Надання щорічних відпусток у перший, а також другий і подальші роки має свої особливості.
Передусім слід зважати на специфіку визначення тривалості щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, що надається на підставі Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженого постановою КМУ від 17.11.97 р. № 1290 (далі — Список).
Звертаємо увагу на те, що в Списку вказана максимальна тривалість відпустки для певної категорії працівників.
Конкретна тривалість щорічних додаткових відпусток за особливий характер праці встановлюється колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в таких умовах (ст. 8 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР, далі — Закон № 504/96-ВР).
Це узгоджується і з вимогами Порядку застосування Списку, затвердженого наказом Мінпраці від 30.01.98 р. № 16, відповідно до якого щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно фактично відпрацьованому часу. У розрахунок часу, що надає право працівникові на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, робіт, професій і посад (пп. 6, 7 цього Порядку).
Тобто по суті тривалість такої додаткової відпустки залежить від кількості фактично відпрацьованих днів, коли він був зайнятий в умовах, передбачених Списком, не менше половини встановленої тривалості робочого дня.
При цьому в ч. 2 ст. 9 Закону № 504/96-ВР вказані періоди роботи, які включаються в стаж для надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці. Такими періодами є:
— час фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади;
— час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу зі шкідливими, важкими умовами праці і за особливий характер праці;
— час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих чинників.
Періоди, коли працівник не працював в особливих умовах праці (перебував у відпустці без збереження зарплати, соціальній відпустці, період тимчасової непрацездатності тощо) або працював у таких умовах менше половини встановленої тривалості робочого дня для цієї посади, не зараховуються в стаж для надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці.
Статтею 10 Закону № 504/96-ВР визначений порядок надання щорічних відпусток. Згідно з цією статтею щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватися одночасно зі щорічною основною відпусткою або окремо від неї.
Щорічні основна і додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, зазвичай, до закінчення робочого року.
Право працівника на щорічні основну і додаткові відпустки повної тривалості в перший рік роботи настає після закінчення 6 місяців безперервної роботи на цьому підприємстві (у установі).
До закінчення зазначеного 6-місячного строку роботи в перший робочий рік працівникові може бути надана щорічна відпустка тривалістю, визначеною пропорційно відпрацьованому часу на дату надання такої відпустки (ч. 5 і 6 ст. 10 Закону № 504/96-ВР).
При цьому в ч. 7 ст. 10 цього Закону наведені категорії працівників, яким за їх бажанням щорічні відпустки повної тривалості надаються до закінчення 6-місячного строку безперервної роботи в перший рік роботи на підприємстві (у установі).
Щорічні відпустки за другий і наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Оскільки щорічна додаткова відпустка надається пропорційно фактично відпрацьованому часу, тривалість цієї відпустки за другий і наступні роки роботи залежатиме від кількості фактично відпрацьованих працівником днів, у які він був зайнятий в умовах, передбачених Списком, не менше половини тривалості робочого дня.
При цьому якщо в перший рік роботи працівника йому надана така відпустка повної тривалості, встановленої для працівників цієї категорії, то при розрахунку такої відпустки за другий рік має бути зроблений перерахунок залежно від фактично відпрацьованих працівником днів, з урахуванням кількості днів відпустки, отриманої авансом.
Оскільки щорічна додаткова відпустка надається як компенсація саме за роботу з особливим характером праці, надається вона за фактично відпрацьований час у цих умовах, а не авансом.
Для розрахунку тривалості щорічної додаткової відпустки необхідно передусім обчислити стаж роботи працівника, що надає право на таку відпустку згідно з вимогами вказаної вище ст. 9 Закону № 504/96-ВР.
Отже, стаж роботи повинен включати не лише кількість робочих днів, фактично відпрацьованих працівником на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, але також (за наявності) періоди роботи або відпусток, передбачених пп. 2 і 3 ч. 2 ст. 9 Закону № 504/96-ВР (ср. ). При цьому повинні враховуватися саме робочі дні, що припадають на такі періоди.
Це можна представити формулою:
Д = Дстаж х Дмакс : N,
де Д — тривалість щорічної додаткової відпустки;
Дстаж — стаж (кількість робочих днів), обчислений відповідно до ст. 9 Закону № 504/96;
Дмакс — максимальна тривалість щорічної відпустки за особливий характер праці відповідно до Списку;
N — норма тривалості робочого часу на рік (кількість робочих днів на рік).
Також слід пам’ятати про положення ч. 5 ст. 11 Закону № 504/96-ВР: забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль, а також ненадання їх протягом робочого року особам до 18 років і працівникам, що мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами або з особливим характером праці.
На практиці трапляються ситуації, подібні до описаної в запитанні, коли працівникові надається щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці не за фактично відпрацьований час, а більшої тривалості, так би мовити, авансом. У цьому випадку необхідно при розрахунку щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці за наступний робочий рік урахувати надмірно надані дні відпустки.
Якщо ж працівник звільняється до закінчення робочого року, за який йому надана щорічна відпустка за особливий характер праці більшої тривалості, ніж пропорційно фактично відпрацьованому часу, то роботодавець проводить відрахування із зарплати працівника за дні такої відпустки, надані «наперед» (ч. 1 ст. 22 Закону № 504/96-ВР). Такі відрахування не здійснюються у випадках, наведених у ч. 2 і 3 ст. 22 Закону № 504/96-ВР.
