Теми статей
Обрати теми

Податковий кодекс: змінюється дуже багато

Редакція БК
Стаття

Податковий кодекс: змінюється дуже багато

 

Як і очікувалося, у Податковому кодексі України (далі — ПКУ), нашвидкоруч прийнятому під кінець минулого року, виявилася величезна кількість недоробок, які проявилися відразу ж, як тільки податківці та платники податків спробували їх застосувати на практиці. Тому 7 липня 2011 року Верховною Радою було ухвалено дуже багатосторінковий Закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» № 3609-VI (далі — Закон № 3609-VI), покликаний ці недоробки доопрацювати.

Утім, сам цей Закон — не відступати ж від традиції! — приймався у великому поспіху, так що і в ньому знайдеться чимало бліх, виловлюванням яких займаються зараз багато фахівців по всій країні. Не обійдемося без цього й ми. Але спочатку поговоримо про те, що до Закону не потрапило.

Олексій КУЗНЄЦОВ

, консультант «Б & К»

 

Єдиний податок і довкола нього

Норми, що стосуються спрощеної системи, до Закону № 3609-VI не потрапили. Низка впливових депутатів, включаючи спікера, уже зробили із цього приводу дивним чином схожі заяви. За їх словами, законопроект щодо «спрощенки» (№ 8521) був готовий цілком і повністю — хоч зараз голосуй, а не прийняли його тільки тому, що «не встигли». Але на наступній, мовляв, сесії парламент насамперед візьметься за єдиний податок, і з 1 жовтня 2011 року всі нові єдиноподаткові норми почнуть діяти.

Знаючи, з якою швидкістю депутати більшості — ніби за помахом диригентської палички — вміють засовувати куди треба картки та натискати кнопки «за», дозволимо собі засумніватися в настільки прозаїчній причині затримки. Схоже справа все-таки не в браку часу, а в тому, що можновладці поки що не досягли повної одностайності стосовно деяких питань спрощеної системи.

Можна припустити, що одне з таких недоузгоджених питань — питання про віднесення на витрати вартості товарів, робіт і послуг, придбаних у єдиноподатників, тобто про те, чи виключати з ПКУ горезвісний п.п. 139.1.12, що забороняє таке віднесення.

Побічно підтверджує нашу гіпотезу і той факт, що пропозиції про виключення п.п. 139.1.12 надходили і при підготовці Закону № 3609-VI, що розглядається нами, але були знехтувані на тій підставі, що «

питання про включення до валових витрат платника податку на прибуток підприємств витрат, понесених у зв’язку із придбанням товарів, робіт і послуг у платника єдиного податку, доцільно розглядати в законопроекті № 8521».

Цікаво, у чому саме полягає ця «доцільність»? Адже зазначений підпункт стосується не стільки єдиного податку, скільки податку на прибуток. Але не сперечатимемося. Законодавцю видніше.

Однак не все так погано для єдиноподатників. Мабуть, щоб трохи підсолодити гірку пілюлю, депутати вирішили внести до ст. 22 Закону України «Про основні принципи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» новий п. 11, згідно з яким до набуття чинності «

положеннями про спрощену систему» (напевно, ідеться про відповідні положення ПКУ) вводиться мораторій на здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності стосовно: фізосіб-єдиноподатників, якщо вони не зареєстровані як платники ПДВ та їх діяльність не віднесено до високого ступеня ризику, а також юросіб-десятипроцентників, якщо їх діяльність не віднесено до високого ступеня ризику.

Перевіряти їх зможуть тільки з питань дотримання санітарного законодавства (позапланово) та з питань захисту прав споживачів (позапланово за скаргами споживачів). Та ще Пенсійний фонд контролюватиме (планово та позапланово) тих із них, чию діяльність віднесено до середнього ступеня ризику. На жаль, на податкові органи дія

Закону про держнагляд не поширюється. Хоча з вуст деяких народних депутатів звучали переконання в тому, що у зв’язку з цими змінами податківці теж стримають свої апетити щодо перевірок єдиноподатників.

Ну а тепер повернемося до ПКУ та подивимося, які новини привніс у наше життя Закон № 3609-VI.

 

Адміністрування

Податкові періоди.

Вводиться новий різновид податкового періоду — календарне півріччя (п. 34.1). Навіщо — незрозуміло. Тоді б уже слід було ввести й такий податковий період, як три календарні квартали, тим більше що він реально використовується.

Строк здачі декларації. З’явилося важливе уточнення для платників податків, що звітують перед ДПІ в електронній формі: електронна звітність має подаватися не пізніше закінчення останньої години дня, в якому закінчується граничний строк її здачі (п. 49.5). Тобто цей строк не обмежено межами робочого дня податкової.

Податкові консультації. Як у старі добрі часи, податківці отримують право, крім індивідуальних податкових консультацій, видавати узагальнюючі письмові податкові консультації, тобто здійснювати «

оприлюднення позиції контролюючого органу, що склалася за результатами узагальнення податкових консультацій, наданих платникам податків» (п.п.14.1.173, ст. 52 та ст. 53).

Щоправда, абсолютно не порушується питання про пріоритетність. З одного боку, узагальнюючі консультації можуть видаватися тільки центральним органом ДПС і тому мають бути «ієрархічно» вищими за індивідуальні. З іншого — індивідуальні консультації за своєю природою мають більш спеціальний характер, оскільки враховують особливості конкретного платника податків чи конкретної операції.

Тому не виключено можливість колізії між індивідуальною та узагальнюючою консультаціями. Зауважимо, що ПКУ не встановлює норми, відповідно до якої всі раніше надані індивідуальні консультації скасовуються в разі появи узагальнюючої з тих самих питань.

Установлено крайній строк надання індивідуальних консультацій — 30 календарних днів, наступних за днем отримання податківцями звернення платника податків.

Консультації можна буде отримувати не тільки в усній чи письмовій, а й в електронній формі, причому оскаржити електронні консультації в суді можна буде так само, як і письмові.

