НІКЧЕМНІСТЬ УГОД:
нюанси судових спорів із податківцями
Лист Міністерства юстиції України від 30.10.2008 р. № 1022-0-1-08-19
«Про визнання договорів нікчемними»
Лист
, що коментується, свідчить про те, що Мін’юст підтримує вироблену судами позицію в питанні про можливість податкових органів звертатися до судів з вимогою визнати договір, що суперечить інтересам держави, недійсним.Нагадаємо суть питання.
Податківці, посилаючись на ст. 207 Господарського кодексу України (далі — ГКУ), у своїх позовних заявах вимагали визнати укладені платниками податків договори недійсними на тій підставі, що їх вчинено з метою, яка явно суперечить інтересам держави та суспільства. Як правило, підставою для таких висновків ставали скасування реєстрації однієї зі сторін договору платником ПДВ, несплата податків учасниками договірних відносин та інші порушення податкового законодавства. Наслідки визнання договору недійсним на зазначеній підставі — стягнення в дохід держави всього отриманого (або належного до отримання) сторонами за договором або тільки однією зі сторін (якщо вдалося довести наявність умислу на здійснення угоди, що суперечить інтересам держави, тільки в неї).Однак
суди все частіше почали відмовляти в задоволенні таких вимог податкових інспекцій, аргументуючи відмову таким. Договір, укладений з метою, що явно суперечить інтересам держави та суспільства, порушує публічний порядок. Відповідно ж до ст. 228 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним. Установлення нікчемності правочинів на рівні закону виключає необхідність звернення до суду для визнання їх недійсності.Що означає на практиці такий висновок судів? Якщо в позові податковий орган просить суд визнати угоду недійсною, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що її укладено з метою, яка суперечить інтересам держави, суд у цій частині вимог має відмовити податковому органу. При цьому висновок суду про нікчемність угоди, з приводу якої податковий орган звернувся до суду, викладається не в резолютивній, а в мотивувальній частині рішення.
Але платників податків, на жаль, від негативних наслідків це все одно не врятує, оскільки в позовній заяві фігуруватиме і друга вимога — стягнути отримане сторонами за договором у дохід держави. І вже цю вимогу суд розглядатиме по суті. Єдине, про що в цьому аспекті слід нагадати (хоча у своєму листі Мін’юст про це умовчує): суди визнають
стягнення на вимогу податкових органів у дохід держави отриманого підприємствами за нікчемним договором адміністративно-господарською санкцією. Це означає, що застосувати такий захід можна тільки в межах передбачених ст. 250 ГКУ строків (з рішень судів випливає, що вони більше схиляються до того, що моментом, з якого відлічується цей строк, є момент укладення угоди, а не момент її виконання сторонами).Викладені вище висновки, до яких приєднався Мін’юст, раніше було викладено в
постанові ВСУ від 19.08.2008 р. у справі № 21-320во08, ухвалах ВАСУ від 05.03.2008 р. № К-9656/06, від 07.02.2008 р., від 15.01.2008 р., постанові ВАСУ від 07.02.2008 р. № К-12405/06.Але варто зазначити: якщо в інформаційному листі від 07.04.2008 р. № 01-8/211 Вищим господарським судом України було викладено висновки, які Мін’юст практично дослівно процитував у листі, що коментується, то вже в інформаційному листі від 13.08.2008 р. № 01-8/482 ВГСУ дещо від них відхилився. У п. 20 останнього інформаційного листа ВГСУ зауважив, що в деяких випадках усе ж таки виникає необхідність визнання судом нікчемної угоди недійсною. На думку ВГСУ, це випадки, коли сторони виконали договір повністю або частково, або якщо нікчемна угода нотаріально посвідчена (чи пройшла держреєстрацію). Однак, на наш погляд, висловлені раніше, у тому числі й самим ВГСУ, міркування ближчі до правильного розуміння приписів ЦКУ: окремо визнаватися нікчемною угода не повинна, що не заважає суду застосовувати всі наслідки нікчемного правочину, у тому числі задовольнити вимогу зобов’язати державний орган скасувати реєстрацію правочину тощо.
