Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Реальні наслідки умовного продажу при анулюванні ПДВ-реєстрації

Редакція БТ
Бухгалтерський тиждень Липень, 2009/№ 28
Друк
Стаття

РЕАЛЬНІ НАСЛІДКИ УМОВНОГО ПРОДАЖУ

при анулюванні ПДВ-реєстрації

 

Невід’ємною частиною розставання зі статусом платника ПДВ є умовний продаж товарних залишків та основних фондів, що може спричинити нарахування значних абсолютно реальних податкових зобов’язань.

Про те, що підлягає такому «продажу», як він оформляється та відображається у звітності, ми розповімо в цій статті.

Микола ФІЛОНЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

Закон про податок на прибуток

— Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.

Закон про ПДВ

— Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР.

Закон № 2181

— Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III.

Порядок № 165

— Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом ДПАУ від 30.05.97 р. № 165.

Порядок № 166

— Порядок заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затверджений наказом ДПАУ від 30.05.97 р. № 166.

Положення № 79

— Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затверджене наказом ДПАУ від 01.03.2000 р. № 79.

 

Що таке умовний продаж

Закон про ПДВ

передбачає низку випадків, коли суб’єкт підприємницької діяльності, зареєстрований платником ПДВ, позбавляється такого статусу добровільно чи примусово. Невід’ємною процедурою, що супроводжує анулювання ПДВ-реєстрації, є умовний продаж залишків товарних запасів та основних засобів, передбачений абз. 16 п. 9.8 Закону про ПДВ.

Нагадаємо, що згідно з цією нормою платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації значаться

товарні залишки чи основні фонди, щодо яких було нараховано податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов’язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами і відповідно збільшити податкові зобов’язання за результатами податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання.

Як роз’яснила ДПАУ в

листі від 28.02.2008 р. № 3975/7/16-1515-20*, якщо товари чи основні фонди платником ПДВ придбано без нарахування податкового кредиту (у неплатника ПДВ або коли він не був платником ПДВ; для використання не в господарській діяльності; з метою використання в операціях, що звільнені від ПДВ чи не є об’єктом оподаткування), то визнавати умовний продаж щодо них не потрібно.

* Див. ком. «Анулювання реєстрації платника ПДВ і строки подання декларації з ПДВ у роз’ясненнях ДПАУ» // «БТ», 2008, № 24, с. 7.

По суті, податкові зобов’язання, нараховані при умовному продажу, мають перекрити податковий кредит, нарахований у попередніх податкових періодах. Однак у деяких випадках справа не закінчується компенсацією податкового кредиту, адже умовний продаж має здійснюватися

за звичайними цінами. Згідно з п. 1.18 Закону про ПДВ термін «звичайна ціна» розуміється та використовується за правилами, установленими п. 1.20 Закону про податок на прибуток. І така звичайна ціна, визначена, наприклад, виходячи з інформації про укладені договори з ідентичними (однорідними) товарами в порівнянних умовах (п.п. 1.20.2 Закону про податок на прибуток), може істотно перевищувати ціни, за якими товари придбавалися та значаться в обліку підприємства.

Тому в результаті умовного продажу в підприємства можуть виникнути цілком реальні податкові зобов’язання, які необхідно сплатити до бюджету.

Забігаючи наперед, зауважимо, що для платників, яким загрожує анулювання, найкращим варіантом є відсутність в обліку товарних залишків та основних фондів. Якщо є можливість підготуватися до такої події, то краще продати товарні залишки та основні фонди, в яких немає потреби (наприклад, дружньому платнику ПДВ, який отримає право на податковий кредит). У цьому випадку підприємство отримує дохід, а не «голі» податкові зобов’язання, до того ж відпадає необхідність застосовувати звичайні ціни для нарахування податкових зобов’язань (якщо тільки договірна вартість не буде менше звичайної ціни більше ніж на 20 %).

 

Які товарні залишки підлягають умовному продажу

Пункт 9.8 Закону про ПДВ

не конкретизує, що саме розуміється під товарними залишками та основними фондами, які підлягають умовному продажу. На наш погляд, залежно від трактування терміна «товари» можливі такі варіанти.