Оскарження податкових повідомлень і рішень. Усі пам’ятають, скільки спорів викликало розпливчате формулювання п. 56.18, що дозволяє оскаржити податкові повідомлення «

з урахуванням строків давності». Яких строків, яким кодексом (ПКУ, КАСУ…) установлених? Вищий адміністративний суд, скажімо, вагався в цьому питанні, схиляючись то до одного, то до іншого тлумачення (див., наприклад, його листи від 27.09.2010 р. № 1343/11/13-10, від 24.12.2010 р. № 1843/11/13-10 і від 10.02.2011 р. № 203/11/13-1). Тепер законодавець уточнив, що йдеться про строки, визначені ст. 102 ПКУ, тобто про 1095 днів.

При цьому, однак, із цього

пункту прибрали застереження про те, що в разі адміністративного оскарження строк звернення до суду подовжується на строк адміноскарження — який фактично пройшов із дати звернення платника податків зі скаргою до дати отримання ним остаточного рішення контролюючого органу, прийнятого за результатами розгляду скарги.

Мало того, зі зникненням зазначеного застереження виявилось, що в разі адміноскарження податкового повідомлення-рішення (чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання) має діяти спеціальна норма п. 56.19, відповідно до якої на подання до суду позовної заяви платник податків має всього місяць після дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Це, звичайно, не дуже хороша новина, але така невелика ложечка дьогтю все одно не здатна зіпсувати велику 1095-денну бочку меду.

Документи про держреєстрацію. Після того як Законом від 07.04.2011 р. № 3205-VI було повсюдно скасовано свідоцтва про держреєстрацію суб’єктів господарювання, податківці, зрозуміло, втратили можливість під час перевірки контролювати їх наявність у платників податків. Тепер це право їм повернули (пп. 20.1.29 та 75.1.3), тільки замість свідоцтва, що перевіряється, у ПКУ фігурує «документ, що підтверджує державну реєстрацію юридичних і фізичних осіб — підприємців відповідно до закону», під яким, напевно, розуміється «витяг» або «виписка» з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців.

Зверніть увагу на те, що відсутність подібного документа стане однією з підстав для проведення фактичної перевірки (пп. 80.2.1 та 80.2.2), а також для адміністративного арешту активів (п.п. 94.2.4). Отже, усім, хто ще не отримав свою виписку чи витяг, потрібно терміново про це потурбуватися.

Хоча є надія, що підприємства, які раніше зареєструвалися, і підприємці зможуть обходитися й старими свідоцтвами. В усякому разі ДПАУ дозволила користуватися такими свідоцтвами в листі від 17.05.2011 р. № 13663/7/29-1017. Урешті-решт, що нам до того, що свідоцтва більше не видаються? Адже раніше видані свідоцтва, як і раніше, підтверджують держреєстрацію відповідних суб’єктів.

Адмінпротоколи. Право складати протоколи про адміністративні правопорушення щодо платників-фізосіб та посадових осіб платників-юросіб до цього часу належало до виняткової компетенції голів держподатслужб, начальників ДПІ та їх заступників. Тепер цим зможуть займатися будь-які посадові особи ДПС (п. 20.2).

Конфлікт інтересів. Пункт 56.21 ПКУ вимагає прийняття рішення на користь платника податків у разі, якщо суперечать між собою та допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов’язків: норма ПКУ та іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі ПКУ; норми різних законів чи нормативно-правових актів.

Тепер до них додався третій випадок, коли суперечності є між нормами одного і того самого нормативно-правового акта. Навряд чи це уточнення матиме принципове значення у спілкуванні з податківцями: вони як стояли на фіскальних позиціях, так, напевно, і стоятимуть. Але в суді подібне формальне уточнення може виявитися не зайвим. Та й для доведення відсутності провини в діях головбуха (якщо, не приведи Боже, комусь доведеться спілкуватися із слідчим) буде вельми корисним.

Кримінальна відповідальність. Згідно зі зміненим п. 56.22, якщо платник податків оскаржить рішення податкового органу в адміністративному порядку до контролюючих органів та/або до суду, звинувачення особи в ухилянні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом. Раніше в цьому пункті йшлося виключно про вирішення суду. Маленьке, але послаблення тим директорам та головбухам, яким загрожує звинувачення за ст. 212 КК.

Підстави для письмових запитів. У податківців з’явилися три нові підстави для направлення платнику письмового запиту про надання інформації (разом із виявленням фактів, що свідчать про порушення законодавства, і необхідністю визначення рівня звичайних цін при проведенні перевірок): виявлення невірогідності даних, що містяться в податкових деклараціях, поданих платником податків; подання скарги про ненадання платником податків податкової накладної покупцю чи про порушення правил заповнення податкової накладної; при проведенні зустрічного звіряння. При цьому, певна річ, нікуди не поділися й «інші випадки, визначені цим Кодексом» (п. 73.3).

Таким чином, урегульовано — на користь податківців — низку спірних моментів, що стосуються запитів і які викликали ускладнення на практиці (у першу чергу щодо зустрічних звірянь).

Допуск до перевірки. Зміненим п. 81.1 встановлено дещо ширший перелік документів, які перед початком перевірки податківці зобов’язані пред’явити або (а це вже нове!) надіслати платнику податків. Крім направлення на проведення перевірки, вони зобов’язані показати копію наказу про проведення перевірки, а також свої службові посвідчення (причому це мають бути посвідчення саме тих осіб, які зазначені в направленні на перевірку). Непред’явлення чи ненадіслання платнику податків цих документів, як і оформлення їх із порушеннями, є підставою для недопуску до перевірки.

До речі, зовсім нещодавно в листі Держкомпідприємництва від 19.05.2011 р. № 4497 фактично заявлялося, що відмова перевіряючих пред’явити службові посвідчення — не привід для недопуску їх до перевірки.

