Споживач не сплачує за надані йому послуги з теплопостачання: як бути
Юлія КРОТ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»
На балансі технікуму знаходиться вугільна котельна. Її використовують для опалення власних корпусів технікуму та розташованого неподалік ліцею. Проте починаючи з 1 січня 2012 року ліцей не сплачує за отримані послуги з теплопостачання. Керівництво ліцею посилається на відсутність коштів. Причому така ситуація повторюється майже щороку.
Які заходи може застосовувати технікум для стягнення боргів з ліцею? Чи має право технікум припинити теплопостачання такому споживачу?
(Донецька обл.)
Недобросовісні контрагенти зустрічаються в практиці мало не кожної установи. Такі вже реалії ведення господарської діяльності. Тому слід бути пильним при виборі партнерів і водночас готовим відстоювати власні інтереси. Проте доводити правоту чи відстоювати інтереси установи потрібно передусім у рамках правового поля. Як це зробити — розкажемо далі.
І для початку згадаємо, що бюджетні установи мають право надавати на платній основі тільки ті послуги, які передбачені КМУ. Так, Перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджено постановою КМУ від 27.08.2010 р. № 796, і послуга з надання комунальних послуг користувачам приміщень та будівель, що не перебувають на балансі навчальних закладів, є у цьому Переліку. Тож один навчальний заклад цілком правомірно може надавати послуги з теплопостачання іншому закладу.
А тепер поговоримо про правове регулювання взаємовідносин між технікумом як теплопостачальною організацією та ліцеєм як споживачем теплової енергії.
Насамперед зазначимо: усі господарські відносини бюджетних установ з постачальниками, покупцями, замовниками та іншими дебіторами обов’язково потрібно оформляти договорами. Відтак права та обов’язки теплопостачальної організації та споживача теплової енергії (у тому числі фінансові санкції за несвоєчасну оплату послуг) мають бути закріплені умовами договору купівлі-продажу теплової енергії.
Слід також мати на увазі, що відповідно до ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI (далі — БКУ) взяття розпорядниками бюджетних коштів бюджетних зобов’язань та здійснення платежів передбачено тільки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами. При цьому враховують також наявність бюджетних зобов’язань минулих років, узятих на облік органами Держказначейської служби. Натомість витрати за договорами, укладеними без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не вважаються бюджетними зобов’язаннями. Тому здійснення останніх не можливе.
Разом з тим розпорядники бюджетних коштів, тобто бюджетні установи в особі їх керівників, зобов’язані забезпечувати проведення розрахунків за теплову енергію, яку споживають бюджетні установи, в повному обсязі. Причому договори за кожним видом енергоносіїв укладають лише у межах обґрунтованих лімітів споживання. Такі ліміти встановлюють відповідні головні розпорядники бюджетних коштів (ч. 3 ст. 51 БКУ).
Варто також зазначити, що оплата комунальних послуг та енергоносіїв відповідно до ч. 2 ст. 55 БКУ належить до захищених видатків державного бюджету. Обсяг цих видатків не може змінюватися навіть при скороченні затверджених бюджетних призначень. Більше того, розпорядники не мають права брати зобов’язання та здійснювати платежі за іншими заходами за наявності простроченої кредиторської заборгованості за спожиті комунальні послуги. Чітку вказівку на це містить ч. 4 ст. 51 БКУ.
Таким чином, з вищевикладеного випливає, що забезпечення опаленням приміщення ліцею (у тому числі укладення договору на теплопостачання та своєчасна оплата за спожите тепло) належить до обов’язків керівництва цього навчального закладу.
Далі поговоримо стосовно дій технікуму як теплопостачальної організації по відношенню до боржника — споживача теплової енергії. Власне з’ясуємо, які заходи впливу можна застосовувати до таких несумлінних дебіторів. І в цьому нам допоможе ст. 611 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі — ЦКУ). Так от, порушення зобов’язання, тобто його невиконання або неналежне виконання, має такі правові наслідки:
1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов’язання;
3) сплата неустойки.
Крім того, за наявності заборгованості за спожите тепло теплопостачальна організація згідно зі ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 р. № 2633-IV має право обмежувати або припиняти постачання теплової енергії споживачам. Звісно, цьому має передувати письмове попередження боржників, надіслане не пізніше ніж за три робочі дні. Зауважимо також, що жодних обмежень щодо відключення від опалення закладів освіти чинним законодавством не передбачено.
Отже, керівництво технікуму має вжити всіх можливих заходів для отримання від ліцею коштів за надані послуги, у тому числі й припинити теплопостачання. Якщо ж заборгованість не погашено попри всі намагання її стягнути, слід звернутися з позовом до суду.
Нагадаємо, що поняття та види позовної давності, конкретні строки, у межах яких ви можете звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права, визначені гл. 19 ЦКУ. Зокрема, загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ). Натомість пропуск строків позовної давності кредитором фактично є втратою боржника у зобов’язанні, що тягне за собою втрату активів установою. А це, у свою чергу, кваліфікується як нанесення збитків з вини осіб, які не вжили відповідних заходів. На цьому свого часу наголосило Головне контрольно-ревізійне управління у листі від 01.03.2011 р. № 25-18/287 (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2011, № 31, с. 30).
Важливо! Організація претензійної та позовної роботи, а також аналіз її результатів належить до обов’язків юридичної служби установи (п.п. 8 п. 11 Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого постановою КМУ від 26.11.2008 р. № 1040). Відповідальність за стан претензійно-позовної роботи згідно з Рекомендаціями Мін’юсту «Про порядок ведення претензійної та позовної роботи на підприємстві, в установі, організації» від 15.01.96 р. № 2 несе керівник установи.
Недотримання встановленого порядку пред’явлення і розгляду претензій та позовів є порушенням державної дисципліни і тягне за собою відповідальність винних у цьому посадових осіб. Так, службова недбалість згідно зі ст. 367 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ (далі — ККУ) карається штрафом від 250 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років. Крім того, за вчинення цього злочину передбачене покарання у вигляді обмеження волі до трьох років, з позбавленням права обіймати відповідні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
До речі, під службовою недбалістю розуміють невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх обов’язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди правам, свободам та інтересам фізичних, юридичних осіб чи інтересам держави (ст. 367 ККУ).
Аби остаточно розставити всі крапки над «і», пригадаємо, хто належить до службових осіб та що слід розуміти під істотною шкодою.
До службових осіб належать особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади. Також службовими вважаються особи, що обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків. А істотна шкода полягає в нанесенні збитків у розмірі від 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян* і більше (прим. 1 ст. 364 ККУ).
Зауважимо також, що працівники відповідно до ст. 130 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.
Отже, ви не лише маєте право відстоювати свої інтереси, але й зобов’язані це робити. Адже правда на вашому боці.
* Для норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги (п. 5 підрозд. 1 розд. XX Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI). Обсяг останньої у 2014 році становить 609 грн.
