(066) 87-010-10 Передзвоніть менi
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
Перейти до номеру
  • № 44/1
  • № 44
  • № 43
  • № 42
  • № 41
  • № 40/1
  • № 40
? За допомогою цієї функції ви зможете швидко перейти до номеру, що вас цікавить
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
6/12
Бюджетна бухгалтерія
Бюджетна бухгалтерія
Грудень , 2017/№ 45

Медичне обслуговування іноземних громадян

На території, яку обслуговує наша поліклініка, проживає багато іноземних громадян. Вони звертаються до нас за отриманням медичної допомоги. Як ми повинні надавати медичну допомогу таким громадянам: безоплатно чи тільки на платній основі? Чи існує встановлений МОЗ порядок визначення вартості таких послуг, як консультації лікарів-спеціалістів, нагляд за вагітністю, рентгенодіагностика, лабораторні дослідження тощо?

Перш за все давайте з’ясуємо, хто ж такі іноземні громадяни.

Основним нормативним документом, який регулює правовий статус, закріплює основні права, свободи та обов’язки іноземців, які проживають на території України, є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 р. № 3773-VI (далі — Закон № 3773).

Як визначено у п. 6 ст. 1 цього Закону іноземець — це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства можуть:

— у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання;

— прибути до України для працевлаштування на визначений термін роботи;

— прибути до України для здійснення певної діяльності (проповідування релігійних віровчень, у діяльності філій, відділень, представництв тощо) на визначений термін діяльності;

— прибути до України для навчання на визначений термін навчання;

— тимчасово перебувати на території України.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового перебування з певних причин, не заборонених чинним законодавством, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Відповідно до ст. 1 Закону № 3773 посвідка на постійне проживання — це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. В свою чергу, посвідка на тимчасове проживання — це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Усі підстави видачі таких посвідок наведені у ст. 5 Закону № 3773.

Крім цього, іноземця або особу без громадянства може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або їм може бути надано тимчасовий захист у порядку, встановленому законом (п. 1 ст. 6 Закону № 3773).

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 р. № 3671-VI.

Іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України, медичні послуги надаються відповідно до норм Порядку надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, затвердженого постановою КМУ від 19.03.2014 р. № 121 (далі — Порядок № 121).

Цей Порядок регулює механізм надання закладами охорони здоров’я державної та комунальної форми власності медичної допомоги:

— іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України;

— іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України;

— іноземцям та особам без громадянства:

а) які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

При цьому іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України, іноземцям та особам без громадянства, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, медична допомога надається за рахунок бюджетних коштів, передбачених на цю мету у державному та місцевих бюджетах.

Також медичне обстеження іноземців та осіб без громадянства, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, іноземців та осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та надання їм екстреної медичної допомоги здійснюються на безоплатній основі (за рахунок бюджетних коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах).

Щодо іноземців, які тимчасово перебувають на території України, то тут ситуація інша.

Так, як визначено у п. 2 Порядку № 121, іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, медична допомога, зокрема екстрена, надається на платній основі, якщо законодавством або міжнародними договорами України не передбачено інше.

Нагадаємо: на сьогодні заклади та установи охорони здоров’я мають право надавати тільки ті види платних послуг, які є в Переліку платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах, затвердженому постановою КМУ від 17.09.96 р. № 1138.

Пунктом 22 цього Переліку передбачено такий вид платної послуги, як медичне обслуговування, зокрема, із застосуванням телемедицини, іноземних громадян, які тимчасово перебувають на території України, в тому числі за договорами страхування.

Вартість медичної допомоги, наданої іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, визначається закладом охорони здоров’я, який її надав, у встановленому МОЗ порядку.

На сьогодні МОЗ видав лише нормативний документ, за яким можна визначити вартість екстреної медичної допомоги. Мова йде про Порядок встановлення цін (тарифів) на екстрену медичну допомогу, що надається іноземним громадянам державними та комунальними закладами охорони здоров’я України, затверджений наказом МОЗ від 11.11.97 р. № 328 (далі — Порядок № 328).

Щодо інших послуг, тобто тих, які не є екстреною допомогою, то досі ніяких нормативних документів не прийнято.

До речі, по галузі охорони здоров’я взагалі немає визначеного законодавством порядку розрахунку вартості будь-яких платних медичних послуг. Причому не тільки для іноземців, а й для громадян України.

Тож медичні заклади самостійно визначають вартість платних медичних послуг на підставі вартості усіх витрат, пов’язаних з їх наданням.

Як «відправною точкою» можна скористатися Порядком № 328.

Цим Порядком, зокрема, передбачено, що вартість послуги складається з прямих і непрямих витрат.

