НЕБЕЗПЕЧНІ ВІДХОДИ:
зберігаємо, утилізуємо, обліковуємо...
Досить часто трапляється, що в ході виробничої діяльності у підприємства утворюються небезпечні відходи. Такі відходи суб’єкти господарювання можуть використовувати у своїй діяльності як вторинну сировину чи позбутися їх шляхом утилізації або видалення.
Про те, як правильно розміщувати, утилізувати і обліковувати небезпечні відходи, ітиметься в сьогоднішній статті. Також розглянемо проблемні питання щодо нарахування і сплати екозбору за розміщення відходів.
Наталія ГОЛОСКУБОВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»
Документи статті
Закон про відходи
— Закон України «Про відходи» від 05.03.98 р. № 187/98-ВР.Закон про охорону природи
— Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91 р. № 1264-XII.Закон про систему оподаткування
— Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII.Закон про податок на прибуток —
Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.Ліцензійні умови
— Ліцензійні умови провадження діяльності із здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами, затверджені наказом Держпідприємництва і Мінприроди від 12.02.2001 р. № 27/44.Порядок № 303
— Порядок установлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і справляння цього збору, затверджений постановою КМУ від 01.03.99 р. № 303.Порядок № 1218 —
Порядок розробки, затвердження та перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затверджений постановою КМУ від 03.08.98 р. № 1218.Положення № 1120
— Положення про контроль за трансграничними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням, затверджене постановою КМУ від 13.07.2000 р. № 1120.Перелік № 165
— Перелік небезпечних властивостей, затверджений наказом Мінприроди від 16.10.2000 р. № 165.Інструкція № 162/379
— Інструкція про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затверджена наказом Мінекології та ДПАУ від 19.07.99 р. № 162/379.
Що таке небезпечні відходи
Небезпечні відходи
— відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними (ст. 1 Закону про відходи).Небезпечні відходи можуть утворюватися в результаті діяльності виробничих підприємств, підприємств громадського харчування тощо. Утворення таких відходів може мати як постійний, так і тимчасовий характер. Прикладом постійних небезпечних відходів можуть бути відходи продуктів харчування, фотоматеріали тощо, створені у процесі виробництва продукції. Небезпечними відходами разового характеру є люмінесцентні лампи, що стали непридатними, зношені автопокришки, відпрацьовані батареї свинцевих акумуляторів тощо.
Але як визначити, які саме відходи утворилися в результаті діяльності підприємства (небезпечні чи безпечні)?
Перелік небезпечних відходів затверджено
постановою КМУ від 13.07.2000 р. № 1120. Його умовно поділено на Жовтий і Зелений переліки. Зокрема, небезпечними відходами можуть бути відходи, наведені:—
у розділі А Жовтого переліку в тому випадку, якщо вони мають одну чи більше небезпечних властивостей, зазначених у Переліку № 165;—
у Зеленому переліку за умови, якщо вони містять матеріали, зазначені в додатку 2 до Положення № 1120, у такій кількості, що можуть проявляти небезпечні властивості, наведені в Переліку № 165.Ступінь небезпеки відходів визначається МОЗ (державною санітарно-епідеміологічною службою) за погодженням з Мінприроди. За ступенем їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище і на життя та здоров’я людини вони поділяються на чотири класи:
І клас — надзвичайно небезпечні; II клас — високонебезпечні; III клас — помірно небезпечні; IV клас — малонебезпечні.Підсумуємо
. Суб’єкт господарювання, у якого утворилися відходи в результаті виробничої діяльності, має визначити вид відходів, що утворилися, і належність цього виду відходів до небезпечних відходів наявністю в них одного чи декількох компонентів. У цьому такому суб’єкту допоможе Перелік № 165.Якщо в господарському обороті з’явилися небезпечні відходи, потрібно знати, що для їх зберігання, розміщення та утилізації чинним законодавством передбачено спеціальні правила. Крім того, виникають запитання: чи потрібно одержувати ліцензію, а також нараховувати і сплачувати збір за забруднення навколишнього середовища?
Чи потрібна ліцензія?
