Дні незаконно наданої працівнику відпустки за свій рахунок не виключаються
з розрахункового періоду при розрахунку відпускних
Підприємство в грудні 2008 року відправило всіх працівників у відпустку за свій рахунок на два тижні (на підставі отриманих від працівників заяв). У січні 2009 року працівники також увесь місяць перебували у відпустці за свій рахунок. Чи слід ураховувати дні перебування працівників у відпустці за свій рахунок при розрахунку середньоденної зарплати для оплати щорічної відпустки?
(м. Київ)
Як ми розуміємо, підприємство змушене було припинити свою діяльність у грудні — січні, але оформляти простій не стало, оскільки тоді цей період треба було б оплачувати працівникам у розмірі не менше 2/3 їх заробітку. Замість цього підприємство відправило працівників у неоплачувану відпустку, отримавши від кожного з них заяву з проханням надати таку відпустку «за сімейними обставинами».
Слід зазначити, що
раніше діяв абз. другий ст. 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки), згідно з яким роботодавець міг у разі простою відправляти працівників у неоплачувану або частково оплачувану відпустку в порядку, визначеному колективним договором. Проте цю норму скасовано з 18.11.2000 р., і тепер період простою не з вини працівника в обов’язковому порядку підлягає оплаті з розрахунку не менше 2/3 заробітку.На сьогодні відпустка за свій рахунок може надаватися на підставі
ст. 26 Закону про відпустки: за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на строк, застережений угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Правом на таку неоплачувану відпустку може скористатися будь-який працівник, але тільки з відома роботодавця, який, у принципі, може й відмовити працівнику в цьому проханні. У цій ситуації роботодавець, безумовно, не буде проти такої відпустки.Отже, на законних підставах працівник може перебувати у відпустці за свій рахунок тільки 15 календарних днів на рік, тобто в грудні 2008 року працівники не працювали 15 днів «на їх прохання» на підставі
ст. 26 Закону про відпустки (за умови, що протягом 2008 року вони таку відпустку не використали), і в січні наступного року 15 днів відпустки можна також підвести під норму ст. 26 Закону про відпустки. Щодо днів неоплачуваної січневої відпустки, що залишилися, то їх було надано працівникам без законних на те підстав, що є порушенням трудового законодавства. Тому при проведенні перевірки інспекція з праці може притягнути роботодавця до відповідальності, навіть якщо з боку працівників не буде скарг і така тривала неоплачувана відпустка формально надавалася на прохання самих працівників на підставі їх заяв.Оскільки в запитанні йдеться про подію, що вже відбулася, тобто факт тривалого перебування працівників у відпустці за свій рахунок має місце, то нагадаємо, які ще є законні підстави для надання неоплачуваної відпустки працівникам.
Статтею 25 Закону про відпустки передбачено випадки обов’язкового надання працівнику на його прохання неоплачуваної відпустки (див. таблицю). Можливо, деякі працівники вашого підприємства мають право на тривалішу законну відпустку за свій рахунок.
Випадки обов’язкового надання неоплачуваної відпустки працівникам за їх бажанням
| Відпустка надається | Тривалість |
| 1 | 2 |
| 1) матері або батьку, який виховує дітей без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), яка має двоє та більше дітей у віці до 15 років або дитину-інваліда | До 14 календарних днів щороку |
| 2) чоловіку, дружина якого перебуває в післяпологовій відпустці | До 14 календарних днів |
| 3) матері або іншим особам, зазначеним у ч. 3 ст. 18 і ч. 1 ст. 19 Закону про відпустки, у випадку якщо дитина потребує домашнього догляду, а саме: батьку дитини, бабі, діду або іншими родичам, які фактично доглядають дитину, усиновлювачу, опікуну
| Тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку, а якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) — не більше ніж до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку |
| 4) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 р. № 3551-XII
| До 14 календарних днів щороку |
| 5) особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною | До 21 календарного дня щороку |
| 6) пенсіонерам за віком та інвалідам III групи | До 30 календарних днів щороку |
| 7) інвалідам I і II груп | До 60 календарних днів щороку |
| 8) особам, які одружуються | До 10 календарних днів |
| 9) працівникам у разі смерті: | |
| — рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер; | До 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; |
| — інших родичів | До 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад |
| 10) працівникам для догляду за хворим родичем по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього нагляду | тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше 30 календарних днів |
| 11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікування | тривалістю, визначеною в медичному висновку |
| 12) працівникам, допущеним до вступних іспитів до вищих навчальних закладів | 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад |
| 13) працівникам, допущеним до складання вступних іспитів до аспірантури з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які вчаться без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки | тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки та назад |
| 14) сумісникам | на строк до закінчення відпустки за основним місцем роботи |
| 15) ветеранам праці | До 14 календарних днів щороку |
| 16) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково та отримали за них грошову компенсацію | До 24 календарних днів у перший рік роботи на цьому підприємстві до настання шестимісячного строку безперервної роботи |
| 17) працівникам, діти яких віком до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості | Тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох чи більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводу кожної дитини |
| 18) працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання | За їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати |
Зверніть увагу на такий момент: на наш погляд, тим категоріям працівників, що мають право на
щорічну обов’язкову відпустку за свій рахунок, така відпустка належить разом з неоплачуваною відпусткою за сімейними обставинами, що надаються з відома роботодавця. Інакше кажучи, ст. 25 та 26 Закону про відпустки встановлено два види неоплачуваних відпусток, що не замінюють одна одну. Наприклад, працівник-пенсіонер може щорічно розраховувати на 30 днів обов’язкової відпустки за свій рахунок плюс 15 днів необов’язкової неоплачуваної відпустки. Просто 30 днів надаються йому на його прохання в обов’язковому порядку, а 15 днів — тільки за згодою роботодавця*.* Це зазначають і автори Науково-практичного коментаря до Кодексу законів про працю, наведеного в ІСС «ЛІГА:ЗАКОН», зауважуючи: якщо працівник має право на отримання відпустки без збереження зарплати за декількома підставами, то використання відпустки за однією підставою не позбавляє права використання відпустки за іншими підставами.
Отже, ми прийшли до того, що в описаній ситуації частину неоплачуваної відпустки було надано працівникам на законних підставах (
ст. 25 і 26 Закону про відпустки), а частину — ні. Поглянемо, як це вплине на розрахунок середньої зарплати для оплати днів щорічної відпустки.Відповідно до
абз. шостого п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100 (далі — Порядок № 100), час, упродовж якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З цієї норми випливає: якщо випадок невиходу на роботу без збереження заробітку передбачено чинним законодавством, то такий період виключається з розрахунку. І сюди, за нашим твердим переконанням, потрапляє відпустка за свій рахунок на підставі і ст. 25 і 26 Закону про відпустки. Відповідно, незаконно надані працівнику дні відпустки за свій рахунок, не виключаються з розрахунку.Наприклад, працівнику надавалася неоплачувана відпустка тільки на підставі
ст. 26 Закону про відпустки у розмірі 15 календарних днів у грудні 2008 року та 31 день у січні 2009 року (хоча за законодавством належить не більше 15 календарних днів на рік). З 12 жовтня 2009 року працівник іде у щорічну основну відпустку. Розрахунковий період для визначення середньої зарплати складає жовтень 2008 року — вересень 2009 року. У такому разі нарахований працівнику заробіток за 12 календарних місяців розрахункового періоду ділиться на 325 календарних днів (365 — 10 святкові та неробочі дні — 15 законна відпустка за свій рахунок у грудні — 15 законна відпустка за свій рахунок у січні). 16 календарних днів неоплачуваної відпустки, що залишилися в січні 2009 року не виключаються з розрахунку.Такий розрахунок відпускних, на наш погляд, повністю відповідає до вимогам
Порядку № 100. Проте Мінпраці останнім часом наполегливо просуває думку (листи від 20.12.2007 р. № 929/13/84-07, від 28.07.2008 р. № 3144/0/10-08/13), що з розрахунку слід виключати дні неоплачуваної відпустки тільки в тому випадку, якщо її надано на підставі ст. 25 Закону про відпустки (тобто обов’язкова відпустка). Дні відпустки за свій рахунок за сімейними обставинами, надані на підставі ст. 26 Закону про відпустки, не повинні виключатися з розрахунку, оскільки в цьому випадку, на думку Мінпраці, зменшення зарплати залежить від рішення самого працівника. Ми не погоджуємося із цим підходом, оскільки Порядок № 100 таких умов не висуває, у ньому йдеться про будь-які випадки невиходу на роботу без збереження зарплати згідно з чинним законодавством або з поважних причин. У ст. 26 Закону про відпустки якраз і йдеться про сімейні обставини та інші причини, за визнання яких поважними роботодавець надає працівнику відпустку за свій рахунок. Якогось конкретного переліку сімейних обставин та поважних причин законодавством не встановлено, тому кожне рішення приймається роботодавцем самостійно виходячи з конкретної ситуації, і все це відбувається в межах чинного законодавства. Тому ми вважаємо, що цю думку Мінпраці не підкріплено чинним законодавством, а отже, дні відпустки, наданої на підставі ст. 26 Закону про відпустки, слід виключати з розрахунку.
Наталія ЖУРАВЛЬОВА
