Реформа соцстрахування, сплата ЄСВ і боротьба за легальну працю: продовжуємо вивчати новації

З 01.01.2015 р. на зміну Фонду соцстрахування від нещасних випадків на виробництві (ФНВ) та Фонду соцстрахування з тимчасової втрати працездатності (ФСС з ТВП) прийшов єдиний Фонд соціального страхування України (далі — ФСС).

Основні засади його роботи містить оновлений Закон про соцстрахування. Формально це старий Закон про страхування від нещасних випадків (з тими самими реквізитами), але повністю викладений у новій редакції. Тепер у ньому є норми із загальнообов’язкового державного соцстрахування:

1) у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (розд. IV Закону про соцстрахування). Закон № 2240, з яким ми працювали до 01.01.2015 р., втратив чинність;

2) від нещасного випадку на виробництві (розд. V Закону про соцстрахування). Крім того, установлений новий вид соцстрахування — медичне. Проте, що це за страхування та «з чим його їдять», у Законі про соцстрахування — ані слова. Водночас Кабміну відведено 6 місяців, щоб підготувати та подати на розгляд ВРУ проект Закону України про запровадження такого виду страхування (п. 2 ч. 12 розд. VII Закону про соцстрахування). Тож поживемо — побачимо.

Отже, наданням соцзабезпечення, пов’язаного з тимчасовою непрацездатністю та нещасним випадком на виробництві, тепер займатиметься ФСС. Але об’єднати два фонди в один — справа не швидка. Тому поки (до завершення заходів, пов’язаних зі створенням ФСС і його робочих органів) такі виплати, як і раніше, здійснюватимуть робочі органи ФСС з ТВП і ФНВ. Нормативно-правові і розпорядчі акти таких фондів діють до затвердження відповідних рішень ФСС.

Зокрема, ФСС з ТВП у листі від 21.01.2015 р. № 2.4-17-119 вказав: органи Фонду на сьогодні працюють у межах Закону про соцстрахування та на підставі чинних нормативно-правових актів ФСС з ТВП. Вони мають право застосовувати адміністративні штрафи за несвоєчасне подання або неподання звітності, подання недостовірної звітності щодо використання коштів на підставі чинних норм КпАП.

Об’єднавши два фонди в один, законодавці зберегли ключові соцстрахівські виплати. Однак усе ж не обійшлося і без скасування (скорочення) окремих видів соцзабезпечення.

Нагадаємо, що в попередньому номері газети ми вже розглянули новації у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2015, № 5, с. 5). Додамо декілька слів про оплату лікарняних чорнобильцям 4 категорії. Так, ФСС з ТВП у листі від 17.01.2015 р. № 2.4-17-92 (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2015, № 5, с. 4) вказав: пільгу з виплати лікарняних у розмірі 100 % середньої зарплати незалежно від страхового стажу чорнобильцям 4 категорії за страховими випадками, що настали з 01.01.2015 р., не надають. Проте про надання жінкам, віднесеним до такої категорії, продовженої декретної відпустки чомусь умовчав. Але ж ст. 25 Закону про соцстрахування досі містить норму про те, що жінкам, віднесеним до 4 категорії, надають відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 180 календарних днів. В усних консультаціях фахівці ФСС з ТВП говорять таке: оскільки скасовано всі пільги для чорнобильців 4 категорії, то видавати листки непрацездатності тривалістю 180 календарних днів для майбутніх мам — чорнобильців 4 категорії не повинні. І навіть якщо такі лікарняні листки будуть видані, то декретну відпустку збільшеної тривалості не оплачуватимуть. Це підтверджує спільний лист Департаменту охорони здоров’я Київської обласної державної адміністрації та Виконавчої дирекції Київського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 22.01.2015 р. № 1-36-187, № 138/07-21.

Отже, листки непрацездатності по вагітності та пологах жінкам — чорнобильцям 4 категорії видають на загальних підставах, тобто тривалістю 70 календарних днів до пологів та 56 календарних днів після пологів.

Далі поговоримо про інші новації, внесені Законом № 77.

З 01.01.2015 р. уже не фігурують у списку видів соцстрахівського матеріального забезпечення:

а) путівки на санаторно-курортне забезпечення застрахованим особам і членам їх сімей до дитячих оздоровчих закладів. Тепер путівки до санаторіїв зможуть отримати лише особи, які направляються на лікування до реабілітаційних відділень санаторіїв після перенесених захворювань і травм;

б) дитячі новорічні подарунки.

