НА БАЛАНСІ ВНЗ Є ГУРТОЖИТКИ: ЧИ НЕОБХІДНО СПЛАЧУВАТИ ТУРИСТИЧНИЙ ЗБІР
Вікторія МАТВЄЄВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»
На балансі вищого навчального закладу є гуртожитки, в яких проживають такі категорії громадян:
— студенти (громадяни України та громадяни інших країн світу, які навчаються у закладі);
— особи, які навчаються на курсах підвищення кваліфікації;
— особи, які навчаються в інтернатурі та клінічній ординатурі (деякі громадяни проживають зі своїми сім’ями).
Чи повинен заклад платити туристичний збір? Якщо так, то яким чином здійснюється обчислення сум збору?
(м. Харків)
Починаючи з 2011 року одним із видів місцевих зборів, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету, є туристичний збір. Порядок стягнення цього збору визначено ст. 268 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі — ПКУ).
Згідно з п.п. 268.2.1 ПКУ платниками туристичного збору є:
— громадяни України;
— іноземці;
— особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної або міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.
Як визначено у п.п. 268.5.1 ПКУ, справляння збору згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради здійснюється податковими агентами, до яких належать:
а) адміністрації готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та інших закладів готельного типу, санаторно-курортних закладів;
б) квартирно-посередницькі організації, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;
в) юридичні особи або фізичні особи — підприємці, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.
Разом з цим п.п. 268.2.2 ПКУ певним категоріям громадян установлено пільги зі сплати туристичного збору. Так, платниками збору не можуть бути особи, які:
а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких установлено такий збір;
б) прибули у відрядження;
в) є інвалідами, дітьми-інвалідами та особами, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);
г) є ветеранами війни;
ґ) є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
д) прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;
е) є дітьми віком до 18 років.
Крім того, не є платниками туристичного збору дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади.
Відповідно до п. 12.3 ПКУ рішення про встановлення місцевих податків та зборів приймають сільські, селищні або міські ради. Під час прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначені ст. 7 ПКУ, з дотриманням критеріїв, установлених ст. 268 цього Кодексу.
Керуючись вищезазначеними нормами ПКУ, органи місцевого самоврядування вирішують питання щодо запровадження туристичного збору. Під час встановлення туристичного збору податкові пільги та порядок їх застосування можуть передбачатися лише для певної категорії платників збору. При цьому не дозволяється встановлювати індивідуальні пільгові ставки щодо справляння туристичного збору для окремих юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати такого збору.
Також додамо, що право вищих навчальних закладів надавати приміщення гуртожитків для проживання передбачено п. 3 розд. 7 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою КМУ від 27.08.2010 р. № 796.
Оскільки це питання зацікавило передплатників з м. Харкова, то далі розглянемо, яким чином здійснюється стягнення туристичного збору у цьому місті.
Отже, починаючи з 2013 року на території м. Харкова діє Положення про порядок обчислення та сплати туристичного збору у місті Харкові, затверджене рішенням сесії Харківської міської ради VI скликання від 12.01.2011 р. № 126/11 (далі — Положення). З цим документом усі бажаючі можуть ознайомитися на офіційному сайті Харківської міської ради у рубриці «Документи» / «Рішення сесій міської ради» (www.city.kharkov.ua). Тому саме на підставі цього документа адміністрація вищого навчального закладу є податковим агентом і відповідно повинна здійснювати обчислення туристичного збору. Далі з’ясуємо, які категорії громадян, що проживають у гуртожитку, є платниками туристичного збору, а які мають пільги.
Як передбачено п. 2.2 Положення, платниками туристичного збору, зокрема, не можуть бути особи, які постійно проживають, у тому числі на умовах договору найму, у м. Харкові.
Отже, особи, які проживають у гуртожитку вищого навчального закладу на підставі укладеного договору найму, не є платниками туристичного збору.
Далі зупинимося на певних особливостях укладення такого договору.
По-перше, зазначимо, що основним документом, який регламентує функціонування гуртожитків вищих навчальних закладів, визначає порядок надання житлової площі в гуртожитках, умови проживання, правила внутрішнього розпорядку, є Примірне положення про студентський гуртожиток вищого навчального закладу, затверджене наказом МОН від 13.11.2007 р. № 1004 (далі — Положення).
Відповідно до п. 22 цього Положення керівник вищого навчального закладу чи за його дорученням керівник студентського містечка зі студентом* укладає угоду на проживання в гуртожитку і видає йому ордер (направлення), який є єдиною підставою для поселення і проживання у вказаному житловому місці. В ордері (направленні) зазначається адреса гуртожитку і номер кімнати.
* У Положенні під студентами мають на увазі іногородніх студентів, слухачів, курсантів, асистентів-стажистів, інтернів, клінічних ординаторів, аспірантів, ад’юнктів, докторантів тощо.
Крім того, у п. 3 Положення зазначено, що іноземні громадяни, які навчаються в цьому вищому навчальному закладі, розміщуються в гуртожитках на загальних підставах, якщо інше не передбачено контрактом або іншими нормативно-правовими актами.
Як свідчить практика, таку угоду вищі навчальні заклади укладають у формі договору найму житлової площі у гуртожитку.
По-друге, основні положення, що регулюють правовідносини за договором найму (оренди), встановлені у гл. 58 «Найм (оренда)» та 59 «Найм (оренда) житла» Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі — ЦКУ). При цьому вимоги гл. 59 ЦКУ стосуються договорів найму (оренди) приміщень, які мають чітко визначене цільове призначення — для проживання. Тому при укладенні договору найму (оренди) житла слід керуватися положеннями гл. 59 ЦКУ, які є спеціальними щодо положень гл. 58 цього Кодексу. Деякі тлумачення норм чинного законодавства щодо вимог до форми договору оренди житла наведені у роз’ясненні Мін’юсту від 05.01.2011 р.
З огляду на вищезазначене, проживання на умовах договору найму у гуртожитку може бути підтверджене договором найму (оренди) житла. І тому особи, з якими вищий навчальний заклад уклав відповідний договір, не є платниками туристичного збору.
