Планування витрат на продукти харчування в закладах охорони здоров’я

Почнемо з того, що витрати на продукти харчування розраховують виходячи із затверджених спеціальними нормативними актами вагових продуктових норм на одного хворого на день, які являють собою перелік найменувань та кількості продуктів.

На сьогодні для організації лікувального харчування в загальному, дитячому, пологовому, онкологічному та гастроентерологічному відділеннях слід керуватися наказом МОЗ «Про удосконалення організації лікувального харчування та роботи дієтологічної системи в Україні» від 29.10.2013 р. № 931 (далі — наказ № 931). Додатки до цього наказу містять середньодобові набори продуктів харчування для хворих різних відділень у закладах охорони здоров’я.

Зазначимо, що розрахунок матеріальних витрат належить до обов’язків економіста, про що йдеться у випуску 1 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Мін­праці від 29.12.2004 р. № 336.

В основу системи лікувального харчування покладено принципи достатнього та збалансованого харчування. Продуктові норми для хворих розробляються на основі фізіологічних потреб у харчових речовинах та енергії здорової людини.

Нововведенням наказу № 931 є поділ усіх хворих залежно від індексу маси тіла на три групи — хворі з гіпотрофією, нормотрофією та гіпертрофією — та визначення добової кількості продуктів відповідно до цих груп. Для хворого з нормотрофією індекс маси тіла дорівнює 18,5 — 25 кг/м², вважається оптимальною маса тіла для чоловіків 70 кг, а для жінок — 60 кг. Унаслідок такого підходу за наказом № 931 норми щодо деяких найменувань продуктів для хворих із нормотрофією у 2 — 3 рази менше ніж ті, що діяли раніше.

Зауважимо, що загальне керівництво лікувальним харчуванням здійснює головний лікар, на якого в тому числі покладається й відповідальність за дотримання продуктових норм харчування хворих. Про це йдеться в п. 1.5 Порядку організації системи лікувального харчування хворих у закладах охорони здоров’я (далі — Порядок) і п. 1.8 Інструкції з організації лікувального харчування у закладах охорони здоров’я (далі — Інструкція), затверджених наказом № 931.

Відповідальність за головлікарем зберігається й у разі укладення договору зі стороннім підприємством громадського харчування на надання послуг із харчування хворих, що є можливим згідно з п. 1.10 Інструкції. Також відзначимо, що в Україні діють і інші нормативні документи, що регулюють надання харчування в лікувальних закладах.

Зокрема, для харчування хворих на туберкульоз керуються постановою КМУ «Про норми харчування у протитуберкульозних закладах для осіб, хворих на туберкульоз, та малолітніх і неповнолітніх осіб, інфікованих мікобактеріями туберкульозу» від 27.12.2001 р. № 1752, ветеранів війни — постановою КМУ «Про збільшення норм грошових витрат на харчування та медикаменти в лікувально-профілактичних закладах ветеранів війни» від 26.04.2007 р. № 680 і наказом МОЗ «Про затвердження рекомендованого середньодобового набору продуктів харчування для ветеранів війни у лікувально-профілактичних закладах» від 21.04.2009 р. № 262.

Щоб перевести вагову продуктову норму у грошовий еквівалент, необхідно помножити наведену в нормативному документі кількість продукту на його ринкову ціну з ПДВ і транспортними витратами згідно з договором постачання. Визначивши в результаті вартість для кожного найменування продуктів, цифри підсумовують для всіх найменувань і отримують шуканий грошовий еквівалент норми.

При розрахунках потрібно мати на увазі, що деякі продукти, при механічній обробці яких є відходи (овочі, м’ясо тощо), беруться для приготування страв за нормою брутто, яка більше норми нетто, закріпленої нормативом.

Приклад. Вартість продуктової корзини для хворих із нормальною вагою для загального відділення розраховують таким чином:

Розрахований у такий спосіб грошовий еквівалент норми економіст повинен порівняти з аналогічним показником, розрахованим і затвердженим виконкомом місцевої ради народних депутатів. Нагадаємо, що грошовий ліміт на харчування 1 хворого на добу має бути отриманий виконкомом також у результаті розрахунку згідно із принципом обґрунтованості побудови бюджетної системи, закладеним ст. 7 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI (далі — БКУ).

Співвідношення грошового ліміту до грошового еквівалента норми у відсотках означає ступінь упровадження продуктових норм у життя.

Ще одним способом перевірки відповідності фактичних витрат на харчування гарантованим державою нормам є порівняння середньоденної калорійності тижневого меню, що діє в закладі, і калорійності норми. У зв’язку з цим дуже важливим є те, що в наказі № 931 усі продуктові норми наводяться разом із сумарною енергетичною цінністю харчування та кількістю білків, жирів і вуглеводів, які, будучи інтегральними показниками, можуть бути використані для контролю якості харчування. Подібні показники містяться і в технологічних картах на приготування страв.