Виключивши згадані вище види матзабезпечення з видатків соцстраху, законодавці вирішили пошукати їм альтернативу. Так, Законом № 77 унесено зміни до:

— ч. 3 ст. 7 Закону про колдоговори. Тепер у ній зазначено, що питання дитячого оздоровлення та придбання новорічних подарунків для дітей працівників можуть бути врегульовані колективним договором (ч. 11 розд. VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про соцстрахування);

— ст. 24 Закону про оздоровлення дітей. Її доповнили новою ч. 3 такого змісту: оздоровлення дітей працівників здійснюється за рахунок коштів підприємств, установ та організацій (відповідно до колективних договорів і угод), профспілок і фондів, добровільних внесків, інших джерел (ч. 31 розд. VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про соцстрахування).

Проте бюджетні установи можливістю передбачити в колдоговорі такі витрати навряд чи скористаються. Адже до кошторису доходів і видатків вони можуть включити лише витрати, передбачені законодавством, необхідність яких зумовлена характером діяльності установи (п. 20 Порядку № 228). А оздоровлення дітей працівників і надання їм новорічних подарунків з діяльністю установи пов’язати важко. Отже, тут залишається сподіватися лише на допомогу з боку профспілки або на добровільні внески (за умови, що вони будуть надані виключно на такі цілі).

Також за рахунок «непрацездатного» соцстраху тепер не передбачено:

— часткове фінансування санаторіїв-профілакторіїв підприємств, установ, навчальних закладів та організацій;

— надання соціальних послуг з позашкільної роботи з дітьми (утримання ДЮСШ, дитячих оздоровчих таборів). Відповідні норми щодо фінансування ДЮСШ за рахунок соцстраху виключили з ч. 6 ст. 10 та абз. 2 ч. 2 ст. 47 Закону про фізкультуру.

Тим часом соцстрахівськими виплатами залишаються: допомога по тимчасовій непрацездатності, допомога по вагітності та пологах, допомога на поховання.

До речі, не забули законодавці і про внутрішньо переміщених осіб. Тепер вони мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат і соціальних послуг із загальнообов’язкового державного соцстрахування. Механізм отримання страхових виплат визначений Порядком № 37.

Про запровадження електронного реєстру листків непрацездатності законодавці говорять вже давно. Ще у 2011 році було затверджено Положення № 716 і проведено пілотні проекти в окремих галузях. Однак далі ця справа з місця не зрушила.

Не факт, що ми побачимо такий реєстр і у 2015 році. Так, Кабміну надана вказівка до червня 2015 року вжити заходів щодо запровадження електронного реєстру листків непрацездатності. Однак наскільки Уряд впорається з поставленим завданням, досі не відомо.

Кардинальних змін у виплаті матзабезпечення з ФСН не відбулося. Але все ж таки вони є. Які — розповімо далі.

1. Не сплатив ЄСВ — поверни виплачене матзабезпечення. Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 15 розд. III Закону про соцстрахування в разі невиконання зобов’язань зі сплати ЄСВ роботодавець зобов’язаний повернути ФСС суму виплаченого матеріального забезпечення та вартість наданих соціальних послуг постраждалому на виробництві. Як реалізовуватиметься ця норма, ще належить з’ясувати у фахівців Фонду.

2. Обмеження розмірів окремих виплат. Законом про соцстрахування обмежили граничний розмір таких виплат:

а) одноразової допомоги при стійкій втраті працездатності. Розраховують її, як і раніше, виходячи із середньомісячного заробітку постраждалого працівника. Але тепер згідно з ч. 2 ст. 42 Закону про соцстрахування граничний її розмір не повинен перевищувати 17 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на день настання права на страхову виплату:

— якщо Фонд здійснює одноразову страхову виплату постраждалому відповідно до ступеня втрати професійної працездатності;

— якщо при подальших обстеженнях МСЕК постраждалому встановлений інший (більш високий) ступінь втрати стійкої професійної працездатності з урахуванням іншої професійної хвороби або іншого каліцтва, пов’язаного з виконання трудових обов’язків, та одноразова виплата здійснюється відповідно до відсотка, на який збільшено ступінь втрати працездатності порівняно з попереднім обстеженням МСЕК.

Раніше максимальна сума допомоги обмежувалася чотирикратним розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

б) одноразової допомоги сім’ї в разі смерті постраждалого. Згідно з ч. 6 ст. 42 Закону про соцстрахування в разі смерті постраждалого в результаті нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім’ї. Проте тепер її розмір дорівнює 100 прожитковим мінімумам для працездатних осіб на день настання права на страхову виплату. Раніше таку допомогу призначали в розмірі не менше п’ятирічної зар­плати постраждалого та не нижче річного заробітку постраждалого на кожну особу, яка перебуває на його утриманні.