1. Фіскальний підхід

. Якщо виходити з того, що п. 1.17 Закону про ПДВ приписує використовувати термін «товари» в розумінні Закону про податок на прибуток, то можна припустити, що йдеться про широке значення цього поняття, наведеного в п. 1.6 Закону про податок на прибуток. У такому разі товари — це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери і деривативи, що використовуються в будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Згідно з цим визначенням практично всі активи підприємства може бути визнано товарами, отже, усі вони можуть бути об’єктами умовного продажу.

Про основні фонди, нематеріальні активи і дебіторську заборгованість ми поговоримо трохи пізніше, а в цьому розділі розглянемо активи, що належать до запасів.

При такому підході

всі запаси, під час придбання (виготовлення, будівництва, спорудження) яких було сформовано податковий кредит, підлягають умовному продажу. При цьому податкові зобов’язання буде нараховано виходячи зі звичайної ціни таких запасів.

Такого підходу дотримуються податківці в

листі від 29.10.2008 р. № 22168/7/16-1517 (далі — лист № 22168).

Це найфіскальніший, але водночас і найбезпечніший для підприємств підхід.

2.

«Самовпевнений» підхід. Закон про податок на прибуток оперує і з вужчим поняттям терміна «товари». Так, у п 5.9 з метою обліку приросту (убутку) всі запаси розділено на товари, сировину, матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, малоцінні предмети, тобто Закон про податок на прибуток не заперечує можливості розуміння терміна «товари» у вузькому (бухобліковому) розумінні. Згідно з п. 6 П(С)БО 9 «Запаси» під товарами маються на увазі матеріальні цінності, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою продажу. У бухгалтерському обліку підприємств такі запаси обліковуються на рахунку 28 «Товари».

На обґрунтування такого підходу можна згадати про посилання в

абз. 16 п. 9.8 Закону про ПДВ на основні фонди як на окремі об’єкти, що підлягають умовному продажу. Якби поняття «товари» застосовувалося тут у широкому розумінні, то згадувати про основні фонди не було б потреби, адже широке поняття «товари» охоплює у тому числі й основні фонди.

Таким чином, цей підхід приписує при визначенні товарних залишків керуватися визначенням, наведеним у

П(С)БО 9, і визнавати умовний продаж тільки запасів, що значаться на рахунку 28 «Товари».

Застосовувати такий підхід ми б, відверто кажучи, не радили.

3. Компромісний варіант

. На наш погляд, в абз. 16 п. 9.8 Закону про ПДВ закладено принцип, що зводиться до необхідності компенсувати податковий кредит щодо запасів, не використаних в оподатковуваних операціях.

Тому умовний продаж слід визнавати щодо запасів, які залишилися в підприємства в незмінному вигляді (товари, сировина й матеріали, купівельні напівфабрикати, комплектуючі вироби, запчастини тощо) повністю. А щодо

готової продукції та незавершеного виробництва — стосовно запасів, до вартості яких входить нематеріальна складова (наприклад, зарплата), а також частина витрат без ПДВ, розумно було б визнати умовний продаж лише в частині матеріальних витрат, щодо яких було сформовано податковий кредит, тобто застосувати підхід, аналогічний розрахунку матскладової в залишках запасів за п. 5.9 Закону про податок на прибуток (докладніше див. статтю «Пункт 5.9 у виробництві: методика розрахунку матскладової в НЗВ та залишках ГП» // «БТ», 2008, №48, с. 34).

Безумовно, навести універсальний алгоритм розрахунку частки в готовій продукції (незавершеному виробництві), щодо якої було сформовано податковий кредит, який буде компенсований в результаті умовного продажу, неможливо.

Ми впевнені, якщо підприємство застосує не позбавлений здорового глузду механізм, що враховуватиме основні матеріальні витрати, які містять ПДВ, у таких запасах, то претензій з боку податківців, найімовірніше, не буде.

Цей варіант ми б рекомендували обережним платникам, які не бажають нараховувати зайвих зобов’язань (варіант 1), але і конфліктувати з податківцями (варіант 2) теж не готові.

 

Які основні фонди підлягають умовному продажу

Що стосується

основних фондів, то тут теж є певні нюанси, на які слід звернути увагу.

Поняття «основні фонди» розшифровано в

п. 8.2 Закону про податок на прибуток, тому при умовному продажу необхідно орієнтуватися на дані податкового обліку основних фондів (у плані вибору об’єктів, а не їх вартості). А от 6 % єдиноподатникам доведеться орієнтуватися на дані бухгалтерського обліку основних засобів згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби», оскільки вони не є платниками податку на прибуток і не зобов’язані вести податковий облік основних фондів.

Оскільки йдеться про умовний продаж, при визначенні звичайної ціни, найімовірніше, доведеться керуватися положеннями

п.п. 1.20.51 Закону про податок на прибуток (адже останні варіанти визначення звичайних цін, перелічені в п. 1.20 Закону про податок на прибуток, стосуються реальних продажів). У ньому зазначено, що для доведення обґрунтованості звичайної ціни можуть застосовуватися правила, установлені П(С)БО, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. А з метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» і «чиста вартість реалізації» прирівнюються до терміна «звичайна ціна».

Нагадаємо, порядок визначення справедливої вартості придбаних активів у бухобліку встановлено в

П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств» . Зауважимо, що часто при визначенні «справедливої вартості» доведеться орієнтуватися на дані бухобліку.

При анулюванні ПДВ-реєстрації інколи неможливо встановити, чи було відображено податковий кредит щодо наявних основних фондів у зв’язку з відсутністю документів*. Якщо з моменту надходження основних фондів минуло 3 роки і в підприємства немає документів, що свідчать про включення до податкового кредиту ПДВ щодо таких об’єктів, або у підприємства є законні підстави не надавати такі документи перевіряючим при перевірці, то вважаємо, що податківці не зможуть довести наявність підстав для умовного продажу (включення ПДВ до податкового кредиту), отже, і факт заниження податкових зобов’язань. Тому умовний продаж такого об’єкта — справа добровільна (якщо платник вирішить добровільно дотриматись вимог закону). Примусити його зробити це податківці не зможуть.

* Докладніше про строки зберігання документів див. ст. «Документи в господарській діяльності: зберігання, відповідальність, знищення» // «БТ», 2006, № 32, с. 30.

 

Умовний продаж нематеріальних активів

Як ми вже згадували при розгляді питання умовного продажу запасів, при широкому трактуванні терміна «товари» до товарних запасів, що підлягають умовному продажу, можна віднести й

нематеріальні активи, під час придбання яких було сформовано податковий кредит. На цьому наполягає ДПАУ в листі № 22168.

Вважаємо, що стосовно нематеріальних активів розумно погодитися з необхідністю відображення умовного продажу, адже щодо неамортизованої частини нематеріальних активів, так само як і щодо запасів та основних фондів, які перебувають в обліку підприємства на момент анулювання платника ПДВ, залишається некомпенсований податковий кредит.

При визначенні звичайної ціни нематеріального активу, що умовно продається, так само, як і щодо основних фондів, слід керуватися положеннями

П(С)БО 19, де передбачається, що справедливою вартістю нематеріального активу визнається його поточна ринкова вартість, а за відсутності такої — оціночна вартість, яку підприємство сплатило б за такий актив в операціях між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами виходячи з наявної інформації. Часто такою інформацією є лише дані про залишкову вартість нематеріального активу.

На наш погляд, те, що в

абз. 16 п. 9.8 Закону про ПДВ прямо не згадуються нематеріальні активи, не дає достатніх підстав для виключення їх з об’єктів, що підлягають умовному продажу.

 

Дебіторська заборгованість

На окрему розмову заслуговує такий вид активів, як дебіторська заборгованість за виданими авансами. На перший погляд, при анулюванні ПДВ-реєстрації не повинно виникати запитання про умовний продаж дебіторської заборгованості, оскільки в

п. 9.8 Закону про ПДВ йдеться про товарні залишки, що значаться в обліку підприємства.

Як відомо, оплачені та не отримані товари в бухгалтерському обліку покупця не значаться, а перебувають на обліку у продавця аж до дати відвантаження. До речі, і для податкового обліку це твердження є правильним, оскільки в

п. 5.9 Закону про податок на прибуток передбачено, що вартість оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податків запасів до приросту запасів не включається.

Однак ДПАУ в

листі від 14.06.2008 р. № 5977/6/16-1515-20* зараховує дебіторську заборгованість за оплачені, але не отримані товари та основні фонди до «товарів, що перебувають в обліку» та зобов’язує здійснити умовний продаж такої заборгованості.

* Див. ком. «Експорт за договором комісії; ПДВ при анулюванні реєстрації платника ПДВ — роз’яснює ДПАУ» // «БТ», 2008, № 28, с. 9.

Безумовно, не можна ігнорувати те, що стосовно оплачених, але не отриманих товарів за правилом першої події вже сформовано податковий кредит і після анулювання ПДВ-реєстрації такі товари не братимуть участі в операціях, що обкладаються ПДВ.

Чекати факту отримання товарів для того, щоб підтвердити їх використання в неоподатковуваних операціях, у цьому випадку немає потреби. Отже, логічно буде відкоригувати податковий кредит, відображений на дату внесення передоплати за такі товари. Адже згідно з

п.п. 7.4.1 Закону про ПДВ до податкового кредиту включаються тільки суми щодо товарів, які придбаваються для використання в межах господарської діяльності в операціях, що обкладаються ПДВ.

Результат і в першому, і у другому випадку часто збігатиметься (адже, як правило, ціна купівлі відповідає звичайній ціні таких товарів).

Якщо платник вирішить керуватися вказівками ДПАУ (тобто відобразить умовний продаж і нарахує податкові зобов’язання), то коригувати податковий кредит уже не потрібно.

 

Податкова накладна

У разі визнання умовного продажу товарних залишків чи основних фондів, що перебувають в його обліку на день анулювання ПДВ-реєстрації, щодо яких було нараховано податковий кредит, платник зобов’язаний виписати податкову накладну. В оригіналі такої податкової накладної робиться спеціальна позначка

«Визнання умовного продажу при анулюванні реєстрації платника податку на додану вартість».

Згідно з

п.п. 8.3 Порядку № 165 у такій податковій накладній у рядках «Індивідуальний податковий номер продавця», «Індивідуальний податковий номер покупця», «Номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість (продавця)» і «Номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість (покупця)» проставляються однакові номери, що відповідають реквізитам особи, якій анулюється реєстрація.

Жодних винятків щодо заповнення такої накладної в

Порядку № 165 не передбачено, тобто у графі 3 «Номенклатура поставки товарів (послуг) продавця» має бути відображено всю номенклатуру товарів та основних фондів, що умовно продаються.

Платник податків має виписати податкову накладну в двох примірниках, обидва примірники залишаються в нього (

абз. 1 п. 8 Порядку № 165).

Заповнення Реєстру отриманих та виданих податкових накладних провадиться з урахуванням особливостей заповнення податкової накладної. Так, у графі 5 розділу II Реєстру зазначається власний податковий номер, а не номер покупця.

В останній** декларації з ПДВ податкові зобов’язання щодо умовних продажів відображаються в рядку 1 Розділу I. У додатку 5 до такої декларації умовні продажі слід відобразити в Розділі I по рядку

«Інші».

** Останній податковий період починається з дня, наступного за останнім днем попереднього періоду, і закінчується днем такого анулювання. Строк подання такої декларації такий самий, як і декларації за повний податковий період, — 20 днів після закінчення звітного місяця або 40 днів після закінчення звітного кварталу (див. лист ДПАУ від 28.07.2008 р. № 349/4/15-0214). .

 

Відображення в обліку

З точки зору бухгалтерського обліку, нарахування податкових зобов’язань має «штучний» характер, оскільки не пов’язане з проведенням будь-яких господарських операцій з товарними залишками чи основними фондами, що визнаються умовно проданими. Отже, у бухгалтерському обліку за такими операціями слід відобразити лише виникнення податкових зобов’язань перед бюджетом по субрах. 641/ПДВ.

Оскільки доходів, з яких можна вирахувати такі зобов’язання, немає, то відносити їх потрібно на інші витрати операційної діяльності проводкою Дт 949 — Кт 641/ПДВ на суму нарахованих податкових зобов’язань.

