Міністерство екології та природних ресурсів України
Щодо утилізації непридатних до використання ртутних термометрів
Лист від 23.12.2013 р. № 5275/07/5-7
На виконання доручення Кабінету Міністрів України <…> Департамент екологічної безпеки та дозвільної системи Міністерства екології та природних ресурсів України розглянув в межах компетенції звернення <…> щодо утилізації непридатних до використання ртутних термометрів та повідомляє.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензуванню піддягає виробництво особливо небезпечних хімічних речовин; операції (збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізація, видалення, знешкодження, захоронення) у сфері поводження з небезпечними відходами, збирання і заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (згідно з переліками, що визначаються Кабінетом Міністрів України).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2000 р. № 1120 «Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацію/видалення і Жовтого та Зеленого переліків відходів» небезпечні відходи — це відходи, включені до розділу А Жовтого переліку відходів, що затверджуються Кабінетом Міністрів України і мають одну чи більше небезпечних властивостей, наведених у переліку небезпечних властивостей.
Ртутні термометри, непридатні до використання, дійсно можна віднести, у тому числі до п. 34 розділу А Жовтого переліку відходів. Враховуючи зазначене, утилізація непридатних до використання ртутних термометрів відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» потребує ліцензування.
На офіційному сайті Мінприроди у рубриці «Діяльність — дозвільно-ліцензійна діяльність» розміщений Перелік суб’єктів господарювання, що мають ліцензію на право провадження господарської діяльності у сфері поводження з небезпечними відходами, з якими можна заключите договір на утилізацію непридатних до використання ртутних термометрів.
Заступник директора Департаменту — начальник відділу екологічної безпеки І. Щербак
Коментар редакції
Маєте непридатні ртутні термометри? Утилізовуйте їх правильно!
Чим ми дихаємо? Яким повітрям? Чи часто ми замислюємося над цими питаннями? На жаль, ні, а даремно, адже інколи ми самі сприяємо забрудненню навколишнього середовища. Яким чином цьому запобігти? Усе досить просто — не смітити, а точніше — не кидати все сміття (відходи) в одну купу.
Чи можливо це? Звичайно, цілком реально. Більш того, для деяких видів відходів законодавством передбачено спеціальні правила утилізації. Наприклад, небезпечні відходи необхідно збирати окремо від інших видів побутових відходів. Також такі відходи повинні бути відокремлені на етапі збирання чи сортування та передані спеціалізованим підприємствам, що одержали ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами. Такі вимоги визначені у ст. 351 Закону України «Про відходи» від 05.03.98 р. № 187/98-ВР.
Для чого ми про це говоримо? Річ у тому, що медичні термометри, непридатні для подальшого використання, для медичних установ не є звичайними побутовими відходами. Такі прилади медичного призначення є небезпечними відходами, оскільки містять ртуть — надзвичайно токсичну речовину. Ці відходи віднесено до розділу «А» Жовтого переліку відходів, затвердженого постановою КМУ від 13.07.2000 р. № 1120 (далі — Жовтий перелік відходів).
Звернемося до визначення небезпечних відходів. До них відносять відходи, які включені до розділу «А» Жовтого переліку відходів і мають одну чи більше небезпечних властивостей, наведених у переліку небезпечних властивостей. Для того щоб визначити, які саме властивості слід вважати небезпечними, доцільно звернутися до Переліку небезпечних властивостей, затвердженого наказом Мінприроди від 16.10.2000 р. № 165. Тому, якщо установа має відходи, які зазначені у Жовтому переліку відходів та мають одну з небезпечних властивостей, — візьміть їх на гачок. Викидати такі відходи у звичайний контейнер для побутових відходів заборонено.
З огляду на це ртутні термометри, які непридатні до використання, не можна викинути у звичайний контейнер для побутових відходів. Медична установа повинна передати списані термометри на утилізацію спеціалізованим підприємствам.