Проте тепер додатково виплачуватимуть також одноразову допомогу кожній особі, яка перебувала на утриманні постраждалого, а також на його дитину, що народилася протягом не більше ніж десятимісячного строку після смерті постраждалого. Розмір допомоги дорівнює 20 прожитковим мінімумам для працездатних осіб на день настання права на страхову виплату.

Якщо смерть постраждалого, який отримував щомісячні страхові виплати, настала в результаті пошкодження здоров’я від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, одноразова допомога сім’ї та особам, які перебували на утриманні, у цьому випадку не виплачується.

Також у разі якщо ступінь втрати працездатності невисокий, за бажанням постраждалого на виробництві щомісячна страхова виплата може бути замінена робочим органом Фонду на виплату одноразової допомоги, умови та порядок заміни якого визначаються правлінням Фонду (ч. 16 ст. 42 Закону про соцстрахування).

3. Порядок розгляду справ щодо страхових виплат. Згідно з ч. 1 розд. VІІ Закону про соцстрахування ст. 44 цього Закону набуде чинності з 01.07.2015 р. Ця норма встановлює порядок розгляду Фондом справ про страхові виплати за нещасними випадками (профзахворюваннями). Таким чином, до зазначеної дати продовжують діяти положення Порядку № 24.

Безумовно, найгучнішим нововведенням Закону № 77 стало таке правило: якщо база нарахування ЄСВ (крім винагороди за ЦПД) не перевищує мінзарплату за відповідний місяць, то нараховувати ЄСВ потрібно на розмір мінзарплати (новий абз. 10 ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ).

В одному з попередніх номерів (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2015, № 4, с. 33) ми вже висвітлили основні моменти, пов’язані із застосуванням такого нововведення. Сьогодні на ваше прохання розглянемо декілька «гарячих» прикладів.

Якщо зарплата працівника не перевищує розміру мінзарплати (1218,00 грн.), то сплачувати ЄСВ з мінзарплати потрібно лише в частині нарахувань за ставками (новий абз. 3 ч. 6 ст. 8 Закону про ЄСВ):

— 36,3 % (зарплата);

— 34,7 % (грошове забезпечення);

— 33,2 % (лікарняні).

Справляти ЄСВ потрібно, як і раніше, з фактично нарахованого доходу.

Приклад 1. Працівник працює на 0,5 ставки. У січні 2015 року йому нарахували зарплату в розмірі 700,00 грн.

Приклад 2. Працівник хворів протягом усього місяця. Його страховий стаж становить менше 3 років. Сума виплат за лікарняним листком склала 800,00 грн.

Нове правило нарахування ЄСВ потрібно застосовувати лише стосовно основних працівників. Для сумісників ЄСВ нараховують на фактичний розмір зарплати. Такий висновок можна зробити з абз. 11 ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ.

Навіть якщо працівник працює в іншій установі та сукупно його зарплата перевищує мінімалку, то кожному роботодавцю доведеться нарахувати ЄСВ з 1218 грн.

Якщо ж ідеться про внутрішніх сумісників, то стосовно таких працівників для цілей ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ з мінзарплатою порівнюють загальну зарплату (як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом). Такий висновок випливає з  абз. 11 ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ.

Приклад 3. У закладі працівник обіймає посаду за основним місцем роботи на 0,5 ставки. Розмір його зарплати — 700,00 грн. Крім того, у цьому самому закладі він працює за внутрішнім сумісництвом на 0,5 ставки. Розмір зарплати за сумісництвом — 600,00 грн.

Приклад 4. У закладі працівник обіймає посаду за основним місцем роботи на 0,5 ставки. Розмір його зарплати — 700,00 грн. Крім того, у цьому самому закладі він працює за внутрішнім сумісництвом на 0,25 ставки. Розмір зар­плати за сумісництвом — 300,00 грн.

Так само діємо і щодо працівників, які виконують роботи, що не є сумісництвом відповідно до Переліку № 43 (ср. ).

На сьогодні із цього питання є лише усні роз’яснення представників Держфіскальної служби. Вони полягають у такому: якщо працівник відпрацював частину місяця у зв’язку з тим, що був прийнятий/звільнений протягом місяця та нарахована зарплата менше мінімальної, то нараховувати ЄСВ потрібно на зарплату, фактично нараховану такому працівнику. Обґрунтування таке: для застосування норм абз. 10 ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ важливим є факт перебування працівника протягом усього місяця у трудових відносинах.

