Щодо працевлаштування громадян з зони АТО

<…>

Стороною профспілок було порушено питання, яке <…> потребує якнайшвидшого вирішення, щодо законодавчого врегулювання працевлаштування та оплати праці громадян, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції або залишаються у таких районах і не виходять на роботу у зв’язку з небезпекою для життя і здоров’я.

Зокрема, профспілкова сторона зазначає, що у більшості випадків при переміщенні громадян із зони антитерористичної операції їх трудові книжки залишаються на підприємствах, які розміщені у цій зоні. На місці прибуття працевлаштування таких громадян без трудових книжок можливе лише на умовах сумісництва.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. № 245 загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Тобто такі громадяни не можуть працевлаштуватися на повну норму робочого час та отримувати заробітну плату за повний робочий місяць.

Тому просимо доручити Міністерству соціальної політики, як головному органу у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері праці, надати відповідні роз’яснення з питань, порушених Стороною профспілок, або у разі необхідності внести пропозиції щодо законодавчого врегулювання.

Коментар редакції

У листі, що коментується, Мінфін висловився щодо необхідності врегулювання таких актуальних питань, як:

1) працевлаштування громадян із зони проведення антитерористичної операції (далі — АТО) в інших регіонах;

2) оформлення відсутності на роботі осіб, які залишаються в зоні АТО і не виходять на роботу у зв’язку з небезпекою для життя та здоров’я.

Розглянемо, які труднощі при цьому виникають і як їх можна на сьогодні подолати.

У зв’язку із ситуацією, що склалася в Луганській і Донецькій областях, чимало працівників, які покинули східний регіон, звертаються із проханням про працевлаштування в інших регіонах країни. Але проблема в тому, що більшість із них не мають на руках трудових книжок (інших документів, необхідних для працевлаштування: диплома про освіту, атестаційного листа тощо) або звільнилися і не мали можливості забрати трудові книжки та інші документи.

Що стосується власне можливості праце­влаштування, то для педагогічних та медичних працівників відповідні міністерства оперативно відреагували на ситуацію й роз’яснили, як можна влаштувати таких працівників без потрібних документів. Наведемо далі їх роз’яснення.

Педагогічні працівники. Мінсоцполітики та Міносвіти у спільному листі від 15.08.2014 р. № 9209/0/14-14/21, № 1/12-5698 рекомендували центрам зайнятості інформувати претендентів, які не мають документів, про можливість підтвердження страхового стажу й отримання індивідуальних відомостей про застраховану особу в органах ПФУ.

Місцеві органи управління освіти повинні безперешкодно приймати на роботу таких осіб на заявлені вакансії за направленням центру
зайнятості на підставі:

— індивідуальних відомостей про застраховану особу;

— документів, що підтверджують фактичне місце проживання;

— документів, що підтверджують проходження особою повного медичного обстеження.

Після зарахування особи на відповідну посаду місцеві органи управління освіти звертаються:

— до навчальних закладів — за підтвердженням документів про освіту відповідно до наданої такою особою інформації;

— до інститутів післядипломної педагогічної освіти — за наданням підтвердження присвоєної такій особі кваліфікаційної категорії, підвищення кваліфікації тощо.

Медичні працівники. У листі від 20.08.2014 р. № 11-02-09/10-65/24419 МОЗ рекомендувало керівникам закладів охорони здоров’я сприяти працевлаштуванню працівників, які не звільнилися за основ­ним місцем роботи і прибули із зони АТО.

У разі відсутності у таких працівників окремих документів, необхідних для працевлаштування, вони можуть використовувати інформацію з Автоматизованої бази даних медичних, фармацевтичних та науково-педагогічних працівників*, яка функціонує у сфері охорони здоров’я, зокрема, для підтвердження факту роботи в закладах охорони здоров’я, наявності відповідної освіти, атестації та підвищення кваліфікації за певною спеціальністю (спеціальностям).

Відповідну інформацію надає МОЗ. Для її отримання медпрацівнику необхідно звернутися із заявою на держпідприємство «Укр­медреєстр» за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 7, та пред’явити документ, що засвідчує особу.