Перевірки у великих платників податків. Не виключено, що великим платникам податків доведеться переробляти свою систему електронного документообігу. Пункт 85.2 доповнено новим абзацом, який встановлює, що такі платники під час перевірки зобов’язані надавати електронну інформацію в тому форматі, який буде визначено центральним органом ДПС. Але доки такий формат і порядок надання інформації не визначено, платники звільняються від обов’язку подання її в електронній формі.

Податкова застава. Пункт 89.2 для чогось доповнено вказівкою, що право податкової застави поширюється на майно платника і в разі, коли балансова вартість такого майна менша за суму податкового боргу. Таким дещо незграбним способом законодавець уточнив норму того самого пункту, згідно з якою право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, балансова вартість якого відповідає сумі його податкового боргу. Хіба складно було сказати: «…у сумі, що не перевищує податкового боргу»?

З переліку підстав для ліквідації податкової застави (п.п. 93.1.5) зникла податкова порука. До речі, згадки про податкову поруку, включаючи визначення цього поняття, взагалі прибрали з ПКУ.

Адміністративний арешт активів. У п. 94.20 з’явилася вказівка про строки звільнення майна з-під арешту в тих випадках, коли рішення про це приймається податківцями, — протягом двох робочих днів, що настають за днем, коли органу ДПС стало відомо про виникнення підстав для припинення арешту.

Штрафи. Стало на два штрафи менше: ліквідовано штрафи за порушення вимог щодо обов’язкової реєстрації як платник акцизного податку виробниками алкоголю та тютюну (п. 117.2), а також за неподання фізособою декларації чи включення до неї спотворених (недостовірних) даних, якщо це призвело до заниження суми оподатковуваного доходу (п.п. 120.1.1).

Крім того, суттєво перероблено головний штрафний пункт ПКУп. 123.1. По-перше, із нього прибрано третє порушення (з 75-відсотковим штрафом). Ура, товариші! По-друге, уточнено критерій повторності: повторним (із 50-відсотковим штрафом) вважається порушення за тим самим податком. Ще раз ура!

На цій оптимістичній ноті перейдемо до податку на прибуток.

 

Податок на прибуток

П(С)БО та МСФЗ.

Публічним АТ та іншим платникам податків, які згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, дозволено вести облік податкових доходів і витрат за такими стандартами (з урахуванням положень ПКУ). Там, де в Кодексі є посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, вони зможуть застосовувати відповідні МСФЗ.

Податкові різниці. Мабуть, до наших обранців дійшли-таки стогони бухгалтерів з приводу надзвичайно трудомістких, малозрозумілих і незрозуміло кому потрібних розрахунків податкових різниць. Тому введення відповідної звітності відкладено на рік — до 1 січня 2013 року (п. 1 підрозд. 4 розд. ХХ ПКУ). Зауважимо, що це стосується саме звітності, що подається до ДПІ, у бухобліку відображення податкових різниць ніхто не скасовував.

Не можна не привітати рішення про перенесення строків введення нової звітності. Тим більше що до 13-го року багато що може статися: або віслюк здохне, або падишах.

Перехідні аванси минулих періодів. Досить чітко врегульовано проблему операцій, за якими до набуття чинності розд. III ПКУ було видано чи отримано аванси (інші платежі), ураховані у валових витратах чи у валових доходах. У разі повернення таких авансів (інших платежів) має відбуватися коригування відповідно доходів чи витрат того звітного податкового періоду, у якому відбувається повернення.

При відвантаженні товарів (результатів робіт, послуг) у рахунок старих авансів враховувати їх суму в собівартості товарів, робіт, послуг можна тільки за умови, що їх не було раніше включено до складу валових витрат (п. 1 підрозд. 4 розд. ХХ ПКУ).

Доземний уклін авторам!

Перехідні товарні залишки. Великою проблемою була доля тих товарних залишків, які за нормами п. 5.9 Закону про прибуток враховувалися при перерахунку валових витрат. Адже формально їх вартість усе-таки потрапила до складу валових витрат, хоча й не зменшила оподатковуваного прибутку. ДПАУ з цього приводу офіційно не висловлювалася (якщо не брати до уваги однієї досить ухильної консультації в Єдиній базі податкових знань і пари-трійки виступів на інтернет-конференціях та в ЗМІ, які ні до чого не зобов’язують), а податківці на місцях, принаймні у приватних бесідах, заявляли про свою налаштованість на виключення подібних сум із податкових витрат.

Тепер проблему начебто вирішено: підрозд. 4 розд. ХХ ПКУ доповнено п. 26, відповідно до якого балансова вартість залишків, перерахованих за п. 5.9 на кінець I кварталу 2011 року, визнається податковими витратами. Дуже важливо, що автори цієї норми передбачили, що вона застосовується з початку II кварталу, тобто з моменту набуття чинності розд. III ПКУ.

Тільки от незрозуміло: цю суму має бути враховано у витратах одразу чи в міру реалізації товарних залишків і виготовленої з них продукції? Почекаємо на роз’яснення.

Витрати операційні та інші. Депутати спробували навести певний лад у класифікації витрат (ст. 138), перерозподіливши, зокрема, витрати між «операційними» та «іншими».

Перш за все в п. 138.1 вони уточнили, що до витрат операційної діяльності відносяться деякі витрати, які потрапили до п. 138.10 (який, між іншим, установлює склад якраз «інших» витрат), а саме: адміністративні витрати, направлені на обслуговування та управління підприємством (п.п. 138.10.2); витрати на збут, які включають витрати, пов’язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг (п.п. 138.10.3); інші операційні витрати (п.п. 138.10.4).

Щодо загальновиробничих витрат, то їх узагалі перенесено з п.п. 138.10.1 до п.п. 138.8.5, тобто до складу собівартості! Логіка авторів Закону зрозуміла: так воно й до бухобліку ближче (тим більше що у відповідних місцях ПКУ згадується про віднесення загальновиробничих витрат до складу собівартості саме за нормами П(С)БО), і для бюджету вигідніше (адже тепер відносити ці суми на витрати треба буде не в періоді їх понесення, а в періоді реалізації товарів, робіт, послуг).