Приклад 5. Працівника прийнято на роботу 30 січня 2015 року, зарплата за цей місяць становила 150,00 грн. Сума ЄСВ, нарахованого на зарплату працівника, дорівнюватиме: 150,00 грн. х 36,3 % = 54,45 грн.

Як ми вже зазначили вище, представники Держфіскальної служби вважають, що для застосування абз. 10 ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ важливим є факт перебування працівника протягом усього місяця у трудових відносинах. Тому якщо працівниця вийшла з відпустки для догляду за дитиною до 3 (6) років у середині місяця та її зарплата за цей місяць не перевищила 1218,00 грн., то ЄСВ потрібно сплатити з розрахунку мінзарплати (1218,00 грн. х х 36,3 %). Причина — працівниця як під час перебування у відпустці для догляду за дитиною, так і після виходу з неї на роботу перебуває у трудових відносинах з установою.

А що ж з працівницями, які перебувають безпосередньо у відпустці для догляду за дитиною до 3 років? За них також потрібно сплачувати ЄСВ у частині нарахувань виходячи з мінімалки? Відповімо: ні, оскільки за них ЄСВ сплачують органи соцзахисту.

Тут, на жаль, усе та сама пісня. Оскільки для застосування абз. 10 ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ важливим є факт перебування працівника протягом усього місяця в трудових відносинах, то незалежно від того, який період перебування у відпустці без збереження зарплати, нарахувати ЄСВ доведеться з мінімалки (якщо зарплата цього місяця менше 1218,00 грн.).

Приклад 6. Працівник у січні 2015 року частину місяця перебував у відпустці без збереження зарплати. В цьому місяці його зарплата склала 700,00 грн., тому сплатити ЄСВ у частині нарахувань потрібно виходячи з мінімалки (1218,00 грн. х 36,3 %).

Підкреслимо: якщо працівник перебував у відпустці без збереження зарплати весь місяць, то підстав для сплати ЄСВ за цей місяць немає, оскільки відсутня база нарахування ЄСВ.

Згідно з роз’ясненням представників Держфіскальної служби, якщо працівникам нараховані перехідні виплати (відпускні, лікарняні, декретні), то для цілей порівняння з мінзарплатою такі виплати потрібно відносити до місяців, за які їх нараховано.

Проте якщо працівник хворів частину місяця, то як застосовувати нову норму, якщо ще не відомі ні період тимчасової непрацездатності, ні сама сума лікарняних?

Якщо початок і закінчення хвороби працівника припадають на різні місяці (наприклад, листок непрацездатності відкритий у січні, а закритий у лютому 2015 року), то в цьому випадку порядок дій такий:

1) у місяці відкриття лікарняних ЄСВ нараховують на зарплату за фактично відпрацьовані дні місяця без урахування положень абз. 10 ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ. Річ у тім, що на дату нарахування ЄСВ ще не відома загальна сума доходу за такий місяць;

2) після надання листка непрацездатності для цілей порівняння з мінзарплатою лікарняні відносять до місяців, за які їх нараховано;

3) якщо після розподілу лікарняних у місяці, за який вони нараховані, загальний дохід менше 1218,00 грн., потрібно застосовувати абз. 10 ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ.

Приклад 7. Працівник хворів з 28 січня по 8 лютого 2015 року. У січні 2015 року йому була нарахована зарплата за фактично відпрацьовані дні в розмірі 800,00 грн. У лютому 2015 року працівнику нарахували:

Так само діємо і при нарахуванні перехідних відпускних.

Приклад 8. Працівник перебував у щорічній відпустці з 26 січня по 18 лютого 2015 року. У січні 2015 року йому була нарахована зар­плата за фактично відпрацьовані дні в розмірі 800,00 грн. Крім того, цього місяця йому нарахували відпускні в сумі 1080,00 грн. З них на січень припадає 225,00 грн., а на лютий — 855,00 грн.

Якщо ви здійснюєте донарахування або утримання доходу за минулі місяці, то для цілей порівняння з мінімальною зарплатою такі виплати відносити до відповідних місяців не потрібно.