Для того щоб з’ясувати деякі суперечливі моменти у цьому питанні, редакція нашої газети звернулася із запитом до Мінприроди. Чому саме до цього Міністерства? А тому, що саме воно є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Лист, що коментується, є відповіддю на наш запит такого змісту:
«У медичному закладі знаходяться медичні ртутні термометри, які непридатні до подальшого використання. У зв’язку з цим установою прийнято рішення списати такі термометри.
Згідно з п. 17 розд. «А» Жовтого переліку відходів, затвердженого постановою КМУ від 13.07.2000 р. № 1120, відходи, які містять ртуть та сполуки ртуті, є небезпечними. З огляду на це медичні термометри, які непридатні для подальшого використання, розглядаються як небезпечні відходи.
Просимо відповісти на запитання, що виникають у зв’язку з неоднозначними формулюваннями постанови КМУ від 13.07.2000 р. № 1120:
1. З якою організацією необхідно укласти договір на утилізацію таких небезпечних відходів?
2. Чи є бюджетна установа платником екологічного податку у разі наявності договору на вивезення та утилізацію відходів зі спеціалізованим підприємством?»
Далі проаналізуємо відповіді Мінприроди.
1. Мінприроди підтвердило, що ртутні термометри, непридатні до використання, відносяться до небезпечних відходів. При цьому фахівці цього Міністерства вважають, що ртутні термометри можна віднести у тому числі до п. 34 розділу «А» Жовтого переліку відходів.
Так, до цього пункту, зокрема, включено: відходи і брухт електричних та електронних вузлів, що містять компоненти, такі як акумуляторні батареї або інші батареї, включені до Жовтого переліку відходів, ртутні вмикачі, скло від електронно-променевих трубок або інше активоване скло та поліхлоровані біфеніли.
Однак, на нашу думку, ртутні термометри все-таки доцільно віднести до відходів, які містять ртуть та її сполуки. Такі відходи зазначені у п. 17 розділу «А» Жовтого переліку відходів.
Відразу додамо, що цей момент не є принциповим. Оскільки незалежно від того, до якого саме пункту розділу «А» Жовтого переліку відходів віднесено ті чи інші відходи, вони все одне є небезпечними і тому потребують спеціальних правил поводження з ними.
Вважаємо, буде корисно знати таке: ртутні термометри, непридатні до використання, віднесено до коду 8510.2.9.03 «Прилади медичного призначення інші (у тому числі шприци, термометри, набори для діагностичних аналізів, медичні інструменти тощо), що не відповідають установленим вимогам, відповідним чином не марковані, зіпсовані або використані». Ці відходи включено до категорії 8510 «Відходи від надання послуг медичних». Така класифікація відходів передбачена Державним класифікатором відходів ДК 005-96, затвердженим наказом Держстандарту від 29.02.96 р. № 89.
Тепер з’ясуємо: яким чином медична установа, яка має непридатні ртутні термометри, може позбутися їх?
Як зазначено у листі, що коментується, утилізацію таких небезпечних відходів має право здійснювати підприємство, що одержало ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами. Це означає, що медична установа для утилізації непридатних до використання ртутних термометрів повинна звернутися до спеціалізованого підприємства, яке має ліцензію на здійснення таких операцій. До речі, саме про такий варіант утилізації ртутних термометрів ми розповідали у матеріалі «Списання медичних ртутних термометрів» (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2011, № 40, с. 16).
При цьому Мінприроди повідомило, що на його сайті (www.menr.gov.ua) у рубриці «Діяльність — дозвільно-ліцензійна діяльність» розміщено Перелік суб’єктів господарювання, що мають ліцензію на право провадження господарської діяльності у сфері поводження з небезпечними відходами. Такі підприємства є у кожному регіоні, а також у великих населених пунктах.
Таким чином, саме до них необхідно звернутися медичній установі для укладання договору на утилізацію непридатних до використання ртутних термометрів. При цьому факт здачі небезпечних термометрів повинен бути підтверджений актом прийому-передачі небезпечних відходів спеціалізованому підприємству.
2. На жаль, Мінприроди не відповіло на наше друге запитання. Тож далі давайте разом шукати на нього відповідь.
Насамперед зазначимо, що це питання пов’язане з тим, що за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, а саме обладнання та приладів, що містять ртуть, встановлена ставка екологічного податку — 506,44 грн. за одиницю. Ця вимога передбачена у п.п. 246.1.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі — ПКУ).
Звісно виникає запитання: чи повинні медичні установи сплачувати екоподаток за кожен термометр, який є непридатним до застосування?
Свого часу ДПАУ розмістила відповідь на це запитання у Базі податкових знань. Процитуємо її:
«Запитання:
Що відноситься до обладнання та приладів, які містять ртуть, з метою застосування ставок з екологічного податку (термометри тощо)?
Відповідь:
Підпунктом 246.1.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI передбачено ставку податку за розміщення окремих видів надзвичайно небезпечних відходів, зокрема обладнання та приладів, що містять ртуть. Перелік відходів, що містять ртуть, визначено в Класифікаторі відходів ДК 005-96, затвердженому наказом Держстандарту України від 29.02.96 р. № 89. Для отримання висновку щодо об’єкта оподаткування з метою сплати екологічного податку за обладнання та прилади, що містять ртуть, слід звернутись до органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.»
Як бачимо, відповідаючи на це запитання, податківці не взяли на себе відповідальність чітко сказати: чи необхідно за кожну одиницю обладнання або приладу, що містить ртуть, сплачувати екоподаток у розмірі 506,44 грн. У цій ситуацій вони просто перевели стрілки на Мінприроди.
Виникає запитання: а що Мінприроди думає про це? А нічого. Міністерство просто промовчало, адже саме про це свідчить відсутність будь-якої відповіді Мінприроди у листі, що коментується.
Чому ж промовчало Мінприроди? На нашу думку, для цього є певні причини:
1) Мінприроди не має повноважень надавати роз’яснення з питань оподаткування, зокрема з питань сплати екологічного податку. Такі повноваження не передбачені в Положенні про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженому Указом Президента України від 13.04.2011 р. № 452/2011;
2) діючими законодавчими та нормативно-правовими актами з питань надання адміністративних послуг на Мінприроди не покладені обов’язки надання висновку щодо об’єкта оподаткування з метою сплати екологічного податку. Тобто фактично Мінприроди не має право надавати висновки, про які згадала ДПАУ у своїй відповіді.
У результаті з моменту набрання чинності ПКУ ні Міндоходів, ні Мінприроди так і не визначилися з відповіддю на наше запитання.
На нашу думку, з метою сплати екологічного податку повинне застосовуватися визначення терміна «розміщення відходів», наведене в п.п. 14.1.223 ПКУ. Нагадаємо його. Розміщення відходів — це зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.
У результаті місця тимчасового розміщення відходів не є місцями їх остаточного видалення та не належать до спеціально відведених місць чи об’єктів. А отже, суб’єкти господарювання, які тимчасово розміщують відходи на своїй території, не є платниками екологічного податку. Саме таку позицію висловила ДПСУ в Узагальнюючій податковій консультації щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженій наказом ДПСУ від 16.12.2011 р. № 258 (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2012, № 1).
І хоча згадана Узагальнююча консультація стосується побутових відходів, у цьому документі є один важливий абзац:
«Місця тимчасового зберігання відходів, наприклад для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об’єктів.»
Таким чином, ще наприкінці 2011 року ДПСУ визнала, що місця тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знищення або утилізацію спеціалізованим підприємствам також не є місцями їх остаточного видалення та не належать до спеціально відведених місць або об’єктів.
Тому вважаємо, що медична установа, яка має непридатні ртутні термометри та тимчасово зберігає такі небезпечні відходи на своїй території, не є платником екологічного податку. Звісно, хотілося б отримати спільне роз’яснення Мінприроди та Міндоходів з цього питання, у якому б обидва міністерства підтримали раніше висловлену позицію.
Вікторія МАТВЄЄВА, економіст-аналітик
