ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ АДМІНСУДАМИ
окремих норм Закону про ПДВ
Ураховуючи важливість такого бюджетоутворюючого податку, як ПДВ, Вищий адміністративний суд України вивчив та узагальнив практику застосування адміністративними судами окремих норм Закону про ПДВ у довідці від 15.04.10 р. Хоча цей документ і не має нормативного характеру, нашим читачам буде корисно дізнатися офіційну позицію такого авторитетного судового органу з деяких неоднозначних питань оподаткування.
Микола ШПАКОВИЧ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»
Операції з векселями
Об'єкт обкладення ПДВ.
Виходячи з положень п. 1.4 Закону про податок на прибуток і п. «д» ч. 5 ст. 3 Закону про цінні папери векселі розглядаються насамперед як цінні папери .Крім того, згідно з
п. 1.6 Закону про податок на прибуток товарами є матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери і деривативи, що використовуються в будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Це правило поширюється на всі цінні папери, у тому числі й на векселі. Таким чином, у всіх операціях, крім операцій з випуску та погашення, векселі виступають як товар відповідно до правил податкового законодавства.ВАдСУ дійшов висновку, що
видача векселя власної емісії або передача векселя, раніше емітованого третьою особою, не є формою грошових розрахунків за придбані товари та послуги. Це випливає з абз. 3 п. 4.8 Закону про ПДВ, яким передбачено, що векселі для цілей оподаткування не вважаються засобом платежу. Зазначена норма є переважною для застосування під час визначення правил оподаткування порівняно з нормами інших галузей законодавства, зокрема фінансового та банківського.Згідно з
п.п. 3.2.1 Закону про ПДВ не є об'єктом оподаткування, зокрема, операції з випуску (емісії), розміщення в будь-якій формі управління та продажу (погашення, викупу) за грошові кошти цінних паперів, обміну зазначених цінних паперів на інші цінні папери.Водночас інші операції з цінними паперами (у тому числі і з векселями), зокрема видача (емісія) в рахунок компенсації вартості придбаних товарів чи послуг, обмін раніше виданих цінних паперів на інші товари (крім цінних паперів) чи послуги,
не виключено зі складу об'єктів обкладення ПДВ.При цьому особливості обкладення ПДВ операцій з використанням векселів установлено
п. 4.8 Закону про ПДВ, яким передбачено, що видані чи отримані векселі (крім податкових) не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання. Тому видача векселя не супроводжується виникненням будь-яких додаткових зобов'язань, зокрема, у вигляді нарахування ПДВ на вартість векселя. Зазначене поширюється на всі векселі, визначені в п. 4.8 Закону про ПДВ: векселі, видані безпосередньо платником чи емітовані третіми особами і надалі передані як розрахунок за товари чи послуги, зокрема у порядку індосаменту. При цьому норма п. 4.8 Закону про ПДВ є спеціальною щодо інших норм цього Закону, які визначають об'єкти оподаткування (пп. 3.1 і 3.2 Закону про ПДВ).Отже,
передача векселя в погашення заборгованості за отриманий товар вважається бартерною операцією. При цьому такий вексель вважається товаром, однак ПДВ на вартість векселя не нараховується на підставі п. 4.8 Закону про ПДВ. Об'єктом оподаткування в таких операціях є вартість переданих товарів (якщо вони обкладаються ПДВ), причому база оподаткування при цьому має визначатися виходячи зі звичайних цін на підставі п. 4.2 Закону про ПДВ.Право на податковий кредит.