Приклад 9. У лютому 2015 року працівнику нарахована зарплата у розмірі 1100,00 грн. Крім того, цього місяця йому донарахована зарплата у зв’язку з виправленням помилки, допущеної в січні, у розмірі 200,00 грн. У такому разі для цілей ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ з мінзарплатою порівнюють загальну зарплату, нараховану працівнику в лютому 2015 року (1100,00 грн. + 200,00 грн.). Оскільки вона перевищує 1218,00 грн., то ЄСВ не потрібно сплачувати з мінімалки, незважаючи на те, що зарплата за лютий менше мінзарплати.

Що стосується відображення такої новації у Звіті з ЄСВ, то на сьогодні це питання залишається неврегульованим. Цілком можливо, що скоро з’явиться оновлена форма цього звіту. Якщо ж цього не станеться, то доведеться чекати роз’яснень з боку фіскалів.

Далі перейдемо до інших змін.

Раніше на підставі ст. 49² КЗпП роботодавець повинен був інформувати державну службу зайнятості про майбутнє вивільнення кожного працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. Тепер же зазначену службу потрібно повідомляти, лише якщо заплановане вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону про зайнятість.

У новій редакції викладена ст. 196 КЗпП, яка раніше була присвячена броні на прийняття на роботу молоді та професійному навчанню на виробництві. Тепер же ця стаття фактично відсилає до квоти, що встановлюється Законом про зайнятість для певних категорій громадян.

Нагадаємо, що для працевлаштування осіб, зазначених у ч. 1 ст. 14 Закону про зайнятість (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку), установам (організаціям) з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб установлюється квота у розмірі 5 % середньоспискової кількості штатних працівників за попередній календарний рік.

Раніше ч. 4 ст. 19 Закону про охорону праці вказувала на те, що для бюджетних установ видатки на охорону праці передбачаються у відповідному бюджеті та становлять не менше 0,2 % від фонду оплати праці.

Частиною 27 розд. VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про соцстрахування ця норма викладена в новій редакції, згідно з якою розмір видатків на охорону праці тепер потрібно визначити самим у колдоговорі з урахуванням фінансових можливостей закладу.

Таким чином, обов’язкового мінімального розміру видатків на охорону праці тепер немає, як немає, у принципі, і максимального. Однак, ураховуючи те, що розмір таких відрахувань коригується з урахуванням фінансових можливостей, про збільшення видатків на охорону праці не йдеться. Тим більше що ця норма у 2015 році підпала під обмежувальний абз. 2 ч. 9 Закону про Держбюджет-2015 і застосовуватиметься в порядку та розмірах, установлених Кабміном, виходячи з наявних фінансових ресурсів. Зауважимо: поки що такий порядок Уряд не затвердив.

Законом № 77 унесено зміни до ст. 24 КЗпП, якими змінена процедура прийняття на роботу. Тепер допустити працівника до роботи можна лише після:

1) укладення трудового договору, оформленого наказом або розпорядженням роботодавця;

2) інформування центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування ЄСВ про прийняття працівника на роботу в порядку, установленому Кабміном.

Підкреслимо: на сьогодні такий порядок не затверджений. Лише після того, як з’явиться відповідний документ, можна буде говорити про дотримання вищезгаданої норми. Аналогічні роз’яснення наведені в розділі 301.11 інформаційно-довідкового ресурсу Держфіскальної служби (http://zir.minrd.gov.ua). Водночас у листі від 29.01.2015 р. № 2627/7 / 99-99-17-03-01-17 фахівці цієї служби вказали: до затвердження порядку повідомленням буде вважатися надання заповненої таблиці 5 Звіту з ЄСВ.

Нагадаємо, що 01.01.2013 р. набув чинності новий Закон про зайнятість. Цим документом передбачено, зокрема, що студенти ВНЗ і ПТНЗ, які вчаться, мають право стажуватися за професією (спеціальністю), за якою отримують освіту, на підприємствах, в установах на умовах, визначених договором. При цьому прописано, що період стажування вносять до трудової книжки (ч. 1 ст. 29 Закону про зайнятість).

Для дотримання цієї норми були внесені зміни до п. 2.2 Інструкції № 58, згідно з якими перший запис до трудової книжки стажиста здійснюється роботодавцем не пізніше тижневого строку з дня його прийняття на стажування. У ньому зазначають посаду, період і місце проходження (структурний підрозділ) стажування, спеціальність (кваліфікацію) або професію (кваліфікаційний рівень) стажиста. Підставою для таких записів є наказ про проходження стажування (п. 2.17 Інструкції № 58).

Тепер Законом № 77 унесені зміни до ст. 48 КЗпП, згідно з якими на стажистів потрібно вести трудові книжки, а якщо такої особа ще не має — її потрібно оформити протягом 5 днів.