 

Без права на помилку

ДПАУ в своїх

листах від 18.07.2007 р. № 8838/5/15-0316* (п. 4) і від 07.11.2007 р. № 22703/7/16-1117 (п. 7 розділу I) заявила, що після анулювання ПДВ-реєстрації колишній платник ПДВ не може виправити помилки, допущені раніше у звітності з ПДВ (у тому числі і щодо умовного продажу). На думку ДПАУ, після виключення з Реєстру платників податку на додану вартість (далі — Реєстр) платник не має права подавати уточнюючі розрахунки з ПДВ, оскільки право на подання звітності з ПДВ (у тому числі й уточнюючих розрахунків) мають лише зареєстровані платники ПДВ, унесені до Реєстру.

* Див ком. «ДПАУ роз’яснює спірні питання оподаткування» // «БТ», 2007, № 36, с. 8; ст. «Солянка» від ДПАУ — фіскальні роз’яснення зі спірних питань оподаткування» // «БТ», 2007, № 36, с. 14.

На нашу думку, така позиція не зовсім послідовна, адже колишній платник ПДВ декларацію за останній звітний період подає вже після того, як його виключили з

Реєстру. Позиція ДПАУ зводиться до того, що колишній платник ПДВ декларацію подати може, а уточнюючий розрахунок — ні. Такий вибірковий підхід до різних форм звітності нічим не передбачений.

Крім того,

п. 9.8 Закону про ПДВ позбавляє «анульованого» платника податку права на нарахування податкового кредиту і отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, зобов’язує погасити суму податкових зобов’язань чи податкового боргу з ПДВ, що виникли до такого анулювання (за їх наявності), незалежно від того, чи залишатиметься така особа зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку.

Зверніть увагу: обов’язок погасити податкові зобов’язання не залежить від реєстрації платником ПДВ. Якщо податкові зобов’язання, що виникли, не було своєчасно задекларовано платником і таку помилку виявлено самостійно, то погоджувати з податковим органом такі зобов’язання платник може тільки шляхом подання уточнюючого розрахунку згідно з

п. 5.1 Закону № 2181. Строки сплати таких зобов’язань визначаються відповідно до п. 17.2 Закону № 2181 — до моменту подання уточнюючого розрахунку.

Період, протягом якого в підприємства є така можливість, обмежується лише строком давності — 1095 днів.

Що стосується заповнення реквізитів уточнюючого розрахунку (індивідуальний податковий номер і номер свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ), то тут потрібно зазначити дані, що використовувалися платником у періоді, який уточнюється. Зверніть увагу: ДПАУ в

листі від 28.07.2008 р. № 349/4/15-0214 рекомендує заповнювати реквізити останньої декларації з ПДВ у такому самому порядку.

Таким чином, якщо підприємству, що наважиться подати до податкового органу уточнюючий розрахунок після анулювання реєстрації як платника ПДВ, буде відмовлено в його прийманні, то свої права можна відстояти в суді.

Щоб не створювати собі зайвих проблем, розраховувати показники останньої декларації з ПДВ потрібно особливо ретельно.

 

Скасування анулювання ПДВ-реєстрації

Приватні підприємці — єдиноподатники, які добровільно були зареєстровані платниками ПДВ на початку цього року, зіткнулися з примусовим скасуванням ПДВ-реєстрації, яку згодом усе-таки відновили. Ці події широко обговорювалися, у тому числі й на сторінках нашого видання (

див. «БТ», 2009, № 2, с. 5, № 3, с. 9, № 6, с. 5, № 9, с. 7).

Багато законослухняних платників тоді встигли відобразити в деклараціях з ПДВ податкові зобов’язання, нараховані від умовного продажу товарних залишків та основних фондів.

Виходячи з того, що реєстрацію було відновлено (начебто анулювання й не було взагалі), можна дійти висновку, що підстав для умовного продажу теж нібито не було.

Виникає запитання: чи можна відсторнувати зобов’язання, нараховані на умовний продаж?

Можливість скасування анулювання ПДВ-реєстрації передбачено і в

п. 25.4 Положення № 79, однак у ньому не згадується про наслідки прийняття такого рішення та про механізм виключення з декларації надміру нарахованих податкових зобов’язань на умовно продані товарні залишки та основні фонди.

На наш погляд, відсутність спеціального механізму такого коригування не означає, що його не можна провадити взагалі. Вважаємо, що при цьому слід керуватися положеннями, передбаченими для аналогічних ситуацій.