Склад загальновиробничих витрат при цьому залишився практично тим самим; невеликі зміни зроблено тільки в підпунктах, що регулюють оплату праці та страхування працівників.

Підтверджуючі документи. Дивну зміну внесено до п.п. 139.1.9, що забороняє включати до витрат витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

Законодавець зберіг початок другого абзацу, який засвідчує, що в разі втрати, знищення чи псування документів платник податків має право письмово заявити про це до органу ДПС (до або разом із поданням розрахунку податкових зобов’язань за звітний період) і вжити заходів, необхідних для відновлення таких документів. Зберіг він у недоторканності і третій абзац, що дозволяє в майбутньому заново включити цю суму до витрат у разі відновлення документів у наступних податкових періодах.

А от між цими нормами у кінці другого абзацу і з’явилися дивацтва. Колишній текст цього фрагмента зазначав:

«

Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не відновить зазначені документи до закінчення податкового періоду, наступного за звітним, не підтверджені відповідними документами витрати не включаються до витрат за податковий звітний період і розрахунку об’єкта оподаткування, і на суму недосплаченого податку нараховується пеня в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України».

Тобто платнику давалася чітка вказівка, як діяти в разі, якщо до кінця наступного періоду відновити документи не вдасться. Тепер цей текст замінено пропозицією:

«

Платник податку зобов’язаний відновити втрачені, знищені чи зіпсовані документи протягом 90 календарних днів із дня, наступного за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу».

І більше нічого! Зрозуміло, що, за логікою речей, не підтверджені протягом 90 календарних днів витрати треба буде в податковому обліку сторнувати — адже їх не можна відносити на витрати. Але з якого моменту?

Допустимо, у III кварталі наступного року у платника станеться потоп і частина підтверджуючих документів за I квартал виявляться пошкодженими. Здаючи декларацію за III квартал, він додасть до неї відповідну заяву, але протягом 90 днів (фактично — до моменту подання наступної декларації) відновити документи не встигне. Отже, він зобов’язаний буде виключити непідтверджені витрати з витрат при здачі декларації за IV квартал.

Якщо це буде виключення з витрат IV кварталу, то платити пеню йому не доведеться, а от якщо з витрат I, то, найімовірніше, він повинен буде самообкластися пенею за весь період недоплати, як це й було наказано раніше. Але тоді навіщо із цього

пункту прибрали колишній текст?

Зарплата тощо. З п. 142.1, що дозволяє відносити на витрати витрати з оплати праці, прибрали сумнозвісне застереження «

відповідно до колективних договорів (угод)». Отже, тепер у податківців немає навіть формального приводу «викошувати» із витрат ті «близькозарплатні» виплати працівникам, не зазначеним у колдоговорі.

Амортизація НМА. Законодавець усе-таки ввів граничний строк амортизації для тих нематеріальних активів, строк використання яких не прописано у правовстановлюючих документах. Такі НМА амортизують протягом 10 років (п.п. 145.1.1).

Ремонти та поліпшення. У п.п. 146.12 уточнено, що сукупна балансова вартість усіх груп основних засобів на початок звітного року, виходячи з якої розраховується 10-відсотковий ремонтний ліміт, включає вартість не тільки орендованих ОЗ, але і отриманих у концесію, а також створених (побудованих). Утім, з приводу концесій у

Кодексі багато новин, але ми про них поки що говорити не будемо.

Початок і кінець амортизації. У п. 146.15 з’явилася вказівка про те, коли припиняється і коли поновлюється нарахування амортизації ОЗ.

Нарахування припиняється починаючи з місяця, наступного за місяцем зняття з експлуатації об’єкта чи передачі його до складу невиробничих активів. У разі зворотного введення в експлуатацію чи передачі до складу виробничих ОЗ нарахування амортизації поновлюється з місяця, наступного за місяцем зворотного введення чи передачі до складу виробничих ОЗ. Узагалі як воно й було при дії Закону про прибуток.

Валютні операції. Відомо, скільки головного болю бухгалтерам завдавало огидне формулювання п.п. 153.1.2, що вимагає, при буквальному його прочитанні, перераховувати інвалютні витрати за курсом НБУ, що діє на день визнання таких витрат, тобто на дату визнання доходу від продажу кожної конкретної одиниці товару чи продукції, виготовленої із застосуванням імпортованих матеріалів.

Схоже, хтось із імпортерів пролобіював це питання, так що тепер цей

підпункт знайшов набагато більш прийнятну форму. Валютні витрати, здійснені (нараховані) у зв’язку з придбанням товарів, робіт, послуг, включаються до витрат звітного періоду шляхом перерахунку в національну валюту тієї частини їх вартості, яку не було раніше сплачено, за курсом, що діяв «на дату здійснення операції з придбання» (а в частині передоплати — за курсом, що діяв на дату здійснення платежу).

Зауважимо, що ця норма діє з 1 квітня 2011 року. Тому тим обережним платникам податків, які протягом II кварталу користувалися вказівками податківців, доведеться подавати уточнюючі розрахунки за валютними операціями, відображеними в декларації першої «прикодексної» декларації

Нове формулювання, звичайно, теж не позбавлене недоліків, але все-таки куди більш визначене, ніж попереднє. Під датою здійснення операції з придбання, напевне, мається на увазі дата ввізної ВМД чи дата підписання акта виконаних робіт.

Ну начебто все щодо податку на прибуток. За межами нашого короткого огляду залишилося, звичайно, багато чого, включаючи такі важливі моменти, як, скажімо, особливості обкладення комунальників, концесіонерів та енергетиків чи операції з цінними паперами. Але це теми для окремої розмови. Головне, цікаве для більшості платників податків, ми, здається, висвітлили.