Із працевлаштуванням більш-менш зрозуміло. Але в роботодавців, які надають робочі місця вимушеним переселенцям, насамперед виникає запитання: таких працівників приймати на основне місце роботи чи за сумісництвом?

За загальним правилом при прийнятті особи, яка працює за основним місцем роботи на іншому підприємстві (в установі), укладають трудовий договір на умовах сумісництва.

Трудову книжку ведуть тільки за місцем основ­ної роботи (п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мін’юсту, Мінпраці та Мінсоцзахисту від 29.07.93 р. № 58). Тому, якщо працівник працевлаштовується до іншого роботодавця, він не повинен надавати трудову книжку. Його приймають на роботу за сумісництвом.

Ситуація ускладнюється тим, що в деяких випадках немає можливості зв’язатися з кадровими службами підприємств (установ) у Луганській та Донецькій областях і підтвердити як власне факт роботи, так і факт звільнення працівників.

Оскільки у працівника не може бути двох основних місць роботи, то нові роботодавці для перестраховки приймають осіб виключно як сумісників.

Тут слід пам’ятати, що законодавством установлені обмеження для роботи за сумісництвом. Так, згідно з п. 2 постанови КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.93 р. № 245 (далі — постанова № 245) тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу, тобто йдеться про роботу на 0,5 ставки.

Крім того, не можуть працювати за сумісництвом керівники установ, їх заступники, керівники структурних підрозділів установ та їх заступники (п. 4 постанови № 245), а також держслужбовці. Винятком є випадки, коли такі працівники займаються науковою, викладацькою, творчою діяльністю або медичною практикою.

Тому формально переселенці не можуть працевлаштуватися на повний робочий час і отримувати зарплату за повний робочий місяць, що підкреслив Мінфін у листі, який коментується.

Але навіть якщо такі особи працевлаштуються за сумісництвом, надалі може виникнути проблема з виплатою їм лікарняних. Адже підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом — копія листка непрацездатності, завірена підписом керівника та печаткою за основним місцем роботи.

Ось тому Мінфін і звернувся до Мінсоцполітики із закликом урегулювати питання працевлаштування переселенців на законодавчому рівні.

Із зрозумілих причин особи, які залишаються в зоні АТО, іноді не мають можливості виходити на роботу. Як діяти в такому разі роботодавцю?

Нагадаємо, що Мінсоцполітики в листі від 08.07.2014 р. № 7302/3/14-14/13 із цього приводу повідомило таке.

Працівники, які не з’явилися на роботу у зв’язку з переміщенням із районів проведення АТО, або ті, які залишаються в таких районах під час проведення АТО і не мають можливості виходити на роботу у зв’язку з небезпекою для життя та здоров’я, не можуть бути звільнені згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП за підставою «прогул». Це зумовлено необхідністю збереження життя і здоров’я таких працівників та членів їх сімей і вважається відсутністю на роботі з поважних причин. У такому разі за працівниками зберігають робочі місця та посади без збереження заробітку.

Водночас Мінсоцполітики запропонувало роботодавцям за необхідності надавати працівникам на їх прохання щорічні відпустки або відпустки без збереження зарплати.

Слід зазначити, що на сьогодні підготовлено законопроект про внесення змін до ст. 25 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР. У ньому передбачено доповнити цю норму новим п. 18, згідно з яким відпустку без збереження зарплати надаватимуть працівникам на період проведення АТО у відповідному населеному пункті з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більше 7 календарних днів після прийняття рішення про припинення АТО.

Ще один варіант оформлення відсутності на роботі, на якому наполягають профспілки,— це оголошення простою. Згідно зі ст. 34 КЗпП простоєм вважають припинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою чи іншими обставинами.

Події, що відбуваються в районах АТО, є невідворотними (непереборними), пов’язані з веденням бойових дій, не залежать від волі працівників і зумовлюють припинення роботи в установах заради збереження життя і здоров’я працівників.

Період простою оплачують у порядку та розмірах, визначених умовами колективних договорів, але не нижче, ніж це передбачено ст. 113 КЗпП.

Разом з тим, на думку Мінсоцполітики, неможливість повернення працівника на підприємство (в установу), яке (яка) знаходиться в зоні проведення АТО, не є простоєм (див. лист від 11.08.2014 р. № 8946/0/14-14/13).