До прямих відносяться витрати, які можна обрахувати прямими розрахунками. Це витрати на:

— оплату праці;

— відрахування на соціальне страхування та до цільових фондів;

— харчування хворих;

— придбання медикаментів, перев’язувальних і дезінфікуючих засобів та інших матеріалів;

— амортизація медичного чи іншого обладнання, що використовується для надання послуги;

— придбання м’якого інвентарю;

— інші витрати.

Непрямі витрати — це витрати, що пов’язані з діяльністю закладу в цілому і не можуть бути обчислені прямими обрахунками.

До непрямих витрат належать:

— канцелярські, господарські витрати;

— відрядження та службові роз’їзди;

— амортизація основних фондів, крім медичного та іншого обладнання, що враховано в прямих витратах;

— інші непрямі витрати.

Також не слід забувати і про затвердження тарифів на платні медичні послуги.

Відповідно до п. 12 постанови КМУ «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» від 25.12.96 р. № 1548 тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров’я, крім закладів охорони здоров’я МВС, регулюють (установлюють) Рада міністрів АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Згідно з п.п. 1 п. 1 ст. 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 р. № 5007-V (далі — Закон № 5007) державне регулювання цін здійснюється Кабміном, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом установлення обов’язкових для застосування суб’єктами господарювання:

— фіксованих цін;

— граничних цін;

— граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди);

граничних нормативів рентабельності;

— розміру постачальницької винагороди;

— розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів).

Зауважимо, що державне регулювання цін не означає, що адміністрації мають провести калькулювання тарифів. Вартість платних послуг визначає сам лікувально-профілактичний заклад виходячи з тих витрат, які фактично він несе на надання відповідної послуги.

Адміністрації, як правило, реалізують свої повноваження щодо регулювання цін і тарифів шляхом установлення граничного рівня рентабельності, а також розглядають і затверджують тарифи, установлені лікувально-профілактичними закладами.

Установити ціни на всі платні послуги лікувально-профілактичних закладів адміністрації не можуть, адже неможливо врахувати специфіку діяльності кожного із закладів і специфіку надання відповідних платних послуг.

Тож тарифи на платні медичні послуги, що надаються державними і комунальними закладами охорони здоров’я, визначаються лікувально-профілактичними закладами, які безпосередньо надають такі послуги. Рада міністрів АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації затверджують визначені тарифи, а також здійснюють їх регулювання шляхом установлення граничного розміру рентабельності.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить таке делеговане повноваження, як здійснення контролю за дотриманням цін і тарифів.

Свого часу Держінспекція з контролю за цінами у листі від 17.05.2008 р. № 200/6-10/1799 звертала увагу на випадки, коли граничні рівні рентабельності на місцевому рівні не затверджені. Виходячи з цього листа, у тих випадках, якщо державне регулювання тарифів на платні медичні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні та комунальні заклади охорони здоров’я, не запроваджено, тарифи на платні медичні послуги встановлюються на ринкових засадах.

Звичайно, спочатку ціни затверджуються наказом керівника установи відповідно до розрахунку усіх витрат, які пов’язані з наданням платної медичної послуги. А потім уже вони подаються на затвердження місцевим держадміністраціям.

Також давайте розглянемо нюанси оплати медичної допомоги за страховими договорами.

Відповідно до п. 5 Порядку № 121 у разі укладення іноземцем або особою без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, із страховиком-резидентом договору страхування (поліса, свідоцтва, сертифіката), що гарантує оплату вартості медичної допомоги, оплата зазначеної вартості здійснюється страховиком-резидентом шляхом перерахування коштів закладу охорони здоров’я, який надав медичну допомогу, за умови пред’явлення документа для оплати.

У разі укладення договорів про взаємне визнання договорів страхування між страховиком-резидентом та страховиком-нерезидентом гарантування оплати вартості медичної допомоги, наданої іноземцям або особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, здійснюється страховиком-резидентом за наявності в іноземця або особи без громадянства відповідного договору страхування.

Також оплата вартості медичної допомоги, наданої закладами охорони здоров’я, може здійснюватися зазначеною в договорі страхування компанією з координації надання медичної допомоги, що провадить діяльність в Україні.

При цьому звернемо увагу на те, що у разі коли вартість медичної допомоги, наданої іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, перевищує страхову суму, передбачену договором страхування, іноземець або особа без громадянства сплачують різницю закладу охорони здоров’я, який її надав.

У разі відмови іноземця, який тимчасово перебуває на території України, від оплати наданої йому медичної допомоги, питання щодо компенсації закладу охорони здоров’я витрат, пов’язаних з її наданням, вирішується за участю відповідних іноземних представництв в Україні.

іноземні громадяни, медичне обслуговування, надання послуг додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті