Консультують фахівці редакції
Оплата простою
Через відключення електроенергії працівники цеху (відрядно-преміальна форма оплати праці) не працювали цілий день. Чи повинен оплачуватися цей час? Якщо так, то як?
(м. Харків)
Коли на підприємстві виникає така ситуація то її необхідно розцінювати як простій. Згідно із
ст. 34 Кодексу законів про працю від 10.12.71 р. (далі — КЗпП), простій — це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.Про виникнення простою працівник повідомляє відповідальну посадову особу (майстра, бригадира тощо), яка повинна скласти службову (доповідну) записку своєму безпосередньому керівникові. Таке повідомлення може бути усне або письмове, головне, щоб було своєчасним (
лист Мінпромполітики від 01.10.2007 р. № 24/5-4-296 та лист Мінпраці від 23.10.2007 р. № 257/06/187-07). Отримавши повідомлення, відповідальна посадова особа оформляє акт простою із зазначенням його причини, а керівник видає наказ (розпорядження). На законодавчому рівні не визначена типова форма акту простою, тому він складається в довільній формі із зазначенням всіх реквізитів, які властиві для первинних документів (лист Мінпромполітики від 01.10.2007 р. № 24/5-4-296). У наказі доцільно вказати:— причини простою;
— заходи з усунення простою;
— необхідність присутності або відсутності робітників під час простою на робочих місцях;
— порядок оплати часу простою.
При виникненні простою важливим моментом є встановлення конкретних причин простою та винних в такій ситуації, бо від цього буде залежати порядок оплати простою (
ст. 113 КЗпП). Так, якщо:— в простої винен робітник — час простою
не оплачується;— простій стався не з вини робітника — час простою оплачується з розрахунку
не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду, окладу (більший розмір оплати може бути зазначений в колективному договорі);— простій стався при виникненні виробничої ситуації, небезпечної для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини — час простою оплачується
в розмірі середнього заробітку, який розраховують виходячи з заробітку за останні два календарні місяці (відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100);— простій стався у період освоєння нового виробництва (продукції), то за цей час — може виплачуватися
доплата до попереднього середнього заробітку на строк не більш як шість місяців.Наведемо приклад розрахунку оплати часу простою, який виник не з вини працівника при відрядно-преміальній формі оплати праці. Тривалість простою склала 14 год. Норма виробітку — 25 одиниць продукції за годину. Відрядна розцінка за одиницю продукції становить 0,5 грн./од. Відповідно до цього розмір оплати за годину при виконанні норми виробітку складе 12,5 грн. (25 х 0,5). Оплата години простою — 8,33 грн. (12,5 х 2/3), а оплата за весь час простою — 116,62 грн. (8,33 х 14).
Оплату простоїв відповідно до
п.п. 2.2.12 Інструкції № 5* відносять до фонду додаткової заробітної плати як складову оплати за невідпрацьований час. Тому оплата простоїв є об’єктом для нарахування податку з доходів фізичних осіб та внесків до соціальних фондів. При заповнені форми № 1ДФ оплата простоїв разом з іншою заробітною платою буде відображена з ознакою доходу «01».* Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату від 13.01.2004 р. № 5.
Якщо підприємство, де виник простій, є платником податку на прибуток, то згідно з
п.п. 5.6.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР сума оплати простою буде віднесена до валових витрат як сума витрат на оплату праці. Але маємо попередити: податківці з цим не погоджуються і наполягають на тому, що при виникненні простою підприємство не здійснює господарської діяльності (діяльність не направлена на отримання доходу), тому підприємство не має підстав відносини оплату простоїв до складу валових витрат**.** Подібні висновки наведені в консультації у «Віснику податкової служби України», 2007, № 13, с. 48.
Сергій ДЕЦЮРА