Відповідно до ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р. № 2493-III (далі — Закон № 2493) передбачено таку особливу підставу звільнення посадових осіб органів місцевого самоврядування (далі — ОМС), як досягнення ними граничного віку перебування на службі в ОМС. Згідно із ст. 18 цього Закону такий вік становить 65 років. Тобто при досягненні зазначеного віку у роботодавця є законна підстава звільнити працівника. У цьому випадку у трудовій книжці працівника, якого звільняють, необхідно зробити наступний запис про звільнення: «звільнений у зв’язку із досягненням граничного віку перебування на службі, ст. 20 Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Слід зауважити, що «вікове» обмеження не поширюється на посадових осіб ОМС, які обираються на відповідні посади. До цієї категорії осіб, зокрема, належать: сільський, селищний, міський голова; староста; голова та заступник голови районної, районної у місті, обласної ради; заступник міського голови — секретар Київської міської ради, секретар сільської, селищної, міської ради тощо.
Але у випадку, що розглядається, граничний вік перебування на службі поширюється на спеціаліста-землевпорядника сільської ради. А це означає, що такого працівника правомірно звільнити на підставі ст. 20 Закону № 2493 у зв’язку із досягненням ним граничного віку перебування на службі в ОМС.
Що стосується остаточного розрахунку, то він у даному випадку не має якихось особливостей. Так, відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю від 10.12.71 р. (далі — КЗпП) власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок. Крім того, згідно із ст. 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Отже, працівнику потрібно виплатити зарплату за відпрацьований час і компенсацію за невикористані дні відпустки.
При цьому слід враховувати, що за загальним правилом відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості роботодавець провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.
Отже, при проведенні остаточного розрахунку із працівником роботодавець має право утримати із зарплати працівника суму відпускних, раніше виплачених за дні щорічної відпустки, надані «наперед».
Проте, якщо працівник звільняється за «пенсійною» підставою, у тому числі на підставі ст. 20 Закона № 2493, то у такому разі згідно із п. 2 ст. 127 КЗпП і ч. 2 і 3 ст. 22 Закону № 504 відрахування із заробітної плати за невідроблені дні відпустки не проводяться.
Що стосується виплати вихідної допомоги, то умови надання та підстави для такої виплати визначено ст. 44 КЗпП. На жаль, серед них не зазначено такої підстави, як припинення трудового договору у зв’язку із досягненням працівником граничного віку служби (перехід на пенсію). Тому вихідна допомога при звільненні за цією підставою не виплачується.