Зауважимо, що відносини зі стажистом можуть бути (див. лист Мінсоцполітики від 04.03.2014 р. № 2107/0/14-14/021):

а) трудові. Тоді стажиста зараховують на посаду, яка є у штатному розписі. У кадрових документах до неї додають похідне слово «стажист». Наприклад, до трудової книжки може бути внесений запис: «Зарахований на посаду бухгалтера-стажиста»;

— цивільно-правові. Але незважаючи на це, про такий період роботодавець зробить запис до трудової книжки стажиста. У трудовій книжці при такому варіанті оформлення відносин робиться запис: «Стажувався за фахом «Економіка підприємства» з «…», ст. 29 Закону України «Про зайнятість населення»». При цьому у графі 2 трудової книжки потрібно буде вказати дату закінчення стажування.

Законом № 77 викладено в новій редакції ст. 265 КЗпП. Тепер нею встановлені нові штрафи за порушення трудового законодавства, які застосовуватимуть окремо від адмінштрафів, установлених КпАП (див. таблицю). Вони накладатимуться Держслужбою з питань праці, однак процедуру їх накладення ще повинен затвердити Кабмін. Сплата штрафу не звільняє від усунення порушення. Покажемо, за які порушення та в якому розмірі доведеться сплатити штраф:

Новації поширилися і на адміністративні санкції за порушення вимог законодавства про працю, передбачені ст. 41 КпАП. Зокрема, вводяться штрафи на посадових осіб за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин. Також зміни відбулися і щодо кримінальної відповідальності за грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 ККУ).

До речі, тепер контроль за дотриманням законодавства про оплату праці здійснюють (оновлена ст. 35 Закону про оплату праці):

— Держслужба з питань праці;

— органи доходів і зборів.

Мінсоцполітики та профспілки з числа «контро­лерів» виключили. Водночас установлено, що тепер профспілки здійснюють громадський конт­роль за дотриманням законодавства про оплату праці.

Ще одні зміни пов’язані зі страхуванням окремих категорій працівників. Ідеться про працівників державних СЕС, прокуратури, посадових осіб органів Держфінконтролю, дипломатичної служби, держ­інспекторів, держвиконавців, фахівців із захисту рослин, працівників національної гідрометеорологічної служби тощо. Так, норми про страхування таких працівників за рахунок коштів держбюджету замінені на норми про те, що зазначені особи підлягають загальнообов’язковому державному соцстрахуванню відповідно до профільного законодавства. А норми про виплати в разі загибелі або втрати працездатності за рахунок бюджету замінюються на норми про зазначені виплати за рахунок ФСС.

КпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X.

ККУ — Кримінальний кодекс України від  05.04.2001 р. № 2341-III.

Закон № 77 — Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 р. № 77-VIII.

Закон про Держбюджет-2015 — Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 р. № 80-VIII.

Закон про соцстрахування — Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.99 р. № 1105-XIV.

Закон про ЄСВ — Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI.

Закон про зайнятість — Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. № 5067-VI.

Закон про колдоговори — Закон України «Про колективні договори та угоди» від 01.07.93 р. № 3356-XII.

Закон про охорону праці — Закон України «Про охорону праці» від 14.10.92 р. № 2694-XII.

Закон про оплату праці — Закон України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР.

Закон про фізкультуру — Закон України «Про фізичну культуру та спорт» від 24.12.93 р. № 3808-XII.

Закон № 2240 — Закон України «Про загаль­нообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-III (втратив чинність).

Закон про оздоровлення дітей — Закон України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» від 04.09.2008 р. № 375-VI.

Положення № 716 — Положення про Єдиний електронний реєстр листків непрацездатності, затверджене наказом МОЗ від 28.10.2011 р. № 716.

Інструкція № 58 — Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Мін’юсту, Мінпраці та Мінсоцзахисту від 29.07.93 р. № 58.

Порядок № 24 — Порядок призначення, перерахунку та проведення страхових виплат, затверджений постановою ФСН від 27.04.2007 р. № 24.

Порядок № 37 — Порядок надання матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, затверджений постановою ФСС з ТВП від 26.12.2014 р. № 37.

Порядок № 228 — Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів бюджетних установ», затверджений постановою КМУ від 28.02.2002 р. № 228.

Перелік № 43 — Перелік робіт, які не є сумісниц­твом, затверджений спільним наказом Мін’юсту, Мінфіну та Мінпраці від 28.06.93 р. № 43.