ЗАСТАВНІ ОПЕРАЦІЇ:
правові аспекти
Нерідко у практичній діяльності підприємств виникає потреба забезпечення виконання зобов’язань боржника перед кредитором. Найчастіше у практиці господарювання для цієї мети використовується застава. Її привабливість зумовлена тим, що кредитор набуває реальної можливості задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Тим часом порядок укладення договорів застави має певні особливості, про які сьогодні й поговоримо.
Влада КАРПОВА, консультант газети «Бухгалтерський тиждень», канд. екон. наук,
сертифікований бухгалтер-практик (CAP)
Документи статті
ЦКУ
— Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.Закон про фінпослуги
— Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-III.Закон про заставу
— Закон України «Про заставу» від 02.10.92 р. № 2654-XII.Закон про іпотеку
— Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003 р. № 898-IV.Закон про реєстрацію обтяжень
— Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 р. № 1255-IV.Закон про оцінку
— Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-III.Закон про ПДВ
— Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР.
Поняття застави
Основними нормативними документами, якими регулюється порядок укладення договорів застави, є
ЦКУ (зокрема, параграф 6 глави 49), Закон про заставу, Закон про іпотеку (для застави нерухомості), Закон про забезпечення вимог. Сутність застави полягає в тому, що в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання кредитор (заставодержатель) має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на заставлене майно переважно перед іншими кредиторами особи (ст. 527 ЦКУ).Заставою може бути забезпечено будь-які дійсні вимоги, причому як уже наявні, так і майбутні, зокрема, вимоги за договором позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, лізингу, перевезення вантажу тощо (
ст. 3 Закону про заставу, ст. 1 Закону про іпотеку).Окремими
видами застави є іпотека (застава нерухомого майна) і заклад (застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом у володіння третьої особи).Оскільки договір застави є похідним від основного договору, в якому застерігаються вимоги кредитора, він діє доти, доки не припиняється основний договір або не закінчується строк дії договору застави.
Які вимоги висуваються до договору застави
За загальним правилом договір застави укладається в письмовій формі, однак договір застави нерухомого майна та космічних об’єктів підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню (
ст. 577 ЦКУ, ст. 13 Закону про заставу, ст. 3,4 Закону про іпотеку).Водночас за домовленістю сторін може бути нотаріально посвідчено договір застави будь-якого майна (
ст. 13 Закону про заставу). Як правило, на нотаріальному посвідченні наполягає кредитор, оскільки в цьому випадку він отримує право обернути стягнення на заставлене майно за виконавчим написом нотаріуса.Недотримання письмової форми договору застави робить правочин нікчемним, тобто неукладеним (
ст. 547 ЦКУ). Аналогічне правило діє і щодо нотаріальної форми (якщо це встановлено законом або договором), тому на форму договору потрібно звертати особливу увагу. Водночас за певних умов навіть при недотриманні нотаріальної форми, якщо такий обов’язок було застережено в договорі, його можуть визнати дійсним (див. п. 6.3 роз’яснення ВАСУ від 24.12.99 р. № 02-5/602).Договір застави нерухомого майна підлягає державній реєстрації (
ст. 4 Закону про іпотеку), що здійснюється органами БТІ. Водночас у разі недотримання цієї умови іпотечний договір усе одно вважається дійсним, але вимога іпотекодержателя не отримує пріоритету щодо зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку майно.Договір застави рухомого майна може бути зареєстровано за заявою заставодавця чи заставодержателя. Згідно з
наказом Мін’юсту від 07.07.2006 р. № 57/5 реєстраторами Державного реєстру обтяжень рухомого майна є державне підприємство «Інформаційний центр» Мін’юсту, державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси. Відсутність реєстрації також не впливає на дійсність договору застави, однак таке обтяження не є дійсним у відносинах з третіми особами (ст. 12 Закону про обтяження).Відповідно до положень
ст. 12 Закону про заставу і ст. 584 ЦКУ в договорі застави має бути визначено:— суть, розмір і строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою;
— опис предмета застави;
— інші умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути отримано згоду.
Причому слід звернути увагу, що лише за наявності всіх цих умов договір застави може вважатися укладеним (див.
п. 5 роз’яснення ВАСУ від 24.12.99 р. № 02-5/602), тому до змісту договору застави потрібно ставитися ретельно.Особливі проблеми, як правило, викликає предмет договору, опис якого згідно зі
ст. 12 Закону про заставу і ст. 584 ЦКУ може бути надано в загальній формі. Однак є й винятки із цього правила, наприклад, щодо товарів в обігу. З такими договорами у сторін часто виникають судові спори, пов’язані з тим, що в договорі відсутня інформація, яка дозволяє ідентифікувати предмет застави (див., наприклад, постанову ВСУ від 11.11.2003 р. у справі № 31/47, постанову ВГСУ від 06.04.2004 р. у справі № 17/293д). Пов’язане це з тим, що тут діють особливі правила, відповідно до яких договір має індивідуалізувати предмет застави шляхом перебування товарів у певному цеху, на складі, в іншому приміщенні або в інший спосіб, що дозволяє ідентифікувати сукупність речей як предмета застави (ст. 41 Закону про заставу). Причому такі відомості бажано зазначати в самому договорі застави, а не, скажімо, у додатковій угоді чи специфікації до договору. Якщо ж суд визнає, що відомостей, які дозволяють ідентифікувати заставний товар в обігу, договір застави не містить, він вважатиметься недійсним (ст. 7 Закону про обтяження).
Хто може бути заставодавцем
Законодавство встановлює, що заставодавцем може бути боржник або третя особа, яка називається майновим поручителем (
ст. 583 ЦКУ, ст. 11 Закону про заставу, ст. 1 Закону про іпотеку). Майновим поручителем може бути особа, яка не пов’язана іншими договірними відносинами ні з кредитором, ні з боржником. За свою послугу вона має право отримати винагороду (ст. 558 ЦКУ).Однак слід ураховувати, що відповідно до
ст. 4 Закону про фінпослуги надання гарантій та порук підпадає під визначення фінансової послуги. У зв’язку з цим виникає запитання: чи є послуги майнового поручителя фінансовими і чи всі особи їх можуть надавати?Ми вважаємо, що вирішення цього питання насамперед залежить від того, на платній чи безплатній основі надавалася послуга майнового поручителя. Такий висновок можна зробити з визначення фінансової послуги, якою згідно зі
ст. 1 Закону про фінпослуги вважають: «операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів».Тому якщо майновий поручитель не брав плату, то про надання фінпослуг не може бути й мови. У зв’язку з цим для уникнення обмежень, передбачених законодавством щодо фінансових послуг*, можна порекомендувати не передбачати в договорі плату за послуги з майнової поруки.
Поручителем у договорі може бути будь-яка особа, у тому числі й пов’язана з підприємством, наприклад, засновник (
див. лист Держпідприємництва від 05.12. 2002 р. № 2-222/6466).* Зокрема, такі послуги може надавати певне коло осіб, при цьому вони повинні зареєструватися в ДКЦПФР і подавати в установленому порядку відповідну звітність (див. із цього приводу, зокрема, Закон про фінпослуги, розпорядження ДКЦПФР від 31.03.2006 р. № 5555, лист ДКЦПФР від 14.03.2008 р. № 2944/11-11).
Що можна надати в заставу
Предметом застави можуть виступати майно і майнові права, які може бути відчужено заставодавцем та на які може бути звернено стягнення (
ст. 4 Закону про заставу, ст. 576 ЦКУ). З цього випливає, що в загальному випадку предмет іпотеки має перебувати у власності заставодавця**.** Є і специфічні варіанти, наприклад, майно може перебувати у заставодавця на правах господарського відання (у комунальних і державних підприємств) або заставодавець може бути особою, якій власник майна передав право застави на річ або на майнові права (ст. 583 ЦКУ), але це особливі випадки, і ми їх не розглядатимемо.
Законодавство також допускає передачу в заставу майна, що стане власністю заставодавця після укладення договору. Однак очевидно, що права власності на таке «майбутнє» майно має бути якимсь чином підтверджено, для чого, як правило, використовується договір. Зауважимо, що у сфері будівництва свого часу були особливо популярні договори застави грошових коштів під зобов’язання за попереднім договором. Однак вимоги за такими договорами не можуть забезпечуватися заставою, оскільки в них лише застерігаються умови, на яких може бути укладено основний договір, а зобов’язань за основним договором вони не містять. На заборону використання застави для забезпечення попередніх договорів звертали увагу й офіційні органи (див.
листи Мінрегіонбуду від 18.12.2007 р. № 16/4-418, від 06.12.2007 р. № 16/253, від 01.10. 2007 р. № 16/6-278).У заставу може бути надано й товари в обігу чи в переробці, які заставодавець має право реалізувати без згоди заставодержателя, однак у цьому випадку він зобов’язаний їх замінити іншими товарами аналогічної чи більшої вартості.
Перелік майна, яке не може бути передано в заставу, зазначений у
ст. 4 Закону про заставу і ст. 576 ЦКУ і переважно стосується майна державних підприємств. Для інших осіб основне обмеження полягає в забороні на передачу в заставу вимог, що мають особистий характер, наприклад, вимог про аліменти і про відшкодування шкоди життю чи здоров’ю особи. До речі, це обмеження спричиняє певні проблеми у практичному застосуванні. Наприклад, у частині депозитних сертифікатів деякі суди вважають, що такі об’єкти не можуть бути предметом застави, оскільки мають особистий характер. А от ВСУ схильний розділяти майнові права на сертифікат і власне сертифікат, звертаючи увагу на те, що перші можуть бути об’єктами застави (див. постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 04.04.2006 р. у справі № 45/435).Інші вимоги до заставного майна визначаються за домовленістю сторін, оскільки для кредитора важливо, щоб воно було ліквідним і за потреби могло бути вільно реалізоване.
За якою вартістю оцінюється предмет застави
Це питання віддане на відкуп сторін, оскільки згідно зі
ст. 582 ЦКУ «уцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом».Законодавством обов’язкові випадки проведення оцінки професійним оцінювачем передбачено тільки для застави комунального і державного майна (
ст. 7 Закону про оцінку). Тому в інших випадках залучати професійного оцінювача обов’язково тоді, коли в договорі зазначено відповідну умову, на чому, як правило, наполягає кредитор з метою забезпечення своїх інтересів.Якщо ж такої умови в договорі немає, сторони самостійно за домовленістю оцінюють заставне майно. При цьому його вартість може бути менше чи більше забезпеченої заставою вимоги. У першому варіанті вимога може забезпечуватися або додатковим майном, або заставою частково. У другому варіанті перевищення вартості заставного майна над сумою вимоги підлягає поверненню заставодавцю (
ст. 25 Закону про заставу).Крім того, слід ураховувати, що заставна вартість може не збігатися з балансовою вартістю майна і вартістю його подальшого продажу.
Де може знаходитися предмет застави
Заставне майно може перебувати в користуванні заставодавця, заставодержателя або третьої особи (
ст. 9 Закону про заставу, ст. 586 ЦКУ). При цьому законодавство встановлює різні права щодо використання предмета застави для заставодавця і заставодержателя. Так, перший може користуватися предметом застави, якщо інше не встановлено договором, а другий, навпаки, отримує таке право, якщо його встановлено договором (ст. 586 ЦКУ).Водночас особливі правила передбачено для такого виду застави, як заклад, який за визначенням має перебувати в заставодержателя.
Як можна задовольнити вимоги за договором застави
Законодавство передбачає кілька варіантів задоволення вимог кредитора за рахунок заставного майна, зокрема, його може бути:
1) у добровільному порядку за домовленістю сторін (
ст. 26 Закону про реєстрацію обтяжень):— передано у власність заставодержателя;
— реалізовано заставодержателем шляхом укладення договору купівлі-продажу з покупцем або через публічні торги;
— передано кредитору шляхом відступлення вимоги в разі, коли предметом застави є право грошової вимоги;
— оплачено кредитору шляхом переказу грошової суми, у разі коли предметом застави виступають грошові кошти або цінні папери;
2) у примусовому порядку реалізовано державним виконавцем через спеціалізовані організації за рішенням суду або виконавчим написом нотаріуса.
Для того щоб використати один із названих способів позасудового звернення стягнення, заставодержателю необхідно діяти в порядку, установленому в
ст. 26 — 33 Закону про реєстрацію обтяжень:— надіслати боржнику та іншим заставодержателям, якщо такі є, повідомлення про ініціацію звернення стягнення на предмет застави, яке серед іншого має містити вимогу до боржника виконати основне зобов’язання або передати предмет застави у володіння (не у власність, а лише у фактичне володіння) заставодержателю
протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження*;* Обов’язок такої реєстрації покладається на заставодержателя та здійснюється відповідно до Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабміну від 05.07.2004 р. № 830.
— якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Держреєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження боржник не виконує своє основне зобов’язання, такий боржник
має передати предмет застави у володіння заставодержателю;— якщо боржник не передає предмет застави у володіння заставодержателя, останній змушений перейти до примусового порядку звернення стягнення;
— якщо предмет застави було передано у володіння заставодержателю, але в установлений 30-денний строк він отримав заперечення з боку заставодавця чи інших заставодержателів проти передачі йому у власність об’єкта застави,
заставодержатель може продати об’єкт застави;— якщо заставодержатель вибрав як спосіб звернення стягнення продаж об’єкта застави, він має повідомити заставодавця та інших заставодержателів про місце та час проведення процедури продажу; інші заставодержателі мають переважне право на придбання предмета застави. Якщо вони таким правом не скористаються, заставодержатель повинен продати предмет застави особі, яка запропонувала найвищу ціну.
Договір купівлі-продажу предмета застави укладається заставодержателем від імені боржника-заставодавця. Після цього протягом 10 днів заставодержатель-продавець має надати боржнику та всім іншим заставодержателям письмовий звіт про результати продажу.
Донедавна точилися запеклі дискусії стосовно того, чи достатньо для позасудового стягнення на нерухоме майно зазначення такої умови в договорі іпотеки або про це має бути укладено додатковий договір. Але сьогодні це питання врегулювано шляхом унесення змін до
ст. 36 Закону про іпотеку, згідно з якою для таких цілей достатньо зазначити відповідну умову і в договорі іпотеки.Також слід зауважити, що згідно з
ч. 1 ст. 26 Закону про заставу заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов’язання. Отже, навіть за наявності застави за рішенням суду задоволення вимог може відбутися способом стягнення коштів з боржника, а не за рахунок заставленого майна, що автоматично припинить звернення стягнення на заставлене майно (див. постанову Судової палати у господарських справах ВСУ від 24.04.2007 р. у справі № 26/142). При цьому заставодержатель отримує предмет застави у власність за вартістю, визначеною на момент такого отримання, на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності. У разі якщо вартість предмета застави перевищує розмір забезпеченого заставою основного зобов’язання, заставодержатель має відшкодувати заставодавцю 90 % від зазначеної різниці.На цьому ми сьогодні закінчимо огляд основних моментів укладення договорів застави, а в наступних публікаціях зупинимося на особливостях податкового та бухгалтерського обліку заставних операцій.
