ВИТРАТИ НА ІМІДЖЕВУ РЕКЛАМУ,
строк використання «старих» основних засобів, витрати нотаріуса: ДПАУ роз'яснює порядок податкового обліку
Лист Державної податкової адміністрації України від 18.05.11 р. № 9199/6/17-0416
«Про надання роз'яснень»
У
листі, що коментується, ДПАУ відповіла на низку проблемних запитань, пов'язаних із відображенням витрат в обліку з податку на прибуток і з податку на доходи фізичних осіб.1. Витрати на опублікування іміджевих статей
. Податківцям поставили запитання про те, чи підлягають віднесенню до складу податкових витрати на опублікування іміджевих статей. Прямої відповіді ДПАУ на нього не дала, хоча викладена в листі логіка скоріше наштовхує на позитивну відповідь. Так, у листі було процитовано загальні рекламні положення Податкового кодексу України (далі — ПКУ), які, очевидно, на думку податківців, застосовні й до іміджевих статей (див. «Як відображаються витрати на рекламу в податковому обліку»).
| Як відображаються витрати на рекламу в податковому обліку Витяг із листа, що коментується «Відповідно до п.п. 140.1.5 <…> і п. 138.1 <…> Податкового кодексу України <…> (далі — Кодекс) витрати платника податку на проведення реклами як «інші витрати» платника податку враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Витрати на рекламу і дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів у межах витрат на збут, що включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, також відносяться до складу «інших витрат», які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування згідно з абз. «г» п.п. 138.10.3 <…> та п. 138.1 <…> Кодексу. Пунктом 138.5 <…> Кодексу передбачено, що інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені». |
Ми вважаємо, що в
ПКУ дозволяється відображати у складі податкових витрати на рекламні іміджеві статті. У цілому ж проблема тут полягає в такому: в іміджевих статтях переважно наводиться реклама про особу, яка продає товари (роботи, послуги). Така інформація згідно зі ст. 1 Закону України «Про рекламу» в редакції від 11.07.03 р. № 1121-IV (далі — Закон про рекламу) належить до реклами. Однак раніше положеннями п.п. 5.4.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР дозволялося включати до валових витрат лише рекламні заходи, що провадяться стосовно товарів (робіт, послуг). У зв'язку з цим податківці забороняли включати до валових витрат вартість реклами, що провадиться стосовно особи (див. лист ДПАУ від 29.12.05 р. № 26189/7/22-2017). У нових рекламних нормах — абз. «г» п.п. 138.10.3 і п. 140.1.5 ПКУ подібних обмежень немає: там ідеться просто про витрати на рекламу.Тому, на нашу думку, з 01.04.11 р. витрати на рекламу особи, яка продає товари (роботи, послуги), у тому числі й опублікування іміджевих статей, у податковому обліку можна включити до складу витрат на збут, хоча для «підстраховування» не зашкодить у зазначених статтях навести інформацію ще й про товари (роботи, послуги), що реалізуються особою. Необхідно також звернути увагу і на такі моменти.
По-перше, рекламу має бути чітко відокремлено від іншої інформації так, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу (це випливає зі
ст. 9 Закону про рекламу). Зокрема, інформаційний, авторський або редакційний матеріал, у якому привертається увага до конкретної особи чи товару, має бути поміщено в рубриці «Реклама» або «На правах реклами».По-друге, у
п.п. 139.1.13 ПКУ зазначено обмеження щодо віднесення до складу податкових витрат на рекламу, придбану в нерезидента. Так, рекламні послуги, надані:— звичайними нерезидентами (крім постійних представництв нерезидентів), уключаються до складу податкових у розмірі, що не перевищує 4 % доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за винятком ПДВ та акцизного податку) за рік, що передує звітному;
— нерезидентами, які мають офшорний статус, — не включаються до складу податкових витрат у повному обсязі.
2. Строк корисного використання основних засобів.