 

ПДФО

База оподаткування

. Якщо раніше у звичайних фізичних осіб базою обкладення ПДФО вважався чистий оподатковуваний дохід, то тепер — загальний оподатковуваний дохід (у фізичних осіб — підприємців чистий дохід як був, так і залишився) (п. 164.1). Але не поспішайте панікувати. Ця зміна суто термінологічна: законодавець хотів лише підкреслити, що у звичайних громадян оподатковується весь дохід (за вирахуванням пільг), а у підприємців — різниця між доходами й витратами. За своєю ж основою розрахунок бази оподаткування залишився таким самим, як був, не враховуючи деяких незначних змін.

Зокрема, у п. 164.6 уточнено, що винагорода за цивільно-правовими договорами за виконання робіт (надання послуг) оподатковується в нарахованій сумі за вирахуванням ЄВС (на відміну від зарплати, щодо якої база зменшується також на суму податкової соціальної пільги та внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, — на суму обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду). Мабуть, ідеться про ту частину ЄВС, що виплачується за рахунок фізичної особи.

Перерахунок. Із запровадженням прогресивної шкали оподаткування (нехай вона і складається лише з двох ставок — 15 % для зарплати до 10 мінімальних зарплат і 17 % для суми перевищення) виникла необхідність перерахунку ПДФО в разі отримання доходу від декількох податкових агентів. Адже загальна сума в такому разі може перевищити 10 МЗП.

Обов’язок такого «багатоагентного» платника податків — подавати декларацію за результатами звітного року — було встановлено й раніше (п.п. «є» п. 176.1), однак механізму перерахунку не було передбачено. Тепер такий механізм з’явився в п. 167.1.

Принципово новою в ньому є орієнтація не на місячний, а на середньомісячний оподатковуваний дохід. Розмір такого доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, що ділиться на кількість календарних місяців, протягом яких такі доходи було отримано в податковому (звітному) році.

Зауважимо, що новий механізм, якщо читати цю норму буквально, не поширюється на платників, які отримували дохід від одного податкового агента, але в яких в окремі місяці траплялося перевищення. Їм доведеться всі місячні суми перевищення оподатковувати за ставкою 17 %, навіть якщо середньомісячна сума при цьому буде нижча за 10 МЗП. Утім, цю проблему може бути вирішено досить просто. Платнику податків потрібно лише отримати протягом податкового року будь-який зарплатний дохід від іншого податкового агента. Краще на всяк випадок отримувати його щомісяця, улаштувавшись за сумісництвом на неповний робочий час (нехай навіть на півгодини в місяць із зарплатою в 1 грн.). Тоді платник податків набуде формального права здійснити перерахунок у річній декларації.

Зазначимо, що нелогічність позиції законодавця в цьому випадку проявилася не лише в тому, що сумісникам надано право такого перерахунку, а іншим працівникам — ні. Здається, автори Закону № 3609-VI так і не змогли визначитися, хто і як саме зобов’язаний цей перерахунок здійснювати. З одного боку, в абз. 3 п. 167.1 ідеться про самого платника податків та про перерахунок у річній декларації, з іншого — згідно з п.п. 169.4.2 здійснити за підсумками року перерахунок доходу працівника «

з урахуванням положень абзацу третього пункту 167.1 статті 167 цього Кодексу» зобов’язаний роботодавець.

Податківці цю суперечність поки що ніяк не прокоментували. Мабуть, роз’яснення буде надано ближче до кінця року.

Витрати приватних підприємців. Пункт 177.4, що визначає перелік витрат приватного підприємця, викладено в новій редакції, але фактично до нього внесено зовсім маленьку зміну: слова «витрат виробництва (обігу)» замінено словами «витрат операційної діяльності». Для багатьох приватників це може стати серйозним ударом.

Так уже склалося в нашому законодавстві, що приватним підприємцям не розписують на рівні закону, які саме витрати вони можуть вважати своїми витратами, що зменшують базу оподаткування. Замість цього традиційно дається відсилання до закону, що регулює оподаткування прибутку підприємств: мовляв, у підприємця до витрат входить те саме, що й у підприємств. Колись для цілей податку на прибуток це називалося «витратами виробництва та обігу», потім — «валовими витратами виробництва (обігу)», після набуття чинності розд. III ПКУ — просто «витратами», але загальне правило залишалося тим самим.

І ось тепер законодавець раптом передумав. Після набуття чинності Законом № 3609-VI (якщо, звичайно, до того моменту в ньому нічого не зміниться) підприємці можуть ураховувати у своїх витратах не всі витрати, що враховуються в податкових витратах підприємства, а лише операційну їх частину. Звичайно, ця група витрат істотно збільшується за рахунок того, що саме тим Законом № 3609-VI з інших витрат до операційних перенесено загальновиробничі й деякі інші витрати. Однак підприємці тепер усе одно не зможуть урахувати у своїх витратах фінансові витрати (наприклад, проценти за кредитами, узятими для ведення бізнесу), суми сплачених до бюджету податків (наприклад, податок на земельну ділянку, що використовується в підприємницькій діяльності) та багато що інше.

Утім, законодавець, найімовірніше, навіть не думав про такі дрібниці, а просто намагався погодити термінологію розд. III і IV ПКУ. Порадіємо лише, що автори Закону, судячи з усього, не здогадалися заглянути в первісний текст Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», в якому підприємницькі витрати прив’язувалися до собівартості товарів (робіт, послуг). Адже могли й не встояти перед такою спокусою.

Закупівлі у приватників. Скасування свідоцтв про держреєстрацію підприємств та підприємців, як відомо, призвела до того, що під час продажу товарів-робіт-послуг підприємці виявилися змушеними вручати своїм податковим агентам — підприємствам оригінали виписок або витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, а не копії свідоцтв, як раніше. Але ж отримання кожної виписки та кожного витягу коштує не так уже й дешево.

Тепер, здається, цей недолік виправлено: у п. 177.8 ПКУ замість виписок-витягів почала фігурувати «

копія документа, що підтверджує <…> державну реєстрацію». Отже, по-перше, ідеться про копію, а не про оригінал, а по-друге, під таке визначення, на наш погляд, підходить і раніше отримане свідоцтво — адже воно теж підтверджує держреєстрацію підприємця.