Платник, який видав або передав за індосаментом вексель для компенсації вартості придбаних товарів чи послуг, отримує право на включення до складу податкового кредиту суми ПДВ, нарахованої на вартість отриманих товарів чи послуг (за правилами, установленими в пп. 7.4 — 7.6 Закону про ПДВ).Бюджетне відшкодування
. Що стосується права платника на бюджетне відшкодування, то суми податкового кредиту, нараховані за операціями придбання товарів чи послуг, розрахунок за які проведено шляхом передачі векселя (власної емісії чи емітовані третіми особами), не є фактично сплаченими постачальникам таких товарів (послуг). Тому, на думку ВАдСУ, зазначені суми не враховуються при визначенні належних такому платнику сум бюджетного відшкодування.Усі правила обкладення ПДВ, що застосовуються для операцій з використанням векселів, поширюються також і на операції, в яких застосовуються інші види боргових цінних паперів (облігації підприємств, державні облігації України, облігації місцевих позик, казначейські зобов'язання України, ощадні (депозитні) сертифікати).
Від редакції.
Аналогічних позицій дотримується і ДПАУ, зокрема, у листах від 21.11.07 р. № 23697/7/16-1517-04 і від 07.11.07 р. № 22703/7/16-1117 (п. 8. р. I) було зроблено висновок, що ПДВ на номінальну вартість векселя не нараховується. Однак наявність судової практики з цих питань свідчить про те, що податківці на місцях інколи трактують положення Закону про ПДВ по-своєму.
Застосування звичайних цін
Податкові зобов'язання.
За загальними правилами, установленими п. 4.1 Закону про ПДВ, у разі коли звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 %, то база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається виходячи зі звичайної ціни.Крім того, звичайні ціни застосовуються для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених
пп. 4.2, 4.8, 4.9, 82.3 і 9.3 Закону про ПДВ.Отже, звичайні ціни застосовуються в таких операціях:
1) у яких договірні ціни є меншими за звичайні більше ніж на 20 відсотків;
2) бартерних;
3) з безоплатної передачі товарів чи послуг;
4) натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам;
5) з передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації;
6) із поставки товарів чи послуг пов'язаним із платником податку особам;
7) із поставки товарів чи послуг суб'єкту підприємницької діяльності, не зареєстрованому як платник податку на додану вартість;
8) із поставки товарів чи послуг з використанням вексельних розрахунків чи розрахунків іншими борговими інструментами;
9) з ліквідації виробничих або невиробничих фондів за самостійним рішенням платника податку;
10) з безоплатної передачі основних фондів особі, не зареєстрованій як платник податку на додану вартість;
11) з переведення основних фондів до складу невиробничих;
12) використання в операціях, що не є об'єктом обкладення податком на додану вартість або звільнені від такого оподаткування, придбаних товарів, послуг чи основних фондів, за якими було нараховано податковий кредит у поточному або минулих податкових періодах;
13) із поставки культурних цінностей для розрахунку бази оподаткування у вигляді дилерської маржі;
14) умовного продажу товарних залишків та основних фондів, наявних у платника податку на день анулювання свідоцтва про його реєстрацію платником податку на додану вартість.
Наведений вище перелік випадків застосування звичайних цін для визначення бази обкладення податком на додану вартість
є вичерпним.Згідно з
п. 1.18 Закону про ПДВ термін «звичайна ціна» розуміється і застосовується за правилами, установленими п. 1.20 Закону про податок на прибуток. У ньому, зокрема, передбачено: якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене інше, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін (п.п. 1.20.1).ВАдСу зауважив, що
застосування інших правил, зокрема положень Митного кодексу, для визначення рівня звичайних цін не передбачено чинним законодавством . Тому митну вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнано достатнім обґрунтуванням рівня звичайних цін при подальшій поставці таких товарів на митній території України.Ціна придбання товарів також не є достатнім показником для визначення звичайної ціни таких товарів при їх подальшому перепродажі.
Податковий кредит.