На запитання про те, чи потрібно збільшити після набуття чинності розд. III ПКУ строк корисного використання основних засобів, якщо його на момент уведення в експлуатацію було визначено меншим, ніж установлений у ПКУ, податківці відповіли позитивно (див. «Строк корисного використання «старих» основних засобів»).
| Строк корисного використання «старих» основних засобів Витяг із листа, що коментується «Строк корисного використання об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів для нарахування амортизації з дати набуття чинності розділом III Кодексу визначається платником податку самостійно з урахуванням дати введення їх в експлуатацію, але не менше мінімально допустимих строків корисного використання, визначених п. 145.1 <…> Податкового кодексу України». |
Цю позицію представники податкових органів викладали неодноразово (див., наприклад,
листи ДПАУ від 29.04.11 р. № 8263/6/15-0315, від 20.05.11 р. № 14218/7/15-0317, від 23.05.11 р. № 9544/6/15-0315), і в цілому з нею можна погодитися. Дійсно, згідно з нормами п.п. 145.1.2 ПКУ амортизація нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта основного засобу, що встановлюється наказом по підприємству при визнанні його активом (при зарахуванні на баланс), але не менше строку, визначеного в п. 145.1 ПКУ. Саме про це йдеться і в п.п. 145.1.4 ПКУ, тобто незалежно від дати введення в експлуатацію основного засобу загальний строк його корисного використання (до 01.04.11 р. та після цієї дати) має бути не меншим, ніж мінімальний строк, установлений у п. 145.1 ПКУ.У цілому ж із роз'яснень податківців (розділ 110.09.01 ЄБПЗ) можна дійти висновку, що, на їх думку, строк корисного використання основного засобу для цілей нарахування амортизації визначається за більшим із двох строків:
— або за мінімальним строком, зазначеним у
п. 145.1 ПКУ;— або за строком, наведеним у наказі про облікову політику.
У зв'язку з цим слід уважно проаналізувати дані інвентаризації основних засобів, проведеної станом на 01.04.11 р. Якщо з'ясується, що стосовно якогось основного засобу строк корисного використання, установлений у наказі про облікову політику, був меншим, ніж передбачений у
п. 145.1 ПКУ, його для цілей нарахування податкової амортизації слід переглянути. У бухгалтерському обліку можна залишити «старий» строк нарахування амортизації, що підтвердили податківці в листі від 29.04.11 р. № 8263/6/15-0315, хоча навряд чи це буде зручно. Тому в зазначених випадках можна порекомендувати таке:1) установити починаючи з 01.04.11 р. у наказі про облікову політику новий (більший) строк корисного використання основного засобу;
2) перерахувати норму амортизації основного засобу на решту періоду нарахування амортизації виходячи з нового строку. Зміна строку корисного використання основного засобу в бухгалтерському обліку належить до змін в обліковій політиці та за правилами
пп. 7, 8 П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» відображається у фінансовій звітності з використанням перспективного методу, тобто амортизацію за попередні періоди перераховувати не потрібно;3) нараховувати, на думку податківців, з 01.04.11 р. (
лист від 29.04.11 р. № 8263/6/15-0315) амортизацію за новою нормою* (п. 145.1.4 ПКУ).* За нормами п. 145.1.4 ПКУ амортизація об'єкта основних засобів нараховується виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання (крім виробничого методу нарахування амортизації). Отже, за логікою, нову ставку амортизації слід застосовувати з 01.05.11 р., але податківці приписують її використовувати з 01.04.11 р.
3. Склад витрат приватного нотаріуса.
Це питання стосується лише нотаріусів, щодо оподаткування яких у ДПАУ запитали, чи може нотаріус уключити до витрат платежі за оренду офісу у фізичної особи — єдиноподатника. У листі податківці прямо на запитання не відповіли, хоча в цілому з нього можна зробити висновок, що обмежень на такі витрати у нотаріусів немає. Це відповідає нормам ст. 178 ПКУ, в якій, на відміну від підприємців на загальній системі оподаткування, обмежень щодо витрат, передбачених у розд. III ПКУ, не встановлено. До речі, у консультації з ЄБПЗ (розділ 170.04) податківці на аналогічне запитання відповіли чіткіше та зауважили, що обмежень стосовно включення фізичною особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність, витрат, пов'язаних із придбанням товарів (робіт, послуг) у фізичних осіб — підприємців, котрі є платниками єдиного податку, не передбачено.