Підприємства, у яких у результаті виробничої діяльності утворилися небезпечні відходи, можуть використовувати їх як вторинну сировину
. Для цього необхідно провести паспортизацію відходів згідно з Порядком ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженим постановою КМУ від 01.11.99 р. № 2034, установити ліміт на розміщення відходів (докладніше про встановлення ліміту розповімо в розділі «Ліміт на розміщення відходів»), вести первинний облік і подавати до органів статистики звітність. Крім цього, необхідно отримати ліцензію на поводження з небезпечними відходами відповідно до Ліцензійних умов. Про необхідність отримати ліцензію у випадку здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами зазначено в п. «н» ст. 17 Закону про відходи.Щоправда, як стверджує Мін- природи, у деяких випадках можна обійтися і без ліцензії
(див. «Коли зберігання та поводження з небезпечними відходами не підлягають ліцензуванню»).
| Коли зберігання та поводження з небезпечними відходами не підлягають ліцензуванню Витяг із листа Мінприроди від 02.04.2003 р. № 2798/26-8 « Не підлягає ліцензуванню операція зберігання небезпечних відходів суб’єктами господарської діяльності, які утворюють відходи у тому випадку, коли ці небезпечні відходи, які утворюються протягом шести місяців поточного року, передаються у цей же термін на договірних умовах іншим суб’єктам господарської діяльності (які мають відповідні ліцензії на право здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами) на зберігання, оброблення, утилізацію, видалення.Не підлягає також ліцензуванню діяльність суб’єктів господарської діяльності із здійснення операцій поводження з небезпечними відходами, які утворюються в технологічному циклі і утилізація яких передбачена у цьому ж технологічному циклі». |
Якщо ж небезпечні відходи підприємству не потрібні, то їх можна позбутися
. Але самостійно викинути їх у сміттєвий бак або вивезти на звалище не можна. Такі відходи слід передати спеціалізованому підприємству для подальшої утилізації або знищення. У цьому випадку ліцензується діяльність тільки спеціалізованих підприємств, які і здійснюють операції з поводження з небезпечними відходами*.* Операції поводження з небезпечними відходами: збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення небезпечних відходів (п. 1.2 Ліцензійних умов).
Хто сплачує екозбір?
З приводу сплати збору за розміщення відходів точаться спори. Коли та хто його має платити?
Згідно з
п. 2 Порядку № 303 і п. 1.4 Інструкції № 162/379 збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється, зокрема, за розміщення відходів. Суми збору обчислюються платниками збору самостійно на підставі затверджених лімітів виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем розташування цих джерел коригувальних коефіцієнтів (п. 4 Порядку № 303). Доходимо нескладного висновку: екозбір за розміщення відходів мають нараховувати і сплачувати суб’єкти господарювання, які розміщують відходи на підставі затверджених лімітів і нормативів збору.Розберемося, що слід розуміти під терміном «розміщення відходів» і хто зобов’язаний установлювати ліміти? Почнемо з розміщення відходів.
Розміщуємо чи зберігаємо відходи?
Розміщення відходів —
зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах. Розміщення небезпечних відходів дозволяється тільки у спеціально обладнаних місцях* за наявності спеціального дозволу (ліцензії) в межах установлених лімітів. Здійснення інших видів діяльності, не пов’язаної з поводженням з небезпечними відходами, на території, відведеній для їх розміщення, забороняється.* Спеціально відведені місця чи об’єкти — місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких
отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами (ст. 1 Закону про відходи).Зберігання відходів
— тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах (до їх утилізації або видалення) (ст. 1 Закону про відходи).У підприємств, що займаються розміщенням відходів, виникають зобов’язання щодо нарахування і сплати екозбору за розміщення відходів. Підприємства, які зберігають відходи (тимчасово їх розміщують), не є платниками цього збору. Як правило, такі підприємства укладають договір зі спеціалізованою організацією на утилізацію чи видалення небезпечних відходів. У цьому випадку екозбір за розміщення відходів сплачує спеціалізована організація. Такий висновок ґрунтується на тому, що
основним моментом при визначенні статусу платника збору є факт розміщення відходів.Щоправда, не зовсім зрозуміло, скільки часу відходи мають розміщатися у спеціально відведених місцях чи об’єктах, щоб вважати цей процес зберіганням? Це день, місяць, півроку, рік? Відповіді на це запитання в чинному законодавстві ми не знайшли.
