І ПІДПРИЄМЕЦЬ, І НАЙМАНИЙ ПРАЦІВНИК —
фізособа може виступати одночасно у двох статусах,
якщо підприємницька діяльність не пов'язана
з виконанням його трудових обов'язків
Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 03.02.11 р. № 999
«Про можливість фізичної особи — підприємця, який є платником єдиного податку, додатково бути найманим працівником»
Сумніви щодо того, чи може підприємець бути одночасно найманим працівником, походять із визначення самозайнятої особи, наведеного в
п.п. 14.1.226 Податкового кодексу України (далі — ПКУ). Так, під самозайнятою особою розуміється платник податку, який є фізичною особою — підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької або незалежної професійної діяльності.Відмінності підприємницької діяльності від трудової діяльності фізичної особи доволі значні.
Працівник — це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону (п.п. 14.1.195 ПКУ). За виконання трудової функції працівник отримує заробітну плату. Підприємець, укладаючи цивільно-правовий договір, отримує винагороду за результат (виконану роботу, надану послугу), а не за процес виконання такої роботи (послуги). При цьому не обов'язково, щоб підприємець виконував цю роботу (надавав послугу) особисто.При трудових відносинах працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку роботодавця, користується його засобами та предметами праці. У цивільно-правових відносинах підприємець виконує роботу на власний розсуд і на свій власний ризик.
Аналізуючи норми чинного законодавства, Держкомпідприємництва доходить висновку, що підприємець-єдиноподатник може одночасно працювати на умовах трудового найму,
якщо його підприємницька діяльність не пов'язана з виконанням посадових обов'язків як працівника підприємства (установи, організації або фізичної особи) та здійснюється у вільний від таких обов'язків час. Отже, заборона, якщо ми правильно зрозуміли думку цього відомства, поширюється на випадки, коли, наприклад, бухгалтер підприємства отримує винагороду як приватний підприємець за ведення обліку та складання звітності на цьому підприємстві. У такому разі виконання фізичною особою трудових обов'язків пов'язане з її підприємницькою діяльністю, тобто вона є найманим працівником у межах своєї підприємницької діяльності, а отже, не підпадає під визначення самозайнятої особи. Відповідно винагороду, що йому виплачується, не можна вважати підприємницьким доходом такої фізичної особи, а отже, потрібно нараховувати і утримувати податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) та єдиний соцвнесок (ЄВС) із такої суми.Інша ситуація. Директор підприємства, що займається роздрібною торгівлею, одночасно зареєстрований приватним підприємцем та веде діяльність у сфері інформатизації. У такому разі інформатизаційні послуги, що надаються ним підприємству, цілком можна вважати підприємницькими, тобто оплачувати без утримання ПДФО та ЄВС. Це пояснюється тим, що надання таких послуг, по-перше, не входить до кола функціональних обов'язків фізичної особи як директора, а по-друге, такі послуги надаються у вільний від роботи на посаді директора час.
Що стосується ситуацій, коли підприємець здає в оренду майно підприємству, на якому він працює за трудовим договором, то тут жодних обмежень немає. Здавання майна в оренду не пов'язано з виконанням працівником будь-якої роботи (трудової функції), тому такий дохід можна вважати підприємницьким.
