ДИВІДЕНДИ:
періодичність виплати не обмежена
Лист Міністерства юстиції України від 10.06.11 р. № 379-0-2-11-8.1
«Про виплату дивідендів»
У
листі, що коментується, Мін'юст розглянув два питання:1. Чи обов'язково в установчих документах госптовариства зазначати відомості про порядок розподілу прибутку?
На це запитання в листі дано позитивну відповідь. При цьому Мін'юст посилається на
ч. 2 ст. 57 Господарського кодексу України, якою передбачено, що в установчих документах товариства має бути зазначено серед іншого порядок розподілу прибутку та збитків. Аналогічний припис уключено й до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII.Слід ураховувати, що додаткові вимоги висуваються до відомостей, що включаються до статуту акціонерних товариств. Так,
Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.08 р. № 514-VI (далі — Закон про АТ) вимагає, щоб статути акціонерних товариств містили інформацію про розмір (при цьому для привілейованих акцій Закон допускає можливість визначення фіксованого розміру дивідендів, які акціонери-власники таких акцій отримують незалежно від наявності чи відсутності чистого прибутку; у цьому випадку дивіденди виплачуються за рахунок резервного фонду АТ) і черговість виплати дивідендів акціонерам — власникам привілейованих акцій (п. 1 ч. 2 ст. 26 Закону про АТ), а також порядок повідомлення акціонерів про виплату дивідендів (п. 9 ч. 2 ст. 13 Закону про АТ).Крім того, щоб уникнути виникнення спорів,
у статуті також доцільно застерегти: строк виплати дивідендів після прийняття відповідного рішення загальними зборами про розподіл прибутку; періодичність виплати дивідендів; відповідальність виконавчого органу госптовариства в разі неповної та несвоєчасної виплати оголошених дивідендів. Фахівці Мін'юсту пропонують також уключати до статуту положення про обов'язковий розгляд один раз на рік на загальних зборах учасників питання про розподіл прибутку. На думку Мін'юсту, це дозволить створити додаткові гарантії прав міноритарних учасників госптовариств, які, по суті, практично не мають можливості впливати на вирішення питання про розподіл прибутку (див. http://www.minjust.gov.ua/0/10947http://www.minjust.gov.ua/0/10947).Застерігаючи порядок розподілу прибутку у статуті госптовариства, необхідно пам'ятати, що всі власники простих акцій акціонерних товариств та всі учасники інших госптовариств мають рівні права на отримання дивідендів пропорційно їх частці у статутному фонді. Тому включення до статуту порядку розподілу прибутку, який би передбачав виплату дивідендів тільки частині учасників, наприклад, у зв'язку з «їх особистим внеском у діяльність товариства» чи іншими заслугами, буде визнано судом незаконним (
п.п. 2.23 Рекомендацій Президії ВГСУ від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»).Звернемо увагу ще на один момент. Так, деякі господарські товариства, посилаючись на обов'язковість уключення до статуту положень, що встановлюють порядок розподілу прибутку, передбачають, наприклад, максимальний розмір дивідендів, вище якого загальні збори, розподіляючи прибуток, передбачити дивіденди не можуть. Існують також приклади того, як повноваження щодо встановлення максимально можливого розміру дивідендів статутом надавалося виконавчому органу госптовариства. Загальні збори учасників могли призначати дивіденди до виплати лише в рамках цієї межі. Уключення до статуту подібних положень є неправомірним, оскільки обмежує виключне право загальних зборів вирішувати питання про розподіл прибутку.
У
листі, що коментується, Мін'юст обмежується тільки загальним висновком про обов'язковість уключення до установчих документів відомостей про порядок розподілу прибутку, не вказуючи, якими можуть бути негативні наслідки в разі відсутності відповідної інформації у статуті госптовариства. На стадії державної реєстрації ця обставина може стати підставою для відмови з боку держреєстратора у проведенні реєстрації юридичної особи. Якщо ж госптовариство все-таки було зареєстровано, незважаючи на відсутність необхідних відомостей у його установчих документах, то може постати питання про визнання недійсними установчих документів господарського товариства у зв'язку з відсутністю тих відомостей, які згідно із законом обов'язково повинні в них міститися. Водночас ця загроза є скоріше гіпотетичною, оскільки в судовій практиці вже виробився підхід, відповідно до якого установчі документи не повинні визнаватися недійсними, якщо недолік можна усунути (див., наприклад, Рекомендації Президії ВГСУ від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»).2. Чи обмежено господарське товариство у визначенні періодичності виплати дивідендів?
Традиційним періодом, за який можуть виплачуватися дивіденди, що не викликає запитання, є календарний рік, за результатами якого здійснюються розподіл та виплата прибутку. Однак учасники госптовариства, зі зрозумілих причин, можуть бути зацікавлені в отриманні дивідендів за коротші проміжки часу. Відповідні положення часто включаються до статутів госптовариств.Водночас інколи проти такої практики виступають суди. Свою позицію про визнання рішень загальних зборів про виплату дивідендів за результатами кварталу неправомірними суди обґрунтовують посиланням на
ст. 145 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ), відповідно до якої до виключної компетенції загальних зборів учасників належать затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства (п. 5 ч. 4 ст. 145 ЦКУ, див. також постанову ВГСУ від 17.02.09 р. № 5020-5/369). Однак, на наш погляд (і це підтверджується Мін'юстом у листі, що коментується), вимогу про те, що дивіденди можуть виплачуватися з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку попередніх років, висунуто лише стосовно акціонерних товариств. Інші господарюючі суб'єкти можуть виплачувати дивіденди й за інші періоди, зокрема за квартал або навіть місяць або тиждень. Обмеження щодо періодичності виплати дивідендів може бути встановлено тільки статутом товариства.Зобов'язати товариство прийняти рішення про виплату дивідендів у примусовому порядку за наявності прибутку не можна, у тому числі в судовому порядку
. Як зазначає ВГСУ, питання про спрямування коштів на виплату дивідендів належить до компетенції загальних зборів та не може вирішуватися судом (постанови ВГСУ від 03.06.08 р. у справі № 38/207-07, від 06.12.2007 р. № 2-356/05). До суду учасник госптовариства може звернутися в тому випадку, якщо питання про розподіл прибутку не виноситься на розгляд загальних зборів учасників. У такій ситуації може бути подано позов до господарського суду з вимогою зобов'язати госптовариство розглянути питання про розподіл прибутку на загальних зборах учасників.Крім того, підлягають судовому захисту права учасника господарського товариства в тому випадку, якщо рішення про виплату дивідендів було прийняте загальними зборами, але не виконується і дивіденди в установлений строк не виплачуються. Наприклад, як відзначає ВГСУ, суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів про спрямування прибутку на виплату дивідендів, виходячи з якого визначається розмір належних до виплати дивідендів, строки та порядок їх виплати (п.п. 2.22 Рекомендацій Президії ВГСУ від 28.12.07 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин», п. 35 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.08 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»).