Думка податківців із цього приводу така:
підприємство не повинне нараховувати і сплачувати збір за забруднення навколишнього середовища за розміщення небезпечних відходів за наявності в нього відповідного договору з організацією, що збирає або приймає небезпечні відходи і має відповідну ліцензію на здійснення цих операцій (журнал «Вісник податкової служби України», 2007, № 48, с. 39). Аналогічної думки дотримується і Мінприроди в листі від 22.05.2008 р. № 6540/20/10-08, і Мінпромполітики в листі від 27.05.2008 р. № 15/2-3-319. Але подальші уточнення в усіх держорганів (ДПАУ, Мінприроди і Мінпромполітики) різні.Так, головний податковий орган вважає, що збір не нараховується і не сплачується, за винятком випадків, коли суб’єкт господарювання
своєчасно не передав небезпечні відходи спеціалізованим підприємствам (організаціям) у встановлені договором терміни та здійснює їх розміщення на власній території протягом тривалого часу. Важливою при цьому залишається й наявність відходів на кінець звітного кварталу. Але якщо договірне зобов’язання про своєчасну передачу відходів спочатку було порушено, а згодом, станом на звітну дату, виконано винною стороною, то, незважаючи на наявне порушення, екозбір сплачувати не потрібно (лист ДПАУ від 28.05.2008 р. № 6208/5/15-0215).Мінприроди вважає, що збір не нараховується і не сплачується за наявності відповідного договору зі спеціалізованим підприємством та легітимного тимчасового зберігання відходів (ідеться про ліміт на утворення відходів), а також
за умови ненакопичення відходів за попередні роки (лист від 22.05.2008 р. № 6540/20/10-08; питання 2,3,4).У Мінпромполітики своє бачення із цього приводу:
зобов’язання зі сплати і нарахування збору не виникає в разі, коли у підприємства призупинено право власності на ці відходи до дати подання розрахунку збору (лист від 27.05.2008 р. № 15/2-3-319; запитання 2,3,4).Кого в цій ситуації слухати? Найлогічніше прислухатися до податкової думки, оскільки саме цей держорган контролює правильність і своєчасність нарахування і сплати збору за забруднення навколишнього середовища. Тоді виходить, головне — мати на руках відповідний договір на передачу небезпечних відходів спеціалізованому підприємству і в установлені договором терміни передати відходи. При цьому на кінець звітного періоду (кварталу) відходів бажано позбутися.
Тепер поговоримо про ліміт на розміщення відходів.
Ліміт на розміщення відходів
Повторимося в тому, що об’єктом обчислення збору за розміщення відходів для стаціонарних джерел забруднення є обсяги відходів, розміщених у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах. Суми збору обчислюються платниками
на підставі:1) затверджених лімітів на розміщення відходів
виходячи з фактичних об’ємів розміщення. Ліміт на розміщення відходів — обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях;2)
нормативів збору, визначених за місцем розташування цих джерел коригувальних коефіцієнтів (п. 4 Порядку № 303).Нормативи збору за розміщення відходів
установлюються відповідно до виду забруднюючих речовин і класу небезпеки відходів, наведеного в табл. 1.1, 1.7 і 1.9 додатка 1 Порядку № 303. За розміщення відходів, на які не встановлено класи небезпеки, застосовується норматив збору як за розміщення відходів І класу небезпеки — 82,5 грн. за тонну.Ліміти на розміщення відходів
визначаються Порядком № 1218. Вони встановлюються терміном на один рік і після затвердження місцевою державною адміністрацією доводяться до власників відходів до 1 жовтня поточного року. Контроль за правильністю визначення лімітів та їх дотриманням здійснюють органи Мінприроди (п. 21 Порядку № 1218 і п. 14 Порядку № 303). За понадлімітні обсяги розміщення відходів збір обчислюється у п’ятикратному розмірі.Але не всім власникам відходів слід установлювати ліміт.
Звільняються від отримання лімітів на утворення та розміщення відходів власники:— відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 грн. на рік;
— побутових відходів, які уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства;
— відходів, які отримали ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини.
Формально цей список можуть поповнити власники відходів, у яких утворення небезпечних відходів має разовий характер. Жодних дозволів на розміщення небезпечних відходів такі власники не одержують, ліміти не встановлюють. Можемо припустити, що встановити ліміт на такі відходи у принципі неможливо, оскільки їх утворення має неритмічний, а іноді й разовий характер.
У перелічених вище власників відходів, на думку Мінприроди, об’єкт для нарахування збору за забруднення навколишнього середовища відсутній, оскільки ліміт не встановлюється
(лист від 02.04.2003 р. № 2798/26-8). Але в податківців інша думка. ДПАУ вважає, що власники відходів, звільнені від отримання лімітів на утворення та розміщення відходів, усе одно є платниками екозбору за розміщення відходів (див. «Власники відходів, звільнені від отримання лімітів, є платниками екозбору на розміщення відходів»). Вони мають складати Податковий розрахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища (далі — Розрахунок екозбору) і подавати його до органів податкової служби за місцем своєї податкової реєстрації. При цьому сума збору за розміщення відходів обчислюється ними згідно з фактичними обсягами розміщення відходів, нормативами збору і коригувальними коефіцієнтами, наведеними в табл. 2.4, 2.5 додатка 2 до Порядку № 303. Про те, як «безлімітним платникам» заповнити Розрахунок екозбору, ДПАУ роз’яснила у своєму листі від 15.06.2006 р. № 6551/6/15-0716*.* Див. «Як заповнити розрахунок екозбору за розміщення відходів безлімітним платникам — роз’яснення ДПАУ» // «БТ», 2006, № 30, с. 6.