Податкову накладну, виписану на умовну поставку, можна розглядати як складену

помилково. Адже підстави для її складання вже відсутні. Отже, платник може скористатися правом на виправлення помилки, допущеної в раніше поданій декларації. Коригування слід відобразити або в уточнюючому розрахунку, або в поточній декларації з ПДВ.

У декларації таке коригування слід відобразити в рядку 8.1 зі знаком «-» і відповідно у графі 8

Розрахунку коригування сум ПДВ до декларації з ПДВ (додаток 1 до декларації з ПДВ) як причину для коригування зазначити «Виключення помилково виписаної податкової накладної».

 

Що буде, якщо умовний продаж не визнали?

Ми висвітлили всі питання, пов’язані з визнанням умовного продажу, однак картина буде неповною, якщо не розглянути ситуацію, коли платник на порушення вимог

п. 9.8 Закону про ПДВ не визнає умовний продаж товарних залишків та основних засобів і не нарахує відповідні суми податкових зобов’язань.

Податківці, зіткнувшись із такою ситуацією під час перевірки, найімовірніше, поспішать донарахувати податкові зобов’язання. Однак при цьому виникає одна істотна проблема, пов’язана з тим, що

п. 9.8 вимагає нарахування податкових зобов’язань за звичайними цінами і за жодними іншими. Тому, навіть якщо за основу брати ціни, за якими товарні залишки чи основні фонди значаться в обліку підприємства, їх потрібно називати звичайними і якимсь чином обґрунтовувати їх «звичайність».

При цьому потрібно згадати про

п.п. 1.20.10 Закону про податок на прибуток, де передбачено, що донарахування податкових зобов’язань платника податковим органом унаслідок визнання звичайних цін здійснюється за процедурою, установленою для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами.

Нагадаємо, що застосування непрямих методів передбачено

п. 4.3 Закону № 2181. Однак методику їх застосування, як того вимагає п.п. 4.3.3 цього Закону , нашим законодавцем досі не затверджено.

Такий термін, як «процедура застосування непрямих методів», у

п. 4.3 Закону № 2181 не фігурує. На перший погляд, можна провести паралель між «процедурою» та «методикою» застосування непрямих методів і зробити висновок, що до затвердження методики ні про яке застосування процедури (у тому числі і для визначення звичайної ціни податківцями) не може бути й мови.

Слід звернути увагу на

п.п. 4.3.4 Закону № 2181, яким узагалі заборонено застосовувати непрямі методи визначення податкових зобов’язань, крім випадків, застережених у п. 4.3.

Отже, законодавець, найімовірніше, у

п.п. 1.20.10 Закону про податок на прибуток мав на увазі не методику розрахунку зобов’язань за непрямими методами, а порядок їх застосування, про що йдеться в п.п. 4.3.5 Закону № 2181, а саме:

— податковим органом має бути

прийнято рішення про застосування непрямого методу (у цьому випадку — рішення про донарахування податкових зобов’язань виходячи зі звичайних цін);

— розрахунок зобов’язання провадиться

податковим органом;

рішення про сплату донарахованих сум приймається в судовому порядку (!) за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Отже, податківці повинні дотримуватись порядку застосування непрямих методів, і відсутність методики застосування непрямих методів для цього не перешкода.

Таким чином, донарахування податкових зобов’язань податківцями у вигляді податкових зобов’язань щодо умовно проданих товарних залишків хоча і дуже клопітне, але все-таки теоретично можливе.

Як ми вже згадували, якщо платник не визнає умовного продажу на момент анулювання ПДВ-реєстрації, то в подальшому він, на думку ДПАУ, не зможе самостійно виправити таку помилку. Тому доцільніше виконати вимоги

п. 9.8 Закону про ПДВ і не сподіватися на те, що податківці не будуть донараховувати такі зобов’язання з формальних причин.

На закінчення ще раз звернемо увагу платників ПДВ на те, що до такої процедури краще завчасно підготуватися, якщо є підстави для примусового скасування ПДВ-реєстрації або якщо таке рішення приймається самостійно. Про реальні наслідки умовного продажу вам уже все відомо.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі