Музеї та будинки культури: чи повинні застосовувати РРО?

Чи обов’язково застосовувати РРО?

Музеї та будинки культури потрапити до переліку щасливців, яким законодавство дозволило працювати без РРО/програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі — ПРРО). Пояснимо, як користуватися таким послабленням.

По-перше, вичерпний перелік суб’єктів господарювання, які можуть обійтися без РРО/ПРРО, наведено в ст. 9 Закону № 265*.

* Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 № 265/95-ВР.

Окрім того, законодавством передбачено випадки, коли РРО/ПРРО не потрібен, але необхідно використовувати розрахункові книжки (далі — РК) та книги обліку розрахункових операцій (ст. 10 Закону № 265).

Втім, нас цікавить виключно ст. 9 цього Закону. Так, саме в п. 4 ст. 9 Закону № 265 згадуються суб’єкти господарювання, які здійснюють продаж квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів. Отже, такі заклади мають право не застосовувати РРО та/або ПРРО та РК.

Зауважте: в чинних нормативно-правових актах не варто шукати спеціальний перелік закладів, які віднесено до культурно-спортивних і видовищних. Такого переліку ніколи не існувало.

Але податківці вже протягом багатьох років наполягають на такому висновку: у разі віднесення музеїв до категорії культурно-спортивних і видовищних закладів, на таких суб’єктів господарювання поширюється норма п. 4 ст. 9 Закону № 265.

При цьому звертаються до профільного законодавства — Закону України «Про музеї та музейну справу від 29.06.95 № 249/95-ВР. Зокрема, з цьому Законі визначено, що музеї — це науково-дослідний та культурно-освітній заклад, створений для вивчення, збереження, використання та популяризації музейних предметів та музейних колекцій з науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини.

Отже, у разі дотримання таких умов музеї цілком можуть послуговуватися п. 4 ст. 9 Закону № 265 та не повинні застосовувати РРО.

До речі, цей висновок цілком справедливий не тільки для музеїв, але й для будинків культури. Адже як перші, так і другі здійснюють діяльність у сфері культури та базуються на спільному законодавстві. Насамперед це Закон України «Про культуру» від 14.12.2010 № 2778-VI.

По-друге, податківці у своїх роз’ясненнях (див. категорія 109.03 ЗІР) висувають певну умову: такі заклади під час реалізації квитків мають видавати розрахункові документи та вести їх облік у порядку, встановленому відповідними відомчими нормативними документами.

Впевнені, виконати цю умову нескладно. Оскільки існує спеціальний документ, яким визначено порядок ведення операцій та оформлення документів, пов’язаних з рухом квитків (абонементів). Маємо на увазі Інструкцію з ведення квиткового господарства в театрально-видовищних підприємствах та культурно-освітніх закладах, затверджену наказом Мінкультури від 07.07.99 № 452 (ср. ).

Кого стосується цей документ? Насамперед до сфери дії вищезгаданої Інструкції належать такі культурно-освітні заклади, як:

— культурні центри;

— музеї;

— художні галереї (виставки);

— виставкові зали;

— історико-культурні заповідники;

— парки культури та відпочинку;

— клуби;

— палаци і будинки культури;

— заклади освіти сфери культури, культурно-інформаційні і культурно-просвітницькі центри тощо.

До речі, з згаданому документі наведено рекомендації щодо оприбуткування, реалізації, зберігання та знищення невикористаних квитків (абонементів). Окрім того, у додатках можна знайти форми (зразки) первинних документів, обов’язкових для застосування культурно-освітніми закладами.

І по-третє, суб’єкти господарювання, визначені ст. 9 Закону № 265, не застосовують ані РРО/ПРРО, ані РК. Але це в жодному разі не звільняє їх від обов’язку правильно здійснювати розрахунки з відвідувачами за надані платні послуги.

Як проводити розрахунки з відвідувачами?

Власне, існують лише два варіанти розрахунків із відвідувачами за надані платні послуги: готівкою через касу або безготівково через термінал.

Варіант 1 — через касу

У разі здійснення розрахунків у готівковій формі слід керуватися вимогами Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління НБУ від 29.12.2017 № 148. Цей варіант розрахунків застосовують не досить часто і здебільшого в невеликих населених пунктах.

Варіант 2 — через термінал

Майте на увазі: з 01.01.2023 установлено вимогу щодо здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів — POS-терміналів. Це запроваджено постановою КМУ «Про встановлення строків, до настання яких торговці повинні забезпечити можливість здійснення безготівкових розрахунків (у тому числі з використанням електронних платіжних засобів, платіжних застосунків або платіжних пристроїв) за продані ними товари (надані послуги)» від 29.07.2022 № 894.

Так, з 2023 року торговці, які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення понад 25 тис. осіб, повинні забезпечити можливість здійснення безготівкових розрахунків за продані ними товари (надані послуги), включаючи товари (послуги), реалізація (надання) яких здійснюється дистанційно. Та чи належать бюджетні установи до числа торговців?

Зазначимо: торговцем є суб’єкт господарювання (юридична особа або фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, незалежну професійну діяльність), який відповідно до договору з відповідним надавачем платіжних послуг (еквайром або іншим) приймає до обслуговування платіжні інструменти для здійснення оплати вартості товарів чи послуг, включаючи послуги з видачі коштів у готівковій формі.

Однак бюджетні установи, як відомо, є неприбутковими. Тому відносити їх до категорії торговців не зовсім коректно. Проте жодного роз’яснення податківців щодо цього і досі немає.

З огляду на це, ми радимо всім культурно-освітнім закладам здійснювати розрахунки з відвідувачами саме з допомогою POS-терміналів. І насамперед цей варіант розрахунків слід обрати тим закладам, які розташовані в містах із кількістю жителів понад 25 тис. осіб. Водночас рекомендуємо застосовувати POS-термінали для розрахунків з відвідувачами й закладам у невеличких селищах та селах. Адже цей варіант розрахунків є більш прогресивним та зручним, хоча й вимагає виконання певних організаційних дій.

У разі здійснення розрахунків із застосуванням платіжного термінала факт оплати підтверджує квитанція такого термінала.

Проте майте на увазі: квитанція термінала не підтверджує факт надання послуги музеєм чи будинком культури. Відповідно така квитанція не може вважатися розрахунковим документом у розумінні ст. 2 Закону № 265.

Отже, відвідувачам обов’язково потрібно видати документ установленої форми, який засвідчує факт надання відповідної послуги. Наприклад, таким документом може бути квиток на відвідування відповідних закладів (заходів).