Згідно з п.п. 7.4.1 Закону про ПДВ податковий кредит визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна відрізняється більше ніж на 20 % від звичайної ціни на такі товари (послуги).Зокрема, до ціни товарів чи послуг з метою визначення їх звичайної вартості додаються проценти, що сплачуються платником за надання товарів (послуг) на умовах товарного кредиту. Якщо вартість товарів (послуг), придбаних на умовах товарного кредиту, з урахуванням процентів перевищує звичайний рівень цін на такі товари (послуги) більше ніж на 20 %, то ПДВ, нарахований на суму такого перевищення, до складу податкового кредиту
не включається.При визначенні рівня звичайних цін на товари (послуги), придбані на умовах товарного кредиту, слід ураховувати звичайний рівень подорожчання товарів чи послуг унаслідок нарахування процентів на товарний кредит
за звичайними в певних умовах ставками.Від редакції
. Нагадаємо, що ДПАУ в листі «Про застосування звичайної ціни» від 30.09.09 р. № 21255/7/15-0217 роз'яснила процедурні питання, пов'язані з донарахуванням податків виходячи зі звичайних цін (докладніше див. у статті «Звичайні ціни: нова процедура донарахування» // «БТ», 2009, № 41, с. 14.). Крім того, рекомендуємо ознайомитися з публікацією «Застосування звичайних цін: як уникнути неприємностей у податковому обліку?» // «БТ», 2009, № 44, с. 22.
Нульова ставка щодо послуг, супутніх експорту товарів
Позиція ВАдСУ.
Як передбачено п. 1.14 Закону про ПДВ, супутні послуги — це послуги, вартість яких включається згідно з нормами митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються чи імпортуються.Ставка оподаткування супутніх послуг має визначатися не на підставі загальної норми
п. 6.5 Закону про ПДВ (виходячи з місця поставки таких послуг), а згідно з п. 6.2 Закону про ПДВ (виходячи із сутності таких операцій). Відповідно до п. 6.2 Закону про ПДВ правовий режим оподаткування супутніх послуг за нульовою ставкою при експорті товарів визначається не місцем їх поставки, а правовою природою, таких послуг, як супутні.Системне тлумачення
п. 6.2 Закону про ПДВ дозволяє дійти висновку про те, що нульова ставка ПДВ застосовується до супутніх послуг тоді, коли здійснюється експорт товарів, щодо яких ці послуги є супутніми. Якщо ж вивезення товарів за межі митної території України не відбулося, то супутні послуги не можуть оподатковуватися за нульовою ставкою навіть у разі, якщо їх вартість було задекларовано у складі митної вартості під час митного оформлення.Можна виділити такі умови застосування нульової ставки для оподаткування операцій з надання супутніх послуг:
1) має відбутися експорт товару, стосовно якого послуги є супутніми;
2) супутні послуги повинні бути включені до складу митної вартості під час митного оформлення товарів, що експортуються;
3) супутні послуги мають відповідати вимогам, установленим
ст. 274 Митного кодексу, а саме:а) сплата їх вартості має належати до одного з видів витрат, перелічених у
пп. «а» — «в» ч. 2 ст. 274 Митного кодексу, а саме: витрати на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; комісійні та брокерські винагороди; ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів;б) витрати на їх оплату мають бути фактичними, тобто вартість послуг повинна бути сплачена;
в) витрати на сплату таких послуг не повинні бути раніше включені до складу митної вартості, зокрема вони не повинні бути враховані в контрактній ціні товару, що експортується.
Лише за наявності всіх перелічених вище умов сукупно особа, яка надала супутні послуги, має право на застосування нульової ставки оподаткування
незалежно від того, чи є вона експортером товарів.Від редакції.
Податківці наполягають, що нульова ставка може застосовуватися тільки самим експортером (див. листи ДПАУ від 20.04.05 р. № 3328/6/15-2315, від 30.12.05 р. № 26268/7/16-1117, від 15.12.05 р. № 25017/7/16-1517-26).На нашу думку, позиція ВАдСУ є більш аргументованою.
Податкові накладні
Відсутність податкової накладної.
Відповідно до п.п. 7.4.5 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим
підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.Із цього ВАдСУ зробив висновок:
якщо на момент здійснення перевірки податковим органом у платника ПДВ відсутні податкові накладні, вантажні митні декларації, що підтверджують правомірність включення певних сум до складу податкового кредиту, то судом не може братися до уваги їх надання при розгляді справи в суді.Водночас, якщо після проведення перевірки платник податку отримує, знаходить ці документи, він має право сформувати податковий кредит з урахуванням таких податкових накладних у наступному податковому періоді.
Заповнення податкової накладної
. Незначні недоліки в заповненні податкових накладних, отриманих від постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність включення зазначених у ній сум ПДВ до податкового кредиту і про обґрунтованість застосування штрафних санкцій на підставі п.п. 7.4.5 Закону про ПДВ.Відповідальність за правильність складання податкової накладної покладається не на покупця, а на продавця.
Таким чином, якщо на момент перевірки податковим органом суми ПДВ, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними незважаючи на те, що такі накладні могли мати незначні недоліки в заповненні, за умови, що
вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму ПДВ .Від редакції.
Стосовно питання про відсутність податкової накладної на момент перевірки ми повністю згодні з ВАдСУ. А от у ситуації, коли податкову накладну заповнено з похибками, досить лояльна позиція ВАдСУ не може не радувати платників ПДВ, однак слід звернути увагу на те, що ступінь «незначності» недоліків у податковій накладній — поняття вельми абстрактне і передбачити, чи визнає суд конкретне порушення незначним, неможливо. Тому не варто надто розслаблятися, а слід перевіряти порядок заповнення отриманих податкових накладних, особливо обов'язкових реквізитів, перелічених у п.п. 7.2.1 Закону про ПДВ (дата, номер, дані про постачальника і покупця, дані про товар тощо).
Донарахування ПДВ у зв'язку з нікчемністю правочинів
Що є підставою для формування податковоого кредиту.
З аналізу п. 7.4 Закону про ПДВ вбачається, що визначальним чинником для формування податкового кредиту платником ПДВ є використання придбаних товарів (послуг) чи основних фондів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такого платника.При цьому
наявність податкових накладних є обов'язковою умовою для визначення правильності формування податкового кредиту, але невичерпною.Якщо певна господарська операція не відбулася або відбулася не за тим змістом, який зазначено в укладених договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Наприклад, якщо зазначені в договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то їх придбання не відбулося. Відповідно право на податковий кредит або валові витрати у такого платника не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкові умови для виникнення такого права — придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності.
Тому для правильного вирішення спору потрібно встановити факт реальності поставки та з'ясування з цією метою, зокрема, обставин щодо виробника товару, умов його виробництва, транспортування, експорту, фірми-нерезидента — покупця за експортними контрактами тощо. Сам по собі
факт сплати грошових коштів не є безумовним свідоцтвом того, що поставка мала місце.Наслідки порушення податкового законодавства мають застосовуватися незалежно від того, чи визнано відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними (на нашу думку, у цьому випадку йдеться про недійсність зобов'язання внаслідок нікчемності правочину), оскільки
відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності та застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.Виходячи зі змісту
ст. 228 ЦКУ правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави (мається на увазі посягання на бюджетні кошти шляхом необґрунтованого декларування бюджетного відшкодування ПДВ), вважається таким, що порушує публічний порядок, тому згідно з ч. 2 цієї статті є нікчемним.Визнання
нікчемних правочинів недійсними згідно з ч. 2 ст. 215 ЦКУ не потрібне, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦКУ вони не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.На думку ВАдСУ, про відсутність реального характеру відповідних операцій (тобто про нікчемність правочину) можуть свідчити
підтверджені доказами аргументи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:— неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
— відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності внаслідок відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
— облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для цього виду діяльності також потрібні здійснення та облік інших господарських операцій;
— здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, що не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Таким чином, виходячи зі змісту
п. 7.4 Закону про ПДВ правові наслідки у вигляді виникнення права на податковий кредит можуть мати лише реально здійснені госпоперації з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів.Відповідальність контрагента.
Згідно зі ст. 10 Закону про ПДВ, а також ст. 1 і 4 Закону № 2181 ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.Виходячи з цього порушення допущені одним платником у відображенні в податковому обліку певної операції
за загальним правилом не впливають на права та зобов'язання іншого платника.Виняток з такого правила можуть становити випадки здійснення нікчемних правочинів з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (
ч. 1 ст. 207 ГКУ і ст. 228 ЦКУ).У такому разі податковий орган не зобов'язаний звертатися до адмінсуду з окремим позовом про визнання недійсним такого правочину. При цьому податковий орган має право або пред'явити позов про стягнення в дохід держави з осіб, які вчинили нікчемний договір, отриманого ними на виконання такого правочину, із застосуванням
ч. 1 ст. 208 ГКУ, або визначити платнику податкове зобов'язання за результатами перевірки, указавши на нікчемність правочину в акті перевірки з посиланням на ч. 1 ст. 207 ГКУ і ст. 228 ЦКУ.У першому випадку відповідачами в адмінсуді, як правило, виступають усі сторони нікчемного правочину.
У другому випадку можуть виникнути підстави вважати, що встановлення податковим органом факту нікчемності правочину може одночасно впливати на права та зобов'язання іншого платника, який був учасником відповідної операції.
Цей висновок пояснюється тим, що за загальними правилами
нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому підлягає виключенню з податкового обліку в усіх учасників такого правочину, а не лише в того, якому на певний момент донараховано податкові зобов'язання.Від редакції.
Слід звернути увагу, що ВАдСУ розглядав правові наслідки правочинів, що порушують публічний порядок (свідомо суперечать інтересам держави і суспільства). Однак деякі правочини, здійснені «без злого умислу», також вважаються нікчемними, якщо при їх укладенні не було дотримано вимог закону.Нагадаємо деякі вимоги до договорів. Так, згідно зі
ст. 657 ЦКУ договір купівлі-продажу земельної ділянки, цілісного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.Згідно з
ч. 2 ст. 793 ЦКУ договір найму (оренди) будівлі чи іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком 3 роки та більше підлягає нотаріальному посвідченню. Також підлягає нотаріальному посвідченню договір найму (оренди) транспортного засобу за участі фізичної особи (ст. 799 ЦКУ).При цьому згідно з
ч. 1 ст. 220 ЦКУ у разі недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.Зауважимо, що
ч. 2 ст. 220 ЦКУ передбачає: якщо сторони домовилися про всі істотні умови договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку подальше нотаріальне посвідчення не потрібне.Отже, дійсність нікчемного правочину можна довести, але тільки в суді.
Поставка товарів за цінами нижчими за ціну придбання
Позиція ВАдСУ.
ВАдСУ рекомендує судам уважно вивчати фактичні обставини, що можуть свідчити про умисне заниження дохідності окремих операцій чи необґрунтоване завищення сум податкового кредиту.Розумними економічними причинами (чи іншими причинами ділового характеру) для продажу раніше придбаного товару за ціною нижче за ціну їх придбання, зокрема, можуть бути:
— спроби уникнути ще більших збитків, пов'язаних зі зміною ринкової кон'юнктури;
— втрата товаром своїх корисних властивостей унаслідок тривалого зберігання;
— перевищення витрат на зберігання над можливими витратами від уцінки товарів;
— недостатній професіоналізм або зміни в кадровому складі персоналу платника;
— обґрунтована термінова потреба в оборотних коштах;
— перепрофілювання чи інші зміни в госпдіяльності платника;
— здійснення протягом деякого часу збиткових операцій з метою зміцнення конкурентного положення суб'єкта господарювання на ринку, розширення ринків збуту.
Водночас про відсутність розумних економічних мотивів для продажу товарів за ціною нижче за ціну придбання та умисний характер збиткових операцій з метою заниження податкових зобов'язань з ПДВ, на думку ВАдСУ, можуть свідчити:
— здійснення операцій, не характерних для регулярної господарської діяльності платника;
— систематична участь у таких операціях суб'єктів, які не звітують про податкові зобов'язання і не сплачують податки;
— обізнаність посадових осіб платника про недобросовісний характер діяльності контрагентів такого платника;
— нетипові для звичайної госпдіяльності схеми розрахунків;
— явна невідповідність цін на товари чи послуги звичайному рівню цін за умови обізнаності платника з ринковою кон'юнктурою;
— придбання товарів у посередників на менш вигідних умовах за наявності прямих ділових зв'язків з виробниками.
На думку ВАдСУ,
господарською може бути визнано лише правомірну діяльність платника, що здійснюється з метою отримання доходу, а не з метою заниження податкових зобов'язань .Умисні дії платника, спрямовані на заниження податкових зобов'язань з ПДВ за рахунок здійснення свідомо збиткових операцій, слід розцінювати як такі, що виходять за межі господарської діяльності.
Тому
за умови доведення наявності умислу учасників господарської операції на безпідставне зменшення податкових зобов'язань шляхом здійснення умисно збиткових операцій суми ПДВ, сплачені в межах таких операцій, може бути виключено зі складу податкового кредиту.При цьому відсутність судового рішення про визнання недійсними господарських зобов'язань чи правочинів не повинна розглядатися як безумовне підтвердження права на податковий кредит.
Зобов'язання з доведення обставин, що свідчать про умисне здійснення свідомо збиткових операцій з метою зменшення податкових зобов'язань, покладається на податкові органи (
ч. 2 ст. 71 КАСУ).Від редакції
. Як бачите, ВАдСУ позначив загальні принципи розгляду судами операцій з продажу товарів нижче за ціну придбання. У кожній конкретній ситуації суд має враховувати певні суб'єктивні чинники для прийняття рішення.
Анулювання свідоцтва платника ПДВ
Згідно з
п. 9.8 Закону про ПДВ реєстрація особи як платника ПДВ діє до дати її анулювання, що здійснюється, зокрема, у разі, якщо ліквідаційна комісія платника, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (п.п. «б»).Виходячи з цього ВАдСУ дійшов висновку, що анулювання реєстрації з ініціативи податкового органу можливе тільки в тому випадку, якщо юридичну особу виключено з
Єдиного державного реєстру.Судам слід ураховувати, що прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи не призводить до втрати такою юридичною особою статусу платника ПДВ незалежно від того, ким прийнято таке рішення.
Тому прийняття судом рішення про припинення юридичної особи — платника ПДВ, у тому числі й у зв'язку з недійсністю його статутних документів,
не означає автоматичну втрату такою особою статусу платника ПДВ і не позбавляє правового значення видані ним податкові накладні.До анулювання ПДВ-реєстрації особа, яка перебуває у процесі ліквідації, має право та зобов'язана у відповідних випадках видавати податкові накладні на загальних підставах.
Від редакції.
На нашу думку, ВАдСУ дотримується абсолютно правильної позиції. Якщо податкову накладну отримано від платника ПДВ (такий статус можна перевірити на сайті ДПАУ www.sta.gov.ua), то подальше скасування держреєстрації такого контрагента не повинне ставити під сумнів правомірність формування податкового кредиту (за умови, що таку податкову накладну виписано щодо реально здійсненої господарської операції).На закінчення ще раз зауважимо, що проаналізована Довідка ВАдСУ не має статусу нормативного документа. У ній викладено рекомендації для адмінсудів. Тому не варто розраховувати, що саме такої позиції дотримуватимуться податківці. Однак у разі розбіжностей з податківцями дотримання цих рекомендацій, на наш погляд, дає досить високі шанси відстояти свою позицію в суді.
Документи статті
ЦКУ
— Цивільний кодекс України від 16.01.03 р. № 435-IV.ГКУ
— Господарський кодекс України від 16.01.03 р. № 436-IV.КАСУ
— Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.05 р. № 2747-IV.Митний кодекс
— Митний кодекс України від 11.07.02. р. № 92-IV.Закон про ПДВ
— Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР.Закон про податок на прибуток
— Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.Закон про цінні папери
— Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.06 р. № 3480-IV.Закон № 2181
— Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III.Довідка ВАдСУ
— Довідка ВАдСУ «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість» від 15.04.10 р..
