до статті 50 Бюджетного кодексу України у разі надання кредитів з бюджету у позичальників виникає заборгованість перед бюджетом. З моменту надання кредитів з бюджету на суму отриманих з бюджету коштів права кредитора та право вимагати від позичальників повернення таких кредитів до бюджету у повному обсязі переходять до держави (Автономної Республіки Крим, територіальної громади).
Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості не поширюється.
Органи державної податкової служби України визначаються органами стягнення простроченої заборгованості суб’єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, територіальною громадою) за кредитами з бюджету.
Щодо питання відповідальності за стан ведення претензійно-позовної роботи бюджетної установи зазначаємо, що відповідно до Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 року № 1040, забезпечує захист майнових прав і законних інтересів, організацію в разі невиконання чи неналежного виконання договірних зобов’язань, організовує претензійну та позовну роботу, проводить аналіз її результатів юридична служба відповідного органу виконавчої влади, підприємства, установи, організації. Юридична служба підпорядковується безпосередньо керівникові органу виконавчої влади, підприємства (пункт 5 Положення).
Стосовно рекомендацій Міністерства юстиції «Про порядок ведення претензійної та позовної роботи на підприємстві, в установі, організації» від 15 січня 1996 року № 2 звертаємо увагу на те, що з часу їх надання законодавство, щодо якого розроблялися зазначені рекомендації, зазнало суттєвих змін. Так, на сьогодні питання досудового врегулювання спорів у господарському судочинстві врегульовано у розділі II Господарського процесуального кодексу України і не є обов’язковим. Крім того, втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1995 року № 690, про яку йдеться у згаданих рекомендаціях.
Щодо визнання збитків, завданих державі у зв’язку із стягненням з бюджетної установи штрафних санкцій, зазначаємо, що відповідно до підпунктів 9 та 10 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, кошти, відшкодовані державою з державного бюджету (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування з місцевих бюджетів) згідно з цим пунктом, вважаються збитками державного бюджету (місцевих бюджетів). За поданням Державної казначейської служби України органи прокуратури звертаються в інтересах держави до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам).
Посадові та службові особи органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), дії яких завдали шкоди, що відшкодована з бюджету, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.
У разі встановлення в діях посадової, службової особи органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування) складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, лише до такої особи може бути пред’явлено вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування упущеної майнової вигоди та моральної шкоди у встановленому порядку.
Заступник Міністра — керівник апарату
А. Сєдов
КОМЕНТАР РЕДАКЦІЇ
ЩОДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
ЗА СТАН ВЕДЕННЯ ПРЕТЕНЗІЙНО-ПОЗОВНОЇ РОБОТИ
У БЮДЖЕТНІЙ УСТАНОВІ
У листі Мін’юсту, що коментується, акцентується увага на деяких питаннях, що стосуються дотримання фінансової дисципліни та ведення претензійно-позовної роботи бюджетними установами.
Так, одним з питань, якому бюджетним установам доводиться постійно приділяти увагу протягом року, є перевірка стану розрахунків із дебіторами та кредиторами, а також вжиття заходів щодо погашення такої заборгованості. Звісно, для того щоб такі заходи здійснювалися постійно та мали регулярний характер, а не проводилися хаотично, в установі насамперед потрібно правильно організувати ведення претензійно-позовної роботи.
Зазначимо, що до претензійно-позовної роботи належать такі заходи:
— підготовка, отримання та складання документів, необхідних для пред’явлення та розгляду претензій і позовів;
— пред’явлення та розгляд претензій, підготовка позовів;
— підготовка відповідей (відгуків) та заяв про перегляд рішень, постанов суду в порядку нагляду;
— захист інтересів установи при розгляді майнових, переддоговірних та інших спорів в арбітражному та інших судах;
— здійснення організаційно-технічних заходів (реєстрація, облік, зберігання та відправка претензійно-позовних матеріалів);
— забезпечення контролю за претензійно-позовним провадженням;
— розгляд, аналіз, узагальнення результатів претензійно-позовної роботи;
— підготовка висновків, пропозицій щодо поліпшення претензійно-позовної роботи.
Відповідальність за стан претензійно-позовної роботи в установі покладається на керівника. Недотримання встановленого порядку пред’явлення та розгляду претензій і позовів є порушенням державної дисципліни та тягне за собою відповідальність винних у цьому посадових осіб.
Керівники та інші посадові особи установ зобов’язані вести боротьбу з фактами зволікань при розгляді претензій, безпідставних відмов у задоволенні обґрунтованих вимог заявників претензій, доведення до суду безопірних позовів та здійснювати заходи щодо усунення причин та умов, які породжують обґрунтовані претензії.
Безпосередньо здійснення контролю за дотриманням структурними підрозділами встановленого в установі порядку пред’явлення та розгляду претензій покладається на юридичну службу. На сьогодні питання діяльності юридичної служби врегульовано Загальним положенням про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженим постановою КМУ від 26.11.2008 р. № 1040. Про те, яким чином необхідно організувати ведення претензійно-позовної роботи в установі, більш детальніше роз’яснювалося у консультації фахівця Держфінінспекції «Списання дебіторської заборгованості з балансу установи» (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2012 р., № 13).
Також у цій консультації розглядалося питання щодо визначення та перебігу строків позовної давності, загальний строк якої згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі — ЦКУ) становить 3 роки. Разом з тим щодо окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність — скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Проте у листі, що коментується, Мін’юст звертає увагу на те, що відповідно до ст. 50 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI (далі — БКУ) на вимоги щодо погашення заборгованості, що виникла з відносин кредитування з бюджету, не поширюється позовна давність, встановлена ЦКУ.
Передусім це пов’язано з тим, що повернення кредитів до бюджету є однією зі стадій виконання бюджету за видатками та кредитуванням (п. 7 ч. 1 ст. 46 БКУ). У разі надання кредитів з бюджету у позичальників виникає заборгованість перед бюджетом, з якого були надані кошти на умовах повернення. У цьому разі кошти надаються позичальникам за рахунок загального чи спеціального фонду бюджету згідно з бюджетними призначеннями та відповідно до затвержденої бюджетної програми.
Також у листі звертається увага на те, що стягнення з бюджетної установи штрафних санкцій вважається збитками державного чи місцевого бюджетів.
У зв’язку з цим зазначимо, що матеріальна шкода (збитки) — це вартість втрачених активів чи недоотриманих доходів, яка визначається за даними бухгалтерського обліку та фінансової звітності суб’єкта контролю або експертної оцінки та іншими визначеними законодавством способами. Під втратою активів мається на увазі безповоротне зменшення активів через: перерахування (сплату) коштів; відчуження, недостачу, знищення (псування) чи придбання неліквідного (зіпсованого) майна; втрату боржника в зобов’язанні; зменшення частки державної (комунальної) власності у статутному фонді господарського товариства. Визначення цих термінів наведено в Порядку взаємодії органів державної контрольно-ревізійної служби, органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України, затвердженому спільним наказом Голов-- КРУ, МВС, СБУ і Генпрокуратури від 19.10.2006 р. № 346/1025/685/53, яким врегульовано різні питання, що виникають при виконанні органами Державної фінансової інспекції (раніше — ГоловКРУ) та правоохоронними органами покладених на них завдань.
При цьому зверніть увагу, що Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III (далі — ККУ), зокрема ст. 367 цього Кодексу, передбачає настання відповідальності за службову недбалість, під якою мається на увазі невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх обов’язків через несумлінне ставлення до них. Відповідальність настає, якщо завдано істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.
До службових осіб належать особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також постійно чи тимчасово обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженнями.
Водночас, стягнення з бюджетної установи штрафних санкцій, як правило, стосується ситуації, коли у договорі передбачені санкції (пеня) за невиконання сторонами договору своїх зобов’язань. При цьому умова щодо сплати пені є обов’язковою незалежно від того, є така сторона бюджетною установою чи ні. Тому у подібних ситуаціях перш за все слід з’ясувати, з яких причин (об’єктивних чи необ’єктивних) застосовуються штрафні санкції до бюджетної установи у разі невчасного виконання нею договірних зобов’язань.
Так, несвоєчасне фінансування бюджетної установи можна віднести до об’єктивних причин. У випадку відсутності фінансування бюджетна установа просто не мала коштів, необхідних для сплати за спожиті послуги чи поставлені товари, що і призвело до того, що оплату за такі послуги (товари) було перераховано після закінчення встановлених строків сплати.
До необ’єктивних причин несвоєчасної оплати можна віднести випадки, коли така несплата сталася через помилку відповідального за це питання бухгалтера при своєчасному фінансуванні установи. У такому випадку керівник установи перш за все має вжити відповідних заходів щодо виявлення винної особи та покласти на неї відповідальність за несвоєчасну оплату за спожиті послуги чи поставлені товари.
Щодо цього питання також необхідно звернути увагу на лист ГоловКРУ від 25.03.2011 р. № 25-18/401 (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2011 р., № 31). Зокрема, у цьому листі зазначалося, що у разі встановлення в ході контрольних заходів випадків незабезпечення належного виконання договірних зобов’язань або невиконання таких зобов’язань, що сталося через неналежне виконання посадових обов’язків та призвело до стягнення з підконтрольної установи суми штрафних санкцій, тобто було допущено втрату активів, такі факти слід кваліфікувати як нанесення збитків юридичній особі, а у випадку якщо відповідні стягнення проведені з установ, що фінансуються з державного бюджету, — як нанесення збитків державі.
З цього приводу Мін’юст у листі, що коментується, акцентує увагу на тому, що до такої особи може бути пред’явлено вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування упущеної майнової вигоди та моральної шкоди у встановленому порядку лише у разі встановлення в діях посадової, службової особи органів державної влади (органів влади АРК, органів місцевого самоврядування) складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.
Як бачимо, недотримання встановленого порядку проведення претензійно-позовної роботи тягне за собою досить сувору відповідальність винних у цьому посадових осіб згідно з чинним законодавством. Як уникнути такої ситуації? Перш за все керівник установи повинен вживати всіх необхідних заходів у межах своєї компетенції для забезпечення виконання господарських зобов’язань відповідним чином. Крім керівника, здійснення контролю за виконанням договірних зобов’язань покладається також на інших службових осіб, що обов’язково повинно бути передбачено в положенні про структурні підрозділи установи, внутрішніх порядках про ведення претензійно-позовної, договірної роботи, а також у посадових інструкціях працівників.
Володимир ШПАЧЕНКО, юрист