Податкова знижка. Підпункт 166.4.3 обмежує право платника податків на користування податковою знижкою (це те, що раніше називалося податковим кредитом з ПДФО): якщо той не скористався цим правом за результатами звітного року, то на наступні роки це право не переноситься. Ця норма прочитувалася так, що скористатися правом на знижку можна було тільки до настання граничного строку здавання річної декларації з ПДФО. Тепер це обмеження істотно ослаблено: платнику податків дозволено скористатися знижкою до кінця податкового року, наступного за звітним. Це, звичайно, не 1095 днів, як хотілося б, але все одно набагато краще, ніж було.

Податкові агенти. Новим п.п. 168.1.5 істотно змінено строки сплати податку податковими агентами. Тепер ПДФО має сплачуватися до бюджету не тільки в разі виплати, а й у разі нарахування доходу фізичній особі. Із нарахованого, але не виплаченого доходу податковий агент сплачує податок у строк, установлений для місячного періоду, тобто приблизно до 30 числа наступного місяця.

Уточнено, що в разі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу і дарування, видачі свідоцтв про право на спадщину нерезидентам фізична особа, відповідальна за нарахування та утримання податку, сплачує його до бюджету за місцем нотаріального посвідчення таких договорів (отримання свідоцтв) (п.п. «б» п.п. 168.4.5).

Спадщина. Як відомо, п. 172.1 звільняє від ПДФО дохід від продажу (обміну) нерухомості, якщо: така операція відбувається не частіше одного разу протягом року та об’єкт перебуває у власності платника понад три роки.

Тепер друга з цих умов не поширюється на майно, отримане у спадщину.

Звільнили спадкоємців і від подання річної декларації в тому випадку, якщо вся отримана ними спадщина оподатковується за нульовою ставкою (пп. 174.3 і 179.2).

Автомобілі та мотоцикли. Із п. 173.2 вилучили норму, відповідно до якої дохід від продажу фізичною особою легкового автомобіля, мотоцикла або моторолера визначається виходячи з ціни договору купівлі-продажу, але не нижче за оцінну вартість такого об’єкта і не нижче 25 % вартості такого ж нового об’єкта. Таким чином, у разі продажу таких об’єктів має застосовуватися загальна норма п. 173.1, тобто оподатковуваний дохід визначатиметься виходячи з ціни договору, але не нижче за оцінну вартість (без порівняння з ціною аналогічного нового об’єкта).

Крім того, платникам податків при продажу таких транспортних засобів дозволили вказувати в договорі купівлі-продажу або в окремій заяві інформацію про черговість продажу, відповідно до якої податковий агент і утримуватиме податок за ставкою 1 % для першого продажу протягом року або за базовою ставкою 15 (17 %) для інших продажів (п. 173.3). У такий спосіб вирішено проблему визначення ставки податку при неодноразових продажах, у тому числі при одночасному продажу декількох зазначених об’єктів.

Авансові платежі підприємців. Згідно з п.п. 177.5.1 щоквартальні авансові платежі з ПДФО у підприємців має бути розраховано виходячи зі 100 % торішнього оподатковуваного доходу. Однак тепер підприємцю дозволили пропорційно зменшувати поточні аванси, якщо за попередній календарний квартал поточного року він отримав дохід хоча б на 20 % менше розрахункового. Для цього платник податків до настання строку сплати авансового платежу має подати до ДПІ заяву в довільній формі з розрахунком зменшення суми авансів та стислим описом обставин, що спричинили таке зменшення.

Про зміни, що стосуються операцій з інвестиційними активами (п. 170.2), ми говорити не будемо, оскільки ці зміни наберуть чинності лише з 1 січня 2012 року, а доти ці норми можуть істотно змінитися.

Перейдемо до третього «стовпа» нашого оподаткування — ПДВ.

 

ПДВ

«Великокапітальні» добровільні платники.

До ст. 182 включено другу підставу для добровільної реєстрації платниками ПДВ (новий абз. 2 п. 182.1). Крім тих осіб, в яких поставки платникам ПДВ за останні 12 місяців становлять не менше 50 % загального обсягу поставок, записатися до лав добровільних платників ПДВ можуть і ті, у кого статутний капітал чи балансова вартість активів (основних засобів, нематеріальних активів, запасів) перевищує 300000 грн. Причому така реєстрація, як це спеціально застережено в цьому пункті, не залежить ні від наявності здійснених особою оподатковуваних операцій, ні від обсягу поставки товарів/послуг іншим платникам ПДВ.

Так-то воно так, але законодавець забув унести відповідні зміни до п.п. «и» п. 184.1, згідно з яким анулювання реєстрації відбувається, якщо «обсяг поставки товарів/послуг платниками податку, зареєстрованими добровільно, іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно складає менше 50 відсотків загального обсягу поставок».

Таким чином, якщо підприємство добровільно реєструватиметься як платник ПДВ на новій підставі, то йому слід буде ретельно стежити за тим, щоб поставки іншим платникам ПДВ становили не менше половини загального обсягу поставок протягом кожних останніх 12 місяців. Причому до зазначених 12 місяців, мабуть, уключаються й місяці, що припадають на період роботи підприємства до його ПДВшної реєстрації (що випливає з відсутності в п.п. «и» п. 184.1 жодних уточнень чи застережень із цього приводу).

Така інтерпретація означатиме, що податківцям навіть не потрібно буде чекати закінчення 12-місячного строку з моменту ПДВ-реєстрації підприємця-«добровольця». Уже наступного дня після здавання таким платником першої декларації вони можуть швиденько підрахувати суму поставок іншим ПДВшникам (хоча які там могли бути поставки на самому початку діяльності!) та порівняти її із загальним обсягом поставок за останні 12 місяців. І якщо раптом виявиться, що цифри ці не відповідають вимогам абз. 1 п. 182.1, то свідоцтво платника ПДВ може бути анульовано. До речі, наслідки такого анулювання, можливо, виявляться більш вражаючими, ніж сьогодні (див. нижче розділ «Умовний продаж»).

Тут ми свідомо згущуємо барви та говоримо лише про потенційну можливість описаних вище недоладностей. Хоча, як показує сумний досвід, навіть найнеймовірніші версії здатні втілитися у фіскальну реальність (хоча б на деякий час).

Уникнути швидкого й досить несподіваного позбавлення заповітного статусу новоспеченому платнику ПДВ можна двома способами: або, як уже зазначалося, чітко контролювати обсяги поставок неплатникам, або терміново доводити обсяг оподатковуваних операцій до 300000 грн., щоб змінити свій добровільний статус на обов’язковий. Тоді частка поставок платникам ПДВ не матиме значення.

Процедура реєстрації платника ПДВ і строки. Зміни в процедурі реєстрації не дуже значні.

По-перше, спрощенцям — неплатникам ПДВ при переході на загальну систему оподаткування з початку календарного року дозволили подавати заяву на ПДВшну реєстрацію не пізніше 10 січня. Якщо ж такий перехід здійснюється протягом календарного року, то заява на ПДВ, як і раніше, подається одночасно із заявою про відмову від спрощеної системи. У чому сенс такого послаблення для осіб, які залишають лави спрощенців з початку року, сказати важко.

Знову ж таки, не зовсім зрозуміло, з якого моменту така особа, котра подала заяву, наприклад, 9 січня, стане платником ПДВ — з 1 січня або з 1 лютого? Не вносить ясності до цього питання і змінений п. 183.5, згідно з яким «добровольці» та колишні спрощенці можуть зазначити в заяві бажаний (запланований) день ПДВшної реєстрації, який тепер неодмінно має припадати на початок податкового періоду (раніше можна було вказувати дату початку здійснення будь-якої операції).

По-друге, заяву про реєстрацію тепер може подавати не лише керівник юридичної особи особисто, а і його представник (з документальним підтвердженням особи та повноважень) (п. 183.7). Шкода, що таку заяву, як і раніше, не можна надсилати рекомендованим листом. Це зняло б багато проблем у тих підприємств, в яких у податковій просто відмовляються приймати заяви. Утім, добре вже те, що в підприємств з’явилася можливість звільнити директора від багатогодинних походів до податкової у спробі здати заяву.

По-третє, з’явилася вказівка, що будь-яка особа, котра підлягає обов’язковій ПДВшній реєстрації, але не подала заяву, несе таку саму відповідальність за ненарахування або несплату цього податку, як і зареєстровані платники ПДВ, але без права на податковий кредит і бюджетне відшкодування (п. 183.10).

Умовний продаж. Наслідки анулювання ПДВшої реєстрації у вигляді визнання умовного постачання товарів та необоротних активів за звичайними цінами тепер загрожують не лише особам, які добровільно покинули лави ПДВшників, а й тим, кого виключили з платників з ініціативи податкової служби. Згідно зі зміненим п. 184.7 таке визнання має здійснюватися не пізніше за дату анулювання реєстрації. Із цієї норми вилучили згадку про подання заяви, що, власне, й дозволяло раніше поширювати цю норму виключно на випадки добровільного анулювання свідоцтва платника.

Тому не виключено, що податкові органи сприймуть цю зміну саме як указівку відображати умовне постачання активів і в разі примусового анулювання свідоцтва. Однак насправді нічого такого ця норма не вимагає — адже депутати не внесли виправлення до п.п. «г» п.п. 14.1.191 ПКУ, який дає визначення терміна «умовне постачання» і водночас пов’язує це поняття з поданням платником податків заяви. Отже, умовний продаж, як і раніше, можливий тільки при добровільному (за заявою платника податків) анулюванні свідоцтва платника ПДВ.

Таким чином, змінилася тільки дата визнання умовного постачання: тепер це не день подання заяви, а день анулювання свідоцтва. Тобто законодавець повернувся до тієї дати, яка булу встановлено свого часу Законом про ПДВ.

База оподаткування. До бази обкладення ПДВ уключили пенсійний збір на послуги стільникового зв’язку (абз. 1 п. 188.1).

Цікавої еволюції зазнали п. 189.1 (що стосується поставки товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, за бартером тощо) та абз. 5 п. 188.1 (присвячений поставці необоротних активів, у тому числі при самостійній їх ліквідації, переведенні з виробничих у невиробничих, використанні в неоподатковуваних операціях).

По-перше, їх поміняли місцями. Отже, правила визначення бази оподаткування у випадках, перелічених у колишньому п. 189.1 (новому абз. 5 п. 188.1), тепер вважаються загальними, а у випадках, перелічених у колишньому абз. 5 п. 188.1 (новому п. 189.1), — спеціальними, отже, такими, що мають пріоритет.

По-друге, самі формулювання в цих пунктах дуже істотно змінилися. Зокрема, дія колишнього абз. 5 п. 188.1 (нового п. 189.1) поширюється тепер і на товари-послуги, а не тільки на необоротні активи. Змінилися при цьому й правила розрахунку бази оподаткування в зазначених випадках (у плані порівняння бази зі звичайними цінами та цінами придбання, договірною та балансовою вартістю).

Докладний аналіз цих змін, а також змін у пов’язаних з ними пп. 189.9 і 198.5 виходять за межі оглядової статті, тому розглядати нові правила ми поки що не будемо, це тема для окремої розмови.

Повернення послуг. У п. 192.1, присвяченому порядку коригування ПЗ та ПК при зміні суми компенсації за поставлені товари і послуги, з’явилося дивне доповнення: до фрази «перерахунок у випадках повернення товарів» законодавці навіщось пристебнули слово «послуги». Але про яке повернення послуг узагалі може йтися? Адже з точки зору цивільного права така операція взагалі неможлива! Хотілося б почути роз’яснення авторів цієї поправки. Адже не зрозуміло, що вони мали на увазі.

Операції з ЦП. До переліку «ціннопаперових» операцій, що не є об’єктом оподаткування (п. 196.1), законодавець додав «інші види професійної діяльності на фондовому ринку, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону». Мабуть, щоб не гаяти часу зі зміною Кодексу кожного разу, коли щось змінюється в законодавстві, яке регулює діяльність на фондовому ринку.

Дитяче харчування. У п.п. «г» п.п. 197.1.7, що звільняє від оподаткування поставку послуг з харчування дітей у дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах і громадян у закладах охорони здоров’я, з’явилася вказівка на те, що порядок надання таких послуг затверджується Кабміном. Нагадуємо, що відповідний порядок фактично вже затверджено постановою КМУ від 02.02.2011 р. № 116.

Нерезидентські послуги. Змінено дату виникнення права на податковий кредит у платників, які одержують послуги нерезидентів на митній території України (п. 198.2). Раніше такою датою вважалася дата сплати (нарахування) ПДВ згідно з п. 187.8, тобто більш рання з дат списання грошей з рахунка чи оформлення документа, що засвідчує факт поставки послуг нерезидентом. Тепер же це дата «сплати (нарахування) податку за податковими зобов’язаннями, які було включено одержувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду».

Отже, виникнення права на податковий кредит щодо подібних послуг зсувається, як правило, на місяць уперед.

Автоматичне відшкодування. Законодавець дещо уточнив і трохи пом’якшив критерії, яким має відповідати платник податку, що претендує на автоматичне відшкодування.

По-перше, частка операцій, до яких застосовується нульова ставка, протягом попередніх дванадцяти місяців тепер має становити у претендентів на «автомат» не менше 40 % загального обсягу поставок, а не 50 % (п.п. 200.19.3).

По-друге, уточнено, що загальна сума розбіжностей між податковим кредитом платника та податковими зобов’язаннями його контрагентів, що не повинна перевищувати 10 % заявленого бюджетного відшкодування, береться за три попередні місяці (п.п. 200.19.4). На жаль, законодавець так і не уточнив «спрямованість» цих розбіжностей. Тому формально платник, який задекларував податкового кредиту менше, ніж його контрагенти податкових зобов’язань, може так само «пролетіти» з автоматичним відшкодуванням, як і той, у кого кредит набагато вищий за зобов’язання постачальників.

Утім, жодні уточнення-пом’якшення все одно не зроблять «автоматників» масовим явищем. Як і сьогодні, домогтися заповітного статусу можуть лічені одиниці.

Податкові накладні. З’явився новий обов’язковий реквізит податкової накладної (ПН) — код товару згідно з УКТ ЗЕД. Щоправда, він обов’язковий лише для підакцизних товарів і товарів, увезених на митну територію України (п.п. «і» п. 201.1). Виникає запитання, чи поширюється це правило на подальший продаж імпортного товару? Однозначної відповіді ПКУ не містить.

Для реєстрації ПН та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджено граничний строк — не пізніше 20 календарних днів з дати їх виписування. Крім того, до п. 11 підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ законодавець уніс доповнення, що розширило коло ПН, які підлягають обов’язковій реєстрації. Хоча загальне правило про те, що включенню до Єдиного реєстру не підлягають ПН із сумою ПДВ не більше 10 тис. грн., продовжує діяти, з 1 січня 2012 року все одно доведеться реєструвати ті «додесятитисічня» ПН, які виписано при поставці підакцизних товарів і товарів, увезених на митну територію України.

Потрібно визнати, що цю норму прописано дуже нечітко. Абсолютно незрозуміло, чи поширюється вимога про реєстрацію ПН лише на перше постачання імпортованого товару, чи й на всі наступні теж? Якщо на всі, то звідки покупець має дізнаватися, яке саме походження має той чи інший придбаний ним товар?

До речі, відповідні зміни до форми ПН ще не внесено.

Безмитні магазини. Ще одну дивну (хоча якщо подумати, то не таку вже й дивну) зміну внесено до п. 206.5. Тепер поставка товарів магазинами безмитної торгівлі без нарахування податку може здійснюватися лише юридичним особам, які обслуговують пасажирів міжнародних рейсів після проходження ними паспортного та митного контролю. Виходить, що при продажу безпосередньо фізичним особам, які виїжджають з України, ПДВ має нараховуватися. То в чому тоді сенс існування таких магазинів?

Туризм. Статтю 207, що регламентує оподаткування турагентів і туроператорів, переписано повністю. Щоправда, істотно змінялося не так уже й багато; здебільшого зміни стосуються структури цієї статті (наприклад, окремо розписано правила для турагентів і туроператорів). Однак тим, кого це цікавить, радимо читати уважно!

Сільське господарство і трішки металобрухту. Крім визначення товарів, які для цілей оподаткування вважаються сільськогосподарськими, у п. 209.7 з’явилося визначення таких самих послуг:

«

послуги, отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі <…> послуги надаються безпосередньо платником податку — суб’єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг в інших осіб), що поставляються зазначеним платником податку — їх виробником».

Зрозуміти це визначення, відверто кажучи, важко.

Звертаємо також вашу увагу на те, що колишній п. 15 підрозд. II розд. XX ПКУ (тимчасові пільги для операцій із зерновими та технічними культурами, а також металобрухтом і деревиною) тепер поділено на два: у тому пункті, що залишився 15-м, установлено норми для зернових і технічних культур, а в новому п. 21 — норми для металобрухту й деревини. Змінився при цьому — за деякими позиціями — і зміст зазначених пунктів.

Колишні єдиноподатники. Із підрозд. II розд. XX ПКУ виключено п. 18, який у дещо дивній формі вимагав від колишніх єдиноподатників реєструватися платниками ПДВ. Це рішення логічне, оскільки відповідні норми тепер запроваджено до розд. V ПКУ. Зате з’явився новий п. 21, що звільнив від ПДВ «

операції з постачання товарів/послуг, які було сплачено у вигляді авансів (передоплати) в період перебування таких платників ПДВ на спрощеній системі оподаткування та обкладені єдиним податком».
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі