Міністерство фінансів України <…> розглянуло запит <…> щодо окремих питань обліку і в межах компетенції повідомляє.
Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про орендні операції та її розкриття у фінансовій звітності орендарів та орендодавців визначає Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі 126 «Оренда», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2010 р. № 1629 (далі — Стандарт 126).
Відповідно до Стандарту 126 фінансова оренда — оренда, що передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигід, пов’язаних з правом користування та володіння активом. Оренда вважається фінансовою за наявності хоча б однієї з наведених нижче ознак: орендар набуває права власності на орендований актив після закінчення строку оренди; орендар має можливість та намір придбати об’єкт оренди за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання; строк оренди становить більшу частину строку корисного використання (експлуатації) об’єкта оренди; теперішня вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об’єкта оренди; орендований актив має особливий характер, що дає змогу лише орендареві використовувати його без витрат на його модернізацію, модифікацію, дообладнання; орендар може продовжити оренду активу за плату, значно нижчу за ринкову орендну плату; оренда може бути припинена орендарем, який відшкодовує орендодавцю його втрати від припинення оренди; доходи або втрати від змін справедливої вартості об’єкта оренди на кінець строку оренди належать орендарю. Операційна оренда — оренда інша, ніж фінансова.
Стандартом 126 передбачено, що отримані у фінансову оренду активи суб’єктом державного сектору (орендарем), якому законодавством надане відповідне право, відображаються в бухгалтерському обліку як активи та зобов’язання за справедливою вартістю орендованого майна на початку оренди або, якщо вони нижчі за справедливу вартість, за теперішньою вартістю суми мінімальних орендних платежів. Різниця між сумою мінімальних орендних платежів та вартістю об’єкта фінансової оренди, за якою він був відображений у бухгалтерському обліку орендаря на початку строку фінансової оренди, є витратами фінансової діяльності орендаря і відображається у бухгалтерському обліку і звітності лише в сумі, що відноситься до звітного періоду та розподіляється на пропорційній основі.
Суб’єкт державного сектору, якому законодавством надане відповідне право (орендодавець), відображає в бухгалтерському обліку наданий у фінансову оренду актив як дебіторську заборгованість орендаря в сумі мінімальних орендних платежів та негарантованої ліквідаційної вартості, за вирахуванням доходу від фінансової діяльності, що підлягає отриманню з визнанням доходу від реалізації необоротних активів, з одночасним виключенням з балансу орендодавця залишкової вартості об’єкта фінансової оренди з відображенням у складі витрат (собівартості реалізованих необоротних активів), якщо це передбачено законодавством та умовами договору фінансової оренди.
Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва — щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, — щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування — щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.
Загальні положення про передачу матеріальних цінностей на зберігання та оформлення зазначених операцій визначені § 1 глави 66 Цивільного кодексу України.
За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
У разі передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання право власності до зберігача не переходить. Передані матеріальні цінності обліковуються у поклажодавця у складі активів.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку та розкриття у фінансовій звітності інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи визначені Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку в державному секторі 121 «Основні засоби», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 12.10.2010 р. № 1202 (далі — Стандарт 121), та розкриті в Методичних рекомендаціях з бухгалтерського обліку основних засобів суб’єктів державного сектору, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 23.01.2015 р. № 11 (далі — Методрекомендації).
Стандартом 121 визначено, що основні засоби — це матеріальні активи, які утримуються для використання їх у виробництві/діяльності або при постачанні товарів, виконанні робіт і наданні послуг для досягнення поставленої мети та/або задоволення потреб суб’єкта державного сектору або здавання в оренду іншим особам і використовуються, за очікуванням, більше одного року.
Відповідно до вимог пунктів 3, 5 та 6 розділу II Методрекомендацій кожному об’єкту основного засобу (крім білизни, постільних речей, одягу, взуття, бібліотечних фондів, малоцінних необоротних матеріальних активів, матеріалів довготривалого використання) присвоюється інвентарний номер.
Інвентарні та номенклатурні номери, присвоєні об’єктам основних засобів, зберігаються за ними на весь період перебування їх у вказаного суб’єкта державного сектору. Номери інвентарних об’єктів, які вибули чи ліквідовані, не повинні присвоюватись іншим об’єктам, що заново надійшли, протягом трьох років.
У бухгалтерській службі суб’єкта державного сектору облік основних засобів ведеться в інвентарних картках, які відкриваються на кожний інвентарний об’єкт (предмет). Однорідні активи можуть обліковуються на картках групового обліку.
Згідно з пунктом 2 глави 9 розділу II Порядку складання типових форм з обліку та списання основних засобів суб’єктами державного сектору, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.09.2016 р. № 818, інформація про основні засоби вноситься до інвентарної картки із зазначенням назви об’єкта, інвентарного (номенклатурного) номера, року випуску (побудови), паспорта (моделі, типу, марки), місцезнаходження об’єкта при оприбуткуванні, первісної, ліквідаційної вартості та вартості, яка амортизується, строку корисного використання, короткої характеристики об’єкта, зміни у вартості об’єкта, нарахованої амортизації та інших відомостей, що може сприяти ідентифікації основного засобу.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) згідно із законодавством та установчими документами. Підприємство самостійно розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.
Заступник Міністра С. Верланов