| Власники відходів, звільнені від отримання лімітів, є платниками екозбору за розміщення відходів Витяг із журналу «Вісник податкової служби України», 2007, № 48, с. 38 «Визначення переліку підприємств, які повинні отримати ліміти, належить до компетенції місцевих органів виконавчої влади та територіальних органів Мінприроди України. Остаточне вирішення питань щодо необхідності одержання ліміту зазначеним підприємством можливе лише після перевірки його територіальним органом Мінприроди України. Водночас відповідно до останнього абзацу п. 2 Порядку № 303 та п. 2.4 Інструкції № 162/379 територіальні органи Мінприроди України подають до органів державної податкової служби перелік підприємств, установ, організацій, громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, яким у встановленому порядку видано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів.При цьому невключення підприємства, установи, організації, громадянина — суб’єкта господарювання до переліку не звільняє їх від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища (абзац другий п. 2.4 Інструкції № 162/379). Таким чином, якщо під час перевірки податковими органами з питання дотримання вимог Порядку № 303 та Інструкції № 162/379 буде документально підтверджено, що суб’єкт господарювання здійснював операції поводження з відходами, що призводять до розміщення відходів на власних об’єктах тривалий час, то він є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища». |
На завершення цього розділу скажемо кілька слів про включення екозбору за розміщення відходів до складу валових витрат. Згідно зі
ст. 14 Закону про систему оподаткування цей збір є одним із загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів). Вважаємо, що до складу валових витрат можна включити суму такого збору в повному розмірі (суму збору в межах ліміту і понадлімітну суму). Підтвердження своїх слів знаходимо в п.п. 5.2.5 Закону про податок на прибуток. Згідно з ним до складу валових витрат включають суми податків, зборів (обов’язкових платежів), передбачених Законом про систему оподаткування. При цьому заборонено включати до валових витрат лише витрати на сплату пені, штрафів, неустойок, визначених, зокрема, за рішенням відповідних державних органів чи суду. У нашому випадку понадлімітна сума збору не є пенею, штрафом і неустойкою.Позиція головного податкового органу з цього приводу інша. Посилаючись на
п. 12 Порядку № 303, ДПАУ вказує, що сума збору, стягувана за розміщення відходів у межах лімітів, відноситься на валові витрати, а за перевищення цих лімітів справляється за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні юридичної особи, і відповідно не включається до складу валових витрат (лист ДПАУ від 24.04.2008 р. № 8682/7/15-0217). Із таким висновком ми погодитися не можемо.Справа в тому, що
п. 5.11 Закону про податок на прибуток не дозволяє встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, які прямо зазначено в Законі про податок на прибуток. Отже, обмеження, установлені Кабміном у п. 12 Порядку № 303, суперечать Закону про податок на прибуток і застосовуватися не можуть.
Висновок
Клас небезпеки відходів визначається МОЗ (державною санітарно-епідеміологічною службою) за погодженням з Мінприроди. Якщо підприємство розміщує відходи, то такому підприємству необхідно отримати дозвіл (ліцензію). На розміщення відходів установлюється ліміт і справляється збір за забруднення навколишнього природного середовища. Підприємства, що уклали договір зі спеціалізованою організацією на утилізацію або видалення небезпечних відходів, екозбір не сплачують. У цьому випадку екозбір за розміщення відходів сплачує спеціалізована організація.
Суми збору обчислюються платниками збору самостійно на підставі затверджених лімітів виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору і джерел коригувальних коефіцієнтів
За понадлімітне розміщення відходів екозбір сплачується у п’ятикратному розмірі. До складу валових витрат можна включити суму такого збору в повному розмірі (суму збору в межах ліміту і понадлімітну суму). ДПАУ дотримується іншої точки зору — зокрема, пропонує включати до складу валових витрат збір, що справляється за розміщення відходів тільки в межах ліміту. Ми з такою точкою зору не згодні.
На цьому закінчуємо.
У сьогоднішній статті ми згадували про листи Мінприроди від 22.05.2008 р. № 6540/20/10-08 і Мінпромполітики від 27.05.2008 р. № 15/2-3-319, присвячені питанням розміщення небезпечних відходів і сплати екозбору. З ними можна ознайомитися в додатку «Документи» цього номера газети. А от про особливості заповнення Розрахунку екозбору можна прочитати у статті «Як лампи денного світла можуть додати бухгалтеру клопоту» // «БТ», 2006, № 36, с. 39; «Заповнюємо Розрахунок екозбору за півріччя за оновленою формою» // «БТ», 2008, № 29, с. 17.