Підсумувавши за технологічними картами калорійність усіх страв тижневого меню і визначивши середній за день показник, далі розраховують його відношення до калорійності норми. Це відношення також означає ступінь упровадження продуктових норм у життя. Зауважимо, що калорійність харчування хворого встановлюється з урахуванням режиму лікування: для хворих із суворим постільним режимом енерговитрати не перевищують 2000 ккал на день.

Якщо в результаті наведених вище розрахунків ступінь упровадження продуктових норм у життя виявиться істотно нижче 100 %, закладу охорони здоров’я доречно скористатися правом учасника бюджетного процесу, наданим йому разом із головним розпорядником бюджетних коштів згідно зі ст. 19 БКУ. Першою стадією бюджетного процесу є складання проекту бюджету на плановий і два подальші періоди в порядку та у строки, що встановлюються Мінфіном і місцевими фінансовими органами. У пояснювальній записці до проекту і відображають відсоток виконання чинного нормативу та недостатність грошових коштів на продукти харчування в абсолютному вираженні. З урахуванням проектів бюджетів підпорядкованих закладів головний розпорядник бюджетних коштів складає бюджетний запит до Мінфіну (місцевого фінансового органу) відповідно до ст. 35 БКУ.

З одного боку, згідно зі ст. 34 БКУ інструкції Мінфіну з підготовки бюджетних запитів можуть запроваджувати фінансові та інші обмеження, яких зобов’язані дотримуватись усі розпорядники бюджетних коштів. З іншого боку, відповідно до п. 2.3 Інструкції з підготовки бюджетних запитів, затвердженої наказом Мінфіну від 06.06.2012 р. № 687, розрахунок обсягу майбутніх видатків здійснюють з урахуванням чинних нормативів та поточних цін на відповідні товари. Якщо головному розпоряднику бюджетних коштів не вдається виконати обидві вимоги власними силами, необхідно зазначити це в пояснювальній записці до бюджетного запиту. Тоді питання перейде до компетенції місцевого фінансового органу або Мінфіну.

Згідно зі ст. 36 БКУ під час аналізу бюджетних запитів сторони повинні вживати заходів щодо усунення розбіжностей, якщо такі є, у процесі чого питанню буде приділена додаткова увага і знайдена оптимальна відповідь. Особливості складання проекту та прийняття рішення про місцевий бюджет обумовлені у ст. 75, 76 БКУ.

Проект Державного бюджету України схвалюється постановою КМУ і подається на затвердження Верховній Раді та Президенту не пізніше 15 вересня року, що передує плановому, відповідно до ст. 37 БКУ. А через тиждень після цього починається процес складання проектів місцевих бюджетів згідно зі ст. 35 БКУ.

Відповідно до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Мінфіну від 12.03.2012 р. № 333, ці видатки планують, фінансують і здійснюють за КЕКВ 2230 «Продукти харчування».

Такі видатки плануються за загальним фондом бюджету.

Сума витрат на харчування обчислюється як добуток грошового ліміту на одного хворого на день, затвердженого виконкомом місцевих рад, і кількості ліжок у стаціонарі певного профілю, помножений на кількість днів функціонування ліжок. Кількість ліжко-днів беруть за рік, що передує плановому. Якщо в закладі охорони здоров’я відкрито декілька різних відділень, то подібний розрахунок здійснюють для кожного з них, а щоб отримати цифру по закладу загалом, результати підсумовують.

Фінансування харчування здійснюють у межах затвердженого кошторису закладу згідно з даними про фактичну кількість хворих у поточному періоді, яка регулярно фіксується.

На завершення додамо, що послуги з харчування хворих відповідно до чинних продуктових норм, які надаються у складі медичної допомоги, що фінансується за бюджетні кошти, не обкладаються ПДВ на підставі п.п. «г» п.п. 197.1.7 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI і Порядку надання послуг з харчування громадян у закладах охорони здоров’я, операції з надання яких звільняються від оподаткування податком на додану вартість, затвердженого постановою КМУ від 05.09.2012 р. № 818.

1. Витрати на продукти харчування хворих потрібно розраховувати виходячи з вагових продуктових норм на 1 людину на добу окремо для різних профільних відділень лікарень і кількості функціонуючих ліжок у стаціонарах.

2. Перерахунок вагових продуктових норм у грошовий еквівалент здійснюють за поточними цінами на продукти харчування економісти закладів охорони здоров’я, а затверджують органи місцевого самоврядування з урахуванням фінансових обмежень, які запроваджує Мінфін.

3. Ступінь упровадження продуктових норм у життя визначають за відношенням грошового ліміту до грошового еквіваленту норми або за відношенням калорійності меню, що діє, до калорійності норми.

4. У разі істотного заниження грошового ліміту порівняно з нормою закладу охорони здоров’я слід скористатися статусом учасника бюджетного процесу і відобразити цю інформацію в проекті бюджету закладу на майбутній рік. Це сприятиме поступовому доведенню розміру бюджетних асигнувань на продукти харчування до гарантованих державою норм і внаслідок цього підвищенню якості харчування хворих як частини терапії.