Літо — гаряча пора для кадровиків і бухгалтерів. Саме у цей період багато хто з працівників прагне піти у відпустку. Однак бажання працівників бувають абсолютно різними. Одні з них бажають піти у відпустку повної тривалості та саме влітку, інші — напередодні свята або відразу після нього. Зустрічаються такі, які хочуть «відгулювати» відпустку по одному дню кожного тижня, наприклад кожну середу, хоча тільки поодинокий роботодавець на це погоджується. А буває, як в нашому випадку, працівник пише заяву з проханням надати йому щорічну відпустку на вихідні дні.
З бажанням працівника збільшити собі час відпочинку за рахунок свят усе зрозуміло. Що стосується заміни одного виду відпочинку (вихідні дні) на інший (відпустку), то, на перший погляд, таке явище може здатися дивним. І цілком логічними є запитання — Навіщо це треба? Чи законно це?
Давайте розберемося в законності та вигодах надання відпустки на вихідні дні.
Розпочнемо з того, що право на щорічну відпустку є одним з основних конституційних прав кожної людини, яка працює за трудовим договором ( ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР; далі — Закон про відпустки). Цим Законом визначається тривалість щорічної основної відпустки, що надається працівникам, — не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
У ст. 12 Закону про відпустки встановлено, що на прохання працівника щорічна оплачувана відпустка може бути поділена на частини будь-якої тривалості, але за умови, що основна безперервна частина буде не менше 14 календарних днів. Визначаючи, що одна з частин безперервної відпустки має бути не менше 14 календарних днів, законодавство не встановлює мінімальну кількість днів, які повинна містити інша її частина. Це означає, що тривалість інших частин, крім безперервної частини відпустки (14 календарних днів), може бути будь-якою і визначається виключно угодою між працівником і роботодавцем. Важлива деталь: роботодавець також має дати згоду на такий поділ щорічної відпустки. Якщо такої згоди досягнуто, то частину щорічної відпустки, що залишилася, можна ділити як завгодно.
Чому ми робимо акцент в цьому питанні на угоду між працівником і роботодавцем, адже у ст. 12 Закону про відпустки, на перший погляд, цілком зрозуміло сказано: «Щорічна відпустка на прохання працівника може бути поділена…»?
Річ у тім, що стосовно цього питання Мінпраці (згодом Мінсоцполітики) висловлювало свою точку зору в листах від 17.11.2006 р. № 413/13/116-06 і від 26.02.2008 р. № 87/13/84-08: «Роботодавець не зобов’язаний ділити відпустку на вимогу працівника, адже вищезгаданою нормою передбачена тільки можливість, а не обов’язок роботодавця щодо поділу відпустки на частини. Остаточне рішення про надання працівнику відпустки залишається за роботодавцем, який, зважаючи на виробничі обставини, може запропонувати свої умови поділу щорічної відпустки або взагалі відмовити з метою недопущення втрат робочого часу. Враховуючи те, що конкретний період надання щорічної відпустки погоджується між працівником і роботодавцем, то в наказі мають бути вказані погоджені між ними дати початку і завершення відпустки».
Питання, пов’язане з поділом відпустки на частини протягом робочого року, слід вирішувати індивідуально за угодою сторін. Ініціатором поділу відпустки на частини може виступати як працівник, так і роботодавець. Працівник може попросити про надання йому частини відпустки будь-якої тривалості у своїй заяві про надання відпустки. Роботодавець відображає свою згоду на таку відпустку у формі резолюції на заяві із вказівкою підготувати наказ про надання працівнику відпустки тієї тривалості, про яку просить працівник. У такій ситуації можна говорити про те, що сторони досягли згоди.
Якщо раптом сторони не досягнуть згоди у питанні поділу відпустки на частини, то працівник повинен використати відпустку повністю та в дати, передбачені графіком відпусток.
Висновок: заборони на надання частини відпустки у вихідні дні законодавством не встановлено. Тому якщо роботодавець і працівник досягли згоди щодо надання останньому відпустки в його вихідні дні, то таке надання відпустки є цілком законним.
У чому вигода надання відпустки у вихідні дні для працівника та для роботодавця?
Працівник використовує відпустку у свої вихідні дні, тим самим повноцінно працюючи протягом усього встановленого для нього графіка роботи. Фактично він відпрацьовує норму робочого часу, отримує за це повноцінну зарплату, а також відпускні за два календарні дні відпустки. При підсумовуваному обліку робочого часу використання відпустки винятково у вихідні дні не впливає на місячну норму робочого часу.
Роботодавець у свою чергу теж має вигоду з цієї ситуації. Мету недопущення втрат робочого часу досягнуто, адже працівник перебуває згідно з графіком роботи на робочому місці, тобто робота виконується. На час звичайної відпустки необхідно розподіляти обов’язки відпускника між працівниками, які залишилися. А в запропонованій ситуації цього робити не потрібно.
Вигода роботодавця полягає ще й у тому, що працівник таким чином використовує дні невикористаної відпустки, які у нього накопичилися. Тому, як вихід із ситуації з «боргами» за відпустками працівників, можна оформити відпустку у вихідні дні